Рішення

від 07.11.2024 по справі 916/2988/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2988/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2988/24

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, № 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Громадської організації «Організація інвалідів художньої творчості» (Французький бульвар, № 85/8, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 41484105)

про стягнення 3 149,86 грн та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

03.07.2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації «Організація інвалідів художньої творчості», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в розмірі 3149,86 грн, а також зобов`язати відповідача на рахунок позивача внести авансовий внесок в сумі 7661,80 грн та забезпечувальний депозит в сумі 9194,16 грн.

В обґрунтування позову посилається на порушення відповідачем умов договору № 928/19 оренди нежилого приміщення від 12.11.2019 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, а також щодо виконання умов п.п. 9.3., 9.4. договору в частині сплати авансового внеску та забезпечувального депозиту.

Позивач зауважує, що ГО «Організація інвалідів художньої творчості» згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 12.11.2019 № 928/19, який 01.12.2020 було викладено в новій редакції, передано у строкове платне користування об`єкт комунальної власності - нежитлову двоповерхову будівлю, загальною площею 151,3 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/8, строком до 12.11.2024.

Додатково позивач наголосив, що на виконання п.2 рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 № 969-VIII «Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану» та на підставі наказу від 22.06.2023 № 304 орендаря звільнено від орендної плати, встановленої договором оренди на період дії воєнного стану та до його припинення чи скасування, у встановленому чинним законодавством порядку.

За ствердженням позивача, в порушення вимог законодавства України, боржник неналежним чином виконує взяті на себе за договором оренди зобов`язання, оскільки останнім не сплачується орендна плата та відповідно до розрахунку заборгованості від 28.05.2024 сума заборгованості з орендної плати становить 3149,86 грн.

Також позивач стверджує, що відповідачем в порушення умов договору оренди не сплачено авансовий внесок в сумі 9194,16 грн та забезпечувальний депозит в сумі 7661,80 грн, у зв`язку з чим, реалізуючи права, закріплені в ст. 145 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, діючи в інтересах територіальної громади м. Одеса, та враховуючи те, що відповідач ухиляється від належного виконання свої обов`язків, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024 позовна заява вх.№3053/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву (вх.№ 3053/24 від 03.07.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2988/24, справу № 916/2988/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "06" серпня 2024 року о 11:40 год.

06.08.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2988/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "20" серпня 2024 року об 11:40 год., про що відповідач був повідомлений відповідною ухвалою суду від 07.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

14.08.2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради надав до суду заяву (вх. № 30234/24) стосовно допущених ним в позовній заяві технічних помилок у тексті та прохальній частині позовної заяви, яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

20.08.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2988/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "03" вересня 2024 року о 14:20 год, про що відповідач був повідомлений відповідною ухвалою суду від 22.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

03.09.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/2988/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ніціативою суду, а також після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2988/24 до судового розгляду по суті на "24" вересня 2024 року о 12:40 год.

ГО «Організація інвалідів художньої творчості» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/2988/24 було повідомлено ухвалою суду від 04.09.2024, постановленою у відповідності до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

20.09.2024 від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 34373/24), яким останній просив провести розгляд справи № 916/2988/24, яку призначена на 24.09.2024 о 12:40 год, за наявними матеріалами справи без участі його представника, при цьому позовні вимоги позивач підтримав в повному обсязі.

24.09.2024, у в`язку з неявкою учасників справи та неможливістю завершити розгляд справи по суті, ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/2988/24 по суті на "07" листопада 2024 року об 11:40 год.

В судове засідання 07.11.2024 представник позивача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не з`явився, повідомлений належним чином, звертався до суду з відповідним клопотанням про розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами та за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ГО «Організація інвалідів художньої творчості», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Ухвали суду надсилались відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуті на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99-2 Правил).

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на сайті Судової влади України розміщувались відповідні оголошення від 02.09.2024, 06.09.2024 та від 27.09.2024.

Окрім того, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, господарським судом здійснено спробу передати відповідачу телефонограму за телефонним номером, що зазначений в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, НОМЕР_1 , проте за сповіщенням оператора поточний стан рахунку абонента не дозволяє йому прийняти дзвінки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом майже чотирьох місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі.

При цьому у всіх ухвалах суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення позивача та відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з нез`явленням відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

07.11.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення без їх проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 31416461 від 23.09.2011, Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить нежитлова двоповерхова будівля, загальною площею 151,3 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, бульвар Французький, буд. 85/8. Вказане також підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на нежитлову двоповерхову будівлю, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.08.2011.

12.11.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець, позивач) та Громадською організацією «Організація інвалідів художньої творчості» (орендар, відповідач) укладений договір оренди нежилого приміщення №928/19, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлову двоповерхову будівлю, загальною площею 151,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/8 (Балансоутримувач: Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради) (далі за текстом об`єкт оренди).

Відповідно до п.1.3. договору сторони визначили його строк дії з 12.11.2019 до 12.10.2022.

12.11.2019 між сторонами підписано Акт приймання-передачі двоповерхової будівлі до договору оренди від 12.11.2019 № 928/19, яким засвідчили передачу орендареві нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 151,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/8, а також погоджено та підписано розрахунок орендної плати до спірного договору.

01.12.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 928/19 від 12.11.2019, згідно з якою сторони погодили, з метою приведення договору у відповідність з мінімальним строком оренди, передбаченим частиною 3 статті 9 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», внести зміни до договору шляхом викладення його в новій редакції, що додається до цієї додаткової угоди, яка набирає чинності з моменту укладення і є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до розділу І договору - Змінювані умови договору (далі - умови):

- об`єкт оренди та склад майна (далі - майно): нежитлова двоповерхова будівля, загальною площею 151,3 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/8 (п.4.1 умов);

- вартість майна: 1515000,00 грн, без ПДВ (п.6.1 умов);

- орендна плата та платежі: 3830,9 грн, без ПДВ - дата визначення ринкової вартості майна 23.10.2019, що є датою визначення орендної плати за базовий місяць оренди; 4010,95 грн, без ПДВ - орендна плата за перший місяць оренди з 01.12.2020 (індекс інфляції з 23.10.201918 - 01.12.2020) - 1,047 (п.9.1 умов);

- розмір авансового внеску орендної плати: 2 (дві) місячні орендні плати 7661,8 грн, без ПДВ; 9194,16 грн з ПДВ (п.10.1 умов);

- сума забезпечувального депозиту: 7661,8 грн, без ПДВ (п.11 умов);

- договір діє до 12.11.2024 включно (п.12.1 умов);

- співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: згідно з рішенням Одеської міської ради «Про бюджет Одеської міської територіальної громади» на відповідний рік (п.17 умов).

Розділом ІІ договору передбачені Незмінювані умови договору, згідно п.п. 1.1, 1.2 яких орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 умов.Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 умов.

Відповідно до п.п. 3.1 3.3 незмінюваних умов договору, орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначну законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць, загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що публікується у поточному місяці. Орендар сплачує орендну плату орендодавцю щомісяця до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.

Як передбачено п.п. 3.5, 3.6 незмінюваних умов договору, в день укладення цього договору або до цієї дати орендар сплачує орендодавцю орендну плату за кількість місяців, визначену у пункті 10 Умов (авансовий внесок з орендної плати), на підставі документів, визначених у пункті 3.6 цього договору. Підставою для сплати авансового внеску з орендної плати є рішення, прийняте відповідно до пункту 121 Порядку.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем. Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші витрати, пов`язані з поданням позову (п. 3.8 договору).

Пунктами 9.3, 9.4 незмінюваних умов договору передбачено, що одночасно або до укладання цього договору орендар повністю сплатив авансовий внесок з орендної плати в розмірі, визначеному у пункті 10 Умов. Одночасно або до укладення цього договору орендар повністю сплатив забезпечувальний депозит в розмірі, визначеному у пункті 11 Умов.

Згідно п. 12.1 незмінюваних умов, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 умов. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами.Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору. Перебіг строку оренди визначається ретроактивно за дати підписання акта приймання-передачі майна за договором оренди від12.11.2019 № 928/19, до якого вносяться зміни шляхом викладення його в новій редакції.

Вказаний договір підписаний повноважними представника та скріплений печатками орендаря, орендодавця та балансоутримувача.

Як свідчать матеріали справи, листами від 13.08.2022 вих. № 01-13/1194, від 12.09.2022 вих. № 01-13/1181 та від 12.09.2023 вих № 01-13/2010 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звертався до ГО «Організація інвалідів художньої творчості», яким повідомляв відповідача про необхідність терміново сплатити на рахунок орендодавця орендну плату за кількість місяців, що визначена у пункті 10 Умов договору (авансовий внесок з орендної плати), а також забезпечувальний депозит в розмірі, визначеному у пункті 11 Умов договору.

В матеріалах справи наявний наказ ДКВ ОМР №304 від 22.06.2023 про перерахунок орендної плати у період дії воєнного стану за договором оренди від 12.11.2019 №928/19 (нова редакція 01.12.2020), відповідно до якого на виконання рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII «Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану» наказано звільнити від орендної плати орендаря ГО «Організація інвалідів художньої творчості» за спірним договором на період дії воєнного стану та до його припинення (скасування) у встановленому чинним законодавством порядку.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за договором від 12.11.2019 №928/19, із врахуванням наказу від 22.06.2023 №304, відповідно до якого заборгованість з орендної плати з серпня 2021 року по травень 2024 року складає 2149,86 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежилого приміщення від 12.11.2019 №928/19 щодо сплати орендних платежів, внесення авансового внеску та забезпечувального депозиту стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання. Господарські зобов`язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо комунального майна є, зокрема, органи, уповноважені місцевими радами управляти майном.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 та 2 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

У ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Як встановлено судом, правовідносини між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією «Організація інвалідів художньої творчості» виникли на підставі договору оренди нежилого приміщення № 928/19 від 12.11.2019 (в новій редакції договору від 01.12.2020).

Як свідчать фактичні обставини справи, договір № 928/19 від 12.11.2019 (в новій редакції від 01.12.2020) оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, підписано сторонами, містить суттєві умови для такого виду договорів визначені законом, недійсним не визнано, а отже є таким, що породжує права та обов`язки для його сторін.

Укладений між сторонами договір оренди № 928/19 від 12.11.2019, як і нова редакція договору від 01.12.2020, став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, судом встановлено, що відповідач з моменту прийняття в оренду нежитлової двоповерхової будівлі, загальною площею 151,3 кв.м., згідно п. 3.3 незмінюваних умов договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату до 15 числа поточного місяця.

Отже, відповідач, зобов`язавшись щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ та щомісячного індексу інфляції, повинен був виконувати своє зобов`язання належним чином.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем не сплачувалася орендна плата, що є порушенням умов договору, визначених в п.п. 3.3. договору оренди (щодо сплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі). Тим самим, відповідачем також порушуються вимоги ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якими визначені обов`язки орендаря по сплаті орендної плати.

Так, несплата відповідачем орендної плати за вище вказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі.

Згідно поданого позивачем розрахунку, заборгованість з орендної плати за період з серпня 2021 року по травень 2024 року, з урахуванням здійснених відповідачем оплат та коригувань позивача на підставі рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 № 969-VII та наказу ДКВ ОМР № 304 від 22.06.2023 за період з 24.02.2022 по 31.05.2023, складає 3149,86 грн.

Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати орендної плати.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 3149,86 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача внести авансовий внесок та забезпечувальний депозит, суд дійшов наступників висновків.

