Постанова

від 21.11.2024 по справі 752/22140/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 752/22140/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15494/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Кордюкова Ж.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території,

за апеляційною скаргою представника Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2» - Вербицького Ярослава Володимировича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 липня 2024 року,

встановив:

у жовтні 2023 року ЖБК «Держплановець-2» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість зі сплати щомісячного внеску на утримання будинку та прибудинкової території, на витрати ЖБК, до резервного фонду та вивезення твердих побутових відходів у розмірі 7 392,67 гривні, судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 липня 2024 року позов було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - Вербицький Я.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, ЖБК «Держплановець-2» просив стягнути з відповідача заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості в сумі 7 392,67 гривні.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, які постачає позивач - ЖБК «Держплановець-2». Відповідач свої зобов`язання по оплаті за надані житлово-комунальні послуги виконує неналежним чином, в зв`язку з чим в період з липня 2020 року по серпень 2021 року виникла заборгованість в сумі 7 029,50 гривень. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь зазначену суму заборгованості, а також за вказаний період нараховані 3 відсотки річних в сумі 93,27 гривні та інфляційні втрати в сумі 269,91 гривень, а також судові витрати, які складаються з суми судового збору - 2 684 гривні та витрат на професійну правову допомогу - 4 000 гривень.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 липня 2024 року позов було залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили з чого саме складається розмір нарахованого боргу за зазначені внески, чи проведений аудит, за наслідками якого позивачем було нараховано відповідачу розмір щомісячного внеску в сумі 206,75 гривень. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 березня 1986 року було зареєстровано ЖБК «Держплановець-2» за адресою: АДРЕСА_2, який здійснює утримання багатоквартирного будинку та його прибудинкової території за вказаною адресою. Відповідно до Статуту ЖБК «Держплановець-2» метою його створення є забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного будинку за власні кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 67 Розділу VІ Статуту ЖБК «Держплавновець-2» передбачено, що органами управління ЖБК є загальні збори членів кооперативу та правління кооперативу.

Відповідачка ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності Серії НОМЕР_1 від 18 листопада 2004 року та реєстраційним написом № 790 від 06 грудня 2004 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що за спірний період з липня 2020 року по серпень 2023 року відповідачка сплачувала житлово-комунальні послуги, що складаються з внесків на утримання будинку, послуг ЖБК, внесків на вивіз ТПВ, що підтверджується квитанціями, наявними в матеріалах справи.

Разом з тим, у відповідачки наявна заборгованість по сплаті внесків в резервний фонд за період з липня 2020 року по серпень 2023 року в розмірі 7 029, 50 гривень, а також нараховані на суму заборгованості 3 відсотки річних в розмірі 93,27 гривні та інфляційні втрати в розмірі 269,91 гривень.

Позивач посилався на те, що рішенням загальних зборів ЖБК «Держплановець-2» від 18.12.2018 було затверджено тариф на утримання будинку та прибудинкової території (на управління багатоквартирним будинком) з 01.01.2019 у розмірі 6,54 гривень за 1 кв.м. Також цим рішенням було надано згоду на участь у державних та міських програмах заходів з щодо енергозбереження будинку, в тому числі в конкурсі проектів з реалізації енергоефективних заходів у жилих будинках міста Києва на умовах спів фінансування 70% оплати з міського бюджету, 30% за рахунок ЖБК «Держплановець-2»).

Рішенням загальних зборів членів ЖБК «Держплановець-2» від 12 липня 2020 року, оформленим протоколом № 2, створено резервний фонд з метою участі у різних державних програмах щодо поліпшення стану будинку та утриманню будинку в робочому стані за рахунок фінансових внесень членами ЖБК «Держплановець-2» у розмірі 0,50-3,00 гривні за квадратний метр в залежності від результатів аудиту.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актами, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Правовідносини зі споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 02 листопада 2020 року у справі № 753/7790/16-ц, 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17.

Згідно із ст. 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється Житловим кодексом УРСР, Цивільним, Земельним кодексами України, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України.

Статтею 2 Закону України «Про кооперацію» визначено, що кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов`язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов`язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Статтею 12 Закону України «Про кооперацію» визначено, що основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу (ст. 15 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про кооперацію» до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Згідно із ст. 24 Закону України «Про кооперацію» кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно; кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб.

Відповідно до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію.

Відповідно ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до положення ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 5 ст. 13 «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники багатоквартирних будинків, утримання яких до дня набрання чинності цим Законом здійснювали житлово-будівельні (житлові) кооперативи, продовжують відшкодовувати витрати на утримання відповідних будинків і споруд та прибудинкових територій таким кооперативам до моменту створення в багатоквартирному будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі шляхом реорганізації кооперативу) або прийняття співвласниками рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами та витребувані у передбаченому законом порядку докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Положеннями статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року було відкрито провадження по справі, визначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, а позивачу - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву надати відповідь на відзив.

Копія ухвали не була своєчасно направлена сторонам по справі, оскільки надіслана для оприлюднення до Єдиного державного реєстру судових рішень 26.12.2023. Відповідачу копія ухвали була надіслана на електронну пошту 26.12.2023. Даних про надіслання та отримання копії ухвали разом з додатками відповідачці матеріали справи не містять.

Представник відповідачки - адвокат Сміленко А.А., яка діяла на підставі Доручення для надання безоплатної правничої допомоги, виданого Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги від 19.01.2024, направила відзив на позовну заяву 30.01.2024. Копія відзиву була направлена на електронну адресу позивачу.

У відзиві представник відповідачки просила суд першої інстанції розглядати справу в судовому засіданні з викликом сторін, та витребувати у позивача докази по справі, зокрема, результати аудиту.

З наданих до відзиву копій квитанцій, які були надіслані позивачем відповідачці за вказаний період, видно про нарахування внеску одночасно як в ремонтний фонд, так і в резервний фонд та на капітальний ремонт в розмірі 206, 75 гривень (вересень 2020 року, жовтень 2021 року).

При зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою позивачем було надано Протокол № 5 засідання членів правління ЖБК «Держплановець-2» від 01 серпня 2020 року, де було вирішено питання щодо нарахування внеску в резервний фонд з 01 серпня 2020 року в розмірі 2,50 гривні за 1 кв.м на основі результатів аудиту від 27 липня 2020 року.

Вказаний доказ всупереч вимогам ч. 5 ст. 177 ЦПК України, якою встановлено обов`язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, до суду першої інстанції не надавався. Позивач при зверненні до суду з позовом просив суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, про наявність у нього будь-яких доказів, які не надано до позовної заяви, не заявляв. Доводів про те, у зв`язку з чим нові докази були подані до суду апеляційної інстанції, а не при зверненні до суду з позовом, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Доводи скаржника про те, що на період з липня 2020 року по серпень 2023 року включно у відповідача утворилася заборгованість з оплати за надані житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 7 029,50 гривень, є недоведеними та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (частина друга статті 13 ЦПК України).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 зазначено, що […тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні].

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 жовтня 2023 року (справа № 499/895/19).

Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач був позбавлений можливості надати всі наявні у нього докази разом з позовною заявою. ЖБК «Держплановець-2», розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, в ході розгляду справи у суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання доказів, а також не довів неподання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що судом встановлено, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами на підставі чого була нарахована заборгованість в розмірі щомісячного внеску в резервний фонд в сумі 206,75 гривень, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

З аналогічних підстав колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Сміленко А.А. про витребування доказів, зазначеного у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки відповідачкою та її представником не було надано належних доказів неподання такого клопотання до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2» - Вербицького Ярослава Володимировича залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді