Рішення

від 20.11.2024 по справі 760/22663/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/2942/24

Справа № 760/22663/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» /далі - ДП «ВО «Київприлад»/ (код ЄДРПОУ: 14309669; адреса: 03067, м. Київ, вул. Гарматна, 2) про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

05.07.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 30.06.2021, за підписом позивача, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь:

- 25 496,31 грн - заборгованості із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період жовтень 2020 року - лютий 2021 року;

- 42 340,00 грн - компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.02.2020 по 01.07.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.09.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

23.09.2021 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, за підписом позивача, до якої додано, зокрема, докази направлення її копії ДПВО «Київприлад» 21.09.2021 (а.с. 32).

В такій заяві позивач просить суд пункт 2 позовної заяви викласти в такий інтерпретації: стягнути з ДП «ВО «Київприлад» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період жовтень 2020 року - лютий 2021 року у сумі 25 496,31 грн та 66 414,40 грн - компенсацію за затримку розрахунку при звільненні період з 02.02.2020 по 21.09.2021 на загальну суму 91 910,71 грн.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Щодо правової позиції позивача

В обґрунтування позову, зокрема, вказано, що відповідно до наказу № 55/к з 01.11.2019 про прийняття на роботу, ОСОБА_1 , було прийнято оператором котельної 5 розряду державного підприємства «Київприлад».

Зазначається, що з листопада 2019 року по 01.02.2021 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, про що свідчить запис № 34 у трудовій книжці та Індивідуальні відомості про застраховану особу, з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, форма ОК-5.

У позові стверджується, що з вересня 2020 року виплата заробітної плати на підприємстві була припинена, але працівники, в тому числі і позивач, чекали на її погашення та виконували покладені на них посадові обов`язки.

В позові зауважується, що 01.02.2021 позивача було звільнено з роботи за ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Також в позові наголошується, що за час роботи у відповідача, останнім було порушено право позивача на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, а саме на отримання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом, а також право позивача на власність щодо своєї заробітної плати, гарантоване ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач вказує, що при звільненні 01.02.2021 йому не була виплачена заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2020 по лютий 2021 року, а також не зроблений розрахунок не відбутої відпустки.

Крім того, в позові звертається увага на те, що в березні 2021 року позивач звернувся на гарячу Урядову лінію та отримав відповідь з Головного Управління Держпраці в Київській області, яке провівши інспектування підприємства повідомило, що заборгованість згідно графіку погашення має бути виплаченою до 01.05.2021.

Зауважується, що для пошуку роботи позивач звернувся до Ніжинської філії Державного центру зайнятості, де був взятий на облік, як безробітній, але державну допомогу по безробіттю виплатили не в повному обсязі, оскільки з`ясувалося, що підприємство на якому він працював до того як стати на облік не сплачувало за нього ЄСВ.

Таким чином, позивач вважає, що ще втратив не отриманий прибуток (гроші), які йому мали виплатити, як державну допомогу по безробіттю.

В позові вказується, що відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, розмір заробітної плати позивача за жовтень 2020 року склав 7 733,52 грн, листопад 2020 року - 7 885,21 грн, грудень 2020 року - 8 567,91 грн, січень 2021 року - 8 866,72 грн, лютий 2021 року - 2 419,82 грн.

Позивач стверджує, що зазначених сум в день звільнення не отримав та на час подання позову, у відповідача наявна заборгованість перед ним з нарахованої, але не виплаченій зарплаті у сумі 25 496,31 грн.

Як зазначається в позові, з метою отримання офіційного підтвердження вказаної заборгованості, вимогою сплатити ЄСВ та належну заборгованість, 14.05.2021 позивачем було направлено заяву, але, зі слів позивача, він отримав відповідь про пошук джерел фінансування.

Також в позові наголошується, що розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують даті звільнення становить 415,09 грн, а кількість робочих днів за період з 02.02.2021 по 01.07.2021 складає 102 днів.

Таким чином, у позові вказано, що компенсація за затримку розрахунку при звільненні повинна складати 42 340,00 грн.

В заяві про уточнення позовних вимог від 21.09.2021 зазначено, що до позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необхідність внести корективи (зміни позовних вимог) в зв`язку з продовженням строку заборгованості.

Так, вказується, що у липні 2021 року було 22 робочі дні, серпні 2021 - 21 р.д, до 21.09.21 - 15 робочих днів, а всього до загального строку заборгованості 102 дні слід додати ще 58 дні =1 60 днів. Таким чином, оновлений розрахунок буде виглядати таким чином: розмір середньоденної заробітної плати позивача 415,09 грн помножено на кількість робочих днів за період з 02.02.2021 (наступний день після звільнення позивача) по 21.09.2021 (термін до якого існує непогашена заборгованість) = 160 днів X 415,09 грн = 66 414,40 грн.

Щодо правової позиції відповідача

12.06.2023 до суду від ДПВО «Київприлад», за підписом генерального директора Олександра Осадчого, надійшли пояснення на позовну заяву, в яких відповідач просить в позові відмовити, провадження у справі закрити (а.с. 39-42).

В обґрунтування таких вимог зазначається, що в значній мірі дестабілізації підприємства сприяло відсутністю коштів через зменшення обсягів виробництва, розірвання договірних відносин з контрагентами через агресивну політику російської федерації.

Зазначається, що дані непередбачувані обставини привели до того, що фактично протягом останніх років підприємство діє по принципу самостійного виживання, та в даний час йде активний пошук альтернативних шляхів завантаження підприємства.

При цьому, стверджується, що не дивлячись на всю складність та велику заборгованість по зарплаті перед працівниками, заборгованість в сумі 25 496,31 грн станом на 01.10.2021 позивачу виплачена.

Також, відповідач звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.. 117 КЗпП України.

25.09.2024 від в.о. Генерального директора ДПВО «Київприлад» Ніконенко Андрія суду разом клопотанням про долучення доказів надійшла заява про застосування позовної давності (а.с. 51), в якій відповідач просить суд застосувати до вимог ОСОБА_1 позовну давність та відмовити у позові у повному обсязі.

В обґрунтування заяви, зокрема, вказано, що позивач був звільнений 01.02.2021, а звернувся з позовною заявою 06.07.2021, тобто з пропуском строку, встановленого у ч. 1 ст. 233 КЗпП України, який сплинув 01.06.2021.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 01.11.2019 ОСОБА_1 було прийнято на посаду оператора котельні 5-го розряду до котельної дільниці до ДПВО «Київприлад» та 01.02.2021 - звільнено з посади оператора котельні 5-го розряду до котельної дільниці в ДПВО «Київприлад» за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с. 6-9).

В матеріалах справи міститься копія довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (а.с. 10-15), зі змісту якої вбачається, що розмір нарахованої заробітної плати позивача за жовтень 2020 року склав 7 733,52 грн, за листопад 2020 року - 7 885,21 грн, за грудень 2020 року - 8 567,91 грн, за січень 2021 року - 8 866,72 грн, за лютий 2021 року - 2 419,82 грн (а.с. 15).

Також зі змісту вказаної довідки форми ОК-5 не вбачається сплата страхових внесків за період з жовтень 2020 по лютий 2021 (а.с. 15).

14.05.2021 позивач звернувся до ДПВО «Київприлад» з вимогою виплатити заробітну плату за період з вересня 2020 по лютий 2021 та сплатити з вересня 2020 по лютий 2021 належний ЄСВ (а.с. 18).

Зі змісту розрахункових листків за період з жовтня 2020 року по січень 2021 року (а.с. 20-21), вбачається, що станом на лютий 2021 року борг підприємства по заробітній платі складав 31 095,92 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копію відповіді ДП «ВО «Київприлад» від 23.05.2021 (а.с. 19), за змістом якої станом на 23.05.2021 підприємством сплачено ЄСВ за вересень 2020 року та виплачено борг по заробітній платі в сумі 4 895,56 грн.

На а.с. 16 міститься копія відповіді Головного Управління Держпраці в Київській області, зі змісту якої вбачається, що відповідно до графіка погашення заборгованості із виплати заробітної плати ДП «ВО «Київприлад», затвердженого Державним космічним агентством України від 06.01.2021, заборгованість перед позивачем у сумі 27 943,45 грн повинна бути погашена до 01.05.2021.

На підтвердження погашення заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , ДП «ВО «Київприлад» надано:

- розрахункові листи за період з червня по вересень 2021 року на загальну суму 25 496,31 грн (а.с. 56);

- платіжне доручення № 815 від 25.06.2021 на суму 130 946,29 грн (а.с. 57);

- відомість розподілу виплат ДП «ВО «Київприлад» за зарплатним проектом АТ КБ «Приватбанк» від 25.06.2021 з зазначенням « ОСОБА_1 459,97 грн» (а.с. 58-64) та платіжне доручення 815 від 25.06.2021 про перерахування заробітної плати на загальну суму 130 946,29 грн (а.с. 57);

- відомість розподілу виплат ДП «ВО «Київприлад» за зарплатним проектом АТ КБ «Приватбанк» від 14.06.2021 з зазначенням « ОСОБА_1 985,66 грн» (а.с. 66-67) та платіжне доручення 752 від 14.06.2021 про перерахування заробітної плати на загальну суму 177 223,91 грн (а.с. 65);

- відомість розподілу виплат ДП «ВО «Київприлад» за зарплатним проектом АТ КБ «Приватбанк» від 18.08.2021 з зазначенням « ОСОБА_1 1 839,89 грн» (а.с. 69-70) та платіжне доручення № 1086 від 18.08.2021 про перерахування заробітної плати на загальну суму 177 223,91 грн (а.с. 65);

- відомість розподілу виплат ДП «ВО «Київприлад» за зарплатним проектом АТ КБ «Приватбанк» від 30.09.2021 з зазначенням « ОСОБА_1 6 811,49 грн; ОСОБА_1 6 268,74 грн, ОСОБА_1 2 081,52 грн, ОСОБА_1 7 049,04 грн» (а.с. 73), платіжне доручення № 1130 від 30.09.2021 про перерахування заробітної плати на загальну суму 22 210,79 грн (а.с. 72).

Позивачем до матеріалів справи також долучено копії: паспорту ОСОБА_1 (а.с. 3); картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 (а.с. 4); роздруківку з ЄДРПО щодо ДП «ВО «Київприлад» (а.с. 5); довідки про доходи ОСОБА_1 за період з 18.03.2021 по 29.04.2021 виданої Ніжинською філією Державного центру зайнятості (а.с. 17);

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Отже, суд звертає увагу на те, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п. 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Щодо вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Це право кореспондується з вимогами ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 21 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Як визначено у ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як визначено у ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі у липні 2021 року ОСОБА_1 зазначив, що на день звільнення йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата, у розмірі 25 496,31 грн.

Судом встановлено, що ДП «ВО «Київприлад» у червні - вересні 2021 року здійснило перерахунок ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 25 496,31 грн, що підтверджується відомостями розподілу виплат ДП «ВО «Київприлад» за зарплатним проектом АТ КБ «Приватбанк» та платіжними інструкціями. Останній перерахунок коштів було здійснено 30.09.2021.

Отже, вбачається, що станом на день винесення рішення спірна заборгованість зі сплати внесків відповідачем сплачена в повному обсязі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено оплату відповідачем спірної суми заборгованості по заробітній платі у повному обсязі, а отже у цій частині позовних вимог наразі у позивача відсутнє порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес з боку відповідача.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідні платежі по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 здійснено відповідачем вже після відкриття провадження у справі.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 755/12807/19 (провадження № 61-3195св21) якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають передбачені законом процесуальні можливості припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Отже, враховуючи відсутність заяв з відповідного питання від сторін спору, а також те, що на час відкриття провадження у справі спірна заборгованість мала місце, тобто предмет спору існував, то відсутні підстави в цій частині для закриття провадження у справі з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Втім встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - від платність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно з п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для випадків, передбачених ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи працівника, що передують звільненню.

В свою чергу, п. 8 Розділу ІV Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що кількість відпрацьованих позивачем днів в грудні 2020 року - 23 та в січні 2021 року - 19. Нарахована заробітна плата в грудні 2020 року становить 8 567,91 грн, а в січні 2021 року - 8 866,72 грн.

Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 , яка береться для обрахунку середньоденної заробітної плати, за грудень 2020 та січень 2021 року склала 8 567,91 грн та 8 866,72 грн відповідно, що разом становить 17 434,63 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить: 17 434,63 грн / 42 (робочих дня) = 415,11 грн.

З урахуванням норм ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, розмір якого становить 51 473,64 грн (415,11 грн х 124 дні/ 6 місяців).

Щодо застосування позовної давності до вимог позивача за даним позовом, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Згідно з ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачають, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Вказаний правовий висновок щодо строку позовної давності наведено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Разом з тим, суд бере до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Надалі Кабінет Міністрів України неодноразово продовжував строк дії карантину і лише 27.06.2023 своєю постановою № 651 відмінив з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020, КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 489/5441/21 (провадження № 61-8548св22) зазначено, що строки, визначені ст. 233 КЗпП України на час дії карантину продовжуються автоматично, а тому особа, яка звертається до суду поза межами цих строків у період карантину, не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку. Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи щодо пропущення позивачем строку для звернення до суду із позовом, з посиланням на загальні правила про позовну давність, є помилковими, висловленими без врахування пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) міститься правовий висновок про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк для звернення з відповідним позовом до суду.

Разом з тим, суд бере до уваги наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до п. 6 ч 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед відповідає стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена можливості компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст.ст. 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, потрібно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум повністю чи частково.

Суд визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Врахувавши, що розмір невиплаченої при звільненні ОСОБА_1 суми заробітної плати становить 25 496,31 грн, то суд вважає за можливе застосувати принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з тим, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні істотно перевищує середньомісячну заробітну плату позивача (під час перебування у трудових відносинах з відповідачем) та є значно більшим від розміру несвоєчасно виплаченої відповідачем заробітної плати.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення 25 496,31 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що дорівнює загальному розміру несвоєчасно виплаченої заборгованості, оскільки такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає принципу співмірності.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київприлад» (код ЄДРПОУ: 14309669; адреса: 03067, м. Київ, вул. Гарматна, 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 25 496,31 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість гривень тридцять одну копійку) середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич