Ухвала

від 22.11.2024 по справі 646/9277/24

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 646/9277/24

№ провадження 2/646/3239/2024

У Х В А Л А

Іменем України

22.11.24 м. Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова складі:

судді Бібіка О.В.,

за участю секретаря судового засіданняПетренко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання право власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

22.08.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На обгрунтування посилається, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Вказана обставина підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 07.11.2002, виданого фірмою «Аудит-Куп`янськ» та цієї дати зареєстроване на його ім`я Куп`янським бюро технічної інвентаризації № 157 р. 19384.

28.07.2023 він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області із заявою про реєстрацію речових прав на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

До заяви він додав оригінали документів, які титульно засвідчують його право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області ОСОБА_2 рішенням № 68701875 від 02.08.2023 відмовила у проведенні реєстрації.

На обгрунтування відмови державний реєстратор послався на заяву № 56402865 від 28.07.2023, яка була подана щодо державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 . Відповідно до п. З ч. З статті 10 Закону державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність. Під час розгляду заяви було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 року, стосовно реєстрації речових прав на заявлений об`єкт нерухомого майна. В результаті цього встановлено, що інформація про реєстрацію у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - відсутня. Держаним реєстратором було направлено запит до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області № 3277/0/276-23 від 20.07.2023.24.07.20231 департаментом реєстрації отримано відповідь Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області №1924 від 21.07.2023 року, відповідно до якої передбачається: Зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено КП «Куп`янське БТІ» (пл. Центральна, 23, Куп`янськ Харківської області код ЄДРОПОУ 033550051). Через збройну агресію російської федерації в Україні будівля Комунального підприємства «Куп`янського бюро технічної інвентаризації», яке знаходилося за адресою площа Центральна м. Куп`янськ, Харківської області, була зруйнована, а саме комунальне підприємство (база даних, архівні справи, комп`ютерна техніка та інше) знищені.

Позивач вважає, що його право власності на квартиру АДРЕСА_1 не визнається відповідачем Куп`янською міською військовою адміністрацією Куп`янського району Харківської області.

Просив суд захистити його право у спосіб визнання за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином. Представник позивача направила заяву про задоволення позовних вимог та проведення судового розгляду без їх участі (а.с.47)

Представник відповідача направив на адресу суду про розгляд справи за його відсутності (а.с. 44-45).

Неявка сторін не перешкоджає проведенню судового засідання.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд дійшов наступного:

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 07.11.2002, виданого фірмою «Аудит-Куп`янськ» та цієї дати зареєстроване на його ім`я Куп`янським бюро технічної інвентаризації № 157 р. 19384 (а.с. 13-14).

Відповідач Куп`янська міська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області у наданих до суду заявах не висловив заперечень проти позову. Просив ухвалити рішення за наявними у справі доказами. (а.с.37, 44-45).

Із рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 68701875 від 02.08.2023 вбачається, що за поданими заявником ОСОБА_1 неможливо встановити набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .

Причиною відмови стало те, що через знищення в ході бойових дій архіву КП «Куп`янське БТІ» неможливо отримати інформацію для верифікації раніше зареєстрованого речового права на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я позивача ОСОБА_1 .

Отже, спірним у цій справі є не питання визнання право власності позивача ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , яке виникло до 01.01.2013 та не оспорюється відповідачем, а офіційне підтвердження цього права у спосіб підтвердження державної реєстрації.

Спір виник із державним реєстратором.

Неможливість підтвердити державним реєстратором факт реєстрації право власності на вказане нерухоме майно за позивачем викликана знищенням через бойові дії архівів де зберігались у паперовому та електронному виді відомості про зареєстроване майно.

Неможливість, на думку державного реєстратора, актуалізації вказаної інформації державним реєстратором призвела до відмові у підтвердженні офіційного визнання державою право власності позивача ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.11-12).

Однак, відповідно до п. 5, ч.1, ст. 27 ЗУ «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» підстави для державної реєстрації прав .

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката.

Крім того, відповідно до п. 1, 2 порядку отримання державним реєстратором прав на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 р. № 509.

Цей Порядок визначає механізм отримання державним реєстратором прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор) в електронній формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) відомостей про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що перебувають у розпорядженні підприємств бюро технічної інвентаризації на паперових носіях у зв`язку із здійсненням ними до 1 січня 2013 р. повноважень щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно доЗакону УкраїниПро державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за допомогою Державного реєстру прав формує запит в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису та обов`язковим відображенням ідентифікатора нерухомого майна, який складається з назви адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим, область, мм. Київ та Севастополь), району, населеного пункту або селищної чи сільської ради, іменованого об`єкта (у разі наявності), назви вулиці (проспекту, бульвару, площі, провулку тощо), номера об`єкта нерухомого майна (будинку, будівлі, споруди тощо), номера корпусу та/або номера окремої частини об`єкта нерухомого майна (квартири, приміщення тощо) та обирає адресата - підприємство бюро технічної інвентаризації, що відповідно до відомостей, відображених у реєстраційному написі або реєстраційному посвідченні, здійснювало державну реєстрацію права власності на таке нерухоме майно.

У запиті також зазначається номер реєстрової книги та реєстровий номер, якщо наявні відомості, що дають можливість їх чітко ідентифікувати.

Отже, у цій справі відносини виникли публічно-правовій сфері із суб`єктом владних повноважень і засновані не на принципі приватноправової рівності, а один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Оскільки позивач та його представник обрали спосіб розгляду справи за їх відсутності та відсутності відповідного клопотання, то суд позбавлений можливості застосувати положення закону про встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина другастатті 51 ЦПК Україниу редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина першастатті 33 ЦПК Україниу редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Щодо належності спору до іншої юрисдикції.

УРішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному(абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціальногозаконуположенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак хочЗакон № 1952-ІVприйнятий пізніше, протестаттею 4 ЦК Українивстановлено, що інші закони України приймаються відповідно доКонституції УкраїнитаЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає доВерховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніжЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін доЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни доЦК Україниподані не були, то з огляду на положеннястатті 4 ЦК Українита позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізнішийзаконскасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення уЦК Українипро необхідність прийняття інших законів відповідно до цьогоКодексує достатньою підставою вважати, що нормаЦК Українипревалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні нормизаконуможуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положеннямЦК України.

Разом з тим при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства»(Steel and others v. the United Kingdom)та ін).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалисязакономдля цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатисязаконом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства»The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, щозаконмає відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме нормиЦК України(чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо визначення умов та моменту виникнення права власності у набувача нерухомого майна за відповідним правочином.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, щоособа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей334,657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення у покупця нерухомості прав власника на це майно.

Відповідно достатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Згідно із частиною першоюстатті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першоїстатті 4 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першоїстатті 19 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорівзакономустановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під часздійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для якихзакономустановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбаченийзаконодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські діїсуб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів».

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17).

Верховним Судом вже розглядались справи в яких поставало питання юрисдикції спорів, предметом оскарження в яких були рішення державного реєстратора щодо вчинення/відмови у вчиненні реєстраційних дій.

Так, у постанові від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «……у даному випадку підставою для відмови зазначено пункт 5 частини першоїстатті 24 Закону № 1952-IV. Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що у даній справівиникли саме публічно-правові відносини, оскількидержавний реєстратор діє як суб`єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контекстістатті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

У постанові від 18.12.2019 у справі №922/3659/18 Верховний Суд дійшов висновку, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем. Таким чином з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. За таких обставин цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У справі яка розглядається спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою державного реєстратора, підтвердити у спосіб реєстрації за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке виникло до 01.01.2013 та було зареєстроване в КП «Куп`янське БТІ» (а.с. 13-14)

При цьому, позивач не ставить під сумнів майнові права інших осіб. Відсутня інша сторона, що претендує на той самий об`єкт, з якою у позивача є спір. Спір виник саме між позивачем та державним реєстратором, як суб`єктом владних повноважень, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Вказане свідчить про те, предмет спірних правовідносин не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю державного реєстратора прав на нерухоме майно, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції. Предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про відмову вдержавній реєстрації прав та внесення відповідних записів до Державного реєстру прав.

Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію стосовно підвідомчості адміністративним судам справ про оскарження рішень та дій реєстраторів, якщо майновий спір між учасниками справи (як правило, позивачем та третьою особою) вже вирішено у порядку цивільного (господарського) судочинства та є рішення суду, що набуло законної сили. Зокрема, у постанові від 27.02.2019 у справі № 820/3936/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Суд враховує, що згідно із частиною першоюстатті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Своєю чергою, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18).

З огляду на викладене, суд вважає, що у цій справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб`єкт владних повноважень, дії якого у встановленому законом порядку позивач оскаржив до уповноваженого органу.

За сталою судовою практикою, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора, критерієм такого розмежування є предмет оскарження.

Отже, оскільки позивач фактично оскаржує дії державного реєстратора, який є суб`єктом владних повноважень відносно реєстратора в контексті статей26,27,37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства та оцінка дій, рішень суб`єктів владних повноважень має відбуватись із застосуванням механізмів визначенихКАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2ст. 255 Цивільного процесуального кодексу Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що необхідно закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України, оскільки, спірним у цій справі є не питання визнання право власності позивача ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , яке виникло до 01.01.2013 та не оспорюється відповідачем, а офіційне підтвердження цього права у спосіб підтвердження державної реєстрації, а тому ця справа не може бути розглянути в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин провадження у справі належить закрити з підстав, передбачених п. 1 ч. 1ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Відповідно до платіжної інструкції № 36204 від 12.07.2024 в АТ "Райффайзен Банк" позивачем сплачено судовий збір в розмірі 5797 грн 46 коп. (а. с. 21).

Оскільки провадження у справі закривається з підстав, передбачених п. 1 ч. 1ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, то з урахуванням вищезазначеного сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 5ст. 7 Закону України "Про судовий збір", повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті255 ЦПК України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності на квартиру.

Роз`яснити позивачеві ОСОБА_1 , що розгляд його справи віднесено до Харківського окружного адміністративного суду.

Зобов`язати Головне управління Державної Казначейської служби України в Харківській області (вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166) повернути ОСОБА_1 (ІН1803100934), з державного бюджету судовий збір в розмірі 5797(п`ять тисяч сімсот дев`яносто сім) грн 46 коп., сплаченого при поданні позову за платіжною інструкцією № 36204 від 12.07.2024 в АТ "Райффайзен Банк"

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення їм ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Харківського апеляційного суду.

Текст ухвали складено та підписано 22 листопада 2024 року.

Суддя: Бібік О.В.