Постанова

від 13.11.2024 по справі 185/6816/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9533/24 Справа № 185/6816/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Мотуза Олександра Володимировича та Приватного підприємства «Енерго-ПХМ» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Енерго-ПХМ» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Енерго-ПХМ»про відшкодуванняморальної шкодиу зв`язкуз ушкодженнямздоров`я внаслідокнещасного випадкуна виробництві (а.с. 1-7), в обґрунтування якого посилався на те, що він працював на ПП «Енерго-ПХМ», внаслідок роботи на підприємстві він втратив професійну працездатність.

На підставі вищевикладеного, просив суд стягнути з ПП «Енерго-ПХМ» в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з нещасним випадком, що пов`язаний з виробництвом у розмірі 350 000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року (з урахуванням ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2024 року, а.с. 53-54) задоволено частково позов ОСОБА_1 до ПП «Енерго-ПХМ» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стягнуто з ПП «Енерго-ПХМ» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 200 000,00 гривень без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПП «Енерго-ПХМ» судовий збір на користь держави в сумі 2 000,00 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 38-44).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокатМотуз О.В. подав апеляційну скаргу (а.с. 84-87), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду зміни стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 350 000,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Також, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПП «Енерго-ПХМ» подало апеляційну скаргу (а.с. 57-62, 103-108), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

ПП «Енерго-ПХМ» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мотуза О.В., в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду скасувати (а.с. 141-146).

Представник ОСОБА_1 адвокат Мотуз О.В. скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу ПП «Енерго-ПХМ», в якому просить апеляційну скаргу ПП «Енерго-ПХМ» залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мотуза О.В. задовольнити (а.с. 169-173).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21 листопада 2013 року по 19 вересня 2016 року працював електромонтером в ПП «Енерго-ПХМ». 19 вересня 2016 року його було звільнено за станом здоров`я.

За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом №1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, форми Н-1 від 09 червня 2016р., актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 09 червня 2016р.

П. 6 акту №1 форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: на 21 травня 2016 року згідно графіка планово-попереджувальних робіт (ППР) електроустановок, були заплановані роботи по очищенню та обдувці стисненим повітрям струмопровідних частин устаткування КТП-10 та КТП-11. Роботи почалися з 08 години 30 хв. Для виконання цих робіт, директор ПП «Енерго-ПХМ», ОСОБА_2 , видав наряд-допуск №121.05.2016р., згідно якого керівником робіт він призначив себе, допускаючим електромонтера з оперативних перемикань у розподільчих мережах ОСОБА_3 , членом бригади, тобто виконавцем робіт, по очищенню та обдувці стисненим повітрям струмопровідних частин устаткування КТП-10 та КТП-11, електромонтера з ремонту та обслуговуванню електрообладнання ОСОБА_1 .

В наряді-допуску, в заходах щодо підготовки робочих місць, не було передбачено встановлення та підключення переносних заземлень на низьковольтну сторону КТП-10 та КТП-11, а в ході підготовки робочих місць не були відключені ввідні автомати комірок низької напруги від трансформаторів №1 та №2 та секційний автомат. Після відключення на РП-3 комірок №8, 10,11 та заземлення вихідних кабелів високої напруги (6 кВ), при підготовці робочих місць на КТП-11 і КТП-10 також були відключені високовольтні роз`єднувачі у шафах ВВ трансформаторів №1 та №2 та ввімкнені стаціонарні заземляючі ножі на сторону ВВ трансформаторів №1 та №2. Таким чином була повністю виключена можливість подачі високої напруги на обидва трансформатори.

Трансформатор №1 не експлуатувався більше 10 років, високовольтні запобіжники у шафі ВВ були відсутні, кабель від`єднаний від сторони подачі високої напруги та заземлений видимим заземленням у шафі ВВ трансформатора №1.

Після перевірки напруги на низьковольтній та високовольтній стороні, керівник робіт ОСОБА_2 особисто торкався руками до всіх без виключення струмопровідних частин на КТП-11 та КТП-10, показуючи тим, що напруга відсутня, та можна безпечно проводити роботи.

Через відсутність переносного заземлення на струмопровідних частинах низької сторони, не була ліквідована можливість небезпеки виникнення зворотної трансформації на одній із фаз високовольтної обмотки трансформатора, через несанкціоновану появу напруги з будь-якого вихідного фідера низьковольтної сторони. Таким чином не були забезпечені передбачені НПАОП 40.1-1.21-98 заходи безпеки і коли після допуску до виконання наряду, електромонтер ОСОБА_1 проводив роботу на високовольтному вводі Т-1 КТП-10, він був уражений електрострумом і отримав тяжкі пошкодження у вигляді опіків. Внаслідок удару струмом, ОСОБА_1 знепритомнів та впав у лівий нижній кут шафи ВВ, після чого, керівник робіт, ОСОБА_2 , який знаходився поруч місця робіт, витягнув за ноги ОСОБА_1 із шафи ВВ, зробив йому штучне дихання та непрямий масаж серця, після чого той став дихати і поновилася робота серця. Постраждалий отямився, далі потерпілого швидкою допомогою було доставлено у КЗ «Павлоградська міська лікарня №4 ДОР», а потім в Опіковий центр у м. Дніпро. Після нещасного випадку, директор ОСОБА_2 дав команду на закінчення робіт, включення КТП-10 КТП-11 у роботу, при цьому не було встановлене точне місце появи напруги та стан комутаційної апаратури. Після аналізу та детального вивчення схем КТП-10, однолінійної схеми електричного живлення підприємства, було встановлено, що напруга (одна фаза) прийшла із сторони низьковольтних вихідних фідерів 0,4 кВ несанкціоновано, під час виконання роботи.

