Рішення

від 20.11.2024 по справі 924/719/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа № 924/719/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації,

до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

Ізяславської міської ради, м. Ізяслав Шепетівського району Хмельницької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006 площею 1,1006 га, що знаходиться на території Ізяславської міської ради,

зобов`язання повернути земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006 площею 1,1006 га, що знаходиться під пам`яткою археології місцевого значення - "Курган" с. Васьківці,

представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідачів: не з`явились;

третьої особи: не з`явився;

прокуратури: Скрипнюк А.В. згідно посвідчення від 01.03.2023 року;

ВСТАНОВИВ:

прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, усунути перешкоди власнику - державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (Хмельницької обласної державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 22985083) - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, що знаходиться на території Iзяславської міської ради, шляхом: 4.1) визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 39767479) вiд 28.08.2017 № 22-17521-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у комунальну власність»; 4.2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державно реєстрації права комунальної власності Iзяславської міської ради (код ЄДРПОУ 04060720) на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, припинивши право комунальної власності на неї; 4.3) скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га. Зобов`язати Iзяславську міську раду повернути Хмельницькій обласній державній адміністрації (Хмельницькій обласній військовій адміністрації) земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, що знаходить під пам`яткою археології місцевого значення - «Курган» с. Васьківці на території Iзяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Вимоги мотивує тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення та на ній знаходиться пам`ятка археології площею 0,6153 га та її охоронна зона площею 0,4853 га, тому така земля не може перебувати у комунальній власності та підлягає поверненню державі в особі позивача.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 05.08.2024 року відкрито провадження у справі, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації; призначено підготовче засідання.

В підготовчому засіданні 04.11.2024 року прийнято зміну предмету позову; закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просить суд усунути порушення прав позивача та повернути спірну земельну ділянку у державну власність.

Позивач не скористався правом участі свого представника під час судового розгляду спору, належним чином повідомлений про час та місце засідань суду, що підтверджується довідками про доставку ухвал у даній праві в електронний кабінет позивача в ЄСІТС.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, у клопотанні від 20.11.2024 року просить здійснювати розгляд справи за відсутності ГУ Держгеокадастру; підтримує позицію, викладену у відзиві на позов. У відзиві вважає вимоги прокуратури необґрунтованими, зазначаючи, що оскаржуваний наказ видано Держгеокадастром на підставі розробленого інженером-землевпорядником проекту землеустрою, у якому були відсутні будь-які відомості про перетинання земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100 із іншими земельними ділянками або про права третіх осіб на новосформовану земельну ділянку.

Звертає увагу, що лише у 2020 році було виготовлено "Проект меж території, зон охорони та режимів їх використання пам`ятки археології "Курган" з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) (без виділення в окреме землеволодіння) біля с. Васьківці Шепетівського району Хмельницької області".

Відтак відповідач 1 стверджує, що на час прийняття спірного наказу в Головному управлінні Держгеокадастру була відсутня інформація про те, що в межах спірної земельної ділянки знаходиться пам`ятка археології, тому наказ видано в межах повноважень та відповідно до наявної в управлінні інформації.

Прокурор у відповіді на відзив відповідача 1 повторно наголошує, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, належать до категорії земель історико-культурного призначення, перебувають виключно у державній власності, є обмежено оборотоздатними об`єктами цивільних права та не можуть передаватись із державної у іншу форму власності. Відтак, відповідачем 1 видано спірний наказ всупереч ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України без проведення державної експертизи, з порушенням ч. 3 ст. 186-1 ЗК України без погодження з відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідач 2 не скористався правом участі свого представника в судовому розгляді справи, у заяві від 19.11.2024 року просить проводити засідання без участі представника ради, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи також не з`явився в судове засідання, у заяві від 20.11.2024 року просить здійснювати розгляд справи без представника Департаменту, вимоги прокурора підтримує.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Міністерством культури України виготовлено паспорт на пам`ятник "Курган", який знаходиться у Хмельницькій області, Ізяславський район, Клубівська сільська рада, с. Васьківці, на північний схід від села.

Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 18.05.1999 року внесено до переліку пам`яток історії та культури місцевого значення Курган у Ізяславському районі с. Васьківці, на північний захід від села. Зобов`язано управління культури облдержадміністрації зареєструвати нововиявлені об`єкти археології, забезпечити їх охорону та підготувати облікову документацію.

ДП "Поділлягеодезкартографія" на підставі угоди від 08.07.2007 року розроблено схему розташування пам`ятки археології, кургану за межами с. Васьківці Клубівської с/р Ізяславського району Хмельницької області.

18.04.2013 року відділом охорони пам`яток історії та культури у Хмельницькій області та головою Клубівської сільською ради (користувач) укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини №4/11, за умовами якого користувач взяв на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки археології - курган (рішення про його державну реєстрацію №194/99 від 18.05.1999 року, охоронний номер 2189), що знаходиться на північний захід від села Васьківці.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 28.08.2017 року №22-17521-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в комунальну власність Клубівській сільській раді для створення громадських пасовищ. Передано в комунальну власність Клубівської сільської ради земельну ділянку площею 40 га (кадастровий номер 6822182600:04:001:0100) із цільовим призначенням - землі загального користування (громадські пасовища).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав станом на 21.05.2024 року та Державного земельного кадастру станом на 29.05.2024 року, за Ізяславською міською радою зареєстровано на праві комунальної власності земельну ділянку площею 40 га сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100, за адресою: Хмельницька область, Ізяславський район, Клубівська сільська рада.

У 2020 році ТОВ "Геолабс" на підставі договору із Хмельницьким обласним науково-методичним центром культури і мистецтва розроблено проект меж території, зон охорони та режимів їх використання пам`ятки археології "Курган" з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (без виділення в окреме землеволодіння) біля с. Васьківці Шепетівського району Хмельницької області.

Згідно проекту, площа земельної ділянки території пам`ятки археології з його охоронною зоною становить 1,1354 га.

Вказаний проект затверджено Департаментом інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА 26.07.2023 року.

Міністерством культури та інформаційної політики України 19.04.2024 року видано наказ №294, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини у Хмельницькій області, відповідно до додатка, в тому числі, пам`ятку археології Курган, що знаходиться в Ізяславській міській територіальній громаді, с. с. Васьківці, північний захід від села. Рішення про взяття під охорону: рішення виконкому Хмельницької обласної Ради народних депутатів від 21.02.1990 №34, Розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 18.05. 1999 № 194-р. (п. 216 додатку).

Вказаним наказом також доручено Хмельницькій обласній військовій адміністрації 1) поінформувати власників об`єктів культурної спадщини або уповноважені ними органи про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; 2) протягом 2024 року, але не пізніше 6 місяців після припинення/скасування воєнного стану в Україні, забезпечити приведення облікової документації на пам`ятки, занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, у відповідність до цього наказу та формування облікових справ на пам`ятки культурної спадщини у паперовій та електронній формах; 3) забезпечити: а) розробку та затвердження науково-проектної документації з визначення меж та режимів використання території пам`яток; б) розробку та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж територій пам`яток культурної спадщини, зазначених в додатку, межі яких не визначені у встановленому порядку до 25 травня 2022 року; в) подання заяви про внесення встановлених документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру.

Департамент інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій у листі від 03.06.2024 року повідомив прокуратуру, що він не погоджував документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100.

Прокурор звернувся до сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП Таранюка Є.М. із листом від 19.06.2024 року, у якому просить надати інформацію у вигляді плану (схеми) розташування земельних ділянок про те, чи накладаються і в якій частині земельна ділянка за кадастровим номерам 6822182600:04:001:0100 та земельна ділянка, на якій розташовано об`єкт культурної спадщини - «Курган» с. Васьківці Ізяславської міської ради, згідно Проекту меж території, зон охорони та режимів їх використання пам`ятки археології «Курган» з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (без виділення в окреме землеволодіння) біля с. Васьківці Шепетівського району Хмельницької області.

Згідно плану-схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100, на якій розташовано об`єкт культурної спадщини "Курган" біля села Васьківці Шепетівського району Хмельницької області, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Таранюком Є.М., на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100 накладається охоронна зона об`єкта культурної спадщини "Курган", площа накладення - 0,4853 га, та об`єкт культурної спадщини "Курган", площа накладення - 0,6153 га. При цьому, 0,0348 га охоронної зони об`єкта культурної спадщини "Курган" не накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100.

Позивачем у листі від 05.06.2024 року повідомлено прокуратуру, що обласною військовою адміністрацією, як уповноваженим органом у спірних правовідносинах, наразі не вживалися заходи представницького характеру, спрямовані па повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення «Курган». Разом з тим, обласна військова адміністрація не заперечує стосовно вжиття заходів представницького характеру Шепетівською окружною прокуратурою щодо повернення у державну власність земель історико-культурного призначення, па яких розташовується пам`ятка археології місцевого значення - «Курган».

З вищевикладеного, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням шістдесятої (позачергової) сесії Ізяславської міської ради восьмого скликання від 23.08.2024 року, рада, керуючись статтями 19, 142, 143, 144 Конституції України, ст. 3, 4, 5, 12, 53-54-1 , 83 ,150, 182, 183 Земельного кодексу України, статтями 2, 6, 19, 20, 25, 56 Закону України «Про землеустрій», статтями 1, 2, 14-1, 17 Закону України «Про охоронну культурної спадщини», статтями 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи наявність охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини від 18 квітня 2013 р. № 4/11 с. Васьківці та пропозиції постійної комісії міської ради з питань агропромислового комплексу, землеустрою, земельних відносин, містобудування та екології, соціального розвитку сільських територій, надано дозвіл Ізяславській міській територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Ізяславської міської територіальної громади (за межами с. Васьківці), з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100, площею 40,0 га (земельні ділянки загального користування (громадські пасовища) (код КВЦПЗ - 18.00)). Вирішено поділити земельну ділянку на дві орієнтовними площами 1,1006 га та 38,8994 га.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру станом на 20.09.2024 року, у реєстрі 20.09.2024 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006 площею 1,1006 га, з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами, та земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0005 площею 38,8994 га із цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами.

Як вбачається із плану-схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, на якій розташовано об`єкт культурної спадщини "Курган" біля села Васьківці Шепетівського району Хмельницької області, складеного сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Таранюком Є.М., в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006 розташований об`єкт культурної спадщини "Курган" та його охоронна зона.

Ізяславська міська рада, розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з метою поділу земельної ділянки комунальної власності із цільовим призначенням земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код - 01.19), кадастровий номер: 6822182600:04:001:0100, що розташована за межами населеного пункту с. Васьківці Ізяславської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області, керуючись статтями 13, 19, 142, 143, 144 Конституції України, статтями 3, 4, 5, 12, 182 - 186 Земельного кодексу України, статтями 2, 6, 19, 25, 56 Закону України «Про землеустрій», Законом України «Про адміністративну процедуру», статтями 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи пропозиції постійної комісії міської ради з питань агропромислового комплексу, землеустрою, земельних відносин, містобудування та екології, соціального розвитку сільських територій, Ізяславська міська рада, рішенням №27 від 30.10.2024 року затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з метою поділу земельної ділянки комунальної власності із цільовим призначенням - земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код - 01.19), кадастровий номер: 6822182600:04:001:0100, що розташована за межами населеного пункту с. Васьківці Ізяславської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області, на утворені земельні ділянки з кадастровими номерами:

1) 6822182600:04:001:0005 площею 38,8994 га, земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код КВЦПЗ 01.19);

2) 6822182600:04:001:0006 площею 1,1006 га, земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код КВЦПЗ 01.19).

Доручила Ізяславській міській територіальній громаді в особі Ізяславської міської ради зареєструвати право комунальної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами:

1) 6822182600:04:001:0005 площею 38,8994 га земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код КВЦПЗ 01.19), розташовану за межами населених пунктів Ізяславської міської територіальної громади (за межами с. Васьківці), сформовану в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100;

2) 6822182600:04:001:0006 площею 1,1006 га земельні ділянки під громадськими сіножатями та громадськими пасовищами (код КВЦПЗ 01.19), розташовану за межами населених пунктів Ізяславської міської територіальної громади (за межами с. Васьківці), сформовану в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав, 04.11.2024 року на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006 площею 1,1006 га зареєстровано право комунальної власності Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Позиція суду.

Щодо підстав звернення прокурора до суду з даним позовом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено, що не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Звертаючись до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації прокурор зазначав, що державний інтерес полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення державі землі, що незаконно вибула з такої власності.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Україною 27 серпня 2004 року наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

За положеннями частин 4 та 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно статей 1, 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного Кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

У преамбулі до Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначається, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

У пункті 54 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Козачоглу проти Туреччини" (Kozacioglu v. Turkey), заява №2334/03, зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади.

Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

З матеріалів справи стверджується, що позивачем не вживались заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, про що повідомлено прокуратуру. При цьому, Хмельницька ОВА не заперечувала проти здійснення прокуратурою представницьких функцій.

Зважаючи на викладене, суд, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізувавши наведені правові норми, вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі компетентного органу, та виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні відповідні державні органи, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними.

Щодо суті спору.

Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

У статті 150 Земельного кодексу України визначено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів.

Згідно зі статтею 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь урегульовано Законом України "Про охорону культурної спадщини". У преамбулі цього Закону зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

З матеріалів справи стверджується та не заперечується сторонами, що пам`ятку археології "Курган", розташовану на північний захід від с. Васьківці, взято під охорону як об`єкт культурної спадщини рішенням виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів від 21.02.1990 року та розпорядженням голови Хмельницької ОДА від 18.05.1999 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятки історії та культури (до яких відповідно до ст.6 Закону відносяться пам`ятки археології) перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 8 вказаного Закону виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів (ч. 3, ст. 17 Закону).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону з метою забезпечення охорони пам`яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охоронюваного природного ландшафту в порядку, який визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Зони охорони пам`яток історії та культури встановлюються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за поданням відповідних державних органів охорони пам`яток. Зони охорони пам`яток історії та культури включаються в проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.

12.07.2000 року набрав чинності Закон України "Про охорону культурної спадщини", яким врегульовано правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

У статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.12.2004 р. №2245-IV "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" ( 3600-09 ), до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 19.04.2024 року пам`ятку "Курган", розташовану біля с. Васьківці, занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини у Хмельницькій області.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Матеріали справи містять проект меж території, зон охорони та режимів їх використання пам`ятки археології "Курган", затверджений Департаментом інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА, із технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Так, умовою належності земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зважаючи на імперативність яких земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Інженером-землевпорядником на основі, зокрема, проекту меж території, зон охорони та режимів їх використання пам`ятки археології "Курган", затвердженого Департаментом інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА, із технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), співвіднесено розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006 та встановлено, що повністю в її межах розташований об`єкт культурної спадщини "Курган" та його охоронна зона.

Вказані обставини не заперечуються сторонами та визнаються відповідачем 2.

З викладеного слідує, що занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 19.04.2024 року №294 пам`ятка археології місцевого значення "Курган" за охоронним номером 546-Хм та її охоронна зона повністю накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006.

Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Таким чином, частина 1 статті 54 Земельного кодексу України, як і частина 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", визначають правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", стаття 54 Земельного кодексу України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі й об`єкти археологічної спадщини.

Отже, стаття 54 Земельного кодексу України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, постанові Верховного суду від 16.04.2024 у справі №927/238/22.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Суд враховує, що пам`ятки археології, зазвичай, знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, у зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв`язку з наявністю таких об`єктів.

Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована. Отже, спірна земельна ділянка була передана з державної власності протиправно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 Цивільного кодексу України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі ефективним способом захисту є звернення до суду з негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (схожа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21).

Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21. Так, згідно зі статтею 152 Земельного України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилається на те, що наказ Держгеокадастру від 28.08.2018 року №22-17521-СГ в частині передання у комунальну власність земельної ділянки, на якій розміщена пам`ятка археології "Курган" та її охоронна зона, суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки частина зазначеної земельної ділянки відноситься до земель історико-культурного призначення, які не підлягають передачі до комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок історико-культурного призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана сільській раді як земля сільськогосподарського призначення, суд зазначає, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначеного наказу Держгеокадастру за встановлених судом обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність також безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язує порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на землі історико-культурного призначення.

Доводи відповідача 1 про те, що Держгеокадастр на момент видання наказу не був обізнаний про знаходження на земельній ділянці пам`ятки археології не спростовує встановленого вище факту передання у комунальну власність землі із наявною на ній пам`яткою археології та її охоронною зоною.

З викладеного суд доходить висновку про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області вiд 28.08.2017 № 22-17521-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у комунальну власність» та задоволення відповідної позовної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки в постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18).

З огляду на встановлені обставини, позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності комунальної власності Iзяславської міської ради (код ЄДРПОУ 04060720) на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, також підлягає задоволенню як похідна.

Подібні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

За положеннями ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація земельної ділянки скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

В даному випадку суд враховує, що спірна земельна ділянка, як слідує із плану-схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0100 (том 1, арк. 195), не охоплює територію охоронної зони пам`ятки археології "Курган" площею 0,0348 га.

Так, після повернення земельної ділянки державі, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав.

Припинення існування такого об`єкту цивільних прав (спірної земельної ділянки, яка не в повній мірі охоплює землю історико-культурного призначення) надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав, земельну ділянку у межах всієї території пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду, що є ефективним способом захисту.

Відтак, вимога про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, також підлягає задоволенню.

Як зазначалось вище, ефективним способом захисту в даному випадку є пред`явлення негаторного позову, позаяк фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Повернення державі спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням (пункт 9.10 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16- ц).

Отже, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення спірної земельної ділянки державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічну норму закріплено в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи, що відповідач 2 визнав позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, суд вирішив повернути прокурору з Держаного бюджету України 50% судового збору, сплаченого за вимоги про скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, скасування реєстрації земельної ділянки та її повернення позивачу. Решта 50% судового збору за відповідними вимогами покладається на відповідача 2. В частині позовної вимоги про скасування наказу Держгеокадстру судовий збір покладається на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 130, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити.

Усунути перешкоди власнику - державі в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (Хмельницької обласної державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 22985083) - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, що знаходиться на території Iзяславської міської ради, шляхом:

4.1) визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 39767479) вiд 28.08.2017 № 22-17521-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у комунальну власність»;

4.2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Iзяславської міської ради (код ЄДРПОУ 04060720) на земельну ділянку з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, припинивши право комунальної власності на неї;

4.3) скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га.

Зобов`язати Iзяславську міську раду (вул. Незалежності, 43, м. Ізяслав, Шепетівський район, Хмельницька область, 30300, код ЄДРПОУ 04060720) повернути Хмельницькій обласній державній адміністрації (Хмельницькій обласній військовій адміністрації) (Майдан Незалежності, 2, м. Хмельницький, 29000, код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 6822182600:04:001:0006, площею 1,1006 га, що знаходить під пам`яткою археології місцевого значення - «Курган» с. Васьківці на території Iзяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (вул. Інститутська, 4/1, м. Хмельницький, 29016, код ЄДРПОУ 39767479) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Iзяславської міської ради (вул. Незалежності, 43, м. Ізяслав, Шепетівський район, Хмельницька область, 30300, код ЄДРПОУ 04060720) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 4 542,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок дві грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати накази.

Повернути Хмельницькій обласній прокуратурі (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) з Державного бюджету України 4542,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок дві грн. 00 коп.) судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №1700 від 25.07.2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22.11.2024 року

СуддяМ.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи; сторонам в електронні кабінети