Рішення

від 12.11.2024 по справі 903/693/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 листопада 2024 року Справа № 903/693/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Гаргола О.А. виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань

від відповідача: Пегза К.К. ордер серія ВІ №1254257 від 29.10.2024

від третьої особи: н\з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в режимі відеоконференції справу №903/693/24 за позовом Волинської обласної військової (державної) адміністрації до РГ Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» про зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2024 Волинська обласна військова (державна) адміністрація подала до суду позов до РГ Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви, в якому просить суд зобов`язати релігійну громаду Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви (релігійна організація Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви) повернути Волинській обласній військовій (державній) адміністрації культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що користування майном після припинення договору найму є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, а тому з 01.07.2024 у відповідача відсутні правові підстави для користування пам`ятками архітектури національного значення, яка належить до державної власності.

Однак, у порушення договірних зобов`язань щодо здійснення повернення майна у зв`язку з закінченням строку дії договору останнє перебуває у користуванні релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви без будь-якої правової підстави.

Також, позивач просить суд залучити Адміністрацію Державного історико-культурного заповідника Стародавній Володимир до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

В обґрунтування зазначив, що Розпорядженням Голови Волинської обласної державної адміністрації №498 від 28.11.2014 Про затвердження Положення про адміністрацію Державного історико-культурного заповідника „Стародавній Володимир" у місті Володимирі-Волинському (далі- Положення) затверджено дане Положення, яким визначено таке.

Адміністрація Державного історико-культурного заповідника „Стародавній Володимир" у місті Володимирі-Волинському є закладом культури, що утворюється Волинською обласною державною адміністрацією та перебуває в оперативному управлінні культури обласної державної адміністрації.

Згідно п.5 Положення, основними завданнями адміністрації заповідника , є, зокрема: 1) забезпечення дотримання режиму заповідника; 2) здійснення заходів щодо охорони і збереження об`єктів заповідника, збереження і відтворення традиційного характеру його середовища; 3) провадження культурно-освітньої, науково-дослідної діяльності у сфері охорони культурної спадщини та музейної справи, а також туристичної діяльності.

Згідно п.6 Положення, адміністрація заповідника відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: 1) проводить роботу з виявлення, фіксації, класифікації, складення облікових документів на об`єкти культурної спадщини, готує документи для їх державної реєстрації; 7) вживає заходів до запобігання і припинення порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, а також до усунення негативних наслідків і відшкодування шкоди, завданої таким порушенням.

Таким чином, адміністрація заповідника самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрями його розвитку згідно з планом організації території заповідника, затвердженим управлінням культури обласної державної адміністрації, та виходячи із завдань і функцій, передбачених положенням про неї (п.8 Положення).

Адміністрації заповідника передаються в оперативне управління об`єкти, що входять до його складу, та інше майно, необхідне для забезпечення адміністрації заповідника, що перебуває у державній або комунальній власності.

Майно, передане адміністрації заповідника в оперативне управління, не підлягає відчуженню і не може бути предметом застави (п.14 Положення).

Отже, щодо Комплексу пам`яткок архітектури національного значення Успенського собору, що включає в себе: Мстиславів храм 1156 р., охоронний № 84/1, будинок з дзвіницею, охоронний № 84/2, та мури з брамами (мур.), охоронний № 84/3, Адміністрацією заповідника, на виконання Розпорядження №272 від 24.06.2024, здійснюються усі необхідні заходи для взяття даного об`єкту на баланс заповідника, а саме з цією метою виконується експертна оцінка об`єкта нерухомого майна та розробляється технічна документація для подальшої реєстрації даного об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 50 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.

З метою повного та всебічного розгляду справи, з урахуванням можливого впливу судового рішення на права та обов`язки Адміністрацію Державного історико-культурного заповідника Стародавній Володимир, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Адміністрацію Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» (а.с.76-77).

Ухвалу суду від 05.08.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача 05.08.2024 о 18:45 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.80).

Отже, строк для подачі відзиву до 20.08.2024.

08.08.2024 відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки вважає, що позиція Позивача суперечить нормам діючого законодавства України, що регулюють відносини у сфері оренди державного та комунального майна. Поведінка Позивача щодо відмови у продовженні Договору оренди є недобросовісною та такою, що порушує право Відповідача на продовження Договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, у зв`язку з чим, на його думку, наявні підстави для продовження Договору в судовому порядку шляхом визнання Договору оренди пролонгованим на період дії військового стану (Додаткової угоди укладеною) - відповідай позов вже відправлений до Господарського суду Волинської області 07 серпня 2024 року. Вважає, що помилковим є порівняння Позивачем Договору безоплатного користування із Договором Позички, оскільки в Договорі безоплатного користування, а саме, в усіх значеннях пунктів Договору випливає те, що даний Договір регулюється виключно ЗУ «Про оренду державного і комунального майна» та главою 58 ЦК України - яка регулює саме оренду майна.

Вважає, що поведінка Позивача щодо відмови у продовженні Договору оренди є недобросовісною та такою, що порушує його право на продовження договору оренди на тих самих умовах шляхом фактично, підписання Додаткової угоди про продовження Договору оренди на час воєнного стану.

