Рішення

від 21.11.2024 по справі 600/2917/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Чернівці Справа № 600/2917/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом голови ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області ОСОБА_1 до філія «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

У С Т А Н О В И В:

Голова ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до філії Путильське лісове господарство ДП Ліси України (далі - відповідач), в якому просить:

визнати неправомірною дію відповідача про надання відповіді на запит на інформацію № 09/483-84 від 28.06.2024;

зобов`язати відповідача надати у письмовій формі позивачу відповідь по суті звернення, викладеного в запиті на інформацію від 20.06.2024 № 29.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації. За наслідками розгляду запиту на інформацію відповідач відмовив в наданні інформації, оскільки вона становить комерційну таємницю.

Вказану відмову позивач вважає протиправною, позаяк відповідач відмовив в наданні запитуваної інформації з формальних підстав.

За вказаною позовною заявою, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Філії Путильське лісове господарство ДП Ліси України подала до суду відзив, в якому просила відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є розпорядником публічної інформації та не здійснює владні управлінські функції щодо позивача, а інформація, яка зазначена у запиті належить до комерційної таємниці

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, в якому наведено спростування на аргументи зазначені у відзиві.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

20.06.2024 голова ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області ОСОБА_1 звернувся із запитом на інформацію № 29 до філії Путильське лісове господарство ДП Ліси України, у якому, посилаючись на Закони України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації» просив надати наступну публічну інформацію:

- з ким були укладено договора на заготівлю лісодеревини з 01.01.2024 по теперішній час по Ялівецькому лісництву;

- скільки було заготовлено та реалізовано лісодеревини за даний період по Ялівецькому лісництву;

- скільки бригад та яка техніка задіяна на заготівлі лісодеревини вказаний період по даному лісництву.

За наслідками розгляду запиту на інформацію, листом від 28.06.2024 за вих. № 09/483-24 відповідач надав позивачу відповідь на запит на інформацію, у якому вказав, що у запиті порушується питання про висвітлення інформації, що становить комерційну таємницю, яка охороняється Законом та може бути надана лише у визначений спосіб та з дотриманням нормативно-правових актів. Таким чином, у наданні такої інформації філія Путильське лісове господарство ДП Ліси України відмовлено.

Вважаючи такі дії відповідача про надання відповіді на запит на інформацію протиправними, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі статтею 5 Закону України Про інформацію від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону №2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом та максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Статтею 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Згідно з статтею 14 Закону № 2939-VI, якою визначені обов`язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з частинами 1-4 статті 19 Закону №2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Згідно із частинами 1, 4 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною 3 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Суд зауважує, що у випадку не володіння відповідачем вказаною у запиті інформацією він мав направити належному розпоряднику, чого він зробив.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Частиною 4 статті 22 Закону №2939-VІ передбачено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відповідно до частини 1, 2 статті 23 Закону №2939-VІ рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст. 15 вказаного Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

За встановленими обставинами справи позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 20.06.2024 № 29, у якому просив надати наступну публічну інформацію:

- з ким були укладено договора на заготівлю лісодеревини з 01.01.2024 по теперішній час по Ялівецькому лісництву;

- скільки було заготовлено та реалізовано лісодеревини за даний період по Ялівецькому лісництву;

- скільки бригад та яка техніка задіяна на заготівлі лісодеревини вказаний період по даному лісництву.

За наслідками розгляду запиту на інформацію, листом від 28.06.2024 за вих. № 09/483-24 відповідач надав відповідь на запит на інформацію, у якому, посилаючись на положення ст. ст. 7 та 26 Закону України «Про інформацію» та п. 5 Положення про кееоме5рційну таємницю та конфіденційну інформацію в Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України», вказав, що у запиті порушується питання про висвітлення інформації, що становить комерційну таємницю, яка охороняється Законом та може бути надана лише у визначений спосіб та з дотриманням нормативно-правових актів. Таким чином, у наданні такої інформації філія Путильське лісове господарство ДП Ліси України відмовлено.

Частиною 1 статті 7 Закону № 2939-VI визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина 2 статті 6 Закону України Про інформацію).

Як вбачається із частини 2 статті 21 Закону № 2657-XII конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 29 Закону № 2657-XII інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Конституційний Суд даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України в абзаці 5 п. 3.3 рішення від 20.01.2012 у справі № 1-9/2012 визначив, яка інформація про особу відноситься до конфіденційної і за яких умов вона може бути оприлюднена. Зокрема, до такої інформації відносяться дані про місце проживання та перебування особи.

Суд зазначає, що належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VI відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI (частина 2 статті 6, частина 1 статті 8, частина 1 статті 9, п. 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI).

За змістом частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI.

При аналізі відповідних справ Європейський суд з прав людини та вітчизняні суди застосовують "трискладовий тест", щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації. "Трискладовий тест" є юридичною конструкцією - засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування "трискладового тесту" є незаконним і порушує право особи на інформацію.

"Трискладовий тест" є умовною назвою, яка прямо не згадана в українському законі. "Трискладовий" тому, що складається з трьох складових-умов, наявність яких (усіх разом) вимагається для обмеження доступу до інформації. Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".

Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується "трискладовий тест" за частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова). Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації. Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив. Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації.

Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації "трискладового тесту". Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18.

Положення частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21).

Отже, розпорядник публічної інформації має розглянути запит та надати обґрунтовану відповідь, та у разі відмови аргументувати, із зазначенням якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Суд відхиляє доводи відповідача зазначені у відповіді на запит, з огляду на те, що в запиті порушуються питання про висвітлення інформації, що, на його думку, становить комерційну таємницю, оскільки відповідач фактично відмовив у задоволенні запиту на інформацію без застосування трискладового тексту.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник (відповідач) не застосовував "трискладового тесту", тому дана обставина є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про протиправність фактичної відмови відповідача у задоволенні запиту, оскільки відповідачем не дотримано вимоги ст. 6 Закону №2939-VІ та не застосовано трискладового тексту.

Суд зауважує, що відповідачем взагалі не досліджено мету запиту на публічну інформацію, поданого позивачем, а також запитання які викладені у ньому, та в порушення вимог частини 4 статті 22 Закону №2939-VІ не обґрунтовано відмовив в наданні відповіді на запит.

Стосовно доводів відповідача про те, що філія не є розпорядником публічної інформації, оскільки не являється юридичною особою, а є відокремленим підрозділом юридичної особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про філію «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 26.12.2023 № 2096, філія «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ ВП 45001894) є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», діяльність якого спрямовується, координується та контролюється Подільським лісовим офісом (п. 1.1 Положення). Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, як спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства; охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству, одержання прибутку від комерційної діяльності; забезпечення потреб держави або територіальних громад на промисловій чи комерційній основі (п. 2.1 Положення).

Предметом діяльності філії є, зокрема: ведення лісового господарства; ведення первинного обліку лісів; лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві, лісозаготівля; організація та виробництво промислової продукції переробки деревини і лісохімії та підсочки лісу; виробництво продукції та товарів народного споживання, проведення лісозаготівельних та лісопильно-деревообробних робіт.

Філія є відокремленим підрозділом ДП "Ліси України" який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства. Філія має окремий баланс. Філія має печатку зі своїм найменуванням і повним найменуванням Підприємства українською мовою. Філія може мати штампи і бланки зі своїм найменуванням, власний логотип та інші засоби візуальної ідентифікації, що включають інформацію про належність Філії Підприємству (п. 3.1, 3.3, 3.6 Положення)

До складу філії входять функціональні, виробничі та інші підрозділи (відділення), що забезпечують її діяльність. Керівництво філією здійснюється директором Філії (п. 5.1 Положення)

Пунктом 4 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Статтею 1 Лісового кодексу України серед іншого визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства. Постійні лісокористувачі зобов`язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Таким чином, суд вважає, що державні лісогосподарські підприємства та їх філії, як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, при цьому до повноважень філії відноситься організація та укладення договорів, контрактів, угод, прийняття та звільнення працівників, ведення обліку майна, доходів, витрат і зобов`язань фінансового характеру, а тому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI є розпорядниками інформації, зокрема, яку запитував й позивач.

Водночас, відповідач протиправно та безпідставно відмовив позивачу у наданні інформації на запит позивача по суті поставлених ним питань.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи по суті відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу у наданні інформації на запит від 20.06.2024 № 29.

Положеннями статті 23 Закону №2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені, зокрема, до суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин, які доводять фактичне ненадання відповідачем відповіді на запит позивача по суті поставлених ним питань, що свідчить про неналежний розгляд поданого позивачем запиту на публічну інформацію у розумінні Закону № 2939-VI, беручи до уваги наявність визначеного цим Законом вичерпного переліку підстав для відмови в задоволенні запиту на публічну інформацію, суд приходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні інформації на запит від 20.06.2024 № 29.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд наголошує, що об`єктом судового захисту у цій справі є право позивача на отримання публічної інформації.

Суд не може надати правову оцінку у межах даної справи доводам відповідача, про те, що запитувана інформації становить комерційну таємницю, зв`язку із тим, що відповідач взагалі не застосував "трискладового тесту.

Оскільки під час судового розгляду встановлено, що поданий позивачем запит на публічну інформацію не розглянуто по суті відповідачем, тому належним та ефективний способом судового захисту позивача при вирішенні цієї справи є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача на публічну інформацію від 20.06.2024 № 29, та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням "трискладового тесту", тобто вимог частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Стосовно клопотання позивача щодо винесення окремої ухвали, заявленого в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 249 КАС України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч. 2 ст. 249 КАС України).

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

Із системного аналізу наведених норм вбачається, що при виявленні під час розгляду справи порушення закону, судом може бути постановлена окрема ухвала, де мають бути визначені вказівки щодо усунення порушень.

Суд зауважує, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов`язана з виявленням саме судом під час розгляду справи порушення закону. Для встановлення факту допущеного порушення вказане має бути належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами.

В межах спірних правовідносин суд не вбачає підстав для використання вказаного права.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 77, 90, 134, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії філії «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо відмови ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області у наданні інформації на запит від 20.06.2024 № 29.

3. Зобов`язати філію «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» повторно розглянути запит ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області від 20.06.2024 № 29 та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням "трискладового тесту", тобто вимог частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

4. Стягнути з філії «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області судові витрати (судовий збір) у сумі 3028,00 грн.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ГО Антикорупційна комісія Чернівецької області (вул. Грущевського, 1, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39110547);

відповідач - філія «Путильське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шевченка, 3Б, смт. Путила, Чернівецький район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ ВП 45091894).

Суддя В.К. Левицький