Рішення

від 21.11.2024 по справі 760/6667/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/6954/24

Справа № 760/6667/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 1 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СІТІ» /далі - ТОВ «ТРАНС-СІТІ»/ (код ЄДРПОУ: 32669022; адреса: 03680, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 4, корп. 21), третя особа: публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» /далі - ПАТ «НАСК «Оранта»/ (код ЄДРПОУ: 00034186; адреса: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д; e-mail: oranta@oranta.ua), про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

20.03.2024 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом позивача, в якій позивач просить стягнути з відповідача 101 915,26 грн матеріального збитку та 1 211,20 грн судового збору.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справа передана судді по реєстру 21.03.2024.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28.03.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Доводи позову

В обґрунтування позову, зокрема, вказано, що 14.02.2023 близько 06 год 04 хв ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ATAMAN А-09304 (автобус), держ. номер НОМЕР_2 , рухаючись по проспекту Миру, 2/3 на перехресті проспекту Миру - проспект Гагаріна - проспект Соборності де рух регулюється сигналами світлофора, рухався на заборонений (червоний) сигнал світлофора, не надав перевагу в русі автомобілю «Renault Trafic», держ. номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , який рухався на дозволяючий сигнал світлофора, у результаті чого сталося зіткнення. Своїми діями водій порушив вимоги п 8.7.3. е Правил дорожнього руху України.

Зазначається, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 01.03.2023 по справі № 755/2193/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Як стверджується у позові, внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Renault Trafic», держ. номер НОМЕР_3 , що належить позивачу на праві власності.

Зауважується, що цивільна відповідальність ОСОБА_2 , як водія автомобіля ATAMAN А-09304, держ. номер НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована в ПАТ «HACK «Оранта» за полісом ОСЦПВ № АТ/2610762.

При цьому, вказується, що ліміт відповідальності страховика за шкоду завдану майну становить: 160 000,00 грн, франшиза згідно полісу: 2 500,00 грн.

Як наголошується у позові, на підставі здійсненого ПАТ «HACK «Оранта» розрахунку, 10.04.2023 позивачем було отримано страхове відшкодування в розмірі 153 788,74 грн.

Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до рахунку СТО № Пр00000098 від 01.03.2023 ФОП ОСОБА_4 та акту надання послуг № 1 від 01.03.2023 фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Trafic», держ. номер НОМЕР_4 складає - 255 704,00 грн.

Акцентується, що відповідно до подорожнього листа пасажирського автобуса ТОВ «ТРАНС-СІТІ» та пояснень винної особи, на момент ДТП 14.02.2023 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом ATAMAN А-09304 держ. номер НОМЕР_2 рухався по маршруту № 205, що, на думку позивача, підтверджує керування винною особою службовим транспортним засобом та виконання ним трудових обов`язків на момент вчинення ДТП.

Таким чином, оскільки здійсненої ПАТ «HACK «ОРАНТА» страхової виплати недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, позивач вважає, що ТОВ «ТРАНС-СІТІ» зобов`язане сплатити різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням, а саме 101 915,26 грн.

Щодо правової позиції відповідача

На момент винесення рішення у справі відзив на позовну заяву не надійшов.

Поштовий конверт, в якому відповідачу направлялась копія ухвали від 28.03.2024 разом з копією позову та доданих до нього документів повернуто відділом поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання» /а.с. 76, 79/.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 10 ст. 128 ЦПК України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, на думку суду, юридична особа зобов`язана забезпечити отримання кореспонденції за адресою, яка визначена нею як офіційна (юридична), а направлення на таку адресу судової кореспонденції, за відсутності заяви особи про наявність іншої адреси для кореспонденції, є належним повідомленням.

Суд наголошує, що всі судові документи у даній справі направлялись на офіційну (юридичну) адресу ТОВ «ТРАНС-СІТІ», яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань адреси.

Юридична особа зобов`язана забезпечувати своєчасне отримання кореспонденції за адресою свого місцезнаходження, а наявність поважних підстав для невчинення відповідних дій має доводитись учасником в загальному порядку (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 910/15120/20).

Жодних заяв, клопотань, пояснень з приводу позовних вимог або заперечень на позовні вимоги в будь-якій іншій формі від відповідача на адресу суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити правову позицію останнього щодо предмету спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

За змістом відповіді з Національної поліції України, 14.02.2023 о 06 год 04 хв за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, просп. Миру, 2/3 сталася ДТП (ідентифікатор картки: 3023047349051181) за участі транспортного засобу ATAMAN А-09304 (автобус), реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням - ОСОБА_2 , власник ТЗ - ТОВ «ТРАНС-СІТІ», транспортного засобу Renault Trafic, реєстраційний № НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , власник ТЗ - ОСОБА_1 та транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний № НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_5 (а.с. 20-24).