13.08.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив , в якій просить суд відхилити заперечення відповідача з підстав необгрунтованості, а позов задоволити в повному обсязі (а.с.105-113).

03.09.2024 відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки перебуває на лікування. В підтвердження долучив копії електронних направлень (а.с.114-117).

Протокольною ухвалою від 03.09.2024 суд відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 17.09.2024 о 11:00 год (а.с.126-127).

17.09.2024 відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки перебуває на лікування. В підтвердження долучив копії електронних направлень (а.с.131-134).

Протокольною ухвалою від 17.09.2024 суд відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 01.10.2024 о 10:15 год. Попередив представника відповідача, що розгляд справи в підготовчому провадженні закінчується 07.10.2024 (а.с.135-136).

30.09.2024 відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки перебуває на лікування. В підтвердження долучив копії електронних направлень (а.с.140-141).

Протокольною ухвалою від 01.10.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 05.11.2024 о 10:15 год (а.с.146-147).

Протокольною ухвалою від 05.11.2024 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12.11.2024 о 10:30год. в режимі відеоконференції за заявою представника відповідача Пегзи К.К. (а.с.158-159).

11.11.2024 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» сформував в системі «Електронний суд» заяву, в якій просив проводити судове засідання за відсутності представника з наявними матеріалами справи. Зазначив, що стосовно позову заперечень немає. Щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, поданих доказів та пояснень адміністрація заповідника покладається на розсуд суду (а.с.161-165).

Представники позивача в судовому засіданні просив позов задовольнити повністю, оскільки користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється всупереч умов договору, а тому з 01.07.2024 у відповідача відсутні правові підстави для користування пам`ятками архітектури національного значення, яка належить до державної власності.

Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції просила суд відмовити у позові в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2019 між Волинською обласною державною адміністрацією (далі за договором - державна організація) в особі т.в.о. голови облдержадміністрації Киричука Олександра Олексійовича, який діяв на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації», з однієї сторони та Релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського (далі за договором користувач) в особі настоятеля Релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира- Волинська митрополита Володимира (Мельника Костянтина Павловича), і діяв на підставі Статуту релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинська, укладено Договір №101 (далі - Договір) про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Соборна, 25, 27 (а.с.37-39).

Згідно п.1 договору, Державна організація передає, а користувач приймає у безоплатне користування культові будівлі, що розташовані у м. Володимир-Волинський вулиця Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято- Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №84/1, 84/2 та 84/3), що є державною власністю. Склад і вартість майна, що передає користувачу згідно з цим договором: Свято-Успенський собор - 7352780,00 (без ПДВ), будинок з дзвіницею - 7107463,00 грн (без ПДВ) та мури з брамами - невідома.

Для передачі і повернення майна сторони утворюють комісію, головою призначається представник державної організації (п. 2 Договору).

У відповідності до п.4 договору, вартість майна, що повертається користувачем державній організації, визначається на підставі передатного балансу, складеного за даними інвентаризації майна на дату його повернення, звіреного з актом приймання- передачі майна, складеного на дату його передачі. Майно вважається повернутим державній організації з дати підписання сторонами акта приймання-передачі.

Користувач зобов`язується: допускати представників державної організації для проведення перевірки цільового використання майна; у разі припинення цього договору повернути майно в належному стані, не гіршому, ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим договором (підпункти 2, 5 пункту 6 Договору).

У відповідності до п.п.13-14 договору, одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Зміна умов або розірвання договору може здійснюватися лише за погодженням сторін, крім випадків, передбачених пунктом 14 цього договору. Договір може бути розірвано державною організацією в односторонньому порядку у разі виявлення нею нецільового використання майна або його утримання у неналежному стані після відповідного попередження.

Згідно п.16 договору, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє 01 липня 2024 року. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін.

Актом приймання-передачі від 07.10.2019 №1 до Договору 07.10.2019 №101 Волинською обласною державною адміністрацією передано, а користувачем релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимир- Волинського прийнято в безоплатне користування майно згідно з цим актом. Акт є невід`ємною частиною Договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, від 07 жовтня 2019 року №101 (а.с.40-41).

Отже, строк дії укладеного сторонами Договору становив 4 роки та 268 (з 07 жовтня 2019 року по 01 липня 2024 року).

29.03.2024 керівник Свято-Успенського кафедрального собору УПЦ м. Володимира митрополит Володимир (Мельник К. П.) звернувся з заявою до Волинської ОВА, в якій просив:

«1)надати шляхом укладення відповідного договору в письмовій формі релігійній громаді Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви можливість користуватися пам`ятками архітектури національного значення, що розташовані по 4 вулиці Соборній, 25, 27 в місті Володимирі Волинської області: Свято-Успенським собором, будинком з дзвіницею та мурами з брамами (оборонні номери: 84/1, 84/2 та 84/3) насамперед на безоплатній основі;

2) у випадку відмови у задоволенні прохання пункту 1 резолютивної частини даної заяви - надати даній релігійній громаді можливість користування даними пам`ятками архітектури національного значення на відповідній строковій оплатній основі (оренди) з розміром річної орендної плати на рівні 0,01 % від вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки (без урахування податку на додану вартість). (а.с.42-46».

24.04.2024 вих. №3473/2-24 за результатом розгляду заяви релігійної громади Волинською ОВА надано відповідь (а.с.47) та повідомлено про те, що згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна України» (далі -Закон 157-ІХ), введеного в дію з 1 лютого 2020 року, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Таким чином, договір від 07 жовтня 2019 року, укладений між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира культовими будівлями, державною власністю до введення в дію Закону 157-ІХ, зберігає свою чинність та продовжує діяти до моменту закінчення строку, на який його було укладено - до 01 липня 2024 року. Відповідно, цей договір не може бути продовжений за згодою сторін.

Після закінчення строку дії договору безоплатного користування, ні Законом 157-ІХ, ні Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483, не передбачено переважного права на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору, з попереднім користувачем. Відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначено, що враховуючи викладене, зазначений договір буде припинено з 01 липня 2024 року, а тому принагідно просили делегувати представника від релігійної організації до складу комісії з повернення майна, як це передбачено пунктом 2 чинного Договору. У випадку відсутності повідомлення про делегування представника, за принципом «мовчазної згоди» до складу комісії буде включено керівника релігійної організації «Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви» міста Володимира.

На виконання розпорядження начальника Волинської обласної військової адміністрації від 24.06.2024 № 273 «Про заходи щодо приймання-передачі культових споруд» (а.с.54) і пунктів 2, 4, 5, 11, 13 та 16 Договору, наказом директора департаменту культури, молоді та спорту Волинської облдержадміністрації від 25.06.2024 №409 (а.с.55-56) утворено та затверджено комісію з приймання культових споруд - пам`яток архітектури національного значення, що знаходяться у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№ 84/1, 84/2 та 84/3), від релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира до Волинської обласної військової адміністрації (далі - Комісія).

25.06.2024 вих. листом № 1387/02.3-14/2-24 департамент культури, молоді та спорту Волинської облдержадміністрації письмово поінформував настоятеля релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира митрополита Володимира про те, що 01.07.2024 о 10:00 прибуде Комісія з приймання-передачі культових споруд, зазначених у Договорі (а.с.53).

01.07.2024 о 10:00 користувачем забезпечено доступ до об`єктів культурної спадщини. За результатами їх огляду голова Комісії (Олександр Хвіщук) у присутності членів комісії запропонував керівнику Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира митрополиту Володимиру (Мельнику Костянтину Павловичу) підписати акт приймання-передавання культових споруд - пам`яток архітектури національного значення, що знаходяться у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, Свято- Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№ 84/1, 84/2 та 84/3), від релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира до Волинської обласної військової адміністрації, однак він відмовився поставити свій підпис.

За фактом відмови користувача щодо повернення державного майна за актом приймання-передавання, Комісією складено акт фіксації відмови від підписання акта приймання-передавання культових споруд - пам`яток архітектури національного значення, що знаходяться у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№ 84/1, 84/2 та 84/3), від релігійної громади Свято- Успенського кафедрального собору Української православної церкви обласної м. Володимира до Волинської обласної військової адміністрації (а.с.58-59).

Мотивами відмови щодо повернення майна Волинській облдержадміністрації за актом приймання-передачі керівник Свято-Успенського кафедрального собору УПЦ митрополит Володимир (Мельник К. П.) визначив звернення до суду з цього питання та очікування його рішення. Також вказав, що жодних документів підписувати не буде, чекає відповіді на попередні звернення релігійної громади до Волинської обласної військової адміністрації та у подальшому діятиме у правовій площині.

При цьому зазначено, що комісією не оглянуто окремі приміщення об`єкту культурної спадщини (будинок з дзвіницею), оскільки, зі слів осіб, які супроводжували, вони використовуються як житлові, у них знаходяться особисті речі тих, хто там проживає, наявна кухня (а.с.58-59).

Позиція позивача у поданому позові.

Станом на день подання позову Волинською обласною військовою адміністрацією та на день розгляду справи в суді, державне майно користувачем не повернуте Волинській обласній військовій адміністрації за актом приймання-передачі згідно з Договором від 07 жовтня 2019 року №101, строк дії якого закінчився 01 липня 2024 року.

Таким чином, користування майном після припинення договору найму є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, а тому з 01.07.2024 та станом на день розгляду справи у відповідача відсутні правові підстави для користування пам`ятками архітектури національного значення, яка належить до державної власності.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду б складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19).

Зазначає, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір від 07.10.2019 №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору України УПЦ культовими будівлями, що є державною власністю, у простій письмовій формі відповідно до положень типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.

За своєю правовою природою, підписаний сторонами Договір є договором позички, який врегульовано спеціальними нормами глави 60 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні, (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин .між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Положеннями статті 759 та статті 827 ЦК України визначено правову природу договору позички, характерною ознакою якого від договору найму є безоплатне користування майном.

Таким чином, вказує, що зазначений договір має багато спільних рис з договором найму (оренди), тому правила положень глави 58 ЦК України, в яких йдеться про договір найму (оренди), застосовуються і до договору безоплатного користування майном.

