Рішення

від 20.11.2024 по справі 916/3533/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3533/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ"

про стягнення 4 262 050,04 грн

за участю представників:

від позивача - Фісенко Я.О.

від відповідача - Чайка О.

Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" через підсистему Електронний суд подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" про стягнення 4 262 050,04 грн заборгованості за договором поставки № 2020/08/035 від 18.08.2020, з яких 2888263,42 грн основного боргу, 231793,36грн 3% річних та 1141993,26грн інфляційних.

Ухвалою від 14.08.2024 позов залишено без руху.

22.08.2024 у встановлений строк, позивач подав докази усунення недоліків.

Ухвалою від 23.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.09.2024.

Відповідач отримав ухвалу 24.08.2024 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою.

Ухвалою від 25.09.2024 розгляд справи відкладено за клопотанням відповідача на 16.10.2024.

Крім того, відповідач додав до клопотання про відкладення розгляду справи докази.

Позивач заперечував проти залучення цих доказів.

10.10.2024 відповідач через підсистему Електронний суд подав відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову, а також поновити строк для його подання. Відповідач, зокрема, посилається на те, що позивачем документально не підтверджено розмір основного боргу; відповідач не погоджується з тим, що позивач нараховує 3% річних та інфляційні з 28.07.2021; також відповідач посилається на форс-мажор та вважає, що строк оплати не настав.

Крім того, 14.10.2024 відповідач подав клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних.

Ухвалою від 16.10.2024 закрито підготовче засідання, призначено справу до розгляду по суті на 20.11.2024. Крім того, суд в засіданні 16.10.2024 поновив відповідачу строк відповідно до ст. 119 ГПК України і прийняв до розгляду і відзив і докази.

15.10.2024 позивач через підсистему Електронний суд подав відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду, у якому наполягає на задоволенні позову і просить виключити акт про пожежу від 14.12.2022 з числа доказів.

Однак, як вже зазначено вище, суд в засіданні 16.10.2024 поновив відповідачу строк і прийняв і відзив і докази до розгляду.

Також позивач подав заперечення щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

18.08.2020 між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (покупець, відповідач) укладено, разом з протоколом узгодження розбіжностей, договір поставки №2020/08/035, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар на умовах договору (п. 1.1).

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме видаткова накладна (п. 1.2).

Відповідно до п. 11.5, договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

У відповідності з п. 4.1. Договору обов`язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.

Пунктом 4.2. Договору сторони узгодили, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній.

Згідно з п. 7.1. Договору ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних постачальника.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

У п. 7.7 договору зазначено, що покупець за необхідності надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб.

Позивач зазначає, що на виконання договору він багаторазово передавав, а відповідач приймав товар.

Так, за період з 11.09.2020 по 30.04.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 4224420,39грн. Відповідач частково розрахувався за отриманий товар на суму 1336156,97грн (остання оплата 22.02.2022). Тому основна заборгованість відповідача становить 2888263,42грн, яку позивач просить стягнути. Зазначене вказано позивачем в зведеній таблиці (а.с. 132-135 т. 1 ).

Відповідач не надав суду доказів здійснення інших оплат, ніж ті, які зазначені позивачем у зведеній таблиці.

Поставка товару підтверджується видатковими накладними (а.с. 37-118 т. 1), які підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в України").

Згідно з абз. 1 п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З огляду на викладене, вищезазначені видаткові накладні відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів, тобто свідчать про те, що між сторонами відбулась господарська операція щодо поставки товару.

Крім того, сторонами були підписані акти звірки взаємних розрахунків: за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.06.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 24.02.2021 (а.с. 124-128 т. 1).

Так, із цих актів звірки вбачається, що станом на 01.01.2021 у відповідача обліковувалась заборгованість в сумі 4002866,54грн. У 2021 році позивач поставив відповідачу товар лише за однією накладною від 30.04.2021 № 5/32129 на суму 69195,47грн (а.с. 113 т.1)

Суд враховує, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №910/1389/18.

Відповідач зазначив у відзиві, що сума наданих позивачем до позову накладних становить 4097728,13грн, відповідач сплатив 1336156,97грн, тому різниця становить 2761571,16грн, а не 2888263,42грн основного боргу як просить стягнути позивач.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що ним не були додані до позову такі накладні:

· 1/79342 від 15.09.2020 на суму 48 106,52 грн;

· 5/98614 від 28.09.2020 на суму 60 009,60 грн;

· 5/118723 від 04.11.2020 на суму 19 938,60 грн;

· 5/118724 від 04.11.2020 на суму 26 628,48 грн.

Позивач зазначає, що вказані накладні відсутні у Позивача, оскільки не були повернути Відповідачем.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19; від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 по справі № 922/2115/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

З підстав не визнання Відповідачем факту постачання товару, Позивач вважає за потрібним надати до відповіді на відзив копії товарно-транспортних накладних та податкових накладних за якими здійснювалася поставка товару за спірними видатковими накладними.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні № 363 від 14.10.1997 зазначено, що:

·товарно-транспортна документація комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

·товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Абзацем 2 п. 11.1. Правил встановлено, що товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортні накладні, які долучаються Позивачем до матеріалів справи містять усі необхідні реквізити, які дають можливість однозначно ідентифікувати поставлений товар за спірними видатковими накладними, кількість цього товару, пункти навантаження та вантажовідправника, вантажоодержувача, водія.

Тому, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується поставки товару, але її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним з етапів поставки.

З огляду на викладене, товарно-транспортна накладна №№:

- 99189 від 15.09.2020 підтверджує факт поставки за накладною №1 /79342 від 15.09.2020 на суму 48 106,52 грн;

- 76523 від 28.09.2020 підтверджує факт поставки за накладною № 5/98614 від 28.09.2020 на суму 60 009,60 грн;

- 89656 від 04.11.2020 підтверджує факт поставки за накладною № 5/118724 від 04.11.2020 на суму 26 628,48 грн;

- 89860 від 04.11.2020 підтверджує факт поставки за накладною № 5/118723 від 04.11.2020 на суму 19 938,60 грн.

Для підтвердження відображання податкових зобов`язань за спірними видатковими накладними, Позивач надав податкові накладні №№:

- 767 від 15.09.2020 на суму 1 915 291, грн зведена накладна, підтверджує факт прийняття товару за накладною №1 /79342 від 15.09.2020 на суму 48 106,52 грн;

- 1826 від 28.09.2020 на суму 60 0009,60 грн, що підтверджує факт прийняття товару за накладною № 5/98614 від 28.09.2020 на суму 60 009,60 грн;

- 619 від 04.11.2020 на суму 19 938,60 грн, що підтверджує факт прийняття товару за накладною № 5/118723 від 04.11.2020 на суму 19 938,60 грн.

- 620 від 04.11.2020 на суму 26 628,48 грн підтверджує факт поставки за накладною № 5/118724 від 04.11.2020 на суму 26 628,48 грн.

Вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, Відповідач включив зазначені вище податкові накладні, виписані Позивачем, до податкового кредиту, оскільки органи ДПС України не повідомляли Позивача про наявність розбіжностей в реєстрі виданих та отриманих накладних.

За приписами ч. 3, 8 ст. 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі N 910/23097/17 «…Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.»

Таким чином, Відповідачем за результатами проведення спірних поставок відображено відповідні господарські операції у своїй податковій звітності, через що вчинено юридично значимі дії по оформленню податкового кредиту, що є доказом, який підтверджує факт отримання товару уповноваженою особою та спростовує доводи Відповідача щодо відсутності господарської операції на підставі оспорюваних видаткових накладних.

Отже, податкові накладні, виписані Відповідачем на постачання товарів у сукупності з накладними та актами звіряння взаємних розрахунків, які містяться в матеріалах справи, є допустимим доказом факту прийняття товару від Постачальника на суму 2888263,42грн, яку просить стягнути позивач.

Відповідач не надав суду доказів сплати 2888263,42грн основного боргу.

Щодо посилань відповідача на форс-мажор, то суд відхиляє їх, виходячи з наступного.

Відповідач посилається на те, що Торгово-промислова палата України в листі від 28.02.2022 № 2024/02.-7.1 засвідчила, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є військова агресія російської федерації проти України, яка стала підставою для введення воєнного стану.

Крім того, відповідач посилається на те, що його місцезнаходженням є м. Херсон, але частково поставка товару здійснювалась в міста Токмак, Нікополь, Нова Каховка, Каховка, Васильєвка, Генічеськ, Скадовськ, які з 24.02.2022 і до цього часу є окупованими і цей факт є загальновідомим.

Крім того, відповідач посилається на те, що до 11.11.2022 м. Херсон був теж окупований, а за період окупації відбулось заволодіння майном відповідача, в т.ч. і документацією, окупаційними військами. По даному факту за заявою відповідача слідчим відділом УСБУ в Херсонській області було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 КК України код за ЄРДР 120022230000002888. На підтвердження зазначеного відповідач надав відповідь СБУ від 09.11.2022 на адвокатський запит (т. 1 а.с. 184).

Також відповідач посилається на те, що 14.12.2022 сталась пожежа за адресою складу місця зберігання товару м. Херсон вул. Кольцова 57 внаслідок вибуху внаслідок потрапляння боєприпасу, на підтвердження чого відповідач надавав акт про пожежу від 14.12.2022 та договори оренди ним цих приміщень (а.с. 173-182 т. 1).

Суд враховує, що сторони в п. 10.1 договору поставки № 2020/08/035 від 18.08.2020 узгодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення даного договору.

Відповідно до п. 10.2 договору, у випадку настання обставин, передбачених п. 10.1, строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 місяців, будь-яка із сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір.

Згідно з п. 10.3 договору достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

Однак, відповідач не надав такої довідки Торгово-промислової палати регіону свого фактичного місцезнаходження (в м. Херсоні) на підтвердження форс-мажору, тому суд відхиляє посилання відповідача на форс-мажор.

Крім того, суд враховує, що наявність форс-мажору може бути підставою для звільнення від відповідальності, а не звільняє від виконання зобов`язань. Продовження строку дії договору та строку виконання зобов`язань внаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, саме лише посилання відповідача на воєнний стан як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21).

Крім того, суд зауважує, що постачання товару відбувалось ще задовго до окупації і воєнного стану.

Щодо строку оплати.

Як зазначено вище, пунктом 3.7 договору передбачено, що у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

Згідно з п. 7.3 договору передбачено, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

Відповідач вважає, що він не має оплачувати товар, оскільки він не реалізований.

Позивач у відповіді на відзив посилається на те, що оскільки в договорі не було зазначено строку оплати, то оплата товару не залежить від події ( в даному випадку реалізації товару), оскільки товар може бути і не реалізований. В даному випадку у відповідача виник обов`язок з оплати товару з моменту його отримання, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач вимогу. Позивач обгрунтовує зазначене, в т.ч. і висновками Верховного Суду в постанові від 04.04.2023 у справі 916/1349/21.

Суд дійшов висновку, що строк оплати товару в сумі 2888263,42грн настав, оскільки по-перше, відповідач не скористався своїм правом, відповідно до п. 3.7 договору, на повернення нереалізованого товару протягом 90 днів з його отримання. При чому останній раз позивач поставляв відповідачу товар за договором ще 30.04.2021 відповідно до накладної № 5/32129 на суму 69195,47грн.

Але і позивач, здійснивши останній раз постачання товару ще 30.04.2021, не вимагав повернути товар або оплатити його ще в 2021 році, тобто до початку воєнного стану, коли відповідач перестав сплачувати за договором.

Крім того, частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, до договорів поставки та купівлі-продажу застосовується спеціальна норма - частина 1 статті 692 ЦК України, якою передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.

Сторони визначили в п. 7.3 договору, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, тобто сторони в договорі визначили порядок оплати.

Позивач надіслав відповідачу претензію від 07.06.2023 № 07/06-2 (а.с. 34 т. 1) на адресу АДРЕСА_1 , якою просив сплатити 2888263,42грн заборгованості.

Також позивач надіслав відповідачу на цю ж адресу лист від 21.09.2023 № 374 (а.с. 24 т. 1), яким просив надати інформацію щодо фактично реалізованої продукції відповідно до п. 7.7 договору, підписати акт звірки розрахунків та розрахуватися за реалізовану продукцію.

Крім того, позивач надіслав відповідачу на адресу, за якою наразі відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (м. Херсон вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії 24, офіс 19) вимогу від 31.01.2024 № 37 (а.с. 28-29 т. 1), у якій вимагає протягом 7 календарних днів з дня отримання вимоги надати звіт щодо реалізованого товару із зазначенням товарних залишків, підписати акт звірки розрахунків, повернути нереалізований товар без слідів використання та пошкоджень, здійснити оплату за реалізований, пошкоджений або знищений товар.

Як було зазначено вище, сторони в п. 4.2 договору узгодили, зокрема, що ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній.

Пунктом 11.9 договору поставки передбачено, що одна із сторін має право розірвати даний договір, сповістивши про це другу сторону не менше, ніж за 30 днів до строку, що передбачає розірвання.

Позивач надіслав відповідачу на адресу, за якою він на теперішній час зареєстрований відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань м. Херсон вул. 49 Гвардійської дивізії 24, офіс 19, повідомлення від 31.01.2024 № 36 про розірвання договору поставки (а.с. 30 т. 1). В повідомленні зазначено, що моментом розірвання є наступний день після закінчення 30 днів з дня отримання повідомлення.

Однак, позивач не надав суду доказів вручення або відмітки пошти про невручення відповідачу вищезазначених претензії від 07.06.2023, листа від 21.09.2023, вимоги від 31.01.2024 та повідомлення про розірвання договору від 31.01.2024.

Суд також не має можливості самостійно перевірити інформацію щодо вручення чи невручення зазначених поштових відправлень на сайті Укрпошти, оскільки така інформація доступна на сайті 6 місяців. А з часу направлення цих відправлень вже сплинуло більше 6 місяців.

Позивач в засіданні 20.11.2024 також зазначив, що в нього відсутня інформація щодо дат отримання чи неотримання відповідачем зазначених відправлень.

Відповідач заперечував отримання зазначених документів.

Згідно з ст. 222 ГК України у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Суд дійшов висновку, що претензія від 07.06.2023, лист від 21.09.2023 та вимога від 31.01.2024 є заходами досудового врегулювання спору, але вони не можуть змінювати умови оплати, які сторони узгодили в п. 7.3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 11.7 договору всі зміни і додатки до цього договору дійсні в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками з обох сторін, і являються його невід`ємною частиною.

Однак, суду не надано доказів того, що сторонами вносились зміни до договору щодо умов оплати відповідачем отриманого товару.

Разом з тим, суд враховує, що позивач надіслав відповідачу повідомлення № 36 від 31.01.2024 про розірвання договору, що є його правом відповідно до п. 11.9 договору.

Відповідач заперечив отримання такого повідомлення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір поставки № 2020/08/035 від 18.08.2020 є розірваним, оскільки позивач надіслав відповідачу повідомлення № 36 від 31.01.2024 про розірвання договору.

Відповідно до ст. 653 ЦК України Правові наслідки зміни або розірвання договору сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, відповідач має оплатити вартість отриманого ним і неоплаченого товару на суму 2888263,42грн, тому позовні вимоги про стягнення 2888263,42грн основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 231793,36грн 3% річних та 1141993,26грн інфляційних за період з 28.07.2021 до 31.07.2024.

Суд зауважує, що прострочення оплати має місце з наступного дня після дати, коли він повинен був оплачений.

Але, як зазначено вище, встановити конкретну дату розірвання договору поставки встановити з матеріалів справи не можливо, тому неможливо і встановити дату, коли почалось прострочення оплати відповідачем.

З огляду на викладене, суд відмовляє в стягненні 3% річних та 1141993,26грн інфляційних.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язання; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, то по-перше, суд зауважує, що річні і інфляційні не належать до штрафних санкцій (штраф, пеня, неустойка). А крім того, як зазначено вище, суд відмовив в стягненні річних і інфляційних.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, суд враховує, що позивач подав позовну заяву через підсистему Електронний суд, тому застосовується коефіцієнт 0,8 відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Отже, за подання позову про стягнення 4262050,04грн позивач має сплатити 4262050,04*0,015*0,8=51144,60грн судового збору.

Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача підлягає стягненню пропорційно 51144,60/4262050,04*2888263,42грн=34659,16грн судового збору.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (код 41481333, м. Херсон вул. 49 Гвардійської Херсонської дивізії 24, офіс 19) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (код 05523398, м. Київ вул. Будіндустрія 7) 2888263,42грн основного боргу та 34659,16грн судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2024 р.

Суддя В.В. Литвинова