В п.4 акту форми Н-5 зазначено, що комісія із розслідування нещасного випадку із тяжким наслідком вважає, що працівниками, дії чи бездіяльність яких привели до нещасного випадку є:

- директор ПП «Енерго-ПХМ» ОСОБА_2 не забезпечив проведення передбачених Правилами та інструкціями запобіжних організаційно-технічних заходів при підготовці робочого місця на КТП-10, а саме: встановлення переносних заземлень та створення видимих розривів електричного ланцюга для усунення небезпеки подачі напруги до місця роботи внаслідок помилкового або довільного включення комутаційної апаратури, та з метою усунення небезпеки виникнення зворотної трансформації через виникнення напруги на комутаційній апаратурі низької сторони;

- електромонтер з оперативних перемикань у розподільчих мережах ОСОБА_4 , виконуючи обов`язки допуска не забезпечила та не перевірила виконання технічних заходів по підготовці робочого місця, допустила роботу без встановлення переносних заземлень;

- електромонтер ОСОБА_1 почав виконання роботи на ВВ КТП-10 без встановлених переносних заземлень, та без усунення небезпеки подачі напруги до місця роботи через зворотну трансформацію внаслідок помилкового або довільного включення комунітаційної апаратури низької сторони.

Отже, ОСОБА_1 не єдиний, хто винен у настанні з ним нещасного випадку.

П. 6 акту форми Н-5 вказує на те, що комісія з розслідування нещасного випадку із тяжкими наслідками, вивчила протокол огляду місця нещасного випадку, електричні схеми, пояснювальні записки свідків та постраждалого, та прийшла до висновку, що нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 14 вересня 2016 року серії 12 ААА №043535 позивачу первинно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 100%.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 11 листопада 2016 року серії 12 ААА №071951 позивачу повторно безстроково встановлено першу групу «А» інвалідності по трудовому каліцтву з висновком про умови праці: потребує постійного догляду нерегульованому.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується консультаційним висновком офтальмолога від 01.07.2016р., консультаційним висновком офтальмолога від 11.07.2016р., випискою від 17.08.2016р., медичним висновком від 14.02.2017р.

Відповідно до консультаційного висновку офтальмолога від 11.07.2016р. позивач має скарги на відсутність правого ока, зниження зору лівого ока. Згідно виписки від 17.08.2016р. проведена ампутація правої верхньої кінцівки в с/3 передпліччя.

У зв`язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Відсутність ока та ампутація руки позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття, особливостями лікування та потребою в постійному сторонньому догляді. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується найвищою втратою працездатності в 100%, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги та стороннього догляду, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості та неможливості вести самостійно повноцінний спосіб життя у молодому віці. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. Негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Через отриману виробничу травму він більше не має можливості самостійно організовувати своє життя. Ці набуті, внаслідок виробничої травми, вади нагадують про себе позивачу щохвилини та створюють для нього постійний безперервний дискомфорт.

Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні травми отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України» Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі №210/3177/17.

У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В даному випадку отримані травми від нещасного випадку на виробництві пов`язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість ушкодження здоров`я позивача, пов`язаного з нещасним випадком на підприємстві, у зв`язку з чим довідкою МСЕК від 14 вересня 2016 року серії 12 ААА №043535, ОСОБА_1 первинно встановлено 100% втрати професійної працездатності та першу групу інвалідності та довідкою МСЕК від 11 листопада 2016 року серії 12 ААА №071951 позивачу повторно безстроково встановлено першу групу «А» інвалідності по трудовому каліцтву з висновком про умови праці: потребує постійного догляду нерегульованому; приймаючи до уваги стан здоров`я позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність реабілітації, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках; враховуючи дотримання засад розумності і справедливості, - місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн, яка спричинена втратою здоров`я, отриманою внаслідок нещасного випадку під час перебування у трудових стосунках з відповідачем.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза О.В. з приводу визначеного судом розміру моральної шкоди, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості та справедливості, конкретних обставини у справі і розміру втрати професійної працездатності, характеру професійних захворювань та їх наслідків для здоров`я позивача.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанови Верховного суду щодо визначення розміру моральної шкоди в інших подібних справах.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення (постанова Великої Палати Верховного суду від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц).

Доводи скарги ПП «Енерго-ПХМ»щодо необхідностізупинення провадженняу данійсправі дорозгляду кримінальногопровадження заобвинуваченням ОСОБА_2 ,та ОСОБА_4 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.272КК України,які єпосадовими особамита працівникамивідповідача колегіясуддів відхиляєоскільки апелянтналежним чиномне обґрунтував,у чомуполягає об`єктивнанеможливість розглядуцієї справи.

Сам факт наявності кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України не свідчить про неможливість розгляду даної справи на підставі наявних в ній доказах.

Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Колегія суддів приходить до висновку, що зібрані у справі докази дають можливість суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору.

Крім того, вказане питання також було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та апелянту було відмовлено у зупиненні провадження з цих же підстав.

Доводи скарги щодо неможливості розгляду даної справи без встановлення вини є безпідставними.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційних скарг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянти не скористались наданими їм правами, не обґрунтували свої доводи апеляційної скарги, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвокатаМотуза ОлександраВолодимировича таПриватного підприємства«Енерго-ПХМ» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна