Рішення

від 14.11.2024 по справі 922/2720/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024м. ХарківСправа № 922/2720/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Зонов Сергій Олександрович, самопредставництво.

відповідача: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яна", місто Харків,

про стягнення суми виявленої нестачі по майну, яке було передано на відповідальне

зберігання,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яна" про стягнення на користь державного бюджету України збитків у розмірі вартості майна, яке було передано на відповідальне зберігання, у сумі 40 000,00 грн.

РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

19.08.2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2720/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Рух справи відображено у процесуальних ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 14.11.2024 року представник позивача надав пояснення у справі, та вказав, що в повній мірі підтримує позов. Відповідач не скористався правом на надання заперечень в письмовій формі, шляхом подання відзиву на позов.

Також відповідач своїм правом на участь представника у судовому засіданні як під час підготовчого провадження, так і під час розгляду справи по суті не скористався, причину неявки суд не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач є юридичною особою, яка в силу статті 6 ГПК України, зобов`язана зареєструвати електрону пошту в системі ЄСІСТ, однак не зробив цього ані до відкриття провадження, ані під час розгляду справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою не працює".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2720/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Харкові у Господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

14.11.2024 року, суд, відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, прийняв рішення у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, які містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначає позивач, 30.10.2007 року за актом №6 опису та попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного комісія Ізюмської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області (назва контролюючого органу на момент взяття на облік майна, далі контролюючий орган) прийнято на відповідальне зберігання Автомобіль Фольксваген «Пассат», держ. Номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Надалі, 12.04.2018 року між Головним управлінням ДФС у Харківській області (замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яна» (виконавець, відповідач у справі) укладено договір про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави б/н, за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає майно (автомобіль Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 ) на відповідальне зберігання, згідно акта опису і попередньої оцінки № 6 від 30.10.2007 року (розділ 1 договору).

Пунктом 2.1.3 договору, виконавець зобов`язується, в тому числі забезпечувати повне збереження майна, а після закінчення зберігання повернути замовнику те саме майно; майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийнято на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей; за першою вимогою замовника надає тому можливість доступу до майна; повернути майно замовнику повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 3 днів з дня одержання такої вимоги (пункти 2.1.7, 2.1.8 договору).

Пунктом 8.1 договору розділу 8 передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до моменту передачі майна в реалізацію, пролонгації не підлягає.

Відповідно до "Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним " затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.98, та п.п.4.1 п.ІVКонтролю за збереженням безхазяйного майна " Порядку взаємодії між підрозділами органу доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави", затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 570 , зареєстрованого в Міністерстві юстиці України 31.10.2013 за № 1849/24381, безхазяйне майно, яке знаходиться на обліку ГУ ДПС у Харківській області підлягає щоквартальній інвентаризації станом на перше число другого місяця кварталу робочими групами.

Відповідно до вимог вищезазначеного Порядку, 11.02.2022 року під розписку відповідач вказав, що у нього на відповідальному зберіганні перебуває в тому числі автомобіль Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 із відповідними речами, вартість якого складає 40 000,00 грн., які знаходяться в салоні автомобіля, про що складено Інвентаризаційний опис безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави по ГУ ДПС у Харківській області станом на 11.02.2022 року.

Надалі, позивач листами від 25.01.2023 року за № 3659/6/20-40-13-06-19, від 13.07.2023 року за № 37691/6/20-40-13-02-17 та від 24.01.2024 року за № 3104/6/20-40-13-02-17 прохав відповідача про надання доступу до складського приміщення з метою обстеження та проведення щоквартальної інвентаризації безхазяйного майна (автомобілю Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 ). Дані листи повернуто на адресу позивача як не вручені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

15.03.2024 року позивачем виставлено відповідачу претензію № 13402/6/20-40-13-06-021 відносно стягнення збитків у розмірі вартості майна у сумі 40 000 грн.

Як стверджує позивач, відповідач (зобов`язаний контрагент) збитки у розмірі вартості майна, яке було передано на зберігання, не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду для відновлення порушених прав і інтересів з метою стягнення заборгованості.

Відповідач своїм правом на подання заперечень не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО ВИРШІЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

За підпунктом 19-1.1.23. пункту 19-1.1. статті 19-1 Податкового кодексу України, відповідно до якого, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, як: організовують роботу з виявлення, обліку, зберігання, оцінки та розпорядження безхазяйним майном та іншим майном, що переходить у власність держави, а також з обліку, попередньої оцінки, зберігання майна, вилученого та конфіскованого за порушення митного і податкового законодавства.

При цьому, слід зазначити, що до статті 41.1. Податкового кодексу України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку взаємодії між підрозділами органу доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави" № 570 від 10.10.2013 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1340 від 25.08.1998 року (далі по тексті - Порядок №570), узяте на облік безхазяйне майно зберігається відповідним органом доходів і зборів у власних (орендованих) приміщеннях або за актом опису і попередньої оцінки безхазяйного майна передається на відповідальне зберігання суб`єкту господарювання. Із суб`єктом господарювання, який прийняв безхазяйне майно на відповідальне зберігання, укладається відповідний договір.

Предметом судового розгляду у справі є вимога про відшкодування збитків, що становлять вартість втраченого безхазяйного майна, переданого на зберігання відповідачу.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 Цивільного кодексу України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 Цивільного кодексу України).

Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий (частина1 статті 335 Цивільного кодексу України).

Також відповідно до пункту 1.2 наказу Міністерства доходів і зборів України Про затвердження Порядку взаємодії між підрозділами органу доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави від 10.10.2013 № 570 (далі - Порядок № 570), дія цього Порядку поширюється на безхазяйне майно та майно, що переходить у власність держави, крім безхазяйного нерухомого майна (далі - безхазяйне майно).

Узяте на облік безхазяйне майно зберігається відповідним органом доходів і зборів у власних (орендованих) приміщеннях або за актом опису і попередньої оцінки безхазяйного майна передається на відповідальне зберігання суб`єкту господарювання. Із суб`єктом господарювання, який прийняв безхазяйне майно на відповідальне зберігання, укладається відповідний договір (пункт 2.8 Порядку № 570).

Зміст наведених приписів законодавства свідчить, що зберігач відповідає за схоронність речі, яка передана йому на зберігання, оскільки за загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України, договір зберігання вважається укладеним з моменту передання речі на зберігання.

Так, як встановлено судом, 30.10.2007 року за актом опису та попередньої оцінки безхазяйного майна № 6 комісія Ізюмського ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області (назва контролюючого органу на момент взяття на облік майна, далі контролюючий орган) прийнято на відповідальне зберігання Автомобіль Фольксваген «Пассат», держ. Номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 із речами у салоні загальною вартістю 40 000,00 грн.

12.04.2018 року між Головним управлінням ДФС у Харківській області (замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яна» (виконавець, відповідач у справі) укладено договір про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави б/н, за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає майно (автомобіль Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 ) на відповідальне зберігання, згідно акта опису і попередньої оцінки № 6 від 30.10.2007 року (розділ 1 договору).

При цьому стороною по даній справі є Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року за № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» встановлено наступне: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати деякі територіальні органи Державної Фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються (додаток 1), визначено Головне управління ДПС у Харківській області.

Згідно з додатком 2 Головне управління ДФС у Харківській області реорганізуються шляхом приєднання до ГУ ДПС у Харківській області.

31.07.2019 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - ГУ ДПС у Харківській області, код за ЄДРПОУ 43143704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893 (далі - Постанова № 893) вирішено ліквідувати територіальні органи ДПС, що здійснювали свою діяльність як самостійні юридичні особи.

В абзаці 4 пункт 2 Постанови № 893 визначено, що права та обов`язки територіальних органів державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

14.12.2020 року проведено державну реєстрацію Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику - Державної податкової служби України (далі - ДПС), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) внесено запис за № 1000741030008085321. Код в ЄДРПОУ відокремленого підрозділу: 43983495.

Отже, права та обов`язки Ізюмської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області за договором перейшли до Головного управління ДФС у Харківській області, від нього - до Головного управління ДПС у Харківській області (як юридичної особи), а від нього - до Головного управління ДПС у Харківській області (як відокремленого підрозділу ДПС).

А відтак, позивач є особою, яка може та зобов`язана здійснювати контроль за збереженням безхазяйного майна - Фольксвагена Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер 432-49 Ха), який переданий відповідачу на відповідальне зберігання.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір з приводу стягнення збитків через не виконання відповідачем договору зберігання безхазяйного майна.

Так, за статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вжити всіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно з статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 2.1.3 договору, виконавець зобов`язується, в тому числі забезпечувати повне збереження майна, а після закінчення повернути замовнику те саме майно; майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийнято на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей; за першою вимогою замовника надає тому можливість доступу до майна; повернути майно замовнику повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 3 днів з дня одержання такої вимоги (пункти 2.1.7, 2.1.8 договору)..

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Пунктом 4.1. Порядку 570 встановлено, що орган доходів і зборів відповідно до умов договору про відповідальне зберігання або реалізацію безхазяйного майна здійснює контроль за збереженням поставленого на облік безхазяйного майна, у тому числі шляхом проведення інвентаризації за його місцезнаходженням. Інвентаризація, якщо інше не передбачено умовами договору про відповідальне зберігання або реалізацію безхазяйного майна, проводиться щокварталу станом на перше число другого місяця кварталу робочими групами, до складу яких включаються працівники підрозділів по роботі з безхазяйним майном, фінансування, бухгалтерського обліку та звітності (у разі зберігання безхазяйного майна безпосередньо органом доходів і зборів), внутрішньої безпеки та правової роботи органів доходів і зборів, які поставили безхазяйне майно на облік.

Як свідчать матеріали справи, 11.02.2022 року під розписку відповідач підтвердив, що у нього на відповідальному зберіганні перебуває в тому числі автомобіль Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 із відповідними речами, вартість якого складає 40 000,00 грн., які знаходяться в салоні автомобіля, про що складено Інвентаризаційний опис безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави по ГУ ДПС у Харківській області станом на 11.02.2022 року.

Надалі, позивач неоднаразово звертався до відповідача із проханням вирішити питання щодо доступу до майна, зокрема, листами від 25.01.2023 року за № 3659/6/20-40-13-06-19, від 13.07.2023 року за № 37691/6/20-40-13-02-17 та від 24.01.2024 року за № 3104/6/20-40-13-02-17 прохав відповідача про надання доступу до складського приміщення з метою обстеження та проведення щоквартальної інвентаризації безхазяйного майна (автомобілю Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 ). Однак, дані листи повернуто на адресу позивача як не вручені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Тобто, позивач напротязі 2023-2024 року планомірно та послідовно здійснював активні дії пов`язані із встановленням стану безхазяйного майна, яке передано на зберігання відповідачу, однак останній зайняв пасивну поведінку, і жодним чином не реагував на повідомлення позивача.

А відтак, суд констатує, що у позивача відсутній доступ до майна, яке передано відповідачу на зберігання, що унеможливлює проведення позивачем інвентаризації робочими групами, як-то визначено Порядком 570, що в свою чергу позбавляє останнього встановити стан безхазяйного майна та місце його зберігання.

Статтею 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажедавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернута поклажедавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Таким чином зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов`язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв`язок).

В даному разі, невиконання відповідачем своїх обов`язків, зокрема, незабезпечення належних умов для збереження переданного йому майна за договором є підставою для відшкодування збитків.

Відповідно до частин 1, 3 статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Із зазначеними нормами кореспондуються приписи статей 216, 224 Господарського кодексу України, згідно яких відшкодування збитків є формою господарського-правової відповідальності за правопорушення у сфері господарювання. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій/бездіяльності особи, причинно-наслідкового зв`язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій/бездіяльності якої спричинено збитки. Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.

Так, позивачем зазначено, а судом доведено за матеріалами справи, що:

протиправна поведінка відповідача полягає у неналежному виконанні прийнятого останнім на себе зобов`язання по зберіганню безхазяйного майна;

збитками є втрачене безхазяйне майно - автомобіль Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 ;

причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками полягає у неналежному виконанні відповідачем прийнятого зобов`язання по зберіганню безхазяйного майна, що стало причиною його втрати і як наслідок - завдало збитків позивачу у вигляді вартості втраченого безхазяйного майна;

вина як відповідального зберігача майна в зв`язку із втратою майна та спричинення збитків.

Відповідно до частини 3 статті 225 Господарського кодексу України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Відповідно до частин 2,3 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Як слідує з матеріалів справи та зазначалось раніше, 30.10.2007 року за актом опису та попередньої оцінки безхазяйного майна № 6 комісія Ізюмського ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області (назва контролюючого органу на момент взяття на облік майна, далі контролюючий орган) прийнято на відповідальне зберігання Автомобіль Фольксваген «Пассат», держ. Номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 із речами у салоні загальною вартістю 40 000,00 грн.

11.02.2022 року під розписку відповідач підтвердив, що у нього на відповідальному зберіганні перебуває в тому числі автомобіль Фольксваген Пассат В-3, 1989 р. в., держ. Номер НОМЕР_1 із відповідними речами, вартість якого складає 40 000,00 грн., які знаходяться в салоні автомобіля, про що складено Інвентаризаційний опис безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави по ГУ ДПС у Харківській області станом на 11.02.2022 року.

Тобто, вартість майна, яке передано відповідачу на зберігання складало 40 000,00 грн. Це ж майно було передано відповідачу за умовами договору на відповідальне зберігання.

15.03.2024 року позивачем виставлено відповідачу претензію № 13402/6/20-40-13-06-021 відносно стягнення збитків у розмірі вартості майна у сумі 40 000 грн, яке передано на зберігання. Станом на момент розгляду справи судом відповідачем в добровільному порядку не відшкодовано втрати безхазяйного майна по претензії № 13402/6/20-40-13-06-021 від 15.03.2024 року.

Суд звертає увагу на те, що позивачем при визначенні суми збитків, дотримано алгоритм дій, визначений пункту 4.5 Порядку № 570, де вказано, що у разі пошкодження, втрати (нестачі) безхазяйного майна, переданого на відповідальне зберігання, орган доходів і зборів відповідно до умов договору про відповідальне зберігання безхазяйного майна протягом трьох робочих днів від дати виявлення пошкодження, втрати (нестачі) направляє суб`єкту господарювання претензію з вимогою щодо відшкодування збитків у розмірі вартості такого майна або суми, на яку знизилась його вартість, за цінами, вказаними в акті опису і попередньої оцінки безхазяйного майна.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

У відповідності до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

4. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яна" (61125, місто Харків, Набережна Червоношкільна, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 30512365) на користь Державного бюджету України збитки у розмірі вартості майна, яке було передано на відповідальне зберігання у сумі 40 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яна" (61125, місто Харків, Набережна Червоношкільна, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 30512365) на користь Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, місто Харків, вулиця Пушкінська (зараз Григорія Сковороди), будинок 46, ідентифікаційний код юридичної особи 43983495) витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "22" листопада 2024 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/2720/24