Отже, спорідненість зазначених договорів прямо визначена ч. 3 ст. 827 ЦК України у вигляді посилання на гл. 58 «Найм».

Разом з тим, з 01.02.2020 введено в дію Закон України від 03 жовтня 2019 року №157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон №157-ІХ), відповідно до якого процедура укладення/продовження договору передбачена Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 р. № 483 (далі - Порядок).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.

За потреби подальшого використання такого майна, необхідно укласти договір оренди майна з врахуванням вимог нового законодавства про оренду.

У свою чергу, після закінчення строку дії договору безоплатного користування ні Законом, ні Порядком не передбачено переважного права на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору.

Враховуючи законодавство, яке діє на сьогодні в сфері оренди державного та комунального майна, та те, що Договір від 07 жовтня 2019 року №101 припинив свою дію 01 липня 2024 року, а інший договір (відповідно до вимог нового Закону 157-ІХ) не укладений між сторонами, то у Відповідача на цей час відсутні законні підстави для користування спірним об`єктом - пам`яткою архітектури національного значення Свято-Успенським собором, будинком з дзвіницею та мурами з брамами.

Отже, якщо орендар (користувач) не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії відповідного договору оренди (користування), наймодавець вправі заявити позовні вимоги про зобов`язання орендаря (користувача) вивільнити зайняті приміщення.

Враховуючи зазначене вище в сукупності, вважає, що Відповідач у цей час спірним майном користується без будь-якої правової підстави, оскільки термін дії Договору закінчився, а Відповідач не вжив заходів з повернення майна Позивачу Волинській обласній військовій адміністрації у встановленому законом та Договором порядку, чим порушив права Позивача, як особи в управлінні якого знаходиться спірне майно на володіння, користування та розпорядження таким майном.

Позиція відповідача.

З моменту укладення вказаного Договору і фактично до сьогоднішнього дня Позивач і Відповідач дотримувались господарських відносин за вказаними умовами в Договорі.

Відповідно до пунктів 16,17 Договору, дія Договору може бути продовжена за згодою сторін, усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього Договору і не врегульованим, регламентуються законодавством.

Як відомо, релігійна громада користується даними культовими будівлями на безоплатні основі довгий період часу, однак, за весь період дії Договору, як і раніше, будь яких порушень обов`язків чи зобов`язань, визначених Договором та законом - не було зафіксовано, хоча їх виконання належним чином перевірялось не одноразово, що відображено у відповідних висновках перевірок.

Водночас, Орендатор, тобто релігійна громада, усіляким чином, сприяла поліпшенню стану переданих у користування будівель, проводячи їх ремонт, підтримання в нормальному стані і естетичне оздоблення за рахунок пожертв громадян (прихожан).

29.03.2024 Відповідач, звернувся із відповідним листом - заявою за № 4, у якому просив пролонгувати дію Договору оренди та надати шляхом укладення відповідного Договору в письмовій формі релігійній громаді Свято - Успенського кафедрального собору Української православної церкви можливість користуватись пам`ятками архітектури національного значення що розташовані у місті Володимир - Волинський по вулиці Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято - Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні № 84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, насамперед на безоплатній основі, а у випадку відмови у задоволенні прохання щодо безоплатності користування - надати можливість релігійній громаді користуватись вище вказаним майном на платній основі з розміром річної орендної плати у розмірі - 0, 01% від вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки (без урахування податку на додану вартість).

У відповідь на дану заяву Відповідача - Позивач надіслав Відповідь за № 3473/55/2-24 від 24 квітня 2024 року, у якій вказав, що, згідно з частиною 2 стаття 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна України», зі змінами, які вступили в законну силу 01 лютого 2020 року, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Додатково було повідомлено, що, після закінчення строку дії Договору безоплатного користування, ні Законом 157 - IX, ні порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483 не передбачено переважного права на укладання Договору оренди майна, що є предметом такого Договору, з попереднім користувачем.

Також повідомлено, що укладений Договір оренди від 07 жовтня 2019 року буде припинений з 01 липня 2024 року. В даному випадку Відповідач посилається на статті 6 та 627 ЦК України, які встановлюють право вільного вибору сторін та умов в укладенні договорів.

Вважає, що даний Договір є дійсним і чинним на момент подачі позову, так як він визнавався сторонами і по даному Договорі здійснювалась певна господарська діяльність і як описано в п. 17 діючого Договору оренди, усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються законодавством.

Відтак, вважає позицію Позивача такою, що суперечить нормам діючого законодавства України, що регулюють відносини у сфері оренди державного та комунального майна.

Поведінка Позивача щодо відмови у продовженні Договору оренди є недобросовісною та такою, що порушує право Відповідача на продовження Договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, у зв`язку з чим, наявні підстави для продовження Договору в судовому порядку шляхом визнання Договору оренди пролонгованим на період дії військового стану (Додаткової угоди укладеною) - відповідний позов вже відправлений до Господарського суду Волинської області 07 серпня 2024 року.

Позивач у своїй заяві прямо вказує на можливість укладення Нового Договору оренди або ж пролонгації діючого Договору з внесенням змін, шляхом укладення Додаткової угоди, яка буде визначати саме оплатність Договору оренди - хоча в даному випадку Позивач сам собі суперечить.

Тобто, вважає, що з однієї сторони, є пряма умова оплатності за для пролонгації Договору і в той же час Позивач не визначає умов цієї оплатності і не бажає продовжувати сам Договір або ж укласти Новий Договір оренди.

Вважає, що помилковим є порівняння Позивачем Договору безоплатного користування із Договором Позички, оскільки в Договорі безоплатного користування, а саме, в усіх значеннях пунктів Договору випливає те, що даний Договір регулюється виключно ЗУ «Про оренду державного і комунального майна» та главою 58 ЦК України, яка регулює саме оренду майна.

Крім того, Відповідачем, 05 червня 2024 року направлено на юридичну адресу Позивача Додаткову угоду № 001 до Договору № 101 від 07 жовтня 2019 року про безоплатне користування релігійною громадою Свято - Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира - Волинського культовими будівлями» державною власністю, що знаходяться за адресою м. Володимир, вул. Соборна, 25,27 (а.с.96-99).

Відповідно до вказаної угоди, було запропоновано у зв`язку із внесеними змінами до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» пов`язаним із запровадженням на території України воєнного стану, починаючи з 01 липня 2024 року внести до Договору пункт 16.1. та викласти його у наступній редакції:

«Даний Договір вважається пролонгованим (продовженим) у разі закінчення його дії відповідно до п. 16 Договору у випадку запровадження на території України правового режиму «ВОЄННОГО СТАНУ» на період дії правового режиму «ВОЄННОГО СТАНУ» та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування правового режиму «ВОЄННОГО СТАНУ».

Укладення даної додаткової угоди зумовлене введенням на території України правового режиму воєнного стану у відповідності та до виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнятою Постановою від 27.05.2022 N 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.»

Однак, будь - яку відповідь щодо своєї позиції з приводу укладення додаткової угоди до основного договору Позивач не надав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Норми права, які застосував суд. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи та поданих ними доказів.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відповідно до законів України неодноразово продовжувався та триває і нині.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку утворено Волинську обласну військову адміністрацію.

Пунктом першим частини першої статті 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцева державна адміністрація, реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, утвердження української національної та громадянської ідентичності.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено здійснення права власності на об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками. Об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Свято-Успенський кафедральний собор у Володимирі - об`єкт культурної спадщини національного значення і є державною власністю. Майновий комплекс пам`ятки охоплює Свято-Успенський собор (мур) 1156 року, будинок із дзвіницею (мур) 1494 року і мури з брамами 17 століття.

Успенський собор (Мстиславів храм) (1156 рік) є пам`яткою архітектури України, входить до державного реєстру Національного культурного надбання (реєстраційний номер № 803) і охороняється державою.

11 квітня 2023 року депутати Волиньради проголосували за заборону діяльності Української православної церкви московського патріархату на території області і рекомендували обласній адміністрації розірвати договори оренди з УПЦ «МП». 21 квітня аналогічне рішення також ухвалили депутати Володимирської міської ради.

Слід відмітити, що ті обставини, що спірне майно Свято-Успенський кафедральний собор, є одночасно і пам`яткою архітектури національного значення, і державною власністю не заперечені та не спростовані відповідачем.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Постановою Кабінету міністрів України №1699 від 29.10.2003 було затверджено типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом частин 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

У пункті 46 постанови від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин.

Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, а тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 911/106/20).

Залежно від того, чи зафіксована певна договірна конструкція в Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства, договори поділяють на поіменовані та непоіменовані. Договір вважається поіменованим, якщо акт цивільного законодавства виділяє його в окремий тип (вид) та надає йому відповідну правову регламентацію (наприклад, договір оренди, поставки, лізингу тощо). До непоіменованих належать договори, можливість укладення яких прямо не передбачена в актах цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Водночас глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов`язані з наймом (орендою).

З огляду на це, до Договору №101 (далі - Договір) про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Соборна, 25, 27, підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди державного майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до частин 1, 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України) (аналогічна позиція щодо визначення змішаного договору викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №456/2946/17).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що договір №101 (далі - Договір) про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Соборна, 25, 27, за своєю правовою природою є змішаним та містить елементи договору позички та договору оренди.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.

Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

01.02.2020 введений в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна», що набрав чинності 27.12.2019, відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.

Матеріалами справи підтверджується, що 24.04.2024 позивач листом вих. №3473/2-24 повідомив представника відповідача - настоятеля Релігійної громади «Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви м.Володимира митрополита Володимира, про те, що згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна України» (далі -Закон 157-ІХ), введеного в дію з 1 лютого 2020 року, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.

А тому, позивач повідомив відповідача, що договір від 07 жовтня 2019 року, укладений між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира культовими будівлями, державною власністю до введення в дію Закону 157-ІХ, зберігає свою чинність та продовжує діяти до моменту закінчення строку, на який його було укладено - до 01 липня 2024 року. Відповідно, цей договір не може бути продовжений за згодою сторін. Після закінчення строку дії договору безоплатного користування, ні Законом 157-ІХ, ні Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483, не передбачено переважного права на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору, з попереднім користувачем. Відповідно до статей 6 та 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Враховуючи викладене, зазначений договір буде припинено з 01 липня 2024 року, а тому принагідно просив делегувати представника від релігійної організації до складу комісії з повернення майна, як це передбачено пунктом 2 чинного Договору. У випадку відсутності повідомлення про делегування представника, за принципом «мовчазної згоди» до складу комісії буде включено керівника релігійної організації «Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви» міста Володимира.

Крім того, Відповідачем, 05 червня 2024 року направлено на юридичну адресу Позивача Додаткову угоду № 001 до Договору № 101 від 07 жовтня 2019 року про безоплатне користування релігійною громадою Свято - Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира - Волинського культовими будівлями» державною власністю, що знаходяться за адресою м. Володимир, вул. Соборна, 25,27 (а.с.96-99).

Відповідно до вказаної угоди, було запропоновано у зв`язку із внесеними змінами до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» пов`язаним із запровадженням на території України воєнного стану, починаючи з 01 липня 2024 року внести до Договору пункт 16.1. та викласти його у наступній редакції:

«Даний Договір вважається пролонгованим (продовженим) у разі закінчення його дії відповідно до п. 16 Договору у випадку запровадження на території України правового режиму «ВОЄННОГО СТАНУ» на період дії правового режиму «ВОЄННОГО СТАНУ» та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування правового режиму «ВОЄННОГО СТАНУ».

Укладення даної додаткової угоди зумовлене введенням на території України правового режиму воєнного стану у відповідності та до виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнятою Постановою від 27.05.2022 N 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.»

Однак, будь - яку відповідь щодо своєї позиції з приводу укладення додаткової угоди до основного договору Позивач не надав.

В свою чергу, як слідує з Єдиного реєстру судових рішень, відповідач, 24.06.2024 звертався до Господарського суду Волинської області з позовом до Релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви, м. Володимир-Волинський, в якому просив визнати укладеною з дня набрання чинності рішенням суду додаткову угоду №001 до договору №101 від 07.10.2019 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м. Володимир, вул. Соборна, 25,27.

Ухвалою суду від 22.07.2024 позовну заяву Релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви, м. Володимир-Волинський з матеріалами на 26-ти арк., в т.ч. квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №69859913 від 21.06.2024, повернуто позивачу.

В подальшому, 29.08.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява б/н від 27.08.2024 Релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимир-Волинський, в якій позивач просить визнати укладеною з дня набрання чинності рішенням суду додаткову угоду № 001 до договору № 101 від 07.10.2019 про безоплатне користування Релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира-Волинського культовими будівлями державної власності, що знаходяться за адресою: м. Володимир, вул. Соборна, 25,27.

Ухвалою суду Господарського суду Волинської області від 03.09.2024 позовну заяву Релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимир-Волинський до Волинської обласної військової адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди до договору №101 від 07.10.2019 було надіслано Господарському суду міста Києва.

Ухвалою Господарському суду міста Києва від 14.10.2024 повернуто позовну заяву і додані до неї документи Релігійній громаді Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимра-Волинського, м. Володимир, Волинської області.

Разом з цим, з матеріалів справи слідує, що Міністерство культури та інформаційної політики України листом від 25.03.2024 повідомило Волинську обласну військову адміністрацію (а.с.52), про те, що відповідно до частини другої статті 5 Закону, до повноважень МКІП, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не входить укладення договорів продовження строку оренди відносно об`єктів, які не знаходяться на праві власності або користування. З огляду на зазначене вище, при надходженні заяви від власника майна щодо передачі його у оренду чи користування - МКІП розгляне таку заяву у відповідності до законодавства України.

Наказом від 25.06.2024 №409 Департаменту культури, молоді та спорту Волинської обласної державної адміністрації «Про утворення комісії з приймання культових споруд» утворено та затверджено склад комісії з приймання культових споруд - пам`яток архітектури національного значення, що знаходяться у м. Володимирі, вул.Соборна, 25, 27, Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні № 84/1, 84/2 та 84/1) від релігійної громади Свято- Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира до Волинської обласної військової адміністрації (а.с.55-56).

Однак, як стверджує позивач, та підтверджено актом від 01.07.2024 (а.с.58-59) 01.07.2024 голова комісії у присутності членів комісії запропонував керівнику Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира митрополиту Володимиру (Мельнику Костянтину Павловичу) підписати акт приймання-передавання культових споруд - пам`яток архітектури національного значення, що знаходяться у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні № № 84/1, 84/2 та 84/3) від релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира до Волинської обласної військової адміністрації, однак він відмовився поставити свій підпис.

Користувачем забезпечено доступ членам комісії до комплексу пам`яток, але керівник релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира митрополит Володимир (Мельник Костянтин Павлович) у нашій присутності зазначив, що не буде підписувати акт приймання-передачі культових будівель: Свято-Успенський собор, будинку з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2 та 84/3), що є державною власністю, оскільки релігійна громада Свято-Успенського Кафедрального собору Української православної церкви м. Володимира звернулася до суду і чекає його рішення. Вказав, що жодних документів підписувати не буде, чекає відповіді на попередні звернення релігійної громади до Волинської обласної військової адміністрації, та у подальшому діятиме у правовій площині. Крім того, комісією не оглянуто окремі приміщення об`єкту культурної спадщини (будинок з дзвіницею), оскільки зі слів осіб, які супроводжували, вони використовуються як житлові, у них знаходяться особисті речі тих, хто там проживає, наявна кухня. Із огляду на зазначене, державне майно не передане, а будівлі не опечатані.

Факт небажання відповідачем повертати майно на умовах визначених договором, також, було підтверджено представником відповідача під час судових засідань, так як вони вважають, що вправі вимагати його продовження (пролонгацію) на тих же умовах, які діяли раніше, зокрема, в частині безоплатного використання майна. У випадку відмови у задоволенні продовжити договір на безоплатній основі, надати даній релігійній громаді можливість користування даними пам`ятками архітектури національного значення на відповідній строковій оплатній основі (оренди) з розміром річної орендної плати на рівні 0,01 % від вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки (без урахування податку на додану вартість).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що станом на час звернення позивача з позовом у суд та станом на час розгляду справи судом, державне майно культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3) і надалі перебуває у користуванні відповідача релігійної громади Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Отже, якщо орендар (користувач) не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії відповідного договору оренди (користування), наймодавець вправі заявити позовні вимоги про зобов`язання орендаря (користувача) вивільнити зайняті приміщення.

Згідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Приписи статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як присудження виконання обов`язку в натурі та примусове виконання обов`язку, а отже, якщо колишній Користувач не звільнив приміщення після закінчення договору користування ним, вимога власника або визначеної ним особи виконати такий обов`язок шляхом виселення є належним способом захисту порушеного права.

Враховуючи вище зазначене в сукупності, суд вважає доведеним позивачем та не спростованим відповідачем, що відповідач у даний час спірним майном користується без будь-якої правової підстави, оскільки термін дії Договору закінчився, а відповідач не вжив заходів з повернення майна позивачу у встановленому законом та Договором порядку, чим порушив права позивача як особи в управлінні якого знаходиться спірне майно на володіння, користування та розпорядження таким майном.

У зв`язку з чим, враховуючи порушення прав позивача, суд вважає, що позивач має право вимагати усунення таких порушень шляхом зобов`язання відповідача виконати дії, передбачені частиною 1 статті 785 ЦК України, а саме усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірним об`єктом шляхом зобов`язання відповідача повернути об`єкт нерухомості, у спосіб звільнення культових будівель та підписання акта приймання-передачі.

Згідно частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що спірне майно не є власністю відповідача, так як, не належить відповідачу на праві власності, адже спірне майно, є пам`яткою архітектури національного значення, і відповідно - державною власністю.

Також, матеріалами справи підтверджено, що вказане майно не передавалось відповідачу і у безстрокове володіння, що б дало підстави відповідачу стверджувати про існування у нього підстав для виникнення права постійного користування (володіння) цим майном.

Разом з цим, відповідачем суду не доводилось, що такий Договір, і умови про строк його дії, і строк користування майном укладався відповідачем під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тощо.

Отже, відповідач добровільно погодився і прийняв такі умови Договору про строк його дії, використовуючи загальний принцип «Свободи договору», за яким - сторони є вільними у визначенні умов Договору (стаття 627 ЦК України).

При цьому згідно п. 16 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 01 Липня 2024. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19).

Згідно з статтею 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №924/195/16, пункті 54 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №921/309/18, пункті 26 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18).

Судом встановлено, що відповідно до п. 5 ч.6 Договору, користувач зобов`язується у разі припинення дії цього договору повернути майно в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим договором.

Отже, сторони договору не встановили інший порядок припинення правовідносин при поверненні користувачем майна позивачу після закінчення дії договору, ніж визначений законом, тобто шляхом підписання акта приймання-передачі.

Незважаючи на вищезазначені імперативні норми, відповідач після закінчення договору №101 від 07.10.2019, тобто після 01.07.2024, не повернув майно позивачу. Належних та допустимих доказів протилежного (як то акту приймання-передачі, тощо) відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

З врахуванням вищевикладеного, у позивача відсутня воля, а звідси згода на продовження дії Договору. Про відсутність такої згоди відповідач був повідомлений належним чином.

Отже, Спірний Договір припинив свою дію 01.07.2024, і враховуючи, що іншого Договору не укладено між сторонами, то слід вважати, що у відповідача на даний час відсутні законні підстави для користування спірним об`єктом - Свято-Успенським кафедральним собором.

Слід також зазначити, що у практиці ЄСПЛ неодноразово було відмічено, що законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати, в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

У свою чергу, у рішенні ЄСПЛ по справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Виходячи з вищенаведеного, на думку суду, «правомірні очікування» у відповідача можуть виникати лише у випадку дотримання усіх вимог закону, зокрема, і чинного на момент продовження дії Договору Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Судом враховано, що Договір № 101 від 07.10.2019 припинив свою дію за відсутності згоди позивача на продовження строку його дії.

Продовження строку його дії автоматично (так звана «автоматична пролонгація») у даному спірному випадку не передбачено ні умовами законів, ні самим Договором.

Одночасно предметом спору у даній справі є виконання умов Договору та чинного законодавства після припинення дії Договору з повернення майна, а не питання визнання такого Договору пролонгованим чи продовження його дії на новий строк. Суду, також, не надано рішень інших судів, які з таких питань прийняті та набрали законної сили.

Тому, аргументація відповідача в частині того, що він вважає, що такий договір має бути чи є продовженим на новий строк на підставі прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» є помилковою та відхиляється судом, так як, виходить за межі предмету розгляду спору у даній справі.

Щодо трактування змісту законів, які наводять сторони та їх відношення до спірних правовідносин, то суд вважає, що кожен із декількох законів має в даному випадку своє окреме специфічне застосування до спірних правовідносин, тобто вони є спеціальними.

Так, із аналізу змісту Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ним регулюються суспільні відносини щодо соціальної справедливості, рівності захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їх ставлення до релігії та він гарантує права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права.

Враховуючи, що спірний Договір укладено за участі Релігійної громади, даний закон в цій частині є спеціальним до спірних правовідносин.

У свою чергу, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності.

При цьому, як уже зазначалось судом вище, спірне майно Свято-Успенський кафедральний собор, є державною власністю. Отже, в цій частині вказаний закон є також спеціальним до спірних правовідносин.

Слід також згадати, і про Закон України «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Враховуючи, що спірне майно Свято-Успенський кафедральний собор, є одночасно, і пам`яткою архітектури національного значення, то і цей закон регулює певні специфічні відносини щодо спірного об`єкта як об`єкта, який слід охороняти як пам`ятку архітектури культурну спадщину України.

При цьому, як уже згадувалось судом, з 01.02.2020 року вступив в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (нова редакція) відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.

Таким чином, держава, як власник майна вирішила змінити правила користування державним майном в межах України, у тому числі, з безоплатного користування шляхом заборони такого.

Враховуючи, що вказаний закон прийнято у часі пізніше, а також зважаючи, що спірний Договір був строковим (до 01.07.2024), суд вважає, що у даному випадку є розумним, і справедливим по завершенні дії спірного Договору застосовувати до нього, серед інших, у тому числі і нову редакцію Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Абз. 2, статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» передбачає, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Таким чином, виходячи зі змісту даної норми для передачі майна в користування повинно бути рішення компетентного органу або організації, в іншому випадку це є безпідставне користування державним майном.

Із змісту роз`яснення ВАС № 02-5/109 від 29.02.1996р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" пунктом 9.8 визначено, що до введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому у господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов`язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства.

Згідно роз`яснення Вищого Арбітражного суду в балансоутримувачів та державних органів відсутній обов`язок передачі такого майна в користування, а дана норма є диспозитивною.

Як уже згадувалось вище, 01.02.2020 року введений в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна». Пунктом 2 статті 9 даного Закону встановлено чітко, що передача державного майна в безоплатне користування забороняється. Дана норма є імперативною і є обов`язковою до виконання балансоутримувачами державного майна, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів у Постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21 наголошує на тому, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ.

З огляду на наведене, чинне законодавство та відповідна практика Верховного суду зводиться до того, що саме до договорів оренди застосовується порядок їх продовження, водночас такого застосування не передбачено щодо договорів безоплатного користування та позички.

Стаття 398 ЦК України встановлює, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також, на інших підставах, встановлених законом.

В іншому випадку такий володілець є недобросовісним і, відповідно до статті 400 ЦК України, зобов`язаний негайно його повернути.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сподівання відповідача на подальше безоплатне користування Собором не ґрунтуються ні на положеннях чинного законодавства чи договору, ні на поведінці сторін, отже у відповідача відсутні будь-які "правомірні очікування", які б слугували винятковою підставою для відмови в здійсненні судового захисту порушеного права позивача на повернення відповідачем культових будівель, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3).

З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не довів наявність будь-яких "правомірних очікувань" чи "законних сподівань" на подальше безоплатне (платне) користування спірним майном, а тому його неправомірна і суперечлива поведінка щодо неповернення державі майна, небажання привести користування майном у відповідність до вимог чинного законодавства, не може породжувати "правомірних очікувань", як і не може перешкоджати власникові у здійснення ним своїх правомочностей.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 05.12.2023 у справі №921/164/23.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного

Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати РГ Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви (вулиця Соборна,25, місто Володимир, Волинська область, 44700, код ЄДРПОУ 21733830) повернути Волинській обласній військовій (державній) адміністрації (Київський майдан,9, місто Луцьк, 430274, код ЄДРПОУ 13366926) культові будівлі, що розташовані у м. Володимирі, вул. Соборна, 25, 27, пам`ятки архітектури національного значення: Свято-Успенський собор, будинок з дзвіницею та мури з брамами (охоронні №№84/1, 84/2, 84/3), що є державною власністю, шляхом звільнення культових будівель та підписання відповідного акта приймання-передачі.

3. Стягнути з РГ Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви (вулиця Соборна,25, місто Володимир, Волинська область, 44700, код ЄДРПОУ 21733830) на користь Волинської обласної військової (державної) адміністрації (Київський майдан,9, місто Луцьк, 430274, код ЄДРПОУ 13366926) 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 22.11.2024.

СуддяІ. О. Гарбар