Рішення

від 21.11.2024 по справі 910/7373/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2024Справа № 910/7373/24

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5)

до Дочірнього підприємства "Веймакс Україна" (03045, місто Київ, вулиця Набережно-Корчуватська, будинок 136)

про стягнення 84 154 грн 37 коп.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.06.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" з вимогами до Дочірнього підприємства "Веймакс Україна" про стягнення 84 154 грн 37 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати фактично спожитої теплової енергії, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 52 764 грн 68 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 24 699 грн 74 коп. інфляційних втрат та 6 689 грн 95 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/7373/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

22.07.2024 від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

25.07.2024 від позивача надійшли пояснення стосовно позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.

Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього статуту предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Татарська, буд. 38.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення за адресою м. Київ, вул. Татарська, 38 площею 120, 6 кв. м належить відповідачу на праві власності.

21.09.2020 позивачем було направлено відповідачу лист №30/5/3/10095 з проектом договору №9377008-01 від 16.09.2020, однак станом на час розгляду справи даний договір відповідачем не підписано.

Як зазначає позивач, за період з листопада 2018 року по грудень 2021 року ним надавались послуги відповідачу з постачання теплової енергії без укладання договору про постачання теплової енергії.

Нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Татарська, буд. 38, площею 120, 6 кв. м є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі за особовим рахунком № 9377008-01.

Відповідачем за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року було спожито теплову енергію на суму загальну суму 52 764 грн 68 коп., що підтверджується обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про нарахування за теплову енергію.

Позивач звернувся до суду у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії в період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року в нежилому приміщенні будинка № 38 по вулиці Татарській в місті Києві, а тому позивач просить стягнути з відповідача 52 764 грн 68 коп. основного боргу, 24 699 грн 74 коп. інфляційних втрат та 6 689 грн 95 коп. 3 % річних.

Як установлено судом, спірні відносини (з листопада 2018 року по грудень 2021 року) між сторонами регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), яким визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами (втратив чинність з 01.05.2019), а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 (далі - Закон № 2189-VІІІ), який введено в дію з 01.05.2019 та він є чинним.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Так само, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2189-VІІІ надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Разом з тим відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №922/4239/16 від 21.08.2019 та в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі № 904/6293/17).

Отже, підставою для виникнення в споживача зобов`язань з оплати послуг з теплопостачання без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ).

Також відповідно до п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (які були чинні на момент виникнення правовідносин (далі - Правила)), плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року позивач поставив відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Татарська, буд. 38, (особовий рахунок № 9377008-01) на загальну суму 52 764 грн 68 коп., що підтверджується актом про прийняття теплового вузла обліку, обліковими картками, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання, корінців нарядів на включення та відключення будинку в період опалювального сезону за вказаний період.

Суд зазначає, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, в контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21.07.2005 № 630 (яка була чинна на момент виникнення правовідносин), розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку (абз. 1 п. 20 цих Правил).

У разі відсутності в квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв метр (куб.метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим (п. 21 вищенаведених Правил).

Нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Татарська, буд. 38, площею 120,6 кв.м є невід`ємною частиною централізованої системи опалення всього будинку та облік теплоспоживання вказаного приміщення здійснюється пропорційно його опалювальній площі за особовим рахунком № 9377008-01.

З урахуванням викладеного вище, оскільки нежитлове приміщення № 130-А за адресою: м. Київ, вул. Татарська, буд. 38 належить відповідачу, то саме відповідач несе зобов`язання з оплати вартості поставленої теплової енергії.

Положеннями ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власність зобов`язує.

Згідно зі ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

З урахуванням викладеного вище, а також беручи до уваги, що доказів оплати відповідачем суми боргу в розмірі 52 764 грн 68 коп. матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не надано, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 01.11.2018 по 31.05.2023 3% річних у сумі 6 689 грн 95 коп. та 24 699 грн 74 коп. інфляційних втрат за період з листопада 2018 року по квітень 2024 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що в спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом).

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасного виконання грошового зобов`язання зі сплати заборгованості за постачання теплової енергії вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 6 689 грн 95 коп. та 24 699 грн 74 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 01.11.2018 по 30.04.2024, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільним кодексом України, суд зазначає наступне.

Предметом спору в даній справі є періодичні платежі, а отже позовна давність застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який в свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Суд враховує позиції щодо перебігу позовної давності, викладені в постановах Верховного суду від 01.09.2022 у справі № 910/14346/21, від 23.02.2022 у справі № 357/10067/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, відповідно до яких касаційним судом зазначено, що строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії карантину, відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Враховуючи викладене, суд зазначає, що загальний строк позовної давності для захисту порушеного права позивача, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, не пропущено, оскільки на час подання позову (13.06.2024) такий строк був продовжений згідно положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, з огляду на що, суд не вбачає підстав для його застосування.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2, 4 ст. 48, ст. 123, п. 1 ч.1, ч. 4 ст. 231, ст. 234, ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Веймакс Україна" (03045, місто Київ, вулиця Набережно-Корчуватська, будинок 136, ідентифікаційний код 32104668) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 52 764 (п`ятдесят дві тисячі сімсот шістдесят чотири) грн 68 коп. заборгованості, 24 699 (двадцять чотири тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) грн 74 коп. інфляційних втрат, 6 689 (шість тисяч шістсот вісісдесят дев`ять) грн 95 коп. 3 % річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька