Постанова

від 20.11.2024 по справі 400/827/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/827/24Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В.

Дата і місце ухвалення 22.07.2024р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024р. у справі №400/827/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 за період з 01.02.2020 року по 19.05.2023 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошову допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції не врахував те, що в оскаржуваній позивачем період нараховування та виплата грошового забезпечення, а також додаткових виплат здійснювалося у відповідності до вимог чинного на у цей час законодавства, а саме з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, як то передбачено постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року (далі Постанова №704).

Зауважив, що незважаючи на скасування з 29.01.2020р. в судовому порядку п.6 постанови КМУ №103 від 21.02.2018р., яким було внесено зміни до п.4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017р., сама Постанова №704 досі викладена у редакції Постанови №103, де в пункті 4 зазначено: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 27.01.2014 року по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебуває на грошовому забезпеченні відповідача.

На думку позивача у період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення здійснювалося відповідачем не в повному обсязі, а саме протягом 2020-2023 рр. при розрахунку розміру його грошового забезпечення посадовий оклад та оклад за військовим званням та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення та премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт.

Вважаючи, що він має право на виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та додаткових видів грошового забезпечення визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що виплачене позивачу грошове забезпечення, а також інші додаткові виплати розраховані відповідачем з порушенням вимог чинного законодавча, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та належать задоволенню.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

30 серпня 2017р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення Військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за Військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Станом на час прийняття Постанови №704, пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за Військовими (спеціальними) званнями Військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24 лютого 2018р. набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за Військовими (спеціальними) званнями Військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за Військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким вносились зміни до Постанов КМУ, що додаються, зокрема пункту 4 Постанови №704.

Побідні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704 виснував таке:

а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням.

Зазначений правовий висновок застосовний до цієї справи, обставини якої тотожні справі №440/6017/21.

Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (Військовим) званням, як складових грошового забезпечення Військовослужбовців, що проходять Військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11 лютого 2021 року у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18 лютого 2021 у справі №200/3775/20-а.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2018 р. становить 1762,00 грн., з 1 січня 2020р. - 2102 грн., з 1 січня 2021р. - 2270 грн., з 1 січня 2022р. - 2481 грн., з 1 січня 2023р. - 2684 грн.

Приписами ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у період з 01 лютого 2020 року грошове забезпечення позивача та додаткові виплати мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.02.2020 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 01.01.2023р. за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Отже обчислення у 2020-2023р. грошового забезпечення позивача, та інших додаткових виплат визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018р. не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі №160/2775/22 від 06 лютого 2023 року.

Інші неведені апелянтом доводи не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки останні суперечать сформованій правовій позиції Верховного Суду щодо спірних правовідносин.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024р.- без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді О.А. Шевчук А.Г. Федусик