Рішення

від 21.11.2024 по справі 360/1136/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1136/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) в інтересах якої звернулася адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна (далі представник позивача), до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати позивачу в періоди з 29 січня 2020 року по 28 червня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 червня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44).

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 , які перебувають на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії.

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29 січня 2020 року по 28 червня 2022 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.

Листом від 25 червня 2024 року відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Представник позивач вважає таку бездіяльність протиправною та просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період з 29 січня 2020 року по 28 червня 2022 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 18 жовтня 2024 року подав відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що позивач у період з 01 лютого 2019 року по 03 червня 2020 року проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 , а у період з 04 червня 2020 року по 28 червня 2022 року в ІНФОРМАЦІЯ_8 (з 14 липня 2021 року переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_9 ). Зазначені військові комісаріати перебували на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_10 (на теперішній час ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова № 704), якою, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704 в редакції, чинній у спірний період, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу, у примітці 1 Додатку 1 до постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до десяти гривень.

Водночас, 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі постанова № 103), якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Окремо зазначено на той факт, що текст приміток до додатків було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2020 року № 1038, де зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови № 704. А відповідно до абзацу 2 пункту 2.16 розділу ІІ Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5 примітки до додатків не повинні містити норм права.

Наголошено, що скасування пункту 6 постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача та відповідно розміру його грошового забезпечення станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 не створює таких підстав.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 06 грудня 2021 року у справі № 420/14337/20.

Також треба звернути увагу на відсутність належних, допустимих та достовірних доказів здійснення зміни збільшення з 29 січня 2020 року по теперішній час посадових окладів або інших складових грошового забезпечення позивача у зв`язку з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, отже слід дійти висновку, що відсутні передбачені законом підстави для перерахування грошового забезпечення позивачу станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року.

Вказане свідчить, що грошове забезпечення, визначене станом на 01 січня 2018 року у зв`язку із скасуванням змін, внесених до пункту 4 постанови № 704, не підлягає перегляду, у зв`язку із відсутністю чинної редакції зазначеної норми, до внесення змін до цієї норми.

Відповідно до абзацу 2 пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870, дія нормативного акта поновлюються шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України, чи про його скасування.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі № 200/3757/20-а розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, відповідно до постанови № 704 є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

До того ж, станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року жодних підвищень грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців не відбувалося, а позивачем доказів на спростування цієї інформації не надано.

Також відповідач звертає увагу на положення пункту 4 постанови № 704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яким встановлено конкретний розмір, з якого ведеться обрахунок грошового забезпечення у розмірі 1762,00 грн, що відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Розміри посадового окладу та окладу за військовим звання позивача за спірний період були визначенні ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до положень чинного законодавства.

Таким чином, у ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні підстави для перерахунку та доплати позивачу грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови № 704 в період з 29 січня 2020 року по 28 червня 2022 року.

З урахуванням вказаного ІНФОРМАЦІЯ_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали судової справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та у період з 01 лютого 2019 року по 03 червня 2020 року проходила військову службу за контрактом у складі ІНФОРМАЦІЯ_12 , у період з 04 червня 2020 року по 28 червня 2022 року в ІНФОРМАЦІЯ_8 (з 14 липня 2021 року переформовано у ІНФОРМАЦІЯ_9 ), які перебувають на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується посвідченням учасника бойових дій від 04 жовтня 2018 року серії НОМЕР_2 , виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 , військовим квитком серії НОМЕР_4 від 15 червня 2017 року, довідкою ІНФОРМАЦІЯ_13 від 17 жовтня 2024 року № ст/962, довідкою ІНФОРМАЦІЯ_14 від 16 жовтня 2024 року № 40, витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_10 (по особовому складу) від 31 січня 2019 року № 8-РС, витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 (по стройовій частині) від 28 червня 2022 року № 61.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 (по стройовій частині) від 28 червня 2022 року № 61 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , інструктора ІНФОРМАЦІЯ_15 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 24 червня 2022 року № 99-РС на посаду штаб-сержанта 2 категорії адміністративного відділу штабу військової частини НОМЕР_3 вважати такою, що 28 червня 2022 року справи та посаду здала та вибула до нового місця служби у м. Дніпро. 28 червня 2022 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах станом на день виключення зі списків особового складу становить: календарна 05 років 00 місяців 16 днів, пільгова 08 років 06 місяців 10 днів, всього 13 років 06 місяців 26 днів.

Також у вищезазначеному наказі зазначено:

- щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана.

- грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік отримала у розмірі 15444,15 грн (наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 29 травня 2022 року № 55).

- відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення у 2022 році не надавалась.

- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260. За 2022 рік у розмірі 600,00 грн виплачена (наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 від 11 червня 2022 року № 57).

- додаткова відпустка як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами) за період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_16 за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки не надавалась, компенсація не виплачувалась.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17 жовтня 2024 року № 2951 про нараховане та виплачене грошове забезпечення (основні та додаткові щомісячні виплати) посадовий оклад ОСОБА_1 з січня 2020 року по травень 2020 року складав 3000,00 грн, у червні 2020 року 2757,00 грн, з липня 2020 року по червень 2021 року 2730,00 грн, у липні 2021 року 3037,74 грн, з серпня 2021 року по червень 2022 року 3260,00 грн; за період з 29 січня 2020 року по 20 червня 2022 року оклад за військове звання «старший солдат» 600,00 грн.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24 жовтня 2024 року № 3067 ОСОБА_1 виплачено: грошову допомогу на оздоровлення у серпні 2020 року у розмірі 10691,85 грн, у жовтні 2021 року 10966,58 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2020 року у розмірі 600,00 грн, у жовтні 2021 року 600,00 грн.

Отже, спірним у цій справі є правомірність обчислення в указаному періоді посадового окладу позивача та окладу за військове звання, і як наслідок нарахування та виплата інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпуски як учаснику бойових, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, обчислених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

Предметом доказування у цій справі є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, вказав, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова № 704) затверджено, зокрема тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Також пунктом 6 постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в редакції на час її прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 6 постанови № 103 у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, з 01 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.

Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким, зокрема в пункт 4 постанови № 704 були внесені зміни.

Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.

Із матеріалів справи вбачається, що у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався постановою № 704, в редакції постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.

Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого відбулися відповідні зміни.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.

У той же час, представник позивача зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року і 01 січня 2022 року відповідно.

Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.

У цьому випадку представник позивача не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 01 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 грн.

При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься в статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», треба використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року відповідно до вимог постанови № 704, суд вважає за потрібне зазначити таке.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:

- державні соціальні гарантії встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

- прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», статтею 1 якого встановлено, що прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року відповідно до вимог Постанови № 704 відповідачу треба використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, у розмірі 2270,00 грн і 2481,00 грн відповідно.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині проведення перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року, підлягають задоволенню у спосіб застосування прожиткового мінімуму, визначеного станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно.

Згідно з пунктом 2 розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяких інших осіб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2016 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2016 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):

- грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення;

- до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років;

- до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія;

- до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Відповідно до пункту 3 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Абзацом другим пункту 7 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення (абзац третій пункту 7 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260).

Згідно з пунктом 8 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260:

- грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців;

- грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України);

- грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Пунктом 11 розділу I «Загальні положення» Порядку № 260 регламентовано, що у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.

Відповідно до пункту 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (далі посилання на норми Закону № 2011-ХІІ наводяться в редакції, яка діяла на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини) військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Пунктом 1 та абзацом першим пункту 2 розділу ХХІІІ «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абзац перший пункту 6 розділу ХХІІІ «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку № 260).

Згідно з пунктом 1 розділу ХХІV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абзаци перший, третій пункту 7 розділу ХХІV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260).

Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 18 лютого 2020 року № 45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік» наказано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі одного окладу за їх військовими званнями. Накази про виплату матеріальної допомоги видати виключно в межах отримання асигнувань для виплати грошового забезпечення на відповідний місяць з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу.

Згідно з абзацом першим пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2021 року № 59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік» наказано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати в розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C; безперервне перебування на реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов`язані з виконанням завдань в районі проведення операції Об`єднаних сил (абзаци другий-сьомий пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2021 року № 59 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік»).

У пункті 6 наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2022 року № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» визначено:

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям, які отримують грошове забезпечення, в розмірі одного окладу за їх військовими званнями;

- виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав: смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків; поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану; у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини; порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C; безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов`язані з захистом Батьківщини; сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтерновані в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми;

- у межах залишку коштів за фондом грошового забезпечення у грудні 2022 року виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям здійснювати в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, після здійснення військовослужбовцям всіх виплат, передбачених пунктом 5 та абзацом другим цього пункту наказу, на підставі рапорту військовослужбовця. При цьому розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не може бути меншим розміру одного окладу за військовим званням.

Судом установлено, що грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалась відповідачем позивачу у 2020-2022 роках.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_5 здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020-2022 роках, визначивши її розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, підлягає задоволенню.

Разом з цим, щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої у 2020-2022 роках, суд зазначає, що перерахунок означеної допомоги має бути проведений з розміру одного окладу за військове звання, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років 35 календарних днів; від 15 до 20 років 40 календарних днів; понад 20 календарних років 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260:

- у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки;

- іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки;

- при цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:

- тим, які мають вислугу до 10 календарних років, 2,5 календарних дня;

- тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, 2,9 календарних дня;

- тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, 3,3 календарних дня;

- тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, 3,8 календарних дня;

- одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня;

- грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою (пункти 5, 6 розділу ХХХІ «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260).

Разом з цим, судом установлено, що позивач не звільнений з військової служби, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 (по стройовій частині) від 28 червня 2022 року № 61 виключений зі списків особового складу військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем грошова компенсація за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки не нараховувалась та не виплачувалась, відтак, позовна вимога про перерахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року за № 44 (далі Порядок № 44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Вказане свідчить, що Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Враховуючи те, що судом застосовано спосіб захисту порушеного права позивача, який обрано ним самостійно, у вигляді зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію за певний період, розмір якої відповідач повинен обчислити самостійно, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування такої компенсації, оскільки виплати спірних сум позивачеві ще не здійснено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2023 року у справі № 420/18163/21.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті позивачу місячного грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті позивачу місячного грошового забезпечення у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті позивачу місячного грошового забезпечення у період з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Підстав для задоволення інших позовних вимог немає через їх безпідставність та необґрунтованість.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Кабінетом Міністрів України 12 травня 2023 року прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі постанова № 481), якою внесено зміни до пункту 4 постанови № 704 та установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зміни, внесені постановою № 481 до пункту 4 постанови № 704, набрали чинності 20 травня 2023 року.

Згідно з частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп також дійшов висновку, що закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.

Суд вказує, що постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.

Також у вказаній постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762,00 грн) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності постанови № 481).

За обставинами цієї справи підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли 29 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року у зв`язку із набранням чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, зважаючи на відсутність в постанові № 481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у суду відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин та позбавлення позивача права на перерахунок грошового забезпечення, набутого ним до набрання чинності цією постановою.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково необґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належить задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_17 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_17 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення у період з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_17 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 28 червня 2022 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Кисіль