Рішення

від 13.11.2024 по справі 216/6212/23

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/6212/23

Провадження № 2/216/745/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю:секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» про стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

27 вересня 2023 року, та зменшивши вимоги 09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до товариства зобмеженою відповідальністюз іноземнимиінвестиціями «Юромаш»(далі ТОВз ІІ«Юромаш»)про стягненнязаробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 02.06.2021 по 05.12.2022 позивач працював у ТОВ з ІІ «Юромаш» фахівцем з технічного забезпечення. Був звільнений за власним бажанням. За період роботи у оплачуваній відпустці був лише 4 дні та жодної компенсації за невикористану відпуску при звільненні виплачено не було. Також, у період з березня по квітень 2022 року не виплачувалась заробітна плата, а з травня по липень 2022 року він почав отримувати заробітну плату відповідно до мінімального розміру, без повідомлення про переведення на мінімальну заробітну плату. На звернення адвоката відповідач не відповів, будь-яких пояснень не надав.

Розмір заробітної плати позивача за січень 2022 року становить 32957,09 грн, заробітна плата за лютий 2022 року 32584,68 грн, всього 65541,77 грн.

Середньомісячний заробіток позивача складає 65541,77 / 2 = 32770,89 грн, а тому недоплата заробітної плати позивача за період з 01.03.2022 по 31.07.2022 становить 163854,45 грн (32770,89 х 5 = 163854,45). За вказаний період позивачеві було виплачено 20517,21 грн, сума недоплаченої зарплати складає 143337,24 грн (163854,45 грн 20517,21 = 143337,24). Посилаючись на вищевказані обставини позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 143337,24 грн недоплаченої заробітної плати.

25 грудня 2023 року представник відповідача звернувся до суду з відзивом на позов. Як на підставу заперечень посилався на те, що 02 червня 2021 року укладено трудовий договір між сторонами, відповідно до якого позивач працевлаштувався на посаду фахівця з технічного забезпечення згідно наказу від 02.06.2021 № 54-К, із встановленням заробітної плати згідно штатного розпису, затвердженого керівником підприємства.

З 01 березня 2022 року позивач перестав з`являтися на робочому місці та не повідомив про притичини такого нез`явлення і своє місцеперебування, про що відповідачем складено відповідні акти про відсутність на робочому місці від 01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022, 04.03.2022, 07.03.2022, 08.03.2022, 09.03.2022, 10.03.2022, 11.03.2022, 14.03.2022,15.03.2022, 16.03.2022, 17.03.2022, 18.03.2022, 21.03.2022, 22.03.2024, 23.03.2024. Після цього, наказом від 24.03.2022 № 6-ПВ на підставі вищевказаних актів про відсутність на робочому місці визнав неприсутність ОСОБА_1 , фахівця з технічного забезпечення, на роботі з 01 березня 2022 року по 23 березня 2022 року відсутністю з нез`ясованих причин.

Також, позивач залишив робочий комп`ютер на місці господарської діяльності відповідача, та не міг здійснювати будь-які робочі обов`язки дистанційно.

Наказом відповідача від 24 березня 2022 року № 6 призупинено дію трудового договору зі ОСОБА_1 , фахівцем з технічного забезпечення до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше до припинення або скасування воєнного стану. Із вищевказаними наказами позивача було ознайомлено в телефонному режимі у зв`язку з введенням воєнного стану та тим, що позивач не з`являвся на робочому місці та його фізичне місцезнаходження невідоме.

05 грудня 2022 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КУпАП, на підставі заяви останнього.

В період з 01.03.2022 по 23.03.2022 позивач був відсутній на робочому місці, в табелі ставилися відмітки про неявку з невідомих причин. Під час телефонної розмови з позивачем було з`ясовано, що він ще в лютому 2022 року виїхав в м. Кривий Ріг. Разом з тим, помилково позивачу були проведені нарахування грошових коштів в травні 2022 року в сумі 6782,83 грн, в червні 2022 року в сумі 6867,19 грн, в липні 2022 року в сумі 6867,19 грн, оскільки у зв`язку з введенням воєнного стану підприємство здійснювало свою діяльність дистанційно, без наявності вчасно та в повному обсязі володіти інформацією. Просив суд відмовити позивачу в позові.

Позивач, його представник ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, надати суду заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов не визнав, просив суд відмовити позивачу на підставі обґрунтувань викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що 02 червня 2021 року ОСОБА_1 працевлаштований на роботу в ТОВ з ІІ «Юромаш» на посаду фахівця з технічного забезпечення, з якого останній звільнився 05 грудня 2022 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 10-12).

01.03.2022, 02.03.2022, 03.03.2022, 04.03.2022, 07.03.2022, 08.03.2022, 09.03.2022, 10.03.2022, 11.03.2022, 14.03.2022, 15.03.2022, 16.03.2022, 17.03.2022, 18.03.2022, 21.03.2022, 22.03.2022, 23.03.2022 ОСОБА_1 не був присутній на робочому місці з 09:00 год до 18:00 год, що встановлено актами про відсутність на робочому місці, підписаних заступником генерального директора з фінансових питань ОСОБА_4 , заступником генерального директора з загальних питань ОСОБА_5 , головним бухгалтером ОСОБА_6 (а.с.37-53).

Наказом першого заступника генерального директора з фінансових питань ТОВ з ІІ «Юромаш» ОСОБА_4 № 6-ПВ від 24.03.2022, визнано неприсутність ОСОБА_1 , фахівця з технічного забезпечення, на роботі з 01 березня 2022 по 23 березня 2022 року відсутністю з нез`ясованих причин, та доручено менеджерам з персоналу ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відобразити відсутність з нез`ясованих причин ОСОБА_1 в табелі робочого часу за березень згідно актів відсутності на роботі (а.с.54).

Також,наказомпершого заступника генерального директора з фінансових питань ТОВ з ІІ «Юромаш» ОСОБА_4 № 6 від 24.03.2022, призупинено дію трудового договору зі ОСОБА_1 , фахівцем з технічного забезпечення, з 24 березня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с.55).

Згідно доповідної записки головного бухгалтера ТОВ з ІІ «Юромаш» Захаренко І. від 01.08.2023, виявлено помилкові нарахування та проведення виплат у травні 2022 року в сумі 6782,83 грн, в червні 2022 року в сумі 6867,19 грн, в липні 2022 року в сумі 6867,19 грн ОСОБА_1 , який рахувався фахівцем з технічного забезпечення (а.с.63).

Листом генерального директора ТОВ з ІІ «Юромаш» Герцога Я. від 04.08.2023 № 174 адресованого головному бухгалтеру ТОВ з ІІ «Юромаш» Захаренко І. встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану» (із змінами), введено воєнний стан в країні, який діє по сьогоднішній день, ТОВ з ІІ «Юромаш» було змушене здійснювати свою господарську діяльність у дистанційному режимі задля збереження життя та здоров`я працівників. Так як, у працівників часто була відсутня фізична можливість володіти інформацією вчасно та в повній мірі, то виплати у травні 2022 року в сумі 6782,83 грн, в червні 2022 року в сумі 6867,19 грн, в липні 2022 року 6867,19 грн, ОСОБА_1 , який рахувався фахівцем з технічного забезпечення, вважати помилково нарахованими та помилково перерахованими. Залишаючи за собою право визнати вищевказані нарахування, як безповоротна фінансова допомога ОСОБА_1 в умовах воєнного стану (а.с.64).

Частиною першоюстатті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» N 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Статтею 110 КЗпП Українипередбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно до вимог ч. 1ст.47КЗпП України на власнику або уповноваженому ним органі лежить обов`язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Статею 116КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Відповідно достатті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті12, частинами першою, шостою статті81ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень статей115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Відповідно до статей77,78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відтак, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

За сформованою позицією Верховного Суду у справі № 607/16163/19 (постанова від 27 січня 2021 року), обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та нести ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю. Особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов`язаний з`ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Не доведеність позовних вимог як самостійна підстава для відмови у задоволені позовних вимог є усталеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема визначена у постанові від 29.06.2021 по справі № 916/2040/20, за змістом якої відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів сторонами, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту. Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження його роботи в ТОВ зІІ «Юромаш»в періодз 01.03.2022по 31.07.2022,та відповідно права отримання заробітної плати, а тому наведене зумовлює відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 до товаристваз обмеженоювідповідальністю зіноземними інвестиціями«Юромаш» простягнення заробітноїплати відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасникам справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш», код ЄДРПОУ: 328494408, місцезнаходження: 01013, м. Київ, вул. Будіндусрії, буд. 7ц.

Суддя Ю.В.Онопченко