Ухвала

від 22.11.2024 по справі 139/542/24

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/542/24

Провадження № 2-о/139/44/24

У Х В А Л А

22 листопада 2024 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.,

з участю:

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника - адвоката Солоненка Б.М.,

представника органу опіки та піклування Мурованокуриловецької селищної ради як заінтересованої особи Мельник Н.А.,

секретаря судових засідань Хонькович Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Муровані Курилівці справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 та орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, про встановлення факту, що має юридичне значення (факту самостійного виховання та утримання дитини ),

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 з вересня 2012 року проживав спільно із громадянкою російської федерації ОСОБА_2 і має з нею спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з квітня 2017 року ОСОБА_2 залишила ОСОБА_1 та малолітню дочку, припинивши і виховання, і утримання дитини; ОСОБА_1 самостійно за власні кошти утримує дочку, займається її вихованням; в січні 2024 року орган опіки та піклування Мурованокуриловецької селищної ради своїм рішенням визначив місце проживання дитини з батьком.

08 липня 2024 року представник заявника - адвокат Солоненко Богдан Миколайович (повноваження а.с. 34) подав до суду цю заяву в інтересах ОСОБА_1 , зазначивши, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідно для можливості самостійного вирішення питання щодо вибору місця навчання дитини, її переміщення, для оформлення пільг та отримання прав, які передбачені законодавством України для батьків-одинаків.

Ухвалою від 11 липня 2024 року (а.с. 40-41) відкрито та зупинено провадження в цивільній справі № 139/542/24 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у цивільній справі № 201/5972/22.

Ухвалою від 10 жовтня 2024 року (а.с. 43) поновлено провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Заінтересована особа ОСОБА_2 до суду не з`явилась, копію ухвали про поновлення провадження у справі, копію заяви та доданих документів 11 жовтня 2024 року направлено на її адресу зазначену в заяві, поштове відправлення повернулось без вручення, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 48-49).

У це судове засідання заінтересована особа ОСОБА_2 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду, