Ухвала

від 14.11.2024 по справі 916/3614/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"14" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3614/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши справу № 916/3614/24

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» (вул. Фонтанська дорога, № 30-32, м. Одеса, 65016)

про визнання майнових прав на об`єкт інвестування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32», в якій просить суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт інвестування машиномісце № 7, загальною площею 22,00 м.кв., що розташоване в цоколі об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на порушення відповідачем умов персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу № 124 від 27.09.2017, оскільки введення будинку в експлуатацію не відбулося ані у 4-му кварталі 2017, ані станом на теперішній час.

21.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3693/24 від 16.08.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3614/24. Справу № 916/3614/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "12" вересня 2024 року о 12:00 год.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.08.2024 у справі № 916/3614/24 на 12.09.2024 о 12:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

13.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/3614/24 призначено на "01" жовтня 2024 р. о 12:40 год.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.09.2024 у справі № 916/3614/24 на 01.10.2024 об 12:40 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

02.10.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/3614/24 призначено на "08" жовтня 2024 року об 11:20 год.

08.10.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/3614/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження за ініціативою суду на 30 днів, а також протокольну ухвалу про перерву до "14" листопада 2024 року об 11:40 год.

В судове засідання, призначене на 14.11.2024, учасники справи не з`явились, повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, виходячи з положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, 27.09.2017 між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу №124.

За умовами Меморандуму Шавовал К.О. вступила до ОК ЖК «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» у якості асоційованого члена кооперативу.

Пунктом 1 Розділу 1 Меморандуму встановлено, що Об`єктом будівництва є підстанція «Швидкої допомоги» та 16-ти поверховий житловий будинок вбудовано - прибудованими приміщеннями та підземним багаторівневим паркінгом за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога 30-32. Об`єктом нерухомості є машино-місто №7, загальною площею 22,00 кв.м., розташована в цоколі об`єкта будівництва.

Згідно з п. 5.7. Меморандуму, ОСОБА_1 була зобов`язана протягом 30-ти днів з моменту введення в експлуатацію Об`єкта будівництва, але не раніше повної сплати паю у порядку та строки, встановлені цим Меморандумом, прийняти від кооперативу Об`єкт нерухомості за Актом приймання передачі, а також Акт прийому-передачі об`єкта власності (паю).

Окрім того, в п.5.7. Меморандуму закріплено, що у порядку, встановленому чинним законодавством України, на підставі документів, зазначених у п. 5.7. цього Персонального меморандуму, Асоційований член зобов`язаний самостійно, власними силами та за власні кошти здійснити оформлення права власності на Об`єкт нерухомості та отримати відповідне Свідоцтво про право власності.

За умовами п. 7.3. Меморандуму, кооператив протягом 30-ти календарних днів з моменту введення в експлуатацію Об`єкта будівництва, але не раніше повної сплати Асоційованим членом вступного внеску і паю у порядку та строки, встановлені цим Персональним меморандумом, зобов`язаний передати Асоційованому члену Об`єкт нерухомості за Актом приймання - передачі, а також Акт прийому передачі об`єкта власності (паю).

При цьому, за умовами п. 7.5. Меморандуму, за наявності загального фінансування в обсязі не менше ніж 80% від потреб будівництва усього Об`єкту нерухомості кооператив зобов`язаний забезпечити його будівництво та введення в експлуатацію у 4-му кварталі 2017 року.

Пунктом 8.2. Меморандуму визначено, що загальний розмір паю Асоційованого члена кооперативу в грошовій формі відповідає сумі коштів в розмірі 352000,00 гривень.

Згідно п. 8.3. Меморандуму, зазначений пай підлягає поверненню кооперативом Асоційованому члену кооперативу у майновій формі, як Об`єкт нерухомості, відповідно до Акту приймання - передачі у вигляді: машино-місто №7, загальною площею 22,00 кв.м., розташоване в цоколі, вартістю 352000,00 гривень.

За графіком виплати паю від 27.09.2017, що є додатком до Меморандуму, сторонами затверджено наступний порядок сплати паю: дата: 28.09.17, сума внеску: 352000,00 грн.

За актом звірки взаємних розрахунків від 18 жовтня 2017 року відповідачем підтверджено, що позивач не має заборгованості перед ОК ЖБК «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32», а сума коштів у розмірі 352 000,00 гривень сплачена у повному розмірі 28.09.2017.

Позивач зазначає, що відповідачем ОК ЖБК «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» порушено умови Меморандуму - введення будинку в експлуатацію не відбулося станом на дату подачі позову, як і не відбулося воно і у 4-му кварталі 2017 року попри сплату паю у розмірі понад 80%, а саме у повному обсязі за Меморандумом.

Саме факт порушення відповідачем строків будівництва на виконання зобов`язання за Меморандумом, на переконання позивача, є достатньою підставою для звернення до суду із позовом про визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Саме з цих підстав позивач звернувся з позовом до Господарського суду Одеської області та просить визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт інвестування - машино-місце №7 загальною площею 22,00 м2, яке розташоване в цоколі об`єкта будівництва за адресою АДРЕСА_2 .

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Європейська Комісія з прав людини в справі «Лео Занд проти Австрії» (Leo ZAND v. Austria), заява №7360/76, доповідь Комісії від 12.10.1978, зазначила, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (п.68). З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04). Суд, який без жодних пояснень, перевищує звичайні межі повноважень своєї юрисдикції, що є умисним порушенням закону, не є «судом, встановленим на законних підставах» у провадженнях, що розглядаються судом (пункти 27-28).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції. Тобто поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Також у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.

Судова практика Європейського суду з прав людини право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.

Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Згідно з статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Правила юрисдикції визначені процесуальними законами, які регламентують предметну та суб`єктну юрисдикцію адміністративних, господарських та цивільних судів.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17 та від 23.03.2021 у справі №367/4695/20).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського суду України).

Ці норми кореспондуються з нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, за якими юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначаються Законом України «Про кооперацію».

За змістом статті 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації, яка створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської іншої діяльності задля поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

З огляду на визначення, що містяться у статті 1 цього Закону, кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

На підставі статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси.

Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

За статтями 20, 21 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди.

Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу.

Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу.

Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків).

Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду.

Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і в сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу в майні кооперативу.

У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію».

Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження, господарської діяльності.

Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.

Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність із часу державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Така правова позиція неодноразово висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі №910/7554/18 , від 17.12.2019 у справі №904/4887/18.

Право членства в кооперативі - це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права стати членом кооперативу, порядку й умов вступу до кооперативу та виходу з його складу, визначення й реалізації його правомочностей як поєднання членських прав та обов`язків, припинення членства й виходу з кооперативу. Зміст членських правовідносин становлять суб`єктивні права і юридичні обов`язки суб`єктів щодо утворення кооперативної організації або порядку вступу, прийняття в члени вже діючого кооперативу, участі в діяльності кооперативу, вихід (виключення) з нього. Суб`єктами членських правовідносин, з одного боку виступають особи, які створили кооперативну організацію (засновники), та особи, які стали членами вже діючої кооперативної організації, а з іншого - кооперативна організація як суб`єкт господарювання.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

За предметом правового регулювання зазначена норма права поділяє всі права і обов`язки членів кооперативної організації на:

- управлінські (участь в ухваленні рішень загальними зборами кооперативної організації, а також у роботі інших органів управління кооперативної організації; участь у виконанні рішень органів управління й органів контролю за діяльністю кооперативної організації тощо);

- майнові (участь у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу);

- господарські (участь у господарській діяльності кооперативної організації);

- трудові (виникають у тому разі, якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах);

- соціальні (користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).

Закон України «Про кооперацію» визначає два види членства в кооперативі: дійсне і асоційоване та не залежно від статусу такого членства передбачає сплату особою, яка вступає в члени кооперативу, вступного внеску та паю, не встановлює жодних винятків (обмежень) такого розподілу членства за типами кооперативу.

За положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами дійсного члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Законодавче визначення асоційованого членства в кооперативі міститься у статті 14 Закону України «Про кооперацію», за якого асоційований член кооперативу - це фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом лише дорадчого голосу в кооперативі. При ліквідації кооперативу асоційований член кооперативу має переважне порівняно з повними членами кооперативу право на одержання паю.

Асоційованим членом кооперативу може бути будь-яка юридична або фізична особа, яка є членом такого кооперативу та внесла пайовий внесок у порядку та розмірах, визначених статутом кооперативу, що дає переважне порівняно з дійсними членами кооперативу право на одержання паю при ліквідації кооперативу.

Асоційовані члени кооперативу виступають насамперед його інвесторами, оскільки вони не зв`язані з кооперативом трудовою функцією, а беруть лише майнову (інвестиційну) участь у діяльності кооперативу.

Майнова складова правового статусу асоційованого члена наближає його до права участі в господарських товариствах, тоді як повне членство характеризується, насамперед, особистою трудовою участю членів у спільній виробничій діяльності кооперативу.

Пайові внески у споживчих та обслуговуючих кооперативах мають інвестиційний, але водночас непідприємницький характер. Зокрема, через створення обслуговуючих кооперативів відбувається de facto інвестування у будівництво житла, отже, комплекс прав членів таких кооперативів також може бути представлений як корпоративним паєм нарівні з корпоративними паями (частками, акціями) учасників господарських товариств та виробничих кооперативів.

У таких випадках, як правило, правовідносини між сторонами вичерпуються після повного внесення коштів на будівництво житла та передачі об`єкта нерухомості у власність замовнику.

Асоційоване членство не передбачає рівного з іншими (повними членами) права участі в господарській діяльності кооперативу, що свідчить про фактичне відсторонення асоційованих членів від управління справами кооперативу.

Водночас асоційоване членство надає переважне порівняно з іншими членами кооперативу право на одержання паю в разі його ліквідації.

Також асоційовані члени кооперативу не можуть обирати органи управління та бути у них обраними.

Відтак між асоційованими членами кооперативу та кооперативом можуть виникати лише майнові (у випадку участі у формуванні майнових фондів кооперативної організації; отримання кооперативних виплат і виплат на паї; отримання паю в разі виходу з кооперативу); господарські (у випадку участі у господарській діяльності кооперативної організації); трудові (якщо член кооперативної організації одночасно перебуває з цією організацією в трудових відносинах) та соціальні відносини (у випадку користування послугами кооперативу, внесення пропозицій, спрямованих на поліпшення її роботи).

При цьому корпоративних правовідносин у повному обсязі у розумінні статті 167 Господарського кодексу України та статті 96-1 Цивільного кодексу України між асоційованим членом та кооперативом або його іншими членам не виникає.

Такий висновок підтверджується логікою подальшого розвитку профільного законодавства.

На захист прав інвесторів будівництва нерухомого майна 15.08.2022 Верховна Рада України прийняла Закон №2518-ІХ «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому».

Цим Законом законодавець доповнив статтю 14 Закону України «Про кооперацію» новою частиною такого змісту:

«Не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об`єктів житлового, дачного, гаражного будівництва)».

Отже, системне тлумачення норм Закону України «Про кооперацію», Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що асоційований член обслуговуючого кооперативу не наділений правомочностями, які б у повному обсязі відповідали ознакам поняття корпоративних прав, а спори між ним та кооперативом не є такими, що виникають із корпоративних відносин.

Таким чином, спори між асоційованим членом обслуговуючого кооперативу і таким кооперативом щодо сплати внесків, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності цього кооперативу, а відтак такі спори слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.04.2024 у справі №750/319/18.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Закон України від 15.12.2006 №483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» відніс до підвідомчості господарських судів справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За положеннями ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Між тим предметну юрисдикцію господарського суду визначено в ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Так, ознаками господарського спору є те, що: 1) спір виник із правовідносин, що врегульовані нормами цивільного та господарського права; 2) вимога ініціатора звернення до суду зумовлена прагненням відновити своє порушене приватне (цивільне чи господарське) суб`єктивне право та/або захистити приватний (цивільно- чи господарсько-правовий) інтерес; 3) процесуальне законодавство містить пряму норму, згідно з якою відповідний спір належить до юрисдикції саме господарських судів; 4) у процесуальному законі відсутня пряма норма, яка визначає юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються:

а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права;

б) суб`єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав;

в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин.

Як було зазначено судом вище, Шаповал К.О. звернулася до господарського суду із даним позовом про визнання майнових прав на машино-місце на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України, вказуючи, що останній набув прав повноправного члена кооперативу у зв`язку із обставинами, передбаченими законом.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не оспорюється, що позивач є асоційованим членом Обслуговуючого кооперативу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32».

15.08.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2518-ІХ «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому», який набрав чинності 10.10.2022 та в п. 4 ч. 7 ст. 21 якого вказано, що «з дня набрання чинності цим Законом асоційовані члени кооперативів, предметом діяльності яких є житлове, дачне або гаражне будівництво, вважаються повноправними членами таких кооперативів. Набуття такими особами прав повноправних членів відповідних кооперативів не потребує прийняття рішень загальними зборами членів кооперативів та/або його статутними органами».

Враховуючи викладене, господарський суд може погодитись з доводами позивача в частині того, що внаслідок внесення змін у законодавство останній на теперішній час набуває права повноправного члену ОК «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32», не зважаючи на те, що Меморандумом № 124 від 27.09.2017 передбачено його асоційоване членство в кооперативі.

Таким чином, за суб`єктним складом правовідносин цей спір можна було би віднести до юрисдикції господарського суду, проте інші два критерії розмежування судової юрисдикції (предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин) свідчать про існування між сторонами не корпоративного, а приватноправового спору, з огляду на наступне.

Розглядаючи справу, суд має насамперед визначити зміст правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.

Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів, очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, здійснюються у формі капітальних вкладень.

Відповідно до ст. 2 цього Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність провадиться на основі, зокрема, інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача до відповідача про визнання майнових прав на об`єкт інвестування, а підставою невиконання відповідачем умов Меморандуму в частині строку введення будинку в експлуатацію.

Як вбачається з умов Меморандуму, ОСОБА_1 , як пайовик, зобов`язується у порядку, розмірі та строки, визначені Статутом та персональним меморандумом, сплатити передбачені ним паї та внески з метою отримати у власність об`єкт нерухомості, а кооператив зобов`язується після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, передати пайовикові закріплений за ним об`єкт нерухомості. При цьому, кооператив гарантував, що він у повному обсязі володіє майновими правами на об`єкт нерухомості та за рахунок пайового фонду здійсню його будівництво, відповідно до п. 2.2, 6.1, 6.2 Статуту кооперативу.

Проаналізувавши предмет названого правочину, господарський суд зазначає, що він за своєю правовою природою є інвестиційною угодою, і те, що інвестиції в меморандумі названо пайовими внесками, а правочин персональним меморандумом, на інвестиційну природу правочину не впливає.

Таким чином, як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач фактично оскаржує порушення ОК «Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» зобов`язань, встановлених інвестиційним договором. При цьому із поданого позову вбачається, що в його розділі ІІ «Нормативне обґрунтування», поряд з іншими, позивач посилається на ст. 392 Цивільного кодексу України, яка розміщена в гл. 29 ЦК України та є одним зі способів захисту права власності на майно (майнові права).

Отже, позовні вимоги у даній справі не стосуються корпоративних відносин, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, у зв`язку з чим зазначені вимоги підлягають розгляду не судом господарської юрисдикцій, а в порядку цивільного судочинства.

Суд зауважує, що наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів на підтвердження того, що характер спірних правовідносин свідчить про те, що такі відносини є саме корпоративними, зокрема пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав.

Крім того, предметом даного спору не є захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи,

Навпаки, у даному випадку позивач намагається захистити власні цивільні права і інтереси, що випливають саме з цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування, які виникли у нього з відповідачем.

Приймаючи до уваги наведене вище, те, що пред`явлення позову направлено на захист права власності у відносинах інвестування, господарський суд доходить висновку, що за характером та предметом спір, який є наслідком невиконання зобов`язань фактично за договором будівництва нерухомості за кошти пайовика, відноситься до приватноправових, у зв`язку з чим не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Таким чином, позовні вимоги у даній справі не стосуються корпоративних відносин, не пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, у зв`язку з чим зазначені вимоги підлягають розгляду не судом господарської юрисдикцій, а в порядку цивільного судочинства.

Частиною 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття провадження у справі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку про те, що провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Співучий фонтан на Фонтанській дорозі 30-32» про визнання майнових прав на об`єкт інвестування підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд роз`яснює сторонам по справі, що відповідно до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 20, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Провадження у справі № 916/3614/24 закрити.

2. Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили 14.11.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її винесення (підписання).

Повний текст ухвали складено 20.11.2024 у зв`язку з тривалою відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Одеської області.

Суддя О.В. Цісельський