Постанова

від 07.11.2024 по справі 520/48/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3882/24

Справа № 520/48/18

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі судового засідання: Узун Н.Д.,

за участю представника апелянта адвоката Головіна М.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укртехфінанс», в інтересах якого діє адвокат Головін Микола Вікторович, на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу і розподіл спільного майна, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , звернулась до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу і розподіл спільного майна. Позивачка просила суд ухвалити рішення про розірвання шлюбу між нею і відповідачем ОСОБА_2 , стверджуючи, що сім`я між ними розпалась і поновити сімейні стосунки неможливо. Позивачка також просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що під час шлюбу, а саме 15.07.2005 за договором купівлі-продажу був придбаний зазначений житловий будинок та зареєстрований на ім`я позивача, проте грошові кошти, як повідомила позивачка, у розмірі 10000 доларів США на придбання будинку були запозичені позивачем у ОСОБА_4 , так як за час перебування у шлюбі позика повернута не була і залишається особистим боргом позивача, то позивачка вважає, що будинок не може вважатися спільним майном подружжя.

В судове засідання під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка та її представник не з`явилась, представник надала заяву про вирішення справи за її відсутність і зазначила, що позов підтримує позовні вимоги у повному обсязі, не заперечує проти ухвалення рішення при заочному розгляді справи.

Відповідач до суду не з`явився, про час і місце слухання справи сповіщався судом неодноразово, відзив на позов не надав, причини неявки суду не повідомив.

11 травня 2018 року заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб, зареєстрований 20 лютого 1999 року Другим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції актовий запис №76 між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 розірвано.

Після розірвання шлюбу залишено прізвища: йому - ОСОБА_6 , їй ОСОБА_6 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 134,6 кв.м, в тому числі житловою 44,1 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 398 кв.м, реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно №8546771.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ТОК «ФК «Укртехфінанс» - адвокат Головін М.В. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 , права особистої власності на житловий будинок.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 07 листопада 2024 року об 14 год 40 хв з`явився представник апелянта адвокат Головін М.В., інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями (а.с. 229-237).

Так, позивачці ОСОБА_1 судова повістка направлялась на повідомлену нею при зверненні з позовом адресу проживання та за місцем її реєстрації, поштове повідомлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Від представника позивачки адвоката Селезньова О.В. до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із поганим самопочуттям адвоката, а саме високу температуру.

Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні клопотання, з огляду на наступне.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані іззволіканням урозгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 є позивачем у даній справі, а тому є ініціатором судового розгляду і має бути зацікавлена у някнайшвидшому розгляді справи, тому зобов`язана цікавитись відомим їй провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

Про судове засідання в апеляційному суді, адвокат Селезньов О.В. був повідомлений ще 18 жовтня 2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення (а.с. 237).

Матеріали справи не містять жодного доказу неможливості адвоката Селезньова О.В. прибути в судове засідання до апеляційного суду.

Крім того, апеляційним суд зауважує, що під час перегляду заочного рішення в апеляційній інстанції, позивачка ОСОБА_1 , не скористалась своїм процесуальним правом на подання заперечень або пояснень.

Апеляційна скарга знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду з 08 січня 2024 року, тому позивачка мала достатньо часу, в разі необхідності та достатньої зацікавленості в розгляді справи, в повній мірі реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі, без відкладення судового засідання, яке призначене на 07 листопада 2024 року.

Відповідачу ОСОБА_2 судова повістка направлялась на повідомлену в позові та в апеляційній скарзі адресу проживання та за місцем його реєстрації, поштове повідомлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 1 ст.130ЦПКУкраїни у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПКУкраїни учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, оскільки судові повістки направлялась на всі відомі суду адреси місця проживання та реєстрації відповідача та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що на придбання будинку подружжя ОСОБА_6 запозичило грошові кошти в 2005 році і з 2009 року позивачка самостійно повернула позику. Оцінюючи, крім договору позики, інші об`єктивні дані, те, що в будинку проживає позивач разом з дитиною, позивач з 2009 року несе витрати на утримання будинку, відповідач будинком не користується з 2009 року, тому застосовуючи положення ст. 57, ст. 60 СК України суд дійшов висновку, що будинок АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_1 ..

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Звертаючись із апеляційною скаргою, апелянт зазначив, що вважає порушеними свої права при ухвалення оскаржуваного рішення суду, так як у ОСОБА_1 на момент ухвалення рішення існувала заборгованість за кредитним договором, в забезпечення якого між ОСОБА_2 та банком було укладено іпотечний договір, іпотечним майном в якому виступав предмет спору в даній справі житловий будинок АДРЕСА_1 . Апелянтом також повідомлено, що у зв`язку із невиконання зобов`язань за кредитним договором, 27 січня 2020 року приватним нотаріусом Шевченко О.В. вчинено виконавчий напис на іпотечному договорі. Апелянт вважає, що зазначений виконавчий напис підтверджує наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, який в свою чергу був забезпечений договором іпотеки житловим будинком, що в даній справі був предметом спору. Виходячи з викладеного, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було залучено іпотекодержателя до участі у справі та не встановлено усіх обставин, які мають значення для вирішення справи.

Апеляційний суд, дослідивши обставини справи в частині вимог щодо визнання права особистої приватної власності на майно, вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а доводи такими, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1999 року актовий запис про шлюб №76 Другого Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 20 лютого 1999 року. Від цього шлюбу сторони мають повнолітню дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 актовий запис про народження №32 відділу реєстрації актів громадянського стану Приморської рай адміністрації виконкому Одеської міської ради.

В період шлюбу сторони набули у власність житловий будинок АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 15.07.2005, власником будинку є ОСОБА_2 .. Позивачка стверджувала, що грошові кошти на придбання будинку вона запозичила у ОСОБА_4 , та що з липня 2009 року позику повертала вона самотужки. Крім того, всі роботи з благоустрою будинку протягом 9 років вона виконувала самостійно за свій рахунок, що в будинку проживає разом з дитиною.

До позову ОСОБА_1 у якості доказів надала такі документи: свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, розписку про отримання грошових коштів в борг від 10.06.2005, заяву ОСОБА_4 від 15.05.2016 про повернення їй ОСОБА_1 позики, технічний паспорт на будинку, відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, повідомлення ЛВ на ст. Одеса-Головна УМВС України на Одеській залізниці (останнє відоме місце перебування відповідача) від 20.07.2009 року що за фактом відсутності ОСОБА_2 проводяться оперативно-розшукові заходи щодо встановлення місця мешкання ОСОБА_2 ..

Згідно розписки, ОСОБА_1 в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_4 в борг фінансові кошти в розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США для придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Відповідно до наданих позивачкою відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, нерухоме майно домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 станом на 29.09.2017 належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 22).

Згідно наданої апелянтом копії Кредитного договору №014/0077/82/68924 від 28.12.2006 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за яким кредитор надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 154000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США на строк 120 місяців з 28 грудня 2006 року по 28 грудня 2016 року.

Згідно копії Іпотечного договору від 28.12.2006, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 уклали договір на забезпечення вимог іпотекодержателя, що витікають із кредитного договору №014/0077/82/68924 від 28.12.2006, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_1 ..

Предметом іпотеки є нерухоме майно: домоволодіння під АДРЕСА_1 , який в цілому складається з одного кам`яного житлового будинку, зазначеного під літерою «З» та 10-15 огорожа Зої Космодем`янської, V-мостіння, загальною житловою площею 41,1 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 398 кв.м, що знаходиться у фактичному користуванні іпотекодавця, належить йому на праві приватної власності на підставі Дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 17.07.2005 за реєстровим №3-1549, виданого 31.07.2006, зареєстрованого у КП «ОМБТІ та РОН» в реєстровій книзі №177 доп під реєстровим №41402 на сторінці 74.

