Рішення

від 20.11.2024 по справі 922/3033/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3033/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, м-н. Захисників України, 7/8) до Фізичної особи-підприємця Гриценко Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 14'546,34 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гриценко Тетяни Миколаївни, в якому просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 4984,66 грн, три відсотки річних в розмірі 350,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 1588,58 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 6376,90 грн та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 1246,16 грн за Договором поставки товару № 3058-20х від 15.06.2020.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3033/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2024, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.09.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Відділі обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківській області, а саме: 61003, м. Харків, провулок Спартаківський, буд. 3, кв. 30.

Але судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "інші причини".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/3033/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

11.11.2024 представник позивача надав до суду заяву (вх. 28348) про усунення недоліків, в якій позивач вказав, що він в тексті позовної заяви зазначив неправильні реквізити договору поставки та подав недостовірну інформацію щодо періоду відстрочки платежу згідно п. 5.2., що не відповідає умовам дійсного договору поставки між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" та Фізичною особою-підприємцем Гриценко Тетяною Миколаївною. У зв`язку з даною обставиною Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" вказало, що вірними реквізитами договору поставки між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс"" та Фізичною особою-підприємцем Гриценко Тетяною Миколаївною є № 3058-20х від 15.06.2020, а пункт 5.2. Договору потрібно викласти в наступній редакції: "Покупець здійснює розрахунок з Постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від Постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою". Разом з заявою про усунення недоліків, позивач надав до суду клопотання про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку з неправильно визначеним періодом відстрочки (21 календарний день замість необхідних 14). Крім того, згідно п. 5.3. Договору поставки № 3058-20х від 15.06.2020 року вбачається, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника проценти із розрахунку 3 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України. Проте у поданому позові позивач нарахував штрафні санкції за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 0,15% за кожен день прострочення, що також не відповідає умовам дійсного Договору. Враховуючи вищевикладене, Позивач провів перерахунок штрафних санкцій та просить збільшити розмір позивних вимог до 137'222,83 грн, що складаються з суми основного боргу - 4984,66 грн, 3% річних - 352,91 грн, штрафу - 1246,16 грн, інфляційних втрат - 1754,88 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами - 128'884,28 грн.

Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, а також, враховуючи те, що відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, беручи до уваги направлення вказаної заяви на адресу відповідача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням поданої позивачем заяви.

15.11.2024 від представника позивача надійшло клопотання (вх. 28857) про долучення додаткових документів до матеріалів справи, які були досліджені та долучені до матеріалів справи.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

15.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (далі - постачальник, позивач) та ФОП Гриценко Тетяною Миколаївною (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки товару № 3058-20х (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору сторони погодили, що постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором.

Відповідно до п. 2.3 договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх приймання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).

Згідно з п. 5.2 договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 14 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором складає 4984,66 грн, відповідно до наступних видаткових накладних:

- №2239 від 25.01.2022 на суму 1006,08 грн, з якої сплачено 0,08 грн;

- №3037 від 03.02.2022 на суму 831,12 грн;

- №3476 від 09.02.2022 на суму 2325,18 грн;

- №4049 від 16.02.2022 на суму 822,36 грн.

Вказані видаткові накладні підписані не відповідачкою, а іншими особами. Водночас суд враховує, що сторони домовились (п. 2.5. договору), що у випадку поставки товару фізичній особі підприємцю, який працює без печатки, вважається, що будь-яка особа, яка поставила свій підпис в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо), яка виписана на покупця, вважається уповноваженою на це покупцем, товар прийнято у відповідній кількості та належній якості, покупцем отримано усю супровідну документацію до товару відповідно до вимог даного договору та чинного законодавства України.

Крім того, факт поставки спірного товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними та відомостями про вантаж.

Позивач протягом тривалого часу намагався врегулювати спірні правовідносини у досудовому порядку шляхом встановлення особистого (мобільного) зв`язку з відповідачем та направлення претензій, проте вжиті заходи виявились безрезультатними.

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, статтею 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За приписами статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Абзац 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому відповідачем будь-яких доказів у спростовування боргу, до суду надано не було, та сплати суми боргу перед позивачем не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно із вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення із відповідача суми основного боргу у розмірі 4984,66 грн обґрунтованою.

Стосовно вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 352,91 грн, та суму інфляційних втрат в розмірі 1754,88 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 352,91 та інфляційних втрат у розмірі 1754,88 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1246,16 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 6.2 Договору Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином: в разі якщо прострочення платежу за поставлену патрію товару становить більше трьох календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. Вразі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф 25% від вартості відповідної партії товару (п. 6.2.2 Договору).

Зважаючи на прострочення відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару більше ніж 30 календарних днів, позивачем було нараховано відповідачу штраф у розмірі 25% від вартості відповідних партій товару, що становить 1246,16 грн.

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 1246,16 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 128'884,28 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, від 18.12.2018 по справі № 908/639/18.

У Договорі сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 3 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України (пункт 5.3 Договору).

Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у статті 536 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.

Отже, визначення сторонами у пункті 5.3 Договору обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Перевіривши правильність нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 128'884,28 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у справі є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гриценко Тетяни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, м-н Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 39806596) 4984,66 грн основної заборгованості, 3% річних в розмірі 352,91 грн, інфляційні втрати в розмірі 1754,88 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 128'884,28 грн, штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 1246,16 грн за Договором поставки товару № 3058-20х від 15.06.2020 та судовий збір у сумі 3028 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м.Харків, м-н Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 39806596).

Відповідач: Фізична особа-підприємець Гриценко Тетяна Миколаївна ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ).

СуддяІ.В. Трофімов