Рішення

від 07.11.2024 по справі 922/2901/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024м. ХарківСправа № 922/2901/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрпромвпровадження", м. Харків до 3 - я особа, яка не Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - АТ "Завод "Електроважмаш", м. Харків про стягнення5 616 778,39 грн за участю представників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрпромвпровадження" (надалі - Позивач) звернулася 16 серпня 2024 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" загальну суму заборгованості у розмірі 5 616 778,39 грн (де: 3 748 354,80 грн - основна сума боргу; 1 738 060,25 грн - інфляційні втрати; 130 363,34 грн - 1% річних), а також суму судового збору у розмірі 84 251,68 грн.

Ухвалою суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/2901/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання на 12.09.2024 о 11:15. Ухвалою суду від 12.09.2024 повідомлення учасників справи, стосовно прийняття та долучення до матеріалів справи відзив (вх. № 22198 від 05.09.2024) з додатком та відповідь на відзив (вх. № 22791 від 11.09.2024) з додатком та вказано, що підготовче засідання відбудеться 03 жовтня 2024 року о(б) 11:45 год.

Ухвалою суду від 03.10.2024 повідомлення учасників справи, стосовно прийняття та долучення до матеріалів справи: - заяву (вх. № 23387 від 17.09.2024); - заяву (вх. №23768 від 20.09.2024); - заяву з доповненнями (вх. №24780 від 02.10.2024), було задоволено усне клопотання представника Позивача та зазначено, що підготовче засідання відбудеться 17 жовтня 2024 року о(б) 12:10 год.

17 жовтня 2024 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07 листопада 2024 року о 11:30.

Представники сторін у судове засідання не з`явилися, повідомлень, заяв, клопотань тощо до суду надано не було, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

01 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Укрпромвпровадження» та Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» (зараз - Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини»), було укладено Договір поставки № 238-12/997.

На виконання умов цього договору Позивач здійснив ряд поставок продукції Відповідачу, що підтверджується належним чином завіреними копіями первинних бухгалтерських документів, які додаються до даної заяви. Проте, Відповідач не оплатив поставлений Позивачем Товар.

Відповідно до цього, Позивач вимушений звернутися з цією позовною заявою та вважає, що з Відповідача підлягають стягненню: основна сума боргу, 1 % річних та інфляційні втрати.

Позивач зазначає, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємцІв та громадських формувань 26.08.2021 року Державне підприємство «Завод «Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) було реорганізовано в Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) на підставі рішення щодо реорганізації на чолі з ОСОБА_1 як головою комісії з припинення (номер запису 1004801120068009292).

За даним кодом ЄДРПОУ в реєстрі міститься запис про Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш». З 26.08.2021 року боржником перед позивачем є Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш».

26.08.2021 року Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження №1005-р «Про погодження реорганізації Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Турбоатом», відповідно до якого визначено погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо реорганізації Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) після завершення перетворення Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» у процесі приватизації шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Турбоатом» (ЄДРПОУ 0572669); Фонду державного майна здійснити комплекс заходів і процедур, пов`язаних із приєднанням Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» до Акціонерного товариства «Турбоатом» відповідно до законодавства.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 05762269 зареєстрована юридична особа - Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини».

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань вбачається, що Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш» знаходиться в стані припинення, 17.09.2021 р., 1004801270001089799, шляхом внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.

Зокрема, Наказом Фонду державного майна України від 01.12.2021 № 2143 «Щодо АТ «Завод «Електроважмаш» (ЄДРПОУ 00213121) затверджено Передавальний акт між АТ «Завод «Електроважмаш» та АТ «Українські енергетичні машини». ,

Зазначені вище факти також підтверджуються листами, копії яких надаються до позовної заяви:

Лист від АТ «Завод «Електроважмаш» № 261-22/567 від 30.12.2021 р.;

Лист від ТОВ «НВП «Укрпромвпровадження» № 06/10/21 від 06.10.2021 р.;

Лист від АТ «Завод «Електроважмаш» № 261-22/126 від 20.09.2021 р;

Лист від АТ «Завод «Електроважмаш» № 201-66-12/52 від 07.09.2021 р.

Позивача посилається на те, що такі обставини щодо правонаступництва Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» були предметом дослідження судів, зокрема, у справі № 922/3979/21 під час заміни сторони спору (АТ «Завод «Електроважмаш») на його правонаступника АТ ((Українські енергетичні машини» на стадії виконання рішення суду та видачі наказу. З обставин, встановлених в ухвалі Господарського суду Харківської області від 25.07.2022 року у справі № 922/3979/21, залишеної без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 року та постановою Верховного Суду від 16.03.2023 року, вбачається, що згідно з п. І Передавального акту від 01.12.2021 року правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків АТ «Завод «Електроважмаш» переходить правонаступнику - АТ «Українські енергетичні машини» з моменту затвердження даного Передавального акту з 01.12.2021 року.

Відповідно до п. 4 Передавального акту всі підтверджені належним чином права, обов`язки та зобов`язання АТ «Завод «Електроважмаш», що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з АТ «Завод «Електроважмаш», що приєднується, переходять у повному обсязі до АТ «Українські енергетичні машини» - правонаступника, навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання Передавального акту або з будь-яких причин не були включені в Передавальний акт.

Між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 10 від 01.12.2021 р. до Договору № 238-12/997 від 01 вересня 2019 р. у зв`язку із затвердженням та підписанням 01.12.2021 р. передавального акту Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» та Акціонерного товариства «Укренергомашини».

Згідно якої усі права та обов`язки Замовника за Договором № 238-12/997 від 01 вересня 2019 р. перейшли до Акціонерного товариства «Укренергомашини» з 01.12.2021 року.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» перейшло правонаступнику - Акціонерному товариству «Українські енергетичні машини» з моменту затвердження даного Передавального акту, а саме, з 01.12.2021 року.

А тому, належним Відповідачем у даному спорі є Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (ЄДРПОУ 05762269).

Пунктом 1.1. Договору встановлено, що Постачальник зобов`язується поставити продукцію партіями у власність Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти від Постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунки за партію товарів здійснюються Замовником шляхом 100% оплати за фактично отриману партію продукції на протягом 90 календарних днів з дня поставки і приймання її за якістю та кількості.

Загальна вартість поставленого Позивачем згідно Договору товару становить 5078136,60 грн„ що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних, що додаються до позову.

Відповідачем було оплачено Товар на суму, що складає 1 329 781,80 гри, згідно платіжних доручень/інструкцій (копії додаємо).

Таким чином, станом на момент звернення Позивача до суду, сума поставленого, але не оплаченого товару складає 3 748 354,80 грн.

Сума заборгованості підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2021 р., що був підписаний уповноваженими особами з обох сторін та підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, які додаються до позовної заяви.

Позивач звертався до Відповідача з вимогою про погашення простроченої заборгованості щодо оплати товару одержаного згідно Договору, а також з проханням надати графік погашення такої заборгованості шляхом надсилання відповідного листа-вимоги № 253 від 16.06.2023 р на офіційну електронну адресу Акціонерного товариства «Укренергомашини»: office@ukrenergymachines.com.

Проте, вищевказана вимога було залишена без задоволення, що стало підставою звернення позивача із відповідним позовом до відповідача адресу акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» як правонаступника акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш».

Позивач посилається, що 31.08.2021 був складений акт щодо підтвердження суми заборгованості АТ "Завод Електроважмаш" перед ТОВ "НВК "Укрпромвпровадження", який підписаний уповноваженими представниками.

Проте станом на момент звернення з зазначеним позовом Відповідач не погасив заборгованості, про що зазначає Позивач.

Відповідач не погоджується з визначеним у позові вимогами, зазначає, що на підставі п.7.1 спірного Договору, приймання продукції за якістю проводиться відповідно до Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» №П-7. Згідно п.6 Інструкції №П-7 приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться на склад одержувача, за умови поставки в інше місто, у двадцятиденний строк після видачі продукції органом транспорту чи надходження її на склад одержувача при доставці продукції постачальником або при вивезенні продукції одержувачем.

У відповідності до п.7.2 Договору №238-12/997 від 01.09.2020, приймання продукції з кількості проводиться відповідно до Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» №П-6. При цьому згідно п.9 Інструкції №П-6, приймання продукції за вагою нетто і кількістю товарних одиниць в кожному місці - одночасно з розкриттям тари, але не пізніше 10 днів з моменту отримання продукції - при доставці продукції постачальником або при вивезенні її одержувачем зі складу постачальника і з моменту видачі вантажу органом транспорту.

Таким чином, строки отримання (поставки) продукції є іншими ніж строки приймання продукції за якістю та кількістю. Строки приймання продукції за якістю та кількістю є більш пізніми ніж строки поставки.

Отже на думку Відповідача строк оплати, дати початку прострочення має бути встановлено не тільки факт поставки, але й факт прийняття продукції за якістю та кількістю.

Також, Відповідач зазначає, що Позивачем не доведено факту поставки, посилаючись на додатки до позовної заяви щодо інформації про поставку на суму 472840,80 грн., прострочена заборгованість за якою виникла з 12.02.2021.

А отже заборгованість Позивачем безпідставно нараховані інфляційні витрати на суму 224115,82 грн. та річні на суму 16108,69 грн.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГПК України.

Крім того Відповідач зазначає, що він та ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» внесені до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, згідно Наказу Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 та Наказу Фонду державного майна України №764 від 08.06.2024. Розпорядженням КМУ від 16.01.2019 року № 36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, відповідно до якого ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» та Відповідач включені до цього переліку. Накладення або стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість як АТ «Завод «Електроважмаш», так і Відповідача, як об`єктів приватизації, що в результаті купівлі-продажу завдасть збитків державі внаслідок недоотримання реальної вартості єдиного майнового комплексу АТ «Завод «Електроважмаш» та Відповідача.

На підставі вищевикладеного, за принципами розумності, справедливості та пропорційності Відповідач просить суд зменшити розмір річних та інфляційних на 90% від зазначеного у розрахунках Позивача. Тобто, задоволення позовної вимоги щодо стягнення річних - у розмірі не більше 11425,46 грн. (130363,34 грн. нарахованих Позивачем - 16108,69 грн. нарахованих безпідставно) х 10%, а щодо інфляційних - у розмірі не більше 151394,44 грн. (1738060,25 грн. нарахованих Позивачем - 224115,82 грн. нарахованих безпідставно) х 10%.

Також, Відповідач просить суд врахувати наявність військового стану в Україні, як обставини, що унеможливлює виконання зобов`язань за Договором.

Позивач вважає заяви Відповідача про зменшення штрафних санкцій та 1% річних безпідставними, оскільки прострочення виконання зобов`язання з боку Відповідача та відсутність будь-яких дій, націлених на зменшення суми заборгованості, а отже слід відмовити у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру 1 % річних та інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що Позивачем на виконання умов договору, було поставлено товар на загальну суму 5078136,60 грн„ що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних.

При цьому, суд звертає увагу, що Відповідачем не спростовано факту оплати на адресу Позивача за Товар на суму, що складає 1 329 781,80 гри, згідно платіжних доручень/інструкцій.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що станом на момент звернення Позивача до суду, сума поставленого, але не оплаченого товару складає 3 748 354,80 грн, що не спростовується Відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що з боку Відповідача не вчинено необхідних дій, передбачених сторонами у договорі, та у визначений у договорі строк не здійснив повного та своєчасного розрахунку за поставлений Позивачем товар, а отже вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за договорами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у Відповідача перед Позивачем існує борг за поставлений товар у сумі у сумі 3 748 354,80 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 1% річних у розмірі 130 363,34 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 738 060,25 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Пунктом 10.5. договору передбачено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

Таким чином, сторонами при укладанні договору, враховуючи принцип свободи договору, змінено розмір річних, що визначений у законі та встановлено нарахування 1% річних замість 3% річних, визначених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Заявлені Позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 1 % річних обґрунтовуються умовами Договору № 238-12/997 від 01.09.2020 р. (пункт 10.5 Договору), де встановлено, що за порушення строків оплати продукції, передбачених цим Договором, Постачальник має право вимагати оплату 1 % річних та індексу інфляційних витрат.

Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого Позивачем розрахунку інфляційний втрат у розмірі 1 738 060,25 грн., з урахуванням погоджених умов договору, положень законодавства та обставин справи, суд зазначає, що обґрунтованим, правомірним та арифметично вірним до стягнення є інфляційні втрати у розмірі 1 738 060,25 грн., що свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання Відповідача на відсутність його вини, неможливість набувати кошти та здійснювати господарську діяльність з початком війні суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Щодо клопотання Відповідача про зменшення 1% річних та інфляційних нарахувань, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Дослідивши всі обставини справи, наявні докази та посилання, беручи до уваги баланс між діями сторони щодо захисту своїх інтереси та компенсуванню втрат, завданих порушенням умов договору, враховуючи майновий стан сторін, суд вважає, що застосування такого виду відповідальності по сплаті грошей за порушення зобов`язань у вигляді лише одного відсотка річних не може вважатись надмірно великим. Крім того, виконання зобов`язання узгоджується із приписами ст. 231 ГК України, ст.ст. 6 і 627 ЦК України стосовнореалізації принципу свободи договору.

При цьому, суд звертає увагу, що в даному позові Позивач не просить застосувати штраф та пеню, а отже застосовується реалізація принципу недопущення подвійної відповідальності за одне порушення, передбачене в ст. 61 Конституції України, що полягає у відсутності можливості застосування декількох штрафів.

Таким чином, суд вважає, щодо клопотання Відповідача про зменшення 1% річних та інфляційних нарахувань не підлягає задоволенню.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд доходить висновку, що у розглядуваній справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Водночас, принцип добросовісності є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і його порушення у вигляді недодержання вимог доктрини «venire contra factum proprium» свідчить про зловживання з боку позивача правом на захист, якому не можна потурати, адже зловживання правом забороняється і право, яким зловживають, судом не захищається (частини 4 - 6 статті 13 Цивільного кодексу України).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, перебої з електроенергією, тобто обставин які впливають на працездатність, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 07 листопада 2024 року у справі №922/2901/24 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (адреса: 61037, м. Харків, проспект Героїв Харкова, 199, ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укрпромвпровадження" (адреса: провулок Лабораторний, 1, офіс 400, місто Київ, 01133; ЄДРПОУ 42731421) загальну суму заборгованості у розмірі 5 616 778,39 грн (де: 3 748 354,80 грн - основна сума боргу; 1 738 060,25 грн - інфляційні втрати; 130 363,34 грн - 1% річних), а також суму судового збору у розмірі 84 251,68 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "20" листопада 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін