Постанова

від 21.11.2024 по справі 608/1786/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 608/1786/24 пров. № А/857/26988/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Гуляка В.В., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 вересня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Яковець Н.В., час проголошення рішення 14 год 56 хв у м. Чорткові, повний текст судового рішення складено 09 вересня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білобожницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

17.07.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Білобожницької сільської ради, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Білобожницької сільської ради №19 від 18.06.2024.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 04.09.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що сільськогосподарська техніка зазначена у протоколі про адміністративне порушення від 02.04.2024 не належить їй на праві власності та не перебуває в оренді, відповідно вона не могла зберігати чужу сільськогосподарську техніку на вулиці села Косів. Вказує, що оспорювана постанова була винесена за результатом розгляду протоколу про адміністративне порушення від 02.04.2024 серія ВАД №540318, у якому не зазначено, яке порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів із зазначенням пунктів нормативного акту нібито було нею порушено. Вважає, що факт допущення зазначеного порушення не встановлено у передбаченому законом порядку та не підтверджується доказами, які б відповідали вимогам ст.ст.73-76 КАС України, що вказує на обґрунтованість висновків, викладених в оспорюваній постанові.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 02.04.2024 капітаном поліції ОСОБА_2 було складено протокол серії ВАД №540318, за змістом якого громадянка ОСОБА_1 , 1950 року народження, пенсіонерка, вчинила правопорушення, суть якого полягала у протиправному зберіганні сільськогосподарської техніки на вулиці села Косів, відповідальність за яке передбачена ст.152 КУпАП (порушення благоустрою населеного пункту).

18.06.2024 адміністративною комісією при виконавчому комітеті Білобожницької сільської ради було винесено постанову №19 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП.

Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції не врахував доводів позивачки про відсутність доказів вчинення нею правопорушення, а виходив лише з наявності протоколу серії ВАД №540318 від 02.04.2024, за результатами розгляду якого прийнято оспорювану постанову та фактичного складу правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 , яка зберігала сільськогосподарську техніку на вулиці села Косів, чим порушила благоустрій населеного пункту.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, а також при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є : своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому, суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотримуватися вимог КУпАП.

Згідно ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка повинна містити : найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Статтею 152 КУпАП передбачено відповідальність у вигляді штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.

Згідно дефініції, наведеній у статті 1 Закону України Про благоустрій населених пунктів, благоустрій населених пунктів комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Відповідно до ст.13 Закону України Про благоустрій населених пунктів, до об`єктів у сфері благоустрою населених пунктів віднесено території загального користування, вулиці, проїзди, інші території загального користування в межах населеного пункту.

Згідно ч.2 ст.17 Закону України Про благоустрій населених пунктів, громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані : 1) утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів; 5) допускати на об`єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Норма ст.152 КУпАП є бланкетною та відсилає до правил благоустрою території населених пунктів, зокрема, Правил благоустрою території Білобожницької сільської ради.

У даному випадку на підтвердження порушення позивачкою вимог правил благоустрою відповідач не надав належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, які би підтверджували факт події адміністративного правопорушення, а лише посилався на безпосередні спостереження особи, яка уповноважена складати протокол про адміністративне правопорушення.

Будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП, крім оспорюваної постанови, протоколу про адміністративне правопорушення та пояснень, відповідачем не надано.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що складення постанови з дотриманням вимог ст.283 КУпАП не є достатнім доказом підтвердження вчиненого особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.04.20218 по справі №338/1/17.

Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення підтверджує правомірність накладення адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в даній справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а отже в даному випадку неможливо встановити факт порушення позивачкою правил благоустрою територій населених пунктів.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.

Згідно ч.3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право : 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що даною постановою прийнято рішення на користь позивачки, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відшкодування на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 608,60 грн та апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн, а всього у розмірі 2425,40 грн.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 286, 272, 308, 310,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 04 вересня 2024 року по справі №608/1786/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Білобожницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Білобожницької сільської ради №19 від 18 червня 2024 року та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білобожницької сільської ради (ЄДРПОУ 04393657) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2425 (дві тисячі чотириста двадцять п`ять) гривень 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді В. В. Гуляк С. М. Шевчук