Згідно копії заяви (а.с. 102) ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на передачу в іпотеку на будь-який строк на будь-яких умовах за його розсудом та на укладання іпотечного договору з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» належного йому домоволодіння АДРЕСА_1 , придбаного ним під час знаходження у зареєстрованому з нею шлюбі.

Виконавчим написом (а.с. 143) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. від 27.01.2020 звернено стягнення на домоволодіння, що в цілому складається з одного кам`яного житлового будинку, зазначеного під літерою «З» та 10-15 огорожа, вул. Зої Космодем`янської, V-мостіння, загальною житловою площею 11,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 на праві власності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/0077/82/68924 від 28.12.2006 в загальній сумі 391872,73 грн.

30 вересня 2020 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого передано право грошової вимоги первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0077/82/68924 від 28.12.2006.

30 вересня 2020 року між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Укртехфінанс» укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором №014/0077/82/68924 від 28.12.2006.

30 вересня 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 грудня 2006 року, за яким в іпотеку передано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 .

Того ж дня між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Укртехфінанс» укладено договір про відступлення права вимоги за вищевказаним договором іпотеки.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2019 році у справі №522/20682/18, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_10 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором №014/0077/82/68924 від 28.12.2006, станом на 03.09.2018, у розмірі 73 996, 32 долари США, що по курсу НБУ станом на день розрахунку, становить 2090 108,71 грн.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2019 року оскаржене в апеляційному суді.

Також в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року у справі №522/17788/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Укртехфінанс» про визнання відсутніми боргових зобов`язань за кредитним договором №014/0077/82/68924 від 28.12.2006. Зазначеним судовим рішенням в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021року залишено без змін.

У вказані справі ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року залучено до участі у справі, правонаступника ПАТ "Райффайзен банк Аваль" - АТ "Оксі Банк".

20 жовтня 2021 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси було залучено до участі у справі, правонаступника АТ "Оксі Банк " - ТОВ "ФК "Укртехфінанс".

Виходячи із викладеного, ТОВ «ФК «Укртехфінанс» набуло прав кредитора за кредитним договором №014/0077/82/68924 від 28.12.2006, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 та іпотечним договором від 28.12.2006, уклединим між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ..

Також наразі не спростовано факт укладання кредитного договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , під час розгляду даної справи в суді першої інстанції позивачка також не заперечувала наявність укладеного кредитного договору.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року

№8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_11 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі №311/491/18 зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.

Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

У справі, яка переглядається, виник спір щодо визнання права власності на домоволодіння, яке придбано сторонами під час шлюбу та яке вважається спільною власністю подружжя.

Отже,іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем.

Разом з тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.

Верховний Суд зазначає, що хочазміна власникамайна не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справіяк третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Такий інтерес може бути зумовлений, зокрема, необхідністю дотримання принципу добросовісності з боку подружжя при виконанні боргових зобов`язань та поділі майна, що передано в іпотеку.

Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Вказані висновки кореспондуються із висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 03 липня 2023 року у справі №523/8641/15.

Виходячи із викладеного, незалучення кредитора у даній справі стало причиною порушення прав ТОВ «ФК «Укртехфінанс», який є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Розгляд спору за відсутності іпотекодержателя , неповідомлення позивачкою інформації щодо перебування спірного майна в іпотеці, неповідомлення кредитора про набуття права власності ОСОБА_1 на спірний будинок та припинення права власності ОСОБА_2 можуть в сукупності свідчити про намагання позивачки уникнути відповідальності перед кредитором та в подальшому звернення на предмет іпотеки, яким є спірний житловий будинок.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин, колом осіб, права та інтереси яких повинні бути враховані при розгляді даної справи, нормами права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому вказане є підставою для скасування заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року в частині задоволених вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та у частині цих позовних вимог відмовити.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382384ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укртехфінанс», в інтересах якого діє адвокат Головін Микола Вікторович задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 травня 2018 року в частині розподілу спільного майна скасувати та у цій частині позовних вимог відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 19 листопада 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік