Рішення

від 21.11.2024 по справі 280/8687/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Справа № 280/8687/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області,

Державної судової адміністрації України

про стягнення недоплаченої суддівської винагороди, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2), у якій позивач просить суд:

1) стягнути з відповідача 1 на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 300 581,43 грн, з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів;

2) зобов`язати відповідача 2 здійснити фінансування відповідачу 1 коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 300 581,43 грн.

Крім того, просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працювала на посаді судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя та була звільнена з посади рішенням Вищої ради правосуддя № 952/0/15-24 від 2 квітня 2024 року у зв`язку з поданням заяви про відставку. Зазначає, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі, з урахуванням обмежень, які встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, а не статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав позивача та її гарантій. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

10.10.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, у якому зазначено, що враховуючи положення статей 19 та 152 Конституції України, до визнання частин 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими тимчасово обмежено розмір суддівської винагороди, неконституційними, ТУ ДСА України в Запорізькій області не мало правових підстав ігнорувати наведені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року включно. Вважає, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення має здійснюватися шляхом безспірного списання коштів за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Просить позов залишити без задоволення.

10.10.2024 судом отримана заява про надання документів, а саме кошторису на 2020 рік та довідка про нараховану та фактично виплачену позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020. Також зазначено, що кошторис на 2020 рік сформовано в цілому за затвердженою програмою класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у зв`язку з чим окремий кошторис на 2020 рік та зміни до кошторису для Шевченківського районного суду м.Запоріжжя не затверджувались. Також існуюча форма кошторису не передбачає затвердження видатків на виплату суддівської винагороди окремо по кожному судді. Зауважено, що кошторисних призначень, затверджених у кошторисі на 2020 рік, було недостатньо для виплати суддівської винагороди та обов`язкових складових заробітної плати працівникам апаратів місцевих загальних судів. Так, станом на 17.04.2020 спостерігався дефіцит коштів в сумі 34832 тис.грн або 12,3%. Враховуючи наявність значного дефіциту коштів на виплату суддівської винагороди та оплату праці працівникам апарату судів у 2020 році територіальне управління повідомляє про те, що протягом 2020 року зареєстровано 35 довідок про зміни до кошторису на 2020 рік, якими збільшувалися видатки на оплату праці та видатки на нарахування на оплату праці суддям та працівникам апаратів місцевих загальних судів України. Додатково зауважено, що дефіцит коштів на виплату заробітної плати був ліквідований внаслідок впливу двох факторів: збільшення кошторисних призначень шляхом отримання 12 довідок про зміни до кошторису, обмеження суддівської винагороди на виконання ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-ІХ). Протягом 2020 року зменшення обсягу бюджетних асигнувань на оплату праці як судів, так і працівників апарату суду не відбувалося з огляду на те, що на початку року існував дефіцит видатків на оплату праці, який був ліквідований лише у вересня 2020 року.

24.10.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву Державної судової адміністрації України, у якому зазначено, що ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 290019,1 тис. грн. Поінформовано, що зміни до кошторису Територіального управління стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 290 019,1 тис. грн, відкриті в повному обсязі. Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ. З огляду на те, що складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-IX не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Отже, Територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) поза межами видатків державного бюджету, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 27.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 зазначено, що у тексті Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які тривали в період дії статті 29 Закону № 294-IX, тобто це Рішення має пряму (перспективну) дію в часі. Ураховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону. Додатково звертає увагу на строк звернення позивача до суду з позовом, позаяк у квітні 2020 року Державна судова адміністрація України повідомила голів апеляційних, місцевих судів та Територіальні управління про встановлені законодавством обмеження щодо нарахування суддівської винагороди (лист від 29.04.2020 № 10-8619/20), відповідно позивачу було відомо щодо фактичних нарахувань по суддівській винагороді протягом всього часу, тобто з квітня 2020 року.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 23.09.2024 суд залишив без задоволення клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновлення строку звернення до адміністративного суду; відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області докази у справі.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 з 01.03.1991 працювала в органах судової влади, з 20.12.2005 обіймала посаду судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя, з 07.11.2008 обіймала посаду судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя, про що свідчать записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.09.1983 та довідка Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09.04.2024 № 01-37/229/224.

Відповідно до змісту довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 13.09.2024 № 08-02/330, від 07.10.2024 № 08-02/337 суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 отримувала суддівську винагороду у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року отримала 322482,30 грн, при цьому сума обмеження відповідно до ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склала 300581,43 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за відповідний період із застосуванням обмеження нарахування, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частин четвертої та п`ятої Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частина дев`ята статті 135 Закону № 1402-VIII визначає, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Поряд з цим, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13.04.2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».

Як встановлено судом, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 сума обмеження суддівської винагороди позивача складає 300581,43 грн.

Отже, з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачці з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що не заперечується сторонами.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

З огляду на викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також, в зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.

У постанові від 03.03.2021 по справі 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 56).

Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).

Вказаний висновок, також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020.

Таким чином, суд вважає, що набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтю 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною.

Всупереч приписам частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідач 1 застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивачки та у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, оскільки питання ретроспективної дії вказаного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, як вже зазначено судом вище, набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

Щодо посилання відповідача 2 на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23, суд зауважує, що така містить висновок щодо нарахування та виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року.

Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що не може погодитися з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять «суддівська винагорода» та «винагорода члена ВРП» та поширення встановлених Конституцією України та Законом № 1402-VІІI гарантій судді на членів ВРП. Статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами. Водночас у статті 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП. Установлений у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду розмір винагороди члена ВРП є однією з гарантій його діяльності, закріплених у статті 21 Закону № 1798-VIII. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду уважала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці винагороди члена ВРП із застосуванням передбачених законом обмежень. При цьому Велика Палата Верховного Суду погоджується, що статтею 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативними актами. Не слід ототожнювати суддівську винагороду та виплату винагороди члена ВРП.

Відтак постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №990/235/23 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки у такій викладено правову позицію щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, та не стосується обмеження на нарахування та виплати суддівської винагороди.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою ефективного та повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь позивача нараховану, але недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 300581,43 грн, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Відтак, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення грошової винагороди в межах суми стягнення за один місяць.

Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

Так, частинами першою-третьою, четвертою статті 148 Закону №1402-VIII установлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З викладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Територіальне управління ДСА України в Запорізькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

За визначенням пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом пункту 7 цієї частини бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 БК України, відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік, про що також наголошено у відзиві на позовну заяву. Звідси, не є спірним, що ДСА України не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у періоді з 18.04.2020 по 27.08.2020 у повному обсязі.

Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

З огляду на викладене суд підсумовує, що Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 300581,43 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

Щодо зауважень відповідача 2 про строк звернення з позовом, суд зауважує, що при відкритті провадження суд розглядав клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновлення строку звернення до адміністративного суду та дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на його безпідставність. Так, суд зауважив, що на дату, коли позивач дізналася про порушення свого права на оплату праці, норми статті 233 КЗпП України передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року. Відтак, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, у зв`язку з чим позивачем дотримано строк звернення до суду з цим позовом.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 300581,43 грн (триста тисяч п`ятсот вісімдесят одна гривня 43 копійки) з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при виплаті.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 300581,43 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 300581,43 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач 1 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.168, м.Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 26316700.

Відповідач 2 Державна судова адміністрація, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 21.11.2024.

Суддя К.В.Мінаєва