Постанова

від 05.11.2024 по справі 904/1300/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1300/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від позивача: Дєлов В.В., представник

від скаржника: Браславець О.В., голова правління ЖБК № 118 "ОРЕОЛ";

від скаржника: Яланська Ю.П., представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 118 "ОРЕОЛ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2023 року (повне рішення складено 13.10.2023 року) у справі №904/1300/23 (суддя Ліпинський О.В.)

за позовом Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Житлово-будівельного кооперативу № 118 "ОРЕОЛ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмірі 1 676 719, 12 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу № 118 "ОРЕОЛ" про стягнення заборгованості в розмірі 1 676 719,12 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг водопостачання та водовідведення № 7516 від 02.04.2002 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2023 року у цій справі позовні вимоги задоволено; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу №118 "ОРЕОЛ" на користь Комунального підприємства "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради 1 676 719, 12 грн заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, 25 150,79 грн витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивачем в період з січня 2020 року по грудень 2021 року надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 1 676 719,12 грн, що підтверджується актами-рахунками, які містяться в матеріалах справи. На час розгляду справи доказів погашення заборгованості в розмірі 1 676 719,12 грн суду не надано.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Житлово-будівельний кооператив № 118 "ОРЕОЛ" подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2023 року у справі №904/1300/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що станом на січень 2020 року (період, з якого позивач нараховує заборгованість відповідачу) між сторонами вже не існувало договірних правовідносин за даним договором, відсутньою є і будь-яка заборгованість у відповідача перед позивачем за договором № 7516 від 02.04.2002 року, оскільки у 2016 році, за місяць до закінчення строку дії договору, відповідачем було повідомлено позивача про відмову від договору, і подальші дії позивача свідчили про підтвердження останнім факту втрати чинності договору у 2016 році.

На переконання скаржника, позивач безпідставно звернувся до відповідача з вимогою про стягнення з останнього заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: м. Дніпро, вул. Суворова, буд. 13-а на підставі договору від 02.04.2002 року № 7516, оскільки відповідач не є споживачем даних послуг.

Апелянт також зазначає, що питання відмови від договору підіймалось відповідачем ще у 2013 році, шляхом направлення заяв відповідачу, у зв`язку з тим, що учасниками кооперативу було прийнято рішення про переведення оплати за водопостачання та водовідведення мешканцями квартир на індивідуальний облік з укладенням договорів.

В подальшому скаржником знову було проведено загальні збори власників квартир будинку, за результатами яких було прийнято рішення про перехід на договірні відносини безпосередньо власниками квартир/нежитлових приміщень будинку та, відповідно, відкриття мешканцями власних особових рахунків.

Апелянт звертає увагу, що з метою дотримання встановленої договором процедури відмови від договору, у березні 2016 року відповідач надіслав позивачу лист, в якому повідомив останнього, що 12.08.2015 року загальними зборами власників квартир/нежитлових приміщень будинку, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Дворова. 13-а, було прийнято рішення про перехід на договірні правовідносини безпосередньо між власниками квартир/нежитлових приміщень будинку та позивачем, та про необхідність відкриття мешканцям- власникам квартир/нежитлових приміщень у будинку, в якому створено ЖБК № 118 "ОРЕОЛ", особових рахунків для ведення розрахунків за послуги водопостачання та водовідведення безпосередньо на розрахунковий рахунок позивача. Крім того, враховуючи вищезазначене, виникла необхідність в укладанні нового договору і між відповідачем та позивачем, у зв`язку з втратою чинності старим договором від 2002 року.

А, відтак, даним листом з дотриманням встановленого договором порядку відмови від договору, а саме, на виконання пункту 9.2 договору, відповідач надіслав позивачу за місяць до закінчення строку дії договору відмову від договору, з проханням укласти новий. Однак, дана заява була залишена без реагування з боку позивача.

За доводами скаржника, відповідач не є споживачем цих послуг, а безпосередніми споживачами послуг є мешканці будинку - учасники кооперативу, про що загальними зборами членів кооперативу прийнято відповідне рішення.

Скаржник наголошує, що саме позивач чинив перешкоди в укладанні індивідуальних договорів з мешканцями будинку, до 2021 року жодного разу не вчиняв дій щодо відключення будинку від водопостачання за несплату, і лише після винесення судом першої інстанції рішення у справі № 904/7947/21 позивачем було здійснено опломбування, переопломбування лічильників у квартирах мешканців будинку, та вже станом на час розгляду даної справи укладено договори з індивідуальними споживачами про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньобудинкових систем) - мешканцями будинку по АДРЕСА_1 .

Апелянт наполягає на тому, що судом першої інстанції повинні були бути досліджені доводи, докази, якими доводиться факт того, що після 22.04.2016 року у відповідача був відсутній обов`язок сплачувати вартість всього обсягу послуг з водопостачання та водовідведення, які надавались до житлового будинку за адресою по вул. Суворова, буд. 13-а у зв`язку з відмовою від договору від 02.04.2002 року.

Зокрема, відповідачем надано докази того, що у 2022 році позивачем було укладено індивідуальні договори з мешканцями будинку.

При цьому позивач, стверджуючи, що відповідачем не було дотримано встановленої договором процедури відмови від договору, вказує у відповіді на відзив, що договір втратив чинність з 01.02.2022 року, однак, не надає відповідних достатніх та належних доказів даного факту, які б також відповідали процедурі, визначеній договором.

Апелянт вважає, що постанова від 22.08.2022 року у справі №904/7947/21, на яку посилається суд першої інстанції, є незаконною у зв`язку з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, у тому числі, встановленням обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, неналежної оцінки та дослідження зібраних у справі доказів.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що з листа відповідача чітко вбачається, що відповідач звернувся до позивача не з відмовою від продовження дії договору на наступний рік - на період з 22.02.2014 року по 22.02.2015 рік, а із вимогою щодо розірвання договору №7516 надання послуг за договором, тобто не чекаючи закінчення його терміну дії, який мав би місце 22.02.2014 року.

У відповідь на вказану заяву позивач надав лист - відповідь від 04.12.2013 року "Щодо укладення договору", в якому не заперечував про зміну формату договірних відносин між ним і відповідачем та зазначив про необхідність надання пакету документів для укладання договору.

Зі своєї сторони відповідач на вказаний лист позивача від 04.12.2013 року "Щодо укладення договору" ніяким чином не відреагував, як і не надав пакету документів, необхідного для укладання окремого договору на послуги водопостачання для задоволення господарських потреб багатоквартирного будинку відповідача по вул. Суворова 13-а. в м. Дніпро, так і пакету документів для укладення індивідуальних договорів на послуги водопостачання та водовідведення (заяв (оферт) від мешканців будинку по АДРЕСА_2 , документів, що посвідчують особу заявника, правовстановлюючі документи на приміщення, тощо. До суду відповідач з вимогами щодо розірвання вказаного договору також не звертався.

Позивач звертає увагу, що відповідач продовжив надалі користуватися послугами водопостачання та водовідведення і жодного нового звернення щодо відмови від подальшої пролонгації, розірвання чи то внесення змін до договору на надання послуг водопостачання та водовідведення №7516 на адресу позивача не надходило.

Позивач вказує, що з метою припинення подальшого збільшення заборгованості відповідача за договором №7516 від 02.04.2002 року, у березні 2021 року він намагався провести відключення будинку АДРЕСА_1 від мереж централізованого водопостачання. Проте, здійснити вказане обмеження не вдалося через відсутність доступу до колодязя водопровідної мережі.

Після вказаного візиту позивача від мешканців будинку по АДРЕСА_1 почали надходити перші заяви про укладення індивідуальних договорів на послуги. На всі звернення були надані відповіді, в яких позивач вказував про необхідність надання пакету документів для укладення індивідуального договору.

А вже з лютого 2022 року, після отримання необхідного пакету документів, позивачем укладено з мешканцями будинку по вул. Суворова 13-а. в м. Дніпро індивідуальні договори на надання послуг, на підставі яких на даний час проводяться відповідні нарахування.

Також за змістом відзиву позивач заперечує факт отримання листів повідомлень від 25.08.2015 року, від 15.03.2016 року, від 04.05.2018 року, та ставить під сумнів достовірність цих листів повідомлень з огляду на неактуальні назви підприємства на штампах станом на серпень 2015 року, березень 2016 року, травень 2015 року.

Згідно письмових пояснень щодо доводів позивача, викладених у відзиві, відповідач зазначає, що за загальним правилом саме працівники підприємства, що отримує кореспонденцію, проставляють на ній відповідні штампи та відмітки про отримання, а інформація, яка міститься в журналі вхідної кореспонденції, не може ані підтвердити, ані спростувати факт надходження вхідної кореспонденції. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 03.12.2021 року у справі № 910/2474/21.

Крім того, на думку відповідача, подальші дії позивача свідчать про те, що позивачем дійсно отримувались вищезазначені листи, у тому числі лист-повідомлення від 15.03.2016 року, який є відмовою відповідача від договору від 02.04.2002 року.

Так, позивачем було долучено з іншої господарської справи №904/7947/21 листи позивача від 14.04.2017 року, від 23.05.2017 року, які опосередковано свідчать про обізнаність позивача з бажанням мешканців житлового будинку укласти індивідуальні договори на водопостачання та водовідведення та, відповідно, з необхідністю переукладання договору з відповідачем.

В цих листах позивач визначав перелік документів, необхідних для укладання індивідуальних договорів з мешканцями житлового будинку після переукладення договору між сторонами, та просив надати доступ працівникам підприємства в травні 2017 року для роботи з мешканцями будинку (оформлення письмових заяв про укладення договору, оформлення згоди на збір та обробку персональних даних, здійснення опломбування квартирних водолічильників та прийняття їх до комерційного обліку).

На думку відповідача, ці листи не є ініціативою позивача, його спонуканням укласти індивідуальні договори, а є реакцією позивача на раніше подані відповідачем звернення та заяви.

За змістом поданих позивачем пояснень щодо визначення об`ємів спожитих послуг позивач зазначає, що відповідно до пункту 2.7 договору від 02.04.2002 року позивач зобов`язаний надавати відповідачу послуги з холодного водопостачання в обсязі 3009 м3 в місяць, послуги водовідведення в обсязі 3009 м3 в місяць. Таким чином, позивач визначав обсяг спожитих відповідачем послуг для задоволення питних потреб мешканців багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 за нормою 3009 м3 на місяць. В деякі місяці позивач додавав 3 м3 для здійснення поливу.

Також позивачем було подано письмові пояснення щодо доводів відповідача, викладених у письмових поясненнях, за змістом яких позивач вкотре наголошує про обґрунтованість оскаржуваного рішення, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу.

Решта поданих позивачем додаткових пояснень також були аналогічні за змістом доводів відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 року, після надходження справи на запит, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.03.2024 року на 15:10 год.

У судовому засіданні 13.03.2024 року було оголошено перерву на 23.04.2024 року на 12:20 год.

У судовому засіданні 23.04.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.07.2024 року о 11:00 год.

У судовому засіданні 09.07.2024 року було оголошено перерву до 16.10.2024 року на 14:30 год.

У судовому засіданні 16.10.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.11.2024 року о 11:40 год.

У судовому засіданні 05.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 02.04.2002 року між Державним комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська, правонаступником якого є Комунальне підприємство "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" Дніпровської міської ради (далі водоканал) та Житлово-будівельним кооперативом №118 "ОРЕОЛ" (далі абонент) був укладений договір на надання послуг водопостачання та водовідведення №7516 (далі договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що предметом договору є зобов`язання водоканалу з надання абоненту послуг водопостачання та водовідведення та зобов`язання абонента з оплати наданих послуг.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.5 договору кількість використаної абонентом води та стоків визначається за показниками повірених та опломбованих приладів обліку споживання води та стоків за умови їх роботи в діапазоні вимірювань з нормованою похибкою.

Характеристика приладів обліку наведена в додатку №1 до договору.

У випадку, якщо абонент не має необхідних засобів обліку води та стоків, його водокористування є безобліковим та витрати води визначаються за пропускною спроможністю труби вводу за швидкості руху в ній 2м/сек. та дії її повним перерізом протягом 24 годин на добу.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що в усіх інших випадках для визначення обсягів послуг, що надаються абоненту, сторони керуються відповідним розділом Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству №65 від 01.07.1994 року.

Відповідно до пункту 2.7 договору водоканал зобов`язаний надати послуги з холодного водопостачання в обсязі 3009м3 в місяць, послуги водовідведення в обсязі 3009м3 в місяць.

Пунктом 2.8 договору визначено, що обсяги послуг водопостачання та водовідведення, визначені в пункті 2.7 договору, визначаються:

- за нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами виконавчої влади;

- згідно з лімітами споживання питної води промисловими підприємствами та організаціями, затвердженими місцевими органами виконавчої влади;

- за нормами, передбаченими технічними умовами, які абонент зобов`язаний отримати від водоканалу під час приєднання до міських мереж водопостачання та водовідведення або під час збільшення обсягів водоспоживання та водовідведення.

Паспортом водокористувача, який є додатком № 5 до договору № 7516 від 02.04.2002 року, баланс водоспоживання ЖСК-118 "ОРЕОЛ" за адресою вул. Суворова, буд.13-А визначено наступним чином: 300 осіб х 10,03м3 (норма водоспоживання на 1людину в місяць) = 3009м3 в місяць. Розрахунок витрат води за нормою на 2002 рік 3009 м3 в місяць, розрахунок стоків за нормою на 2002 рік - 3009м3 в місяць. Адреса вул. Суворова, буд.13-а.

Згідно з пунктом 5.3 договору розрахунковий період оплати послуг водопостачання та водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов`язаний сплатити надані послуги до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Відповідно до пункту 10.2 договору всі зміни та доповнення до договору мають бути оформлені в письмовому вигляді та підписані повноважними сторонами.

Пунктами 9.1, 9.2 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами 22.04.2002 року та діє в частині надання послуг водопостачання та водовідведення до 22.04.2003 року, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги до повного погашення заборгованості.

Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про намір внести до нього зміни або про відмову від договору, він продовжує свою дію на наступний рік.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з оплати наданих на підставі договору від 02.04.2002 року послуг водопостачання та водовідведення за період з січня 2020 року по грудень 2021 року в розмірі 1 676 719,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг водопостачання та водовідведення.

Вказував, що позивачем в період з січня 2020 року по грудень 2021 року надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 1 676 719,12 грн, що підтверджується актами-рахунками, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 16-63). Зазначені вище акти-рахунки підписані представником Водоканалу, з боку Абонента акти не підписані.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодних заперечення щодо нарахувань за надані йому послуг згідно актів-рахунків, як і не представлено зауваження щодо їх змісту чи відображених в них відомостей.

Не погоджуючись із заявленими вимогами, відповідач вважав припиненою дію договору від 02.04.2002 року та посилався на акти №205510 від 19.03.2013 року, №206195 від 19.04.2018 року, рішення загальних зборів власників квартир/нежитлових приміщень буднику від 12.08.2015 року, листи повідомлення від 25.08.2015 року, від 15.03.2016 року, від 04.05.2018 року, заяву від 25.11.2013 року.

Наведені обставини стали причиною виникнення спору та звернення до господарського суду з позовом.

Регулювання та встановлення відносин у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг здійснюється (здійснювалося у спірний період) відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Закони України "Про житлово-комунальні послуги"; Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", від 01.06.2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", від 17.02.2010 року № 151 "Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Зі змісту статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Так, між позивачем та відповідачем 02.04.2002 року було укладено договір на надання послуг водопостачання та водовідведення №7516.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року № 1875-ІV, який діяв до 01.05.2019 року, було визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки.

У статті 1 цього Закону було визначено, що: комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з частин 1-4 статті 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (частина 6 статті 19 Закону).

Згідно з приписами статей 23, 24 Закону власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. Балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.

01.05.2019 року набув чинності Закон України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII.

Згідно визначень термінів, наведених у статті 1 цього Закону: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (пункт 2 частини 1 статті 5 Закону).

Частиною 1 статті 6 Закону встановлювалося, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

При цьому, як передбачено пунктами 5, 6 частини 2 цієї статті Закону виконавець комунальних послуг з централізованого водопостачання/водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання/водовідведення.

Відповідно до пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором.

Аналогічні умови містить пункт 5 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 року № 690.

Матеріали справи свідчать, що заявою від 25.11.2013 року відповідач повідомив позивача про прийняте загальними зборами Житлово-будівельного кооперативу №118 "ОРЕОЛ" рішення щодо розірвання договору №7516 від 22.04.2002 року; укладення договору між Житлово-будівельним кооперативом №118 "ОРЕОЛ" та КП "ДНІПРОВОДОКАНАЛ" для потреб кооперативу (обслуговування місць загального користування, заповнення системи опалення та полив прибудинкової території) із влаштуванням приладів обліку; переведення оплати за водопостачання та водовідведення мешканцями квартир на індивідуальний облік з укладенням договорів. На підставі викладеного, відповідач просив - розірвати договір №7516 від 22.04.2002 року; укласти новий договір для потреб кооперативу; укласти індивідуальні договори з мешканцями квартир житлового будинку.

В листі-відповіді від 04.12.2013 року позивач повідомив відповідача про надання ним неповного пакету документів для укладення договору та запропонував надати документи, що підтверджують право власності на об`єкт водоспоживання (копію); технічний паспорт з нанесенням меж земельної ділянки (копію); генеральний план об`єкту в масштабі 1:500.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться у статті 188 ГК України.

Відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина 2 статті 653 ЦК України).

Апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

За змістом укладеного між сторонами договору № 7516 від 02.04.2002 року, за своєю юридичної природою він є договором про надання послуг.

Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі, шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Так, пунктами 9.1, 9.2. договору сторони обумовили, що він набирає чинності з моменту підписання сторонами 22.04.2002 року та діє в частині надання послуг водопостачання та водовідведення до 22.04.2003 року, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги до повного погашення заборгованості. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про намір внести до нього зміни або про відмову від договору, він продовжує свою дію на наступний рік.

Таким чином, в договорі від 02.04.2002 року сторони визначили, які саме дії свідчитимуть про припинення договору (подання стороною за місяць до закінчення строку дії договору заяви про намір внести до нього зміни або про відмову від договору).

Водночас, до матеріалів справи відповідачем долучені засвідчені копії заяви від 25.11.2013 року, листа-повідомлення від 25.08.2015 року, повторного листа повідомлення від 15.03.2016 року, повторного листа-повідомлення від 04.05.2018 року.

Як зазначено вище, у поданій заяві від 25.11.2013 року відповідач повідомляв позивача, що протоколом загальних зборів членів ЖБК №118 "ОРЕОЛ" було прийнято рішення про розірвання діючого договору та укладання між позивачем та відповідачем нового договору для забезпечення власних потреб ЖБК по водопостачанню та водовідведенню.

На вказаній заяві наявний відбиток штампу "Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради" та зазначені "вхідний №15498", "25.11.2013" та відбиток штампу Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради "Управління "Водозбут" із "вхідним №9698" "26.11.2013".

В адресованому позивачу листі-повідомленні від 25.08.2015 року відповідач повідомляв позивача, що рішенням загальних зборів від 12.08.2015 року було прийнято рішення про укладання між позивачем та власниками квартир-членами кооперативу індивідуальних договорів. Обслуговування внутрішньо будинкових мереж доручено Житлово-будівельному кооперативу №118 "ОРЕОЛ".

Відповідач просив укласти новий договір з Житлово-будівельним кооперативом №118 "ОРЕОЛ" у зв`язку з прийнятим рішенням та у зв`язку з втратою чинності договору №7516 від 2002 року. Також відповідач просив укласти індивідуальні договори з власниками квартир-членами кооперативу.

В якості додатку до листа-повідомлення від 25.08.2015 року зазначено копію рішення від 12.08.2015 року.

На вказаному листі наявний відбиток штампу "Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" та зазначені "вхідний №8327", "26.08.2015".

Повторні листи повідомлення від 15.03.2016 року, від 04.05.2018 року мають зміст, аналогічний з листом-повідомленням від 25.08.2015 року, окрім застереження про повторне повідомлення позивача про збори, що відбулись у серпні 2015 року. В якості додатку до цих листів зазначено копію рішення від 12.08.2015 року.

На повторному листі повідомленні від 15.03.2016 року наявний відбиток штампу "Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" та зазначені "вхідний №3207", "15.03.2016".

На повторному листі-повідомленні від 04.05.2018 року наявний відбиток штампу "МКВП "Дніпроводоканал" Управління експлуатації водопровідних мереж дільниця Красногвардійського району" та зазначено "07.05.2018 року".

В цих заяві та листах відповідач фактично повідомляв про втрату чинності договором від 02.04.2002 року та просив укласти новий договір.

Позивач не погоджується з тим, що станом на 22.04.2016 року договір від 02.04.2002 року припинив свою дію, заперечує отримання листів повідомлень від 25.08.2015 року, від 15.03.2016 року, зазначає, що договір припинив свою дію після укладання мешканцями будинку індивідуальних договорів (з 01.02.2022 року), ставить під сумнів достовірність цих листів повідомлень з огляду на неактуальні назви підприємства на штампах станом на серпень 2016 року та березень 2016 року, зміст журналів вхідної кореспонденції за 2015 рік, 2016 рік, журналу обліку печаток та штампів.

У довідці позивача №469/4-14 від 22.10.2021 року зазначено, що Дніпропетровське виробниче управління водогінно-каналізаційного господарства міста перейменоване в Державне комунальне виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська на підставі наказу міської ради №584 - р від 02.07.1992 року.

Державне комунальне виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська перейменоване в Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" на підставі рішення міської ради №1976 від 17.03.2003 року.

Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" перейменоване в Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради на підставі рішення міської ради №52/11 від 18.05.2011 року.

Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради перейменоване в Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради на підставі рішення міської ради №60/18 від 15.02.2017 року.

В той же час, в матеріалах справи наявні листи позивача від 14.04.2017 року, від 23.05.2017 року, 11.06.2021 року, які опосередковано свідчать про обізнаність позивача з бажанням мешканців житлового будинку укласти індивідуальні договори на водопостачання та водовідведення.

В цих листах позивач визначав перелік документів, необхідних для укладання індивідуальних договорів з мешканцями житлового будинку після переукладення договору між сторонами та просив надати доступ працівникам підприємства в травні 2017 для роботи з мешканцями будинку (оформлення письмових заяв про укладення договору, оформлення згоди на збір та обробку персональних даних, здійснення опломбування квартирних водолічильників та прийняття їх до комерційного обліку), також зазначалось про відсутність звернень мешканців будинку щодо укладання індивідуальних договорів.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що нові індивідуальні договори з мешканцями будинку чи колективний договір з ЖБК у спірному періоді з січня 2020 року по грудень 2021 року укладено не було, матеріали справи доказів зворотного не містять.

Як зазначалося, в пункті 9.2 договору від 02.04.2002 року сторони обумовили, які саме дії свідчитимуть про припинення договору (подання стороною за місяць до закінчення строку дії договору заяви про намір внести до нього зміни або про відмову від договору).

Жоден з поданих відповідачем документів (заяв та листів) не містять дійсного прямого волевиявлення на відмову від договору, а в них лише зазначено про власне розуміння стороною (відповідачем) умов договору, зокрема, в частині строку його дії.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 ГК України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частина 1 статті 229 ЦК України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Так, договір від 02.04.2002 року не є нікчемним в силу положень закону та не був визнаний недійсним в судовому порядку в цілому чи в окремих його частинах.

Апеляційний суд зауважує, що юридична необізнаність природи договірних відносин чи нерозуміння умов договору не звільняють сторону від правових наслідків, що можуть настати в такому випадку.

Зазначення у заяві та листах про те, що договір припинив свою дію є особистим тлумаченням стороною договору умов щодо строку його дії, проте не є конкретним однозначним прямим наміром сторони розірвати договір в односторонньому порядку, тим більше, що у листах-відповідях позивач заперечував щодо того, що договір від 02.04.2002 року припинив свою дію, в тому числі, враховуючи обставини відсутності заяви, оформленої та поданої відповідно до пункту 9.2 договору.

Таке тлумачення відповідачем пункту 9.1 щодо припинення дії договору від 02.04.2002 року зумовлене відповідним формулюванням, викладеним у ньому, яким визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами 22.04.2002 року та діє в частині надання послуг водопостачання та водовідведення до 22.04.2003 року, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги до повного погашення заборгованості.

Водночас, відповідні висновки зроблені без урахування усіх умов договору в комплексі, зокрема, в поєднанні з пунктом 9.2, згідно якого, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про намір внести до нього зміни або про відмову від договору, він продовжує свою дію на наступний рік.

Заяви відповідача саме про відмову від договору матеріали справи не містять.

І хоча останній повідомляв позивача про прийняте мешканцями будинку рішення про розірвання договору, дане рішення не було виконано відповідачем, оскільки останнім не дотримано умови договору від 02.04.2002 року, за яких можливо було його розірвання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 року у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17-ц).

Отже, навіть за відсутності договору, однак, за належного підтвердження факту надання послуг споживачу, останній не звільняється від їх оплати.

Матеріали справи свідчать, що відповідач визнає факт споживання мешканцями будинку отриманих послуг, проте вважає що такі послуги повинні бути оплачені безпосередньо самими мешканцями будинку, що є неможливим з урахуванням обставин неукладання індивідуальних договорів та наявності чинного договору № 7516 від 02.04.2002 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Також матеріали справи не містять контррозрахунків щодо обсягу чи вартості зазначених позивачем послуг та заявленої до стягнення суми.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно пункту 3.1 Статуту Житлово-будівельного кооперативу №118 "ОРЕОЛ" (ідентифікаційний код 23078163) в новій редакції, затвердженій загальними зборами членів ЖБК №118 "ОРЕОЛ" протоколом № 2 від 10.10.2016 року, Кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків) за власні кошти кооперативу, за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до пункту 5.5 Статуту Кооператив здійснює експлуатацію і ремонт належного йому жилого будинку (будинків) та утримання придомової території за рахунок коштів Кооперативу на засадах самооплатності. Плата за користування тепловою й електричною енергією, газом водопроводом і каналізацією в будинку Кооперативу провадиться за тарифами, встановленими для державного житлового фонду.

Як передбачено підпунктами 4 та 5 пункту 5.6. Статуту Кооператив має право: передати жилий будинок (будинки) на технічне обслуговування державній житлово-експлуатаційній організації, а в сільській місцевості підприємству. установі, організації, при якій організовано Кооператив. За клопотанням Кооперативу для експлуатації жилого будинку (будинків) може в установленому порядку створюватися житлово-експлуатаційна організація Кооперативу; укладати договори, пов`язані з будівництвом, експлуатацією і ремонтом жилого будинку (будинків) і надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням придомової території.

Кооператив надає послуги своїм членам не маючи на меті одержання прибутку (пункт 8.3 Статуту).

Згідно пункту 14.1 Статуту органами управління Кооперативу є загальні збори членів Кооперативу і правління Кооперативу.

За визначенням, наведеним у пункті 14.6 Статуту правління Кооперативу є виконавчим органом Кооперативу, підзвітним загальним зборам членів Кооперативу (зборам уповноважених представників).

У відповідності до підпункту 11 пункту 14.6 Статуту правління Кооперативу встановлює строки внесення внесків на капітальний ремонт жилого будинку (будинків), внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) та утримання придомової території, плати за комунальні послуги і приймають рішення про стягнення з членів Кооперативу пені за несвоєчасне їх внесення (в межах 0,2 процента від суми платежу за кожний день прострочення.

В свою чергу, за положеннями підпункту 3 пункту 12.1 Статут член Кооперативу зобов`язаний своєчасно вносити платежі у погашення банківського кредиту і в покриття витрат Кооперативу на експлуатацію і капітальний ремонт жилого будинку (будинків) та утримання придомової території, внески до спеціальних фондів та плату за комунальні послуги.

На час розгляду справи доказів погашення заборгованості за водопостачання в розмірі 1 676 719, 12 грн суду не надано.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Основними засадами судочинства, закріпленими у статті 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 року № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Доказів існування іншого порядку розрахунків, внесення змін до Статуту чи укладення нових договорів, в тому числі індивідуальних з окремими мешканцями будинку у спірний період з січня 2020 року по 2021 року, матеріали справи не містять.

Таким чином, ЖБК №118 "ОРЕОЛ" фактично є споживачем послуг за договором від 02.04.2002 року та відповідальною особою, що здійснює розрахунки за ці послуги з КП "Дніпроводоканал".

Щодо розрахунку обсягу наданих відповідачу послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується наданими до матеріалів справи актами-рахунками (т. 1 а.с. 16-63).

Колегія суддів зауважує, що відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.5 договору від 02.04.2002 року кількість використаної абонентом води та стоків визначається за показниками повірених та опломбованих приладів обліку споживання води та стоків за умови їх роботи в діапазоні вимірювань з нормованою похибкою.

Характеристика приладів обліку наведена в додатку №1 до договору (т. 1 а.с. 13).

Як вбачається зі змісту додатку № 1 індивідуальні прилади обліку в будинку відсутні.

У випадку, якщо абонент не має необхідних засобів обліку води та стоків, його водокористування є безобліковим та витрати води визначаються за пропускною спроможністю труби вводу за швидкості руху в ній 2м/сек. та дії її повним перерізом протягом 24 годин на добу.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що в усіх інших випадках для визначення обсягів послуг, що надаються абоненту, сторони керуються відповідним розділом Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству №65 від 01.07.1994 року.

Відповідно до пункту 2.7 договору від 02.04.2002 року водоканал зобов`язаний надати послуги з холодного водопостачання в обсязі 3009 м3 в місяць, послуги водовідведення в обсязі 3009 м3 в місяць.

Пунктом 2.8 договору від 02.04.2002 року визначено, що обсяги послуг водопостачання та водовідведення, визначені в пункті 2.7 договору визначаються:

- за нормами водоспоживання, затверджені місцевими органами виконавчої влади;

- згідно з лімітами споживання питної води промисловими підприємствами та організаціями, затвердженими місцевими органами виконавчої влади;

- за нормами, передбаченими технічними умовами, які абонент зобов`язаний отримати від водоканалу під час приєднання до міських мереж водопостачання та водовідведення або під час збільшення обсягів водоспоживання та водовідведення.

В додатку №5 до договору "Паспорт водокористувача" від 02.04.2002 року, підписаному сторонами, визначено: 300 осіб х 10,03 м3 (норма водоспоживання на 1 людину в місяць) = 3009 м3 в місяць. Розрахунок витрат води за нормою на 2002 рік 3009 м3 в місяць, розрахунок стоків за нормою на 2002 рік 3009 м3 в місяць. Адреса вул. Суворова, буд. 13-а.

В поданих актах рахунках обсяг наданих послуг з водопостачання зазначений в розмірі 3012 м3 (за рахунок додавання до обсягу в розмірі 3009 м3 витрат на полив в розмірі 3 м3) та 3009 м3 без додавання до обсягу витрат на полив).

Відтак, позивачем правильно розраховано обсяг наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, а саме - при визначенні обсягів споживання на потреби мешканців будинку, виходячи з нормативів, визначених у відповідності до пунктів 2.5, 2.6, 2.7, 2.8 договору від 02.04.2002 року та додатку №5 до договору "Паспорт водокористувача", а при визначенні їх обсягу конкретно для цілей обслуговування місць загального користування у будинку, прибудинкової території та для експлуатації внутрішньо будинкових мереж, виходячи з показів приладів обліку.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду актів відключення будинку від системи водопостачання та/або водовідведення чи актів про відключення приміщень від мереж водопостачання та/або водовідведення, відтак факт наявності систем водопостачання та водовідведення в спірному періоді є підтвердженим. Так само матеріали справи не містять актів фіксації неотримання послуг водопостачання та водовідведення у спірному періоді внаслідок відключення мереж, аварійної ситуації і т.п, тобто відсутні докази, що могли б свідчити про факт неотримання відповідачем послуг, їх неналежного чи не в повній мірі надання.

Отже, відповідач, який за укладеним з позивачем договором фактично споживав послуги з водопостачання та водовідведення, не може бути звільнений від оплати їх вартості, як особа, що допустила господарське правопорушення у сфері відповідних відносин.

На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів апеляційний господарський суд доходить висновку, що позивач виконав свої договірні зобов`язання відносно надання послуг з водопостачання та водовідведення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язаний її сплатити.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 старого Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в новій редакції встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені, як правило договором або ж законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 5.3 договору від 02.04.2002 року розрахунковий період оплати послуг водопостачання та водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов`язаний сплатити надані послуги до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим.

З матеріалів справи вбачається, що акти-рахунки підписані лише представником позивача. При цьому відповідачем жодного разу не було надано позивачу письмові заперечення щодо нарахувань та наданих йому послуг згідно актів-рахунків, як і не подавалися зауваження щодо їх змісту чи відображених в них відомостей.

Нормами статті 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Відповідач зобов`язання по оплаті наданих йому послуг з водопостачання та водовідведення не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з січня 2020 року по грудень 2021 року.

Доказів оплати заборгованості за спожиті послуги матеріали справи не містять.

Відповідно до розрахунку позивача, здійсненого на підставі доданих актів-рахунків наданих послуг, стягненню з відповідача підлягає заборгованість в розмірі 1 676 719, 12 грн.

Апеляційний суд звертає увагу сторін, що за правилами пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Колегія суддів наголошує, що неоплата отриманих послуг з водопостачання та водовідведення підриває гарантії безперебійного забезпечення мешканців будинку АДРЕСА_1 водою та відведенням стоків, може призвести до погіршення якості наданих послуг чи взагалі до їх обмеження та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем водопостачання та водовідведення.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач належними та допустимими доказами не довів того, що він не споживав послуги та не є споживачем в розумінні законодавства, що діяло у спірний період, зокрема, Законів України "Про житлово-комунальні послуги", вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 676 719, 12 грн вартості послуг з водопостачання та водовідведення є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Необхідно акцентувати увагу на пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі Белле проти Франції (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988 року, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до пункту 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 року, остаточне 17.11.2014 року: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Встановлені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги.

Посилання скаржника на незаконність постанови Центрального апеляційного господарського суду від 22.08.2022 року у справі №904/7947/21, на яку посилається суд першої інстанції, є безпідставною, оскільки вказана постанова набрала законної сила та на час прийняття оскаржуваного рішення є чинною.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 ГПК України).

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2023 року у справі №904/1300/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 21.10.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя О.Г. Іванов