Зміст статей 3, 15, 16 ЦКУ свідчить, що правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, зокрема передбачених законом.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 31.07.2021 у справі №903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 09.02.2021 у справі №381/622/17).

Відтак, наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

За встановлених вище обставин, суд вказує, що як позивач, так й відповідач уклавши означений договір, погодились з усіма його умовами, не висловивши жодних заперечень та зауважень, вчинивши дії на виконання даних умов договору, зокрема, позивачем було передано у строкове платне користування майно, а відповідачем прийняте таке майно.

Умовами спірного договору встановлений обов`язок відповідача в день його укладення або до цієї дати сплатити авансовий внесок з орендної плати та забезпечувальний депозит, а також визначені їх розміри.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Тобто, у відповідача було зобов`язання за договором внести кошти до укладення відповідного договору у новій редакції або в день його укладення.

Відповідно до п. 121 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майн» (далі - Порядок), до укладення договору оренди або в день його підписання потенційний орендар, який відповідає вимогам, передбаченим Законом та цим Порядком, зобов`язаний сплатити на рахунок орендодавця авансовий внесок у розмірах та порядку, передбаченому проектом договору оренди майна, опублікованому в інформаційному повідомленні.

Відтак, як зі змісту договору № 928/19 від 12.11.2019, так зі змісту Порядку передачі в оренду державного та комунального майна вбачається, що відповідач взяв на себе зобов`язання до укладення договору у новій редакції від 01.12.2020 або в день його укладення внести на рахунок позивача авансовий внесок з орендної плати та забезпечувальний депозит.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що зобов`язання сторони договору (орендаря) внести на рахунок орендодавця авансовий внесок та забезпечувальний депозит є належним та ефективним способом захисту, оскільки укладений між сторонами договір має бути виконаний відповідно до його умов.

Відтак, суд встановив, що в супереч умовам спірного договору та положенням пункту 121 Порядку, відповідач обов`язку щодо внесення авансового внеску в розмірі 9194,16 грн на рахунок позивача до підписання договору оренди, або в день його підписання не виконав. Також, відомостей щодо підтвердження фактичного внесення суми забезпечувального депозиту у розмірі 7661,80 грн не представлено, а отже наявні підстави для оцінки цих обставин та формування висновку у цій частині.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що з метою відновлення порушеного права позивача, застосований позивачем спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права та характеру його порушення.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку внесення авансового внеску в розмірі 9194,16 грн та внесення суми забезпечувального депозиту у розмірі 7661,80 грн. Доказів виконання такого зобов`язання належним чином до підписання договору оренди, або в день його підписання, відповідачем також до суду не надано.

З огляду на таке, враховуючи фактичні обставини справи та відсутність будь-яких доказів, що спростовують дане, суд констатує, що в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання відповідача перед позивачем в частині внесення авансового внеску в розмірі 9194,16 грн та внесення суми забезпечувального депозиту у розмірі 7661,80 грн за договором № 928/19 від 12.11.2019 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності (в новій редакції від 01.12.2020), належним чином не виконано.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, є законними та обґрунтованими, були доведені належними, допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з наведених судом підстав.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації «Організація інвалідів художньої творчості» (Французький бульвар, № 85/8, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 41484105) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, № 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595) заборгованість з орендної плати в розмірі 3149 (три тисячі сто сорок дев`ять) грн 86 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп.

3. Зобов`язати Громадську організацію «Організація інвалідів художньої творчості» (Французький бульвар, № 85/8, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 41484105) на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, № 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595) внести авансовий внесок в сумі 9 194 (дев`ять тисяч сто дев`яносто чотири) грн 16 коп та забезпечувальний депозит в сумі 7 661 (сім тисяч шістсот шістдесят одна) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20 листопада 2024 р. у зв`язку з тривалою відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Одеської області.

Суддя О.В. Цісельський