Ухвала

від 21.11.2024 по справі 334/9435/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 21.11.2024

Справа № 334/9435/24

Провадження № 2-о/334/387/24

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

21 листопада 2024 року м.Запоріжжя

Суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Новікова Н.В., розглянувши заяву адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича в інтересах заявниці ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

про встановлення факту смерті військовослужбовця в районі проведення бойових дій, ,

встановив:

адвокат Ковальов Д.В. звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просить: встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с.Володимирівкаа Сумського району Сумської області ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначено, що 16 жовтня 2024 року заявниці від ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшло сповіщення № 23/13130 про те, що її син зник безвісти 10 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Володимирівка Сумського району Сумської області.

Факт загибелі сина заявниці під час виконання бойового завдання підтверджується витягом з висновку службового розслідування та витягом з наказу № 2849-АГ командира в/ч № НОМЕР_1 від 06 жовтня 2024 року про проведення службового розслідування причин зникнення безвісти сина заявниці та поясненнями побратима її сина.

Правовою підставою для звернення до суду заявником вказано статті293,315,316 ЦПК України.

Частиною першоюстатті 293 ЦПК Українивстановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини другоїстатті 293 Цивільного процесуального кодексу Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 8 частини першоїстатті 315 Цивільного процесуального кодексу Українисуд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно із частиною першоюстатті 317 Цивільного процесуального кодексу Українизаява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якої встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до частини третьоїстатті 294 ЦПК Українисправи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2023 року по справі № 607/1612/23 вказано, що загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбаченістаттею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

У наведеній вище постанові Верховний Суд також зазначив, що, вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на виняткове значення цього факту, з огляду на правові наслідки пов`язані із ним. За змістомстатті 25 ЦК Україницивільна правоздатність фізичної особи (здатність мати цивільні права та обов`язки) виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Крім того, суди зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».

Цивільний процесуальний кодекс Українирозрізняє наступні процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, а саме:

1)Встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першоїстатті 315 ЦПК України).

2)Встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першоїстатті 315 ЦПК України).

3)Встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України).

4)Визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Зазначені вище процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

Відповідно до вимог пункту 8 частини першоїстатті 315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У судовому порядку також можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина другастатті 315 ЦПК України).

У порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки, і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша, другастатті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко-і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Про зазначене вказав Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року по справі № 753/8033/22.

В заяві, як на докази смерті особи, представник посилається на Витяг з висновку службового розслідування та витяг з наказу № 2849-АГ командира в/ч № НОМЕР_1 від 06 жовтня 2024 року, однак з вказаних документів вбачається, що «підтвердити або спростувати загибель (смерть) даних військовослужбовців (в тому числі і ОСОБА_2 ) з об`єктивних причин не представляється заможливе», вказані документи стосуються лише факту зникнення безвісті.

Разом з тим, правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначає Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ, який забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

За визначеннями, наведеними у статті 1 цього Закону від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ особа, зникла безвісти, - фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук; особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Згідно положень статті 4 вказаного Закону від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду. Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом. Надання особі статусу зниклої безвісти відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством. Якщо особа, зникла безвісти, оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не встановлено, проведення розшуку такої особи в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.

Статтями 18, 19 вищевказаного Закону від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ передбачений порядок подання заяви і розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Зокрема, заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, подається до відповідного територіального органу Національної поліції України. Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана родичем такої особи, представником військового формування, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, громадським об`єднанням або будь-якою іншою особою, якій стало відомо про зникнення. Заява про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, може бути подана Уповноваженим, якщо зазначені в абзаці другому цієї частини особи звернулися до неї з повідомленням про зникнення особи. У заяві про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зазначається інформація, що може сприяти розшуку такої особи. У разі отримання інформації про зникнення особи за особливих обставин або заяви про розшук такої особи Національна поліція України зобов`язана інформувати Уповноваженого протягом трьох днів з моменту отримання такої інформації або заяви. Відомості, зазначені у заяві про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, підлягають внесенню до Реєстру в порядку, передбаченому цим Законом, протягом 24 годин після отримання Уповноваженим від Національної поліції України інформації про зникнення особи за особливих обставин або інформації про отримання заяви про розшук такої особи. З метою отримання інформації, що може сприяти розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, Уповноважений надсилає запити на отримання інформації до органів державної влади (зокрема органів, уповноважених на облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, громадських об`єднань та міжнародних гуманітарних організацій, що можуть володіти необхідною інформацією. Керівники органів державної влади (зокрема органів, уповноважених на облік та/або розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), органів місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, а також керівники громадських об`єднань, до яких надійшов запит Уповноваженого на отримання інформації, зобов`язані повідомити Уповноваженого в письмовій формі про результати розгляду такого запиту в триденний строк з дня його одержання.

Статтею 21 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»передбачено, що у разі наявності достовірної інформації про те, що особа, яка зникла безвісти за особливих обставин, померла, Уповноважений надає висновок про наявність обставин, що свідчать про смерть цієї особи, та направляє його її родичам. Достовірною інформацією про смерть особи є результати аналізу і зіставлення інформації про вилучення людських останків, наданої пошуковими групами, посмертної інформації про такі останки, наданої бюро судово-медичної експертизи, інформації про профілі ДНК та результати зіставлення ДНК, надані ДНК-лабораторіями, з інформацією, що відома про особу, зниклу безвісти за особливих обставин. Ця інформація міститься у комплексному звіті про ідентифікацію. Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом і що за наявності достовірної інформації про те, що особа, яка зникла безвісти за особливих обставин, померла, Уповноважений надає висновок про наявність обставин, що свідчать про смерть цієї особи, та направляє його її родичам, які мають право звернутися до суду про встановлення факту смерті особи, що зникла безвісти.

Доказів подання заявником або її представником заяви Уповноваженому з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин стороною заявника суду не надано як і не надано відомостей про заходи, які вживалися до розшуку військовослужбовця у передбаченому статтею 19 вказаного Закону від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ порядку. Висновок Уповноваженого про наявність обставин, що свідчать про смерть військовослужбовця, як це передбачено статтею 21 Закону від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ, до заяви не долучено.

За умови недотримання заявником визначеної Законом від 27 квітня 2022 року № 2505-VІІІ процедури, звернення до суду з вимогою про встановлення факту смерті військовослужбовця є передчасним.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19 та від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315ЦПК Україниможливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до частини другоїстатті 46 ЦК Українифізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою на підставі частини другої статті 46ЦК України, а не із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першоїстатті 315 ЦПК України).

Такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 та від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22.

Отже, заявнику необхідно обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Згідно із частиною першоюстатті 185 ЦПК Українисуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях175і177цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заяву слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків з урахуванням положень частини другоїстатті 317 ЦПК України.

Керуючись статтями 177, 185, 260, 268, 294 ЦПК України, суддя -

постановив:

Заяву залишити без руху.

Надати представнику заявника - адвокату Ковальову Д.В. строк п`ять днів, з дня отримання копії ухвали, для усунення визначених в ній недоліків заяви.

У разі невиконання ухвали в зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути представнику заявника.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя: