Ухвала

від 20.11.2024 по справі 454/3971/24

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/3971/24

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

20.11.2024 року суддя Сокальського районного суду Львівської області Фарина Л. Ю. розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Приватного підприємства «Надра», третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

В Сокальський районний суд Львівської області надійшла позовна заява представника позивача АТ «Сенс Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення за кредитним договором №06/36/07-С від 03.05.2007р.

Відповідно до норм ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Звертаючись до суду із даним позовом представник АТ «Сенс Банк» (попередня назва АТ Альфа-Банк») зазначає, що є правонаступником ПАТ «Дельта Банк», який в свою чергу набув право грошової вимоги від ПАТ «Укрсиббанк».

03.05.2007 року АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту№06/36/07-С на суму 50000,00 доларів США та з метою забезпечення належного грошового виконання за кредитним договором було також укладено Іпотечний договір на нерухоме майно нежитлова будівля (деревообробна виробнича база) площею 288,3кв.м. що розташована у АДРЕСА_1 .

Тому позивач має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити всі свої вимоги до третьої особи та просить звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» у випадку, коли іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника перед іпотекодержателем, він є майновим поручителем. Отже, в даному випадку іпотека є конгломератним різновидом таких видів забезпечення виконання зобов`язання як порука та застава.

Реалізуючи своє право на звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки представник позивача визначаючись із складом учасників процесу відповідачем у справі зазначив Приватне підприємство «Надра», та третю особу ОСОБА_1

Належний відповідач у справі ПП «Надра», розташований у м.Шептицький (колишня назва Червоноград) Львіської області, тому з огляду на положення статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідно до правил виключної підсудності цей спір повинен розглядатися за місцезнаходженням нерухомого майна.

Однак спір у цій справі за суб`єктним складом сторін має бути розглянуто за правилами господарського судочинства. Правову позицію щодо юрисдикції спору у правовідносинах, подібних до правовідносин вже наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18 (провадження 12-272гс18).

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Т

ак, відповідно до частин 1, 3 статті 575 цього Кодексу іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Правовідносини у цьому спорі виникли стосовно договору іпотеки, укладеного для виконання кредитного договору, сторонами якого є юридична особа та фізична особа.

У постановах від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18 (провадження 12-170гс18), від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18 (провадження 12-272гс18) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції господарських судів належать справи щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа як кредитодавець і фізична особа як позичальник, такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, незважаючи на те, що сторонами спору є юридична та фізична особа - сторони іпотечного договору (Постанова КГС ВС від 14.01.2020 у справі № 910/6380/19).

Отже, як позивачами, так і відповідачами у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, можуть бути, у тому числі, й фізичні особи, які не є підприємцями (якщо законом прямо не передбачено винятку з цього правила), а визначений у статті 20 ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним.

З огляду на вищевказані обставини та враховуючи визначений позивачем предмет та підстави позову, а також беручи до уваги те, що позовні вимоги полягають у спонуканні до виконання спірного грошового зобов`язання з оплати вартості кредитного договору шляхом звернення стягнення на предмет застави з боку юридичної особи відповідача, підсудність даної справи повинна визначатись з урахуванням положень статті 27 та частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься господарський позов.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Одночасно, суддя вважає за доцільне, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернути позивачу сплачену суму судового збору.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Приватного підприємства «Надра», третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Роз`яснити позивачу про право на звернення з позовними вимогами до господарського суду.

Повернути позивачу Акціонерному товариству «Сенс Банк» грошові кошти в сумі 9060 (дев`ять тисяч шістдесят)грн. 70коп. сплаченого судового збору згідно квитанції №1082989 від 15.10.2024р.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Л. Ю. Фарина