Ухвала

від 21.11.2024 по справі 420/16118/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа №420/16118/23

адміністративне провадження №К/990/7358/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши клопотання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 420/16118/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), третя особа Міністерство оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з 24 лютого 2022 року в розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а з 12 червня 2022 року по 22 липня 2022 року за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;

- зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) нарахувати та виплатити з 24 лютого 2022 року додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а з 12 червня 2022 року по 22 липня 2022 року за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року, позов задоволено.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5 000 грн.

Відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

29 березня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У обґрунтування заявленого клопотання вказував на те, що виключна правова проблема у цій справі полягає у формуванні єдиної судової практики щодо застосування положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який розмежовує поняття грошового забезпечення та додаткової винагороди під час воєнного стану, та підзаконних актів, впроваджених на виконання положень вказаного Закону, які не містять чіткого законодавчого механізму реалізації військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, установ, організацій, свого права на додаткову винагороду під час воєнного стану.

Визначаючи структуру грошового забезпечення, на думку заявника, законодавець у статтях 9 та 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розмежовує «щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема, винагороди, які мають постійний характер)» (стаття 9) та «додаткову винагороду під час воєнного стану», яка обмежена тимчасовим періодом виплати (стаття 9-2). Отже, якщо грошове забезпечення військовослужбовців, передбачене статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - це гарантовані державою грошові кошти, які стимулюють кваліфіковані військові кадри, як у мирний, так і в особливий період, то додаткова винагорода військовослужбовцям, визначена статтею 9-2 Закону - це грошові кошти, які гарантовані державою лише під час воєнного стану та враховуючи структуру Закону, така винагорода має тимчасовий характер, не є складовою грошового забезпечення, впровадженого державою на постійній основі.

На виконання приписів частини другої, абзацу 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінет Міністрів України розробив та затвердив порядок та норми грошового забезпечення відряджених до державних органів, установ та організацій, військовослужбовців шляхом впровадження постанови від 07 лютого 2001 року № 104, яка не визначає порядок та норми додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

Станом на дату розгляду справи, для Украероруху, на відміну від Збройних Сил України, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби з надзвичайних ситуацій (тобто всіх державних органів, які перелічені в постанові № 168), відсутні законодавчо врегульовані положення щодо обов`язку нараховувати та виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям, відрядженим на підприємство відповідача.

Відсутність розуміння існуючого розмежування різновидів соціального захисту військовослужбовців, введених законодавцем приписами статей 9 та 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», розмежування кола осіб, на яких діють підзаконні акти, прийняті на виконання вищезазначених законодавчих норм, а також необхідність аналізу певного кола підзаконних актів для розуміння осіб, відповідальних за виплати додаткової винагороди військовослужбовцям під час воєнного стану, тощо, призводитиме до різного застосування норм права в подібних та/або тотожних правовідносинах судами різних юрисдикцій, що у свою чергу складає виключну правову проблему, невирішення якої призведе до різного тлумачення чи застосування судами норм права і неоднакового вирішення спорів за тими ж фактичними обставинами та правовим регулюванням.

З огляду на те, що при Верховному Суді відповідно до вимог статті 47 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» утворюється Науково-консультативна рада з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Верховного Суду, що потребують наукового забезпечення, в силу приписів частини сьомої статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач Великої Палати Верховного Суду має можливість звернутися до відповідних фахівців Ради стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норм права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати. Украерорух вважає за доцільне отримання відповідного висновку Науково-консультативної ради Великої Палати Верховного Суду, зокрема, з питань: - на які державні органи покладений обов`язок виконання приписів Постанови № 168 (тобто з обов`язком яких державних органів кореспондується право військовослужбовців на отримання додаткової винагороди і період воєнного стану, передбачений положеннями Постанови № 168); - яким діючим нормативним актом на виконання приписів пункту 21 Постанови № 168 передбачений обов`язок Украероруху нараховувати та виплачувати відрядженим на підприємство військовослужбовцям додаткову винагороду під час дії воєнного стану, визначений порядок, умови і розміри виплати Украерорухом додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, визначені особливості виплати додаткової винагороди відрядженим на підприємство військовослужбовцям за пунктами 11 та 12 постанови, визначений порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги згідно Постанови № 168; - які державні органи (міністерства) у розумінні пункту 3 Постанови № 168 є відповідними розпорядниками бюджетних коштів для забезпечення реалізації вказаної постанови; - які обов`язки, покладені на Міністерство оборони України з огляду на приписи постанови № 168, абзацу 4 пункту 1, абзацу 1, 3 пункту 8 розділу І, розділу ХХХІV наказу від 07 червня 2018 року № 160.

Дослідивши наведені у клопотанні доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В окремих випадках, відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:

справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;

існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

Отже, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Згідно з частиною першою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.

Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що зазначені відповідачем у клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створюють підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №420/16118/23.

Також колегія суддів враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22 вже виклала правові висновки щодо виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 грн відповідно до пункту 1 Постанови № 168 військовослужбовцям, відрядженим до НЦУВКЗ.

Таким чином, клопотання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 345, 346, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) про передачу справи № 420/16118/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська