Рішення

від 21.10.2024 по справі 915/596/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року Справа № 915/596/24

м. Миколаїв

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укравтоімпорт,

вул.6-ї Стрілецької дивізії, 9, м. Дніпро;

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправними та скасування Акту про примусове відчуження або вилучення майна та повернення майна від 07.06.2022 № 240,

Суддя С.М.Коваль.

За участі секретаря судового засідання Табачної О.С.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: не присутній;

Від відповідача: не присутній;

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Укравтоімпорт пред`явлено позов до Військової частини (ВЧ) НОМЕР_1 з вимогою про скасування Акту №240 від 07.06.2022 про примусове відчуження або вилучення майна та витребувати від Військової частини № НОМЕР_2 на користь ТОВ Укравтоімпорт вилучений транспортний засіб автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі Акту №240 від 07.06.2022 здійснено примусове відчуження належного позивачу майна. Разом з тим, вказаний акт не відповідає вимогам Закону та складений з порушеннями, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За такими вимогами ухвалою суду від 28.05.2024 відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, визначено провести розгляд справи №915/596/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.

У наданому відзиві Військова частина НОМЕР_1 вважає позов необґрунтованим та безпідставним, посилаючись на те що у відповідності до приписів ч. 2 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з державною організацією та виконавчим органом; ОСОБА_1 уповноваженим складати та підписувати акти які оскаржує позивач від імені командування на підставі наказу командира військової частини (оперативне командування південь); не підписання акту без участі власником майна не є порушенням; акти підписано та складено після отримання належної експертної оцінки вартості відчуження майна; наказ за яким відчужено майно не оскаржено.

Ухвалою суду від 25.09.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу № 915/596/24 до судового розгляду по суті.

Згідно з вимогами ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 21.10.2024 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Обставини справи.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 14.04.2022 № 7, у зв`язку з введенням воєнного стану на території України, згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за актом про примусове відчуження або вилучення майна від 07.06.2022 № 240 здійснено примусове відчуження майна транспортного засобу автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 , оціночна вартість майна визначена 208 189,73 грн., власником якого є ТОВ «Укравтоімпорт».

На момент підписання Акту кошти не виплачувались

При складенні Акту недотримано форми правовстановлюючого документа, а саме: невірно визначена особа, уповноважена на вчинення примусового вилучення майна.

Так як, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачає лише три види суб`єктів примусового відчуження майна: власник, військове командування, і орган який погодив/прийняв рішення про відчуження майна. Жодних інших суб`єктів, Законом не передбачено.

Також, акт складено та підписано заступником командира військової частини НОМЕР_1 з матеріально-технічного забезпечення капітан 2 рангу ОСОБА_1 , який не має повноважень діяти від імені Військової частини НОМЕР_1 , оскільки витяг посадової інструкції або посилання на довіреність військового командування щодо представництва інтересів, відсутні. Крім того, Акти зовсім не містять підпису та печатки органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна (тобто Одеської обласної військової адміністрації-), що призводить до нікчемності Акту.

У акті опис майна, здійснено недостатньо для його повної ідентифікації, не вказано документ, що встановлює право власності на майно, а також відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані.

Розпорядження (наказ) командира військової частини НОМЕР_4 №7 складено 14.04.2022, а Акти про примусове відчуження або вилучення майна складені лише 07.06.2022, в той час коли майно фактично майно було вилучено 14.04.2022.

Позивач вважаємо, що дії відповідача щодо вилучення рухомого майна та складення акту не відповідають законодавству, та порушують його права як власника майна, а тому просить скасувати Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 07.06.2022 №240 та витребувати вилучений транспортний засіб.

В обґрунтування позову Укравтоімпорт посилається на ст. 41 Конституції України, ст. 1, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ст.ст. 3, 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на статті 15, 16, 21, 316, 317, 319, 353 Цивільного кодексу України.

Відповідач, як вже вище вказано, проти позову заперечує повністю, мотивуючи це тим, що складено Акт та вилучено майно правомірно, на підставі Закону.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, господарський суд дійшов до висновку про відмову в позові з нижченаведеного.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України докази мають бути належними та допустимими.

Як випливає з матеріалів справ, 14.04.2022 у місті Одесі командиром військової частини № НОМЕР_5 з метою забезпечення військових частин, підпорядкованих військовій частині НОМЕР_4 автомобільним транспортом, керуючись частиною 2 статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану було видано наказ "Про примусове відчуження майна" (Розпорядження).

Відповідно до п. 1 Розпорядження (Наказу) "Про примусове відчуження майна" наказано: примусово відчужити майно, яке належить на праві приватної власності юридичній особі - ТОВ Укравтоімпорт (код ЄДРПОУ 39274508), відповідно до переліку, що додається у додатку №2, і знаходиться на території спеціального поромного комплексу № 5 за адресою: АДРЕСА_1 ; Держаного підприємства Морський торгівельний порт Чорноморськ (код ЄДРПОУ 01125672, адреса: 68094, Одеська область, м.Чорноморськ, вулиця Праці, 6).

Згідно п.2 Розпорядженням (Наказу) визначено уповноваженим військового командування (законним представником) заступника командира військової частини НОМЕР_1 капітана 2 рангу ОСОБА_1 .

07.06.2022 року Військовою частиною № НОМЕР_6 Південного оперативного

командування, на виконання Наказу, було складено: Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 23.03.2022 №240, складений та підписаний військовою частиною № НОМЕР_7 щодо рухомого майна, належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравтоімпорт" (ідентифікаційний код юридичної особи: 39274508): автомобіль HYUNDAI SONATA, VIN: НОМЕР_3 .

Власником вказаного майна (транспортних засобів) є ТОВ Укравтоімпорт

Заявлена позивачем вимоги зводяться до захисту його прав, пов`язаних з відмовою відповідача повернути майно.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Цими ж положеннями передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як, зокрема, примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України від 17 травня 2012 року № 4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (Закон № 4765-VI).

Згідно п.1 ст.1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" встановлено, що примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Частиною 2 статті 1 вказаного Закону встановлено, що термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

Як встановлено ч.2 ст.353 Цивільного кодексу України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.353 Цивільного кодексу України реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

Частинами 5, 6 статті 353 Цивільного кодексу України у разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати надання йому натомість іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Отже, відмінністю між реквізицією (ч.1 ст.353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (ч.2 ст.353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна: у першому випадку його має бути здійснено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.

Згідно ст.2 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Суб`єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", який у спірних правовідносинах застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату видачі відповідачем оскаржуваного наказу.

Стаття 3 зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Наведеним положенням кореспондують норми Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.

Отже, за змістом ст.353 ЦК України, статті 1, ч.1 ст.21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.

Аналогічних висновків притримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц.

Так, частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що:

- примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради (ч.1);

- у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті (ч.2).

- примусове відчуження майна, приватизованого у період дії воєнного стану, допускається виключно в місцевостях, на території яких ведуться бойові дії, та здійснюється за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті (ч.3).

Виходячи з вищенаведених норм права, під час воєнного або надзвичайного стану передбачена можливість примусового відчуження індивідуально визначеного майна власника з переходом до держави права власності на це майно та попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ , в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по теперішній час, тобто не зупинявся.

Загальновідомим та таким, що не потребує доведенню є той факт, що російський наступ на південь України розпочався 24 лютого 2022 року.

В березні 2022 року відбувалися авіаудари по Одеській області, в місцевості діяли російські диверсанти, існувала загроза висадки ворожого десанту.

Бої за острів Зміїний розпочалися 24 лютого 2022 року з ракетного обстрілу українського прикордонного гарнізону на о. Зміїний під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, і подальшого захоплення острова російськими військами.

Так, пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30-34, 30, 39, 41, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Основи організації оборони України, а також повноваження органів державної влади по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб у сфері оборони визначені Законом України «Про оборону України».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Згідно з визначенням термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про оборону України» оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.

Бойовими діями в розумінні статті 1 Закону України «Про оборону України» є застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).

Район воєнних (бойових) дій це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Згідно ч.3 ст. 16 Закону України "Про національну безпеку України" повноваження Головнокомандувача Збройних Сил України затверджуються Президентом України.

Указом Президента України №123/2020 від 27.03.2020 визначено перелік питань, що входять до повноважень Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 27 березня 2020 року №123/2020 «Питання Головнокомандувача Збройних Сил України», Головнокомандувач Збройних Сил України видає з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання у 3бройних Силах України та інших складових сил оборони накази та директиви.

Частиною 7 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що територіальні громади, на територіях яких ведуться бойові дії, а також населені пункти, які є оточеними, визначаються відповідними обласними військовими адміністраціями за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України.

Так, наказом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 30.04.2022 №125 "Про визначення районів ведення бойових дій" було визначено, в тому числі, Одеську область районом ведення бойових дій - з 01.04.2022 по 20.04.2022, з 21.04.2022 по 30.04.2022.

Суд визнає, що протягом квітня 2022 року та, зокрема, в момент виникнення спірних правовідносин - квітень 2022 року на території Одеської області велись воєнні (бойові) дії, що підтверджується Наказом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 30.04.2022 №125 "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій".

14.04.2022 у місті Одесі командиром військової частини № НОМЕР_5 з метою забезпечення військових частин, підпорядкованих військовій частині НОМЕР_4 автомобільним транспортом, керуючись частиною 2 статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану було видано розпорядження (наказ) "Про примусове відчуження майна" яке належить на праві приватної власності юридичній особі ТОВ Укравтоімпорт.

Як вже зазначалося вище, частиною 2-3 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті (ч.2); примусове відчуження майна, приватизованого у період дії воєнного стану, допускається виключно в місцевостях, на території яких ведуться бойові дії, та здійснюється за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України, без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті (ч.3).

Отже, що спірне Розпорядження (Наказ) командира військової частини № НОМЕР_5 "Про примусове відчуження майна" від 14.04.2022 №7 видано у повній відповідності до норм ст.4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та не потребувало погодження з Одеською обласною військовою адміністрацією.

Суд визнає, що відповідність акту від 07.06.2022 №240 вимогам статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", порушень процедури відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану не встановлено.

Так, за змістом частини 1 статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Зразок Акта про примусове відчуження або вилучення майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998 згідно з додатком.

Що ж до вимог позивача про скасування оскаржуваного акта, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення цих вимог, оскільки акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, рішення про примусове вилучення/відчуження якого було прийнято згідно з Розпорядженням (Наказом) командира військової частини № НОМЕР_5 , що став у спірних правовідносинах підставою для вилучення/відчуження Автомобілів у ТОВ Укравтоімпорт. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 № 910/10009/22).

Ураховуючи вищевикладене у сукупності, у зв`язку з об`єктивними та загальновідомими обставинами ведення воєнних (бойових дій) на території Одеської області в період виникнення спірних правовідносин, видача у повній відповідності до норм закону, зокрема норм ст.4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" розпорядження (наказу) командира військової частини № НОМЕР_5 "Про примусове відчуження майна" від 14.04.2022 №7, що не вимагає погодження з Одеською обласною військовою адміністрацією, не оскаржене і не скасоване, а також законність процедури відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану за актом про примусове відчуження або вилучення майна, який відповідає змісту і формі встановленому постановою КМУ від 31.10.2012 №998, що засвідчує факт приймання-передачі майна, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

При цьому, ст. 9 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» встановлено право осіб, у яких майно було примусово відчужене для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, на відшкодування вартості такого майна.

Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта (частина 1 ст. 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів після скасування правового режиму воєнного за рахунок коштів державного бюджету (частина 2 ст. 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна (частина 2 ст. 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у разі, якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку.

Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Таким чином, питання повернення примусово відчуженого майна повністю врегульовано статтею 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

За змістом статті 23 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, якщо не було здійснено попереднє повне відшкодування вартості такого майна, тягне за собою наступне повне відшкодування його вартості в порядку, визначеному законом. Якщо майно, що було примусово відчужене у юридичних і фізичних осіб, після скасування правового режиму воєнного стану збереглося, колишній власник або уповноважена ним особа має право вимагати у судовому порядку повернення такого майна на умовах, визначених законом. Колишній власник майна, примусово відчуженого у зв`язку із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Правовою підставою вилучення майна позивача у цій справі є вимоги частини п`ятої статті 41 Конституції України, Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які дозволяють примусове відчуження об`єктів права приватної власності з мотивів суспільної необхідності в умовах воєнного стану, така підстава не відпала, вона чітко передбачена чинним законодавством та допустима в умовах воєнного стану.

Таким чином, оскільки спірне майно перейшло у власність держави відповідно до частини третьої статті 353 ЦК України та статті 23 Закону «Про правовий режим воєнного стану», на момент звернення до суду з указаним позовом правовий режим воєнного стану триває, тому повернення примусово відчуженого майна відповідно до встановленого статтею 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» порядку є неможливим.

Тобто, що за наявності законодавчого обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану, тобто коли правова підстава (запровадження правового режиму воєнного стану) не відпала, вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

Тому, суд звертає увагу позивача, що останній не позбавлений можливості отримання компенсації за примусово відчужене майно або його повернення після скасування правового режиму воєнного стану, що буде відповідати визначеному статтею 353 ЦК України, статтями 9, 11, 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», порядку охорони інтересів власників реквізованого майна шляхом надання їм можливості отримання компенсації за примусово відчужене майно або його повернення після скасування правового режиму воєнного стану.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За таких обставин у задоволенні позову належить відмовити.

Інші аргументи сторін не можуть слугувати підставою для зміни висновку суду, оскільки стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 15.11.2024 року.

Суддя С.М. Коваль.