Вказана обставина також підтверджується копією постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 01.03.2023 у справі № 755/2193/23 (а.с. 25-26; https://reyestr.court.gov.ua/Review/109275534), в описовій частині якої вказано, зокрема, наступне: «14 лютого 2023 року близько 06 години 04 хвилин ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «АТАМАН», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по проспекту Миру, 2/3 на перехресті проспекту Миру - проспект Гагаріна - проспект Соборності, де рух регулюється сигналами світлофора, рухався на заборонений (червоний) сигнал світлофора, не надав перевагу в русі автомобілю «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3 , який рухався на дозволяючий сигнал світлофора, у результаті чого сталося зіткнення, в результаті якого по інерції автомобіль «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3 , здійснив зіткнення з автомобілем «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_5 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.8.7.3. е Правил дорожнього руху України.»

Вказаною постановою суду від 01.03.2023 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

З матеріалів справи вбачається, що цивільна відповідальність транспортного засобу «ATAMAN А-09304», державний номер НОМЕР_2 забезпечена полісом серії АТ № 2610762; ліміт за шкоду майну 320 000,00 грн; розмір франшизи - 2 500,00 грн; назва страхової компанії - ПАТ «HACK «Оранта» (а.с. 27).

В матеріалах справи міститься копія подорожнього листа пасажирського автобуса ТОВ «ТРАНС-СІТІ» від 14.02.2023 (а.с. 28), з якого вбачається, що водієм автобуса Богдна, днз НОМЕР_2 маршуту № 205 є ОСОБА_2

Зі змісту виписки «monobank» з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с. 35), вбачається, що 10.04.2023 ПАТ «HACK «Оранта» здійснило переказ 153 788,74 грн ОСОБА_1 .

До матеріалів справи позивачем долучено копію рахунку СТО № Пр00000098 від 01.03.2023 ФОП ОСОБА_4 (а.с. 36-37) та акту надання послуг № 1 від 01.03.2023 (а.с. 38) відповідно до яких фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Trafic», держ. номер НОМЕР_4 складає - 255 704,00 грн.

Крім того, на підтвердження позовних вимог до позовної заяви долучено копії: паспорту ОСОБА_1 (а.с. 7); картки платника податків ОСОБА_1 (а.с. 8); довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3249-5000249946 від 26.12.2019, виданої ОСОБА_1 (а.с. 9); посвідчення водія серії НОМЕР_6 ОСОБА_3 (а.с. 10); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Renault Trafic, д.н. НОМЕР_3 (а.с. 11); посвідчення водія серії НОМЕР_7 ОСОБА_2 (а.с. 12); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 (автобус), д.н. НОМЕР_2 (а.с. 13); протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 096897 (а.с. 14-16); пояснення ОСОБА_2 від 14.02.2023 (а.с. 17); пояснення ОСОБА_3 від 14.02.2023 (а.с. 18); пояснення ОСОБА_5 від 14.02.2023 (а.с.19); інформацію з ЄДР щодо ТОВ «ТРАНС-СІТІ» (а.с. 30-34); фото пошкодженого автомобіля (а.с. 40-54).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням, зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (ст. 1188 ЦК України).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі №753/19288/14-ц, системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Встановивши відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення відновлювального ремонту автомобіля, і їх розміру, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у стягненні відповідного відшкодування. Оскільки автомобіль фактично відремонтований, тому розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів та проведених робіт. У такому разі звіт автотоварознавчого дослідження не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем. Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним, позивач судам попередніх інстанцій не надав, тому висновок судів про недоведеність позовних вимог є правильним.

Разом з тим, факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення позивачем оплати за його проведення підтверджується актом виконаних робіт та квитанцією про сплату грошових коштів (див. постанову Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 591/3152/16-ц).

Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з вимогами цієї статті коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди (див. постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справ № справа № 766/13258/18, провадження № 61-13917св20).

Суд зазначає, що у разі здійснення відновлювального ремонту автомобіля, розмір збитків, які слід стягувати повинен підтверджуватися документами, що підтверджують перелік, обсяг і вартість робіт та витрачених матеріалів.

У разі не проведення ремонту відшкодуванню підлягає вартість матеріалів і робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі у майбутньому, що має бути підтверджена документально.

Однак позивачем не надано достатніх та достовірних відомостей про понесені ним витрати на проведення ремонту автомобіля, зокрема, про перерахування коштів за проведений ремонт автомобіля, про закупівлю запчастин для проведення ремонту.

Крім того, з матеріалів справи достеменно не вбачається, що всі роботи та розхідники для ремонту авто, надані згідно з актом від 01.03.2023, спричинені саме ДТП, яке сталось 14.02.2023.

Суд звертає увагу на те, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п. 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому у позові слід відмовити.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Разом з тим, зазначав, що це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).

Щодо судового збору

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи результат вирішення спору (відмову у позові), відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, покладається на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-СІТІ», третя особа: публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич