Рішення
від 13.11.2024 по справі 910/10149/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2024Справа № 910/10149/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" (03056, місто Київ, вул. Борщагівська, будинок 152-Б)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТО-ТВ" (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 41, нежиле приміщення 20-Г)

про стягнення 16510,16 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІСТО-ТВ" про стягнення заборгованості за субліцензійним договором № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021 в розмірі 16510,16 грн., з якої: 12418,00 грн - сума основного боргу, 2940,16 грн - сума пені, 695,39 грн - сума інфляційних втрат, 456,62 грн - сума 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ГРУПА УКРАЇНА" залишено без руху.

29.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позивач та відповідач мають зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 про відкриття провадження у справі №910/10149/24 надіслана до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) по справі №910/10149/24 (суддя Літвінова М.Є.) було надіслано позивачу та відповідачу до електронного кабінету, дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 10.09.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, день отримання судом повідомлення про доставлення ухвали суду про відкриття провадження у справі на офіційну електронну адресу особи - 10.09.2024.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (далі - ліцензіат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс" (далі - субліцензіат) укладено субліцензійний договір №Ф1/Ф2-ІРTV-132759/2021, за умовами якого ліцензіат надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі базового пакету або в межах умови «базовий пакет + преміальні пакети» у роздільній якості HD за допомогою технології аналогової мережу, DVB-C за допомогою IPTV-технології, а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розпорядження відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Пунктом 4.2 договору визначено, що щомісячна сума винагороди становить 3000,00 грн без ПДВ.

Сума щомісячної винагороди вказується ліцензіатом в рахунках-фактурах за відповідний звітний місяць, у якому субліцензіату було надано право на розповсюдження (п. 4.3 договору).

У п. 4.5 договору сторони погодили, що субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1 договору).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням росії в Україну 24.02.2022 та запровадження відповідним Указом Президента України воєнного стану в Україні, спілкування між сторонами протягом весни-літа 2022 року відбувалось шляхом листування по електронній пошті.

12.05.2022 відповідач листом № вих. 25 звернувся до позивача з пропозицією про зменшення загального розміру роялті, що сплачується субліцензіатом по договору № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021.

09.09.2022 позивач скерував на електронну адресу відповідача додаткову угоду №3 до Договору № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021, якою врегульовано щомісячну суму винагороди, викладено п. 6.1 та пп. 6.1.1 Договору у новій редакцій, погоджено суму заборгованості за даним правочином, яка становить 12 690,00 грн. Однак відповідач не підписав та зауважень чи коментарів з цього додаткової угоди не надав.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надано відповідачу право на розповсюдження програм за період лютий-вересень 2022 року на загальну суму 12 690,00 грн, на підтвердження чого позивачем долучені до позовної заяви акти прийому-передачі прав: № 2193 від 28.02.2022 року, № 3514 від 31.03.2022 року, № 4795 від 30.04.2022 року, №6054 від 31.05.2022 року, № 7292 від 30.06.2022 року, № 8670 від 31.07.2022 року, №8989 від 31.08.2022 року, №9220 від 09.09.2022 року.

Сума, зазначена в актах, визначена позивачем з урахуванням наданої на прохання відповідача знижки.

Матеріали справи не містять письмового узгодження знижок у вказаному позивачем розмірі, однак позивач визнає надання знижок по оплаті щомісячної винагороди і рахує заборгованість за договором саме суми роялті із наданою знижкою.

Також на виконанням умов договору позивач виставив відповідачу рахунки на оплату

№ 2189 від 28.02.2022 року - 3 000 гривень, № 3477 від 31.03.2022 року - 900 гривень, №4744 від 30.04.2022 року - 1050 гривень, № 5987 від 31.05.2022 року - 1 800 гривень, № 7214 від 30.06.2022 року - 1 800 гривень, № 8565 від 31.07.2022 року - 1 800 гривень, № 8878 від 31.07.2022 року - 1800 гривень, рахунку № 9109 від 09.09.2022 року - 540 гривень.

Крім того, позивач надіслав на електронну пошту відповідачу акти прийому-передачі прав за червень-вересень 2022 року, однак ТОВ "МІСТО-ТВ" акти не відписало та їх позивачу не повернуло.

04.05.2023 з метою виконання умов договору № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021, позивач засобами поштового зв`язку направив відповідачу рахунки на оплату та акти прийому-передачі прав за лютий-вересень 2022 року на адресу місцезнаходження відповідача. Акти прийому-передачі відповідач не підписав та не повернув їх позивачу. Крім того, вищевказані документи отримав 15.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалів справи.

16.03.2023 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача претензію вих. №INR-132764/2021 від 03.03.2023 щодо погашення заборгованості, зокрема по договору № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021 та яку відповідач отримав 30.03.2023. ТОВ "Місто ТВ Сервіс" відповідь на претензію не надало та відповідач заборгованість не погасив.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків з січень 2022-травень 2022 за відповідачем обліковується заборгованість за Договором № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021.

26.05.2023 відповідач частково сплатив суму заборгованості у розмірі 5000,00 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів, призначення платежу відповідач зазначав «часткову оплату за Субліцензійними договорами № INR-132764/2021, № Y24-132761/2021, № ШТВ-132763/2021, № PTB-132762/2021 від 24.12.2021».

