Рішення

від 13.11.2024 по справі 495/6242/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/6242/21

Номер провадження 2/495/924/2024

13 листопада 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Анісімової Н.Д.,

при секретарі судового засідання Кракатиці В.І.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди, у якому просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, викладену в оголошенні на дверях приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 «Уважаемые гости клуба в связи с угрозой рейдерского захвата со стороны ОСОБА_4 клуб временно не работает».

- зобов`язати громадянина ОСОБА_3 спростувати інформацію, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_2 шляхом розміщення спростування на приміщеннях, розташованих за адресою АДРЕСА_1 повідомлення про прийняте рішення суду з викладенням у такому повідомленні резолютивної частини рішення суду у строк не пізніше чотирнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

- стягнути з громадянина ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн.

- стягнути з Відповідача судові витрати.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є власником знаку для товарів та послуг «SkyFit» на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг № 278428 від 10.07.2020. Свідоцтво на знак для товарів та послуг № 278428 від 10.07.2020 зареєстровано в класах 41, 45 є дійсним та не анульовано.

Починаючи з 2014 року Позивач почав відкривати спортивні (фітнес) клуби в місті Одесі, використовуючи в своїй господарській діяльності знак для товарів та послуг «SkyFit». Зазначена назва отримала відомість завдяки злагодженій та безперебійній роботі фітнес клубів, що розташовані в різних куточках м. Одеси.

В 2017 році Позивач відкрив фітнес клуб «SkyFit» в приміщенні, розташованому за адресою АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н. Клуб працював безперебійно з 2017 року до 2020 року та мав гарну репутацію. Кожного року між Позивачем, або його компаньйонами укладались договори оренди зазначених вище приміщень, де працював фітнес клуб «SkyFit».

ОСОБА_3 /Відповідач за позовом/, починаючи з 2016 року був представником Позивача в різних судових інстанціях та органах влади, оскільки є фаховим адвокатом. Ввійшов в довіру до Позивача та запропонував йому вести сумісний бізнес, а саме: діяльність фітнес клубу в приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н.

Для чого в червні 2020 року було створено та зареєстровано в установленому законом порядку ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ», учасником та директором якого був та є громадянин ОСОБА_3 . З червня 2020 року в приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» почало проводити свою господарську діяльність. У своїй діяльності зазначене підприємство використовувало обладнання, яке належить на праві приватної власності Позивачу та було завезено ним в це приміщення ще в 2017 році.

Відповідач запевнив Позивача в тому, що між ними буде укладено відповідні договори про сумісну діяльність та на рахунок Позивача будуть сплачені кошти за використання торгової марки «SkyFit» та розподілено належним чином прибуток. Однак, за кілька місяців використання знаку для товарів та послуг «SkyFit» та обладнання, що належить Позивачу Відповідач не уклав жодного договору із Позивачем щодо користування знаку для товарів та послуг «SkyFit» та спортивного обладнання і не припинив використовувати його в своїй господарській діяльності. Крім того, Відповідач максимально зловживає своїм становищем, наніс і продовжує наносити непоправну шкоду діловій репутації Позивача та також діяльності всіх інших спортивних клубів «SkyFit» у м. Одесі.

В травні 2021 року Позивач звернувся до Відповідача із вимогою негайно припинити використовувати у господарській діяльності підприємством ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» (код ЄДРПОУ 43653030) на території України позначення, що складається із словесного елементу «SkyFit» зокрема нанесення такого позначення на продукцію (товар), рекламні матеріалі та оздоблення приміщень фітнес клубу, пропонування продукції із нанесеним позначенням для продажу, продаж, застосування такого позначення в рекламі, діловій документації, мережі Інтернет а також компенсувати мені понесені збитки, що пов`язані із незаконним використанням у господарській діяльності підприємством ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» (код ЄДРПОУ 43653030) на території України позначення, що складається із словесного елементу «SkyFit» в розмірі 300000 гривень. Також Позивач направив Відповідачу вимогу про повернення обладнання, що незаконно використовується ним в своїй господарській діяльності.

Однак, обидві зазначені вимоги були залишені Відповідачем без розгляду та задоволення, крім того в період з травня місяця по 16 червня 2021 року Відповідач провів рекламну компанію та почав розпродавати абонементи в спортивний (фітнес) клуб, розташований за адресою АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н, використовуючи в рекламі знак для товарів та послуг «SkyFit».

Відповідач знав про те, що з 16 червня 2021 року орендодавець не продовжить із ним договір оренди зазначеного приміщення та він не зможе виконувати належним чином взяті на себе зобов`язання, щодо надання послуг фітнес клубу.

Відповідачем було розпродано багато абонементів у фітнес клуб розташований за адресою АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н на фасаді якого знак для товарів та послуг «SkyFit». В зв`язку із чим Відповідачем було нанесено ще більшу шкоду діловій репутації Позивача, оскільки різко зросла кількість невдоволених діяльністю фітнес клубу осіб.

У відношенні Відповідача в червні місяці 2021 року було відкрито кримінальні провадження за ознаками вчинення злочину, передбачено ст. 356 КК України (самоуправство), а також за ознаками ч. 3 ст. 190 КК України (шахрайство). Зазначене, на думку позивача, свідчить про неправомірність дій Відповідача, що він їх вчиняє по відношенню до Позивача.

З 16 червня 2021 року Відповідач утримує незаконно приміщення, в якому розташований спортивний клуб за адресою АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н, на фасаді якого знак для товарів та послуг «SkyFit».

Відповідач поводиться агресивно та погрожує Позивачу та всім особам, які намагаються підійти до зазначеного приміщення, це підтверджується відеоматеріалами, розміщеними на каналах новин (посилання за адресою - https://www.ukr.net/news/details/odesa/85794278.html).

Крім того, з 16 червня 2021 року на дверях приміщення клубу під написом «SkyFit» було розташоване оголошення наступного змісту «Уважаемые гости клуба в связи с угрозой рейдерского захвата со стороны ОСОБА_4 клуб временно не работает». Зазначене оголошення знаходиться на дверях цього приміщення до теперішнього часу і його можуть бачити щодня необмежене коло осіб. Позивач вважає, що такими діями Відповідачем було нанесено непоправну шкоду діловій репутації Позивача та також репутації фітнес клубів, власниками яких він є.

Розміщення зазначеного оголошення на дверях приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н, також завдало моральну шкоду Позивачу, оскільки це є прямими посяганням із боку Відповідача на особисті немайнові права Позивача та прямим розповсюдженням неправдивої інформації стосовно імені Позивача.

Вищевказана інформація, розповсюджена Відповідачем, носить образливий характер, оскільки створює враження причетності Позивача до протиправної діяльності, створює уявлення про Позивача, як злочинця; як особу, яка з легкістю порушує закон; як особу, яка не має моральних цінностей. Твердження Відповідача приводять до ототожнення Позивача зі світом криміналу, внаслідок чого Позивач втрачає репутацію порядної людини.

Поширена інформація є недостовірною, такою, що не відповідає дійсності та принижує його честь, гідність та ділову репутацію, що і спонукало подання даної позовної зави до суду.

Позивач вважає, що поширена про нього інформація підлягає спростуванню, оскільки з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів вона подана не у формі оціночних суджень, а у формі фактичних тверджень.

Процесуальні дії у суді

Ухвалою суду від 04 серпня 2021 року суддя Боярський О.О. заявив собі самовідвід від розгляду вказаної цивільної справи.

Розпорядженням керівника апарату суду від 10.08.2021 № 311 та протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2021 справа була передана на розгляд судді Анісімовій Н.Д.

Ухвалою суду від 10 квітня 2024 року було закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Крім того, положення ст. 43 ЦПК України визначають, що учасники справи зобов`язані, зокрема, з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд звертає увагу на той факт, що ЦПК України не передбачено відкладення судового засідання з умовою надання доказів поважності причини неявки у майбутньому. Причину неявки потрібно перевірити і встановити безпосередньо у судовому засіданні, якщо така є. Тому для цього необхідно, щоб представник сторони надав письмову інформацію з доказами про це.

Відтак, сторони зобов`язані надавати докази, що підтверджують поважні причини неявки у судове засідання, про відкладення якого просять суд.

Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у своїй постанові від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19 звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Верховний Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом враховується, що права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Враховуючи тривалість розгляду справи (на момент ухвалення рішення практично 3 року), практику Верховного Суду, яка послідовно наголошує на тому, що відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні однієї зі сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні суд вважає за можливе ухвалити рішення по суті справи без участі відповідача.

Отже, суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, вислухавши думку сторони позивача по справі, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 статті 5 ЦПК України зазначено про те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником знаку для товарів та послуг «SkyFit» на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг № 278428 від 10.07.2020. Свідоцтво на знак для товарів та послуг № 278428 від 10.07.2020 зареєстровано в класах 41, 45 є дійсним та не анульовано (а.с. 44-46).

З 2014 року позивач використовує у своїй господарський діяльності знак для товарів та послуг «SkyFit», зокрема є власником спортивних фітнес-клубів, що розташовані у м. Одесі.

Приблизно з 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали вести сумісний бізнес: діяльність фітнес клубу в приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н. Для чого в червні 2020 року було створено та зареєстровано в установленому законом порядку ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ», учасником та директором якого був та є громадянин ОСОБА_3 (а.с. 40-43). З червня 2020 року в приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» почало проводити свою господарську діяльність

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Директора ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» із Вимогою (про відшкодування збитків, що пов`язані із незаконним використанням знаку для товарів та послуг «SkyFit»), у якому вимагав:

- негайно припинити використовувати у господарській діяльності підприємством ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» (код ЄДРПОУ 43653030) на території України позначення, що складається із словесного елементу «SkyFit» зокрема нанесення такого позначення на продукцію (товар), рекламні матеріалі та оздоблення приміщень фітнес клубу, пропонування продукції із нанесеним позначенням для продажу, продаж, застосування такого позначення в рекламі, діловій документації, мережі Інтернет; та

- компенсувати йому понесені збитки, що пов`язані із незаконним використанням у господарській діяльності підприємством ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» (код ЄДРПОУ 43653030) на території України позначення, що складається із словесного елементу «SkyFit» в розмірі 300000 гривень (а.с.13-14).

Також ОСОБА_2 направив ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» вимогу про повернення обладнання майна (а.с. 15), проте її копії суду надано не було.

Як зазначає позивач, відповідач провів рекламну компанію та почав розпродавати абонементи в спортивний (фітнес) клуб, розташований за адресою АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н, використовуючи в рекламі знак для товарів та послуг «SkyFit». Відповідачем було розпродано багато абонементів у фітнес клуб розташований за адресою АДРЕСА_1 , корпус, 2 приміщення 101-Н приміщення 102-Н на фасаді якого знак для товарів та послуг «SkyFit».

На дверях приміщення клубу під написом «SkyFit» було розташоване оголошення наступного змісту «Уважаемые гости клуба в связи с угрозой рейдерского захвата со стороны ОСОБА_4 клуб временно не работает, приносим свои извинения за неудобства» (а.с.10-12).

Позивач вважає, що такими діями Відповідачем було нанесено непоправну шкоду діловій репутації Позивача та також репутації фітнес клубів, власниками яких він є.

Підставою для задоволення позовних вимог позивачем зазначено, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, за своєю суттю є негативного та образливого характеру, ототожнює позивача «зі світом криміналу», що принижує честь і гідність, ділову репутацію позивача.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано фото оголошення, зроблені в період, ймовірно, з 17.06.2021 (доказів у який саме період часу зроблені фото не надано), копії вимоги про припинення використання торгової марки із підтвердженням відправлення відповідачу, скріншоти реклами про розпродаж абонементів, скріншоти дописів та звернень відвідувачів спортивного клубу, копія витягів з ЄРДР, копія роздруківки із бази контролю по ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ», копія документів на торгову марку, копія договору суборенди № 41 СА від 16.06.2020, копія договору суборенди № 53 СА від 11. 06 2021.

Застосовне законодавство та релевантна судова практика

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ - правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено.

Відповідно усталеної практики у постанові Верховного Суду у справі № 761/38699/19 від 22 серпня 2022 року визначено правову позицію, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19 (провадження № 61-3525св21).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, №30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Висновки суду

З матеріалів справи суду очевидно, що у досліджуваному оголошені відсутні твердження про факти (час, спосіб тощо) і вказується на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача. Крім того, наведена інформація не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку дій позивача, висловлену у формі оціночних суджень.

Не доведеним залишився також той факт, що вказане оголошення було надруковано та розміщено на дверях спортивного залу саме відповідачем особисто та/або за його ініціативою.

З огляду на факти та обставини, на які посилалася сторона позивача, зокрема щодо того, що відповідач утримує незаконно приміщення, в якому розташований спортивний клуб, щодо вимоги про повернення спортивного обладнання, вимоги припинити використовувати у господарській діяльності підприємством ТОВ «СКАЙФІТКЛАБ» позначення, що складається із словесного елементу «SkyFit» - суд розцінює вказані судження (оголошення на двері спортивного клубу), що, можливо були висловлені саме відповідачем, у такій формі, як суперечку між діловими партнерами, що вийшла за межі ділових відносин. Взаємні претензії між партнерами перейшли зі сфери ділових відносин в особисту площину, супроводжуючись образливими висловлюваннями.

На думку суду, висловлювання, що є предметом розгляду у вказаній цивільній справі, за своїм змістом є оціночними судженнями так як відповідач дає судження стосовно їх співпраці, які є вираженням суб`єктивної думки відповідача, тому такі судження не є недостовірною інформацією, і не позбавлять відповідача права на особисту позицію з цього питання.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що спірне висловлювання не носить характеру викладу фактів, виключена можливість спростування його слів у судовому порядку, тому з урахуванням вжитих мовно-стилістичних засобів є його особистими суб`єктивними судженнями (зокрема, оцінка дій, ставлення, тлумачення).

Також, слід зазначити, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. Суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою ухвалює власне рішення.

Виходячи із наведеного, суд враховує, що висловлювання стосовно позивача є оціночними судженнями та відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» така інформація не підлягає спростуванню, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Крім того, суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації щодо нього, оскільки відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог в частині визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною, а тому похідна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.

Суд, ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п. 29).

Розподіл судових витрат

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати за рахунок позивача.

Керуючись ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, ст. 32, 34, 40, 68 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 16, 23, 277, 280, 297, 299, 1167 ЦК України, п. 15,19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування (ім`я) сторін:

Позивач ОСОБА_2 (дата народження та РНОКПП: невідомі, адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач ОСОБА_3 (дата народження та РНОКПП: невідомі, адреса: АДРЕСА_3 ).

Повний текст судового рішення складено 20 листопада 2024 року.

Суддя Н.Д.Анісімова