Рішення

від 13.11.2024 по справі 910/6885/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2024Справа № 910/6885/24За позовом Комунального підприємства «Новозаводське» Чернігівської міської ради

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

про стягнення 130 000,00 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Новозаводське» Чернігівської міської ради (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 130 000, 00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.22, 1166, 1187, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», мотивовані тим, що оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду в результаті якої позивачу спричинено шкоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається саме на відповідача.

Разом з позовом позивачем подано клопотання про виклик і допит свідка ОСОБА_1 та клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

20.06.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 відкрито провадження в справі №910/6885/24 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 31.07.2024.

27.06.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні призначеному на 31.07.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні призначеному на 31.07.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

15.07.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем не доведено наявність вини водія автомобіля «Geely CE» державний номер НОМЕР_1 у скоєнні ДТП і пошкодження автомобіля позивача, що виключає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування. Вказує, що водій автомобіля «Geely CE» державний номер НОМЕР_1 не звертався до відповідача з повідомленням про настання ДТП. Розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

29.07.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.09.2024. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 (надалі - третя особа-1) та на стороні відповідача - ОСОБА_2 (надалі - третя особа-2). У порядку ст.74 ГПК України в позивача, Управління патрульної поліції в Чернігівській області та Головного управління Національної поліції в Чернігівській області витребувано інформацію та докази.

05.08.2024 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшли письмові пояснення та докази направлення третім особам позову з додатками.

02.09.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні призначеному на 18.09.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні призначеному на 18.09.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче засідання 18.09.2024 з`явились представники сторін, треті особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд протокольною ухвалою повторно в порядку ст.74 ГПК України в Управління патрульної поліції в Чернігівській області та Головного управління Національної поліції в Чернігівській області витребував інформацію та докази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.10.2024.

27.09.2024 від Управління патрульної поліції в Чернігівській області, на виконання ухвали суду, надійшли письмові пояснення.

02.10.2024 від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, на виконання ухвали суду, надійшли письмові пояснення.

02.10.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні призначеному на 15.10.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та забезпечено участь останнього у судовому засіданні призначеному на 15.10.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.10.2024 від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, на виконання ухвали суду, надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання 15.10.2024 з`явились представники сторін, треті особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника відповідача, відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик та допит свідка ОСОБА_1 , з огляду на те, що заява такого свідка в порядку ст.88 ГПК України позивачем суду не подавалась. Також суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника відповідача, відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/6885/24 до судового розгляду по суті на 13.11.2024.

06.11.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні призначеному на 13.11.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №910/6885/24 повернуто заявнику без розгляду, з підстав наведених в ухвалі.

12.11.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на зайнятість в іншій справі.

У судове засідання 13.11.2024 представники сторін та треті особи 1, 2 не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на те, що останнім до клопотання не долучено жодних доказів, які б підтверджували поважність неприбуття в судове засідання.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка учасників справи та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Так, позивач вказує, що 26.02.2022 близько 11 год 00 хв службовий транспортний засіб марки «Volkswagen Caddy» з державним номером НОМЕР_2 рухався під керуванням водія ОСОБА_1 зі сторони проспекту Миру по вулиці Софії Русової в бік вулиці Мстиславської в місті Чернігові. На нерегульованому перехресті вул. Софії Русової та вул. П`ятницької в м. Чернігові транспортний засіб «Geely СЕ» з державним номером НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 та в момент вчинення ДТП вона була водієм даного транспортного засобу, ОСОБА_2 рухалась по другорядній дорозі зі сторони вулиці Київської по вулиці П`ятницькій в бік вулиці Софії Русової та скоїла зіткнення зі службовим транспортним засобом марки «Volkswagen Caddy» з державним номером НОМЕР_2 , який належить позивачу та який рухався по основній (головній) дорозі.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди зазначені вище транспортні засоби отримали значні механічні пошкодження.

Позивач вказує, що після вчинення ДТП водієм транспортного засобу позивача на гарячу лінію 102 був здійснений виклик наряду патрульної поліції на місце ДТП, але водію транспортного засобу позивача було надано відповідь, що в зв`язку з військовими діями в регіоні, наряд патрульної поліції на місце вчинення ДТП не виїздитиме.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на день вчинення ДТП була застрахована у відповідача на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №205899216, з лімітом відповідальності, за шкоду, завдану майну, в розмірі 130 000,00 грн, франшиза 1 000, 00 грн.

06.10.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою за вих. № 682 на виплату страхового відшкодування за збитки, заподіяні пошкодженням транспортного засобу марки «Volkswagen Caddy», державний номер НОМЕР_2 у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 26.02.2022.

На вказану заяву відповідач надав відповідь за вих. №2986/2259825 від 02.11.2022, у якій зазначив, що за відсутності належно оформлених документів за фактом настання ДТП 26.02.2022, неможливо кваліфікувати дану подію як страхову, за якою у відповідача наступає обов`язок сплатити страхове відшкодування, а тому позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, про стягнення з відповідача 130 000, 00 грн матеріальної шкоди в межах ліміту відповідальності.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Аналіз положень ст. 1166, 1167, 1187, 1188 Цивільного кодексу України, свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Водночас правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

У ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України зазначено, що вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди.

Для застосування такої санкції як стягнення шкоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 ГПК України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 21.04.2021 року у справі №913/335/20.

Відповідно до ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У спорах, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1194 Цивільного кодексу України, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

Разом з тим, з огляду на зазначені норми законодавства, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність не настає.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що страхувальник відповідача - ОСОБА_2 (третя особа-2) керуючи автомобілем що «Geely СЕ» державний номер НОМЕР_1 скоїла зіткнення зі службовим транспортним засобом марки «Volkswagen Caddy» з державним номером НОМЕР_2 , який належить позивачу, в результаті чого вказаний автомобіль отримав значні механічні пошкодження чим позивачу задано збитків.

Тобто, в даному випадку, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки водія автомобілящо «Geely СЕ» державний номер НОМЕР_1 та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність останнього є причиною завдання збитків, які виникли в позивача, як власника транспортного засобу «Volkswagen Caddy» з державним номером НОМЕР_2 .

Відповідач, заперечуючи щодо позову, зокрема, вказує, що позивачем не доведено наявність вини водія автомобіля «Geely CE» державний номер НОМЕР_1 у скоєнні ДТП і пошкодження автомобіля позивача, оскільки відсутня постанова або вирок суду, якими встановлена вина водія автомобіля «Geely CE» державний номер НОМЕР_1 .

Так, позивачем на підтвердження позовних вимог до позову долучено фотографії транспортного засобу та пояснення водія автомобіля «Volkswagen Caddy» з державним номером НОМЕР_2 ОСОБА_1 , які надавались ним 23.06.2022 слідчому ВЗР у СТ СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області, в яких зазначено: 26.02.2022 приблизно о 11 год 00 хв він перебував за кермом автомобіля марки «Volkswagen Caddy» з державним номером НОМЕР_2 , що належить КП «Новозаводське» ЧМР. Вказаний транспортний засіб під його керуванням рухався зі сторони просп. Миру по вул. Софії Русової в бік вул. Мстиславської приблизно зі швидкістю 90 км/год. Рухаючись у вищевказаному напрямку на нерегульованому перехресті вул. С. Русової та вул. П`ятницької в м. Чернігові автомобіль «Geely СЕ» з державним номером НОМЕР_1 , що рухався зі сторони вул. Київська по вул. П`ятницькій в бік вул. С.Русової в м.Чернігові по другорядній дорозі, скоїв зіткнення з транспортним засобом, що рухався по головній дорозі. У результаті вище написаного транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Після чого ОСОБА_1 здійсним виклик на лінію « 102» та повідомив про вищевказану подію, але по лінії « 102» йому повідомили, що в зв`язку з бойовими діями екіпаж патрульної поліції на місце ДТП не прибуде.

07.06.2022 позивач звернувся до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області з заявою про вчинення правопорушення, в якій просив провести перевірку за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 26.02.2022. Вказана заява листом від 06.07.2022 за вих.№3039вх/41/22/01-2022 була повернута позивачу, в зв`язку з тим, що громадянка ОСОБА_2 виїхала за межі України та до завершення бойових дій повертатись не буде.

14.02.2023 позивач звернувся з заявою за вих.№142 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, в якій просив провести перевірку встановлену чинним законодавством та прийняти правове рішення по заяві про вчинення правопорушення від 07.06.2022.

Листом від 01.03.2023 за вих.№1220вх/41/22/01-23 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції повідомило, що заява позивача зареєстрована за №1220 від 15.02.2023 розглянута. Вказано, що за результатами розгляду заяви, з абонентами, які вказані позивачем як свідки дорожньо-транспортної пригоди, не можливо встановити з`єднання. Інший учасник ДТП ОСОБА_2 згідно відповіді ЧРУП ГУНП перетнула державний кордон України в напрямку «Виїзд» та не поверталась.

На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 Управління патрульної поліції в Чернігівській області повідомило, що в зв`язку із збройною агресією російської федерації та введенням активних дій на території міста Чернігова інформація щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26.02.2022 на перехресті вулиць П`ятницької та Софії Русової в місті Чернігові за участі автомобіля «Volkswagen Caddy Cargo Maxi» державний номер НОМЕР_2 та автомобіля «Geely CE» державний номер НОМЕР_1 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області не надходила, адміністративні матеріали не складались.

Також на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 Головне управління Національної поліції в Чернігівській області повідомило, що на перехресті вулиць П`ятницької та Софії Русової в місті Чернігові відсутні камери відеоспостереження системи типу «Безпечне місто».

Як вже зазначалось судом, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки страхувальника відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність останнього є причиною завдання шкоди, які виникли у позивача, як власника транспортного засобу, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд наголошує, що вина у завданні шкоди, згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 522/11610/15-ц (провадження № 61-13624св18), від 18.11.2019 року у справі № 344/9572/16-ц (провадження № 61-17552св18), від 20.11.2019 року у справі № 345/4614/16-ц (провадження № 61-31818св18).

За вимогами процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Тобто, за відсутності встановлення вини учасників ДТП, яке сталося за взаємодії джерел підвищеної небезпеки, до моменту розгляду в суді справи про відшкодування відповідної шкоди, суд, який розглядає справу, зобов`язаний установити усі вищезазначені обставини ДТП, зокрема винну особу або ступінь вини кожного з учасників ДТП, для правильного застосування статті 1188 Цивільного кодексу України.

З урахуванням зазначених норм чинного Цивільного кодексу України, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії. Відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину. Вказана правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2018 у справі № 910/20412/16, в якій зазначено, що суд при розгляді справи не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність/відсутність вини в діях особи.

При цьому, судом враховано, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами. Зазначена правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18.

Суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи №910/6885/24 документів не вбачається за можливе встановити винуватість/невинуватість водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У матеріалах справи відсутні докази, які б достеменно дозволяли стверджувати про винність, зокрема, ОСОБА_2 у виникненні дорожньо-транспортної пригоди.

На необхідність наявності належних та допустимих доказів за допомогою яких належить встановити вину осіб звернув увагу КГС ВС у постанові від 16.08.2019 у справі №927/120/18, вказавши що:

«Крім того, у даному висновку експертом зазначено, що оцінка дій водія автомобіля Тойота ОСОБА_1 відносно вимог пункту 12.4 Правил дорожнього руху не потребує застосування спеціальних знань у галузі автотехнічної експертизи та може бути здійснена судом самостійно, з врахуванням фактичних швидкісних параметрів руху даного транспортного засобу перед ДТП.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять належних доказів наявності вини та протиправної поведінки в діях водія ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій, врахувавши те, що: головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов`язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення; встановивши, що вина ОСОБА_2 не підтверджена будь-яким судовим рішенням, прийнятим відповідно до норм КУпАП чи іншим доказом; непідтвердження протиправної поведінки Відповідача-1, наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та шкодою, - дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на Відповідача-1 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну Позивача, та про відсутність у Відповідача-2 як страховика цивільно-правової відповідальності Відповідача-1 зобов`язання відшкодувати Позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП.»

Відповідно до пункту п`ятого Рішення Конституційного Суду України №1-рп/19 від 26 лютого 2019 року презумпція невинуватості є важливою гарантією дотримання прав особи та обов`язковою складовою справедливого судового розгляду. Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип indubioproreo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, фактично усі доводи позивача ґрунтуються лише на поясненнях водія ОСОБА_1 (третя особа-1), який є зацікавленою особою, окрім того, вказана особа не попереджувалась про кримінальну відповідальність за надання неправдивих відомостей. Будь-яких інших доказів, зокрема, показань інших незацікавлений свідків позивач суду не надав та з клопотанням про виклик таких до суду не звертався, як і не звертався з клопотанням про призначення трасологічної експертизи.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що надані позивачем докази не підтверджують вину водія транспортного засобу «Geely СЕ» з державним номером НОМЕР_1 , у виникненні ДТП.

Враховуючи зазначене позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки страхувальника відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність останнього є причиною завдання шкоди, яка виникла в позивача, як власника автомобіля, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

Отже, встановивши відсутність достовірних доказів, які свідчили б про наявність з боку страхувальника відповідача (третьої особи-2) повного складу цивільного правопорушення, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну позивача та про відсутність у відповідача як страховика цивільно-правової відповідальності третьої особи-2 зобов`язання відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Комунального підприємства «Новозаводське» Чернігівської міської ради.

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено ті підписано 21.11.2024.

Суддя Я.А.Карабань