Таким чином, діями, що виразились у частковій оплаті, відповідач фактично визнав існування заборгованості за низкою субліцензійних договорів, укладених з позивачем, та свій обов`язок по оплаті заборгованості.

Позивач з огляду на існування заборгованості за кількома субліцензійними договорами та з метою зручності обліку коштів, на свій розсуд зарахував частину зазначених коштів у сумі 272 гривні як оплату заборгованості за Договором (Субліцензійним договором № PTB-132762/2021 від 24.12.2021 р.)

Таким чином, сума основного боргу за Договором № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021 становить 12 418,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що відповідач порушив свої зобов`язання за субліцензійним договором № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021 в частині повної та своєчасної оплати за невиключне суміжне право на використання програм, у зв`язку цим ТОВ "Медіа Група Україна" звернулось до суду із даним позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс" 16510,16 грн., з якої: 12418,00 грн - сума основного боргу, 2940,16 грн - сума пені, 695,39 грн - сума інфляційних втрат, 456,62 грн - сума 3% річних.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1110 Цивільного кодексу України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Спір у справі виник у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати заборгованості за надане невиключне суміжне право на використання програм шляхом розповсюдження за період з лютого 2022 по вересень 2022 включно.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надано відповідачу право на розповсюдження програм за період лютий-вересень 2022 року на загальну суму 12 690,00 грн, на підтвердження чого позивачем долучені до позовної заяви акти прийому-передачі прав: № 2193 від 28.02.2022 року, № 3514 від 31.03.2022 року, № 4795 від 30.04.2022 року, №6054 від 31.05.2022 року, № 7292 від 30.06.2022 року, № 8670 від 31.07.2022 року, №8989 від 31.08.2022 року, №9220 від 09.09.2022 року.

Сума, зазначена в актах, визначена позивачем з урахуванням наданої на прохання відповідача знижки.

Матеріали справи не містять письмового узгодження знижок у вказаному позивачем розмірі, однак позивач визнає надання знижок по оплаті щомісячної винагороди і рахує заборгованість за договором саме суми роялті із наданою знижкою.

Також на виконанням умов договору позивач виставив відповідачу рахунки на оплату

№ 2189 від 28.02.2022 року - 3 000 гривень, № 3477 від 31.03.2022 року - 900 гривень, № 4744 від 30.04.2022 року - 1050 гривень, № 5987 від 31.05.2022 року - 1 800 гривень, № 7214 від 30.06.2022 року - 1 800 гривень, № 8565 від 31.07.2022 року - 1 800 гривень, № 8878 від 31.07.2022 року - 1800 гривень, рахунку № 9109 від 09.09.2022 року - 540 гривень.

Крім того, позивач надіслав на електронну пошту відповідачу акти прийому-передачі прав за лютий-вересень 2022 року, однак ТОВ "МІСТО-ТВ" акти не відписало та їх позивачу не повернуло.

В той же час, судом враховано, що відповідно до п. 2.2 договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Крім того, рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19).

04.05.2023 з метою виконання умов договору № РТВ-132762/2021 від 24.12.2021, позивач засобами поштового зв`язку направив відповідачу рахунки на оплату та акти прийому-передачі прав за лютий-вересень 2022 року на адресу місцезнаходження відповідача. Акти прийому-передачі відповідач не підписав та не повернув їх позивачу.

Крім того, вищевказані документи отримав 15.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалів справи.

Таким чином, з урахуванням отримання відповідачем спірних актів, за відсутності письмової вмотивованої відмови від їх підписання, суд дійшов висновку, що позивач надав, а відповідач прийняв без заперечень та зауважень права на розповсюдження програм за період з лютого по вересень 2022 на суму 12 418,00 грн. (12 690,00 грн - 272,00 грн).

Згідно з частинами першою та третьою ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства України, не здійснив сплату роялті в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Доказів оплати роялті у розмірі 12 418,00 грн відповідач до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 12 418,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також просив суд стягнути з відповідача 695,39 грн - інфляційних втрат, 456,62 грн - 3 % річних та 2940,16 грн - пеню.

Згідно із п. 5.3 договору у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку, що він не є арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 1700,00 грн.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 695,39 грн та 3% річних у розмірі 456,62 грн підлягають задоволенню.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо сплати роялті у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови субліцензійного договору.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" (03056, місто Київ, вул.Борщагівська, будинок 152-Б; ідентифікаційний код 37226740) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто ТВ Сервіс" (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, 41, нежиле приміщення № 20 (в літ. Г) ідентифікаційний код 38515714) суму основної заборгованості - 12418 грн. (дванадцять тисяч чотириста вісімнадцять) 00 коп. - сума основного боргу, пеню - 1700 грн. (одна тисяча сімсот) 00 коп., інфляційні втрати - 695 грн. (шістсот дев`яносто п`ять) 39 коп., 3 % річних - 456 грн. (чотириста п`ятдесят шість) 62 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складно та підписано: 13.11.2024.

Суддя М.Є.Літвінова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення13.11.2024
Оприлюднено25.11.2024
Номер документу123210941
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг

Судовий реєстр по справі —910/10149/24

Рішення від 13.11.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 09.09.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

Ухвала від 23.08.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Літвінова М.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні