Рішення

від 21.11.2024 по справі 926/2515/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

21 листопада 2024 року Справа № 926/2515/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С.М., за участі секретаря судового засідання Петровської В.С., розглянувши справу №926/2515/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» (58029, м.Чернівці, просп.Незалежності, 106, офіс 217-б)

до відповідача Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, 176)

Про стягнення заборгованості в сумі 75390,62 грн

За участю представників:

Від позивача: Іванов С.В. адвокат (ордер СЕ №1097228)

Від відповідача: Фуркал С.О. представник (витяг з ЄДР)

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради про стягнення коштів у розмірі 75390,62 грн з яких: 57643,28 грн інфляційних та 17757,34 грн 3% річних.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» та Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (правонаступник - Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради) укладено договір №98/18 від 05.10.2018 року щодо будівництва водопроводу від вул.І.Підкови до вул.Чорнівської в м.Чернівці на загальну суму 5180000,00 грн в подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод. В порушення умов договору, відповідач не оплатив вчасно підрядні роботи, що призвело до врегулювання спору в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.03.2023 року у справі №926/3414/22 задоволено позов ТОВ «ЛК Машинері» до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради та стягнуто з останнього заборгованість у сумі 691849,96 грн з яких: 515336,40 грн заборгованість за договором №98/18 від 05.10.2018 року, пеня в сумі 42483,49 грн, 3% річних за період з 21.06.2021 року по 13.09.2022 року в сумі 18848,61 грн, інфляційні втрати за період з 21.06.2021 року по 01.08.2022 року в сумі 114927,33 грн.

06.11.2023 року відповідачем виконано рішення суду та сплачено всю суму заборгованості, у зв`язку із чим, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував 3% річних за період з 14.09.2022 року по 06.11.2023 року в сумі 17747,3 грн та інфляційні втрати за період з 02.08.2022 року по 06.11.2023 року в сумі 57643,28, які просить стягнути у судовому порядку.

04.10.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№2515.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2024 року позовну заяву за вх.№2515 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 16.11.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05.11.2024 року.

25.10.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№3229), в якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до виписки з рахунка за 06.11.2023 року відповідачем було подано на оплату в органи Держказначейства України основну суму заборгованості 04.10.2023 року, проте, проведення оплати коштів позивачу було здійснено 06.11.2023 року, отже, прострочення оплати заборгованості в період з 04.10.2024 року до 06.11.2024 року відбулось не з вини відповідача, а тому даний період не повинен включатися в розрахунок, при цьому, на думку відповідача, сума нарахованих інфляційних та річних перевищує більше половини самої заборгованості, що є безпідставним збагаченням позивача.

У судовому засіданні 05.11.2024 року оголошено перерву до 21.11.2024 року.

15.11.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№3501).

У судовому засіданні 21.11.2024 року представник позивача свої вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В свою чергу, представник відповідача заперечував задоволення позовних вимог.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2023 року Господарський суд Чернівецької області ухвалив рішення у справі №926/3414/22, яке Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 року залишено без змін, яким задовольнив позовні вимоги ТОВ «ЛК Машинері» до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради та стягнув кошти в сумі 691849,96 грн, з яких: сума заборгованості за договором №98/18 від 05.10.2018 року в розмірі 515336,40 грн, пеня в сумі 42483,49 грн, 3% річних за період з 21.06.2021 року по 13.09.2022 року в сумі 18848,61 грн, інфляційні втрати в сумі 114927,33 грн за період з 21.06.2021 року по 01.08.2022 року.

На виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 року Господарським судом Чернівецької області 11.09.2023 року судом видано наказ на примусове виконання рішення.

Даним рішенням суду встановлено, що між Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (правонаступником якого є Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» укладено договір підряду №98/18 від 05.10.2018 року (далі - договір) на будівництво водопроводу від вул.І.Підкови до вул.Чорнівської в м.Чернівці (І черга) (коригування), згідно якого підрядник відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору зобов`язується виконати роботи із завершення об`єкту «Будівництво водопроводу від вул.І.Підкови до вул.Чорнівської в м.Чернівці (І черга) (коригування)».

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» виконало роботи передбачені договором, проте Департамент взяті на себе зобов`язання передбачені договором щодо прийняття та оплатити виконаних робіт в повному обсязі не виконав, як наслідок заборгованість стягнута у судовому порядку.

Відповідно до виписки з рахунка за 06.11.2023 року, відповідачем 04.10.2024 року подано на оплату в органи Держказначейства України основну суму основної заборгованості в розмірі 515336,40 грн, суму пені в розмірі 42483,49 грн, 3% річних в сумі 18848,61 грн, інфляційні втрати в сумі 114927,33 грн.

У зв`язку із тим, що відповідачем рішення суду виконано 06.11.2023 року, позивач, у відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував 3% річних за період з 14.09.2022 року по 06.11.2023 року в сумі 17747,34 грн та інфляційні втрати за період з 02.08.2022 року по 06.11.2023 року в сумі 57643,28 грн, які просить стягнути у судовому порядку.

Відповідач у свою чергу заперечує проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною першою статті 18 ГПК України також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Як вже було зазначено, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.03.2023 року у справі №926/3414/22, яке набрало законної сили 21.06.2023 року, задоволено позовні вимоги ТОВ «ЛК Машинері» до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради та стягнуто з останнього заборгованість на загальну суму 691849,96 грн, з яких: сума основного боргу, яка виникла внаслідок невиконання умов договору №98/18 від 05.10.2018 року в розмірі 515336,40 грн, пеня в сумі 42483,49 грн, 3% річних в сумі 18848,61 грн, інфляційні втрати в сумі 114927,33 грн.

Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними та об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Отже, встановлені у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 30.03.2023 року по справі №926/3414/22 обставини щодо наявності договірних зобов`язань та порушення умов договору підряду №98/18 від 05.10.2018 року в частині несплати за виконані підрядні роботи - є преюдиційними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.

Судом встановлено, що після набрання законної сили, рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.06.2023 року у справі №926/3414/22 відповідачем погашено заборгованість, інфляційні та 3% річних, тобто рішення суду у справі №926/3414/22 виконане в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц.

За умовами ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №910/5587/19.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження №14-241 цс19) та № 646/14523/15- (провадження № 14-591ц18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105г19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження №12-189 гс19) вказано, таке: «Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.»

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, за несвоєчасне виконання договірних зобов`язання відповідачем по сплаті суми основного боргу в розмірі 515336,40 грн, позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 14.09.2022 року по 06.11.2023 року (дата зарахування коштів на рахунок позивача) в сумі 17747,34 грн та інфляційні втрати за період з 02.08.2022 року по 06.11.2023 року (дата зарахування коштів на рахунок позивача) в сумі 57643,28 грн.

При цьому, слід відмітити, що судом досліджено, що в попередній справі позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 21.06.2021 року по 13.09.2022 року та інфляційних втрат за період з 21.06.2021 року по 01.08.2022 року.

Отже, розрахунок інфляційних за період з 02.08.2022 року по 06.11.2023 року та 3% річних за період з 14.09.2022 року по 06.11.2023 року в цілому здійснений правильно.

Водночас суд звертає увагу відповідача на наступне.

Законом України № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (ч.4 ст.3 Закону №4901-VI).

З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2024 року №910/2440/23.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.1 ст.5 Закону №4901-V).

У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.4 ст.5 Закону №4901-V).

Враховуючи вищевикладене суд приходить висновку, що перерахування коштів 06.11.2023 року відбулось не з вини відповідача, так як останнім 04.10.2023 року подано на оплату в органи Держказначейства України суму основної заборгованості в розмірі 515336,40 грн, проте дана оплата була проведена лише 06.11.2023 року, а відтак праомірним періодом для нарахування інфляційних втрат є з 02.08.2022 року по 04.10.2023 року та 3% річних з 14.09.2022 року по 04.10.2023 року (включно).

Суд, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за допомогою системи ipLex встановив, що з відповідача слід стягнути суму інфляційних втрат в розмірі 53095,82 грн та 3% річних в сумі 16349,58 грн, у стягненні решти нарахованих сум відмовити, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 69445,40 грн. В решті позовних вимог суд дійшов висновку відмовити.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» (58029, м.Чернівці, просп.Незалежності, 106, офіс 217-б) до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, 176) про стягнення заборгованості в сумі 75390,62 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (58000, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, 176; код 44327100) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛК Машинері» (58029, м.Чернівці, просп.Незалежності, 106, офіс 217-б, код 39172006) інфляційні втрати в сумі 53095,82 грн, 3% річних в сумі 16349,58 грн та судовий збір в сумі 2790,30 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2024 року

Суддя С.М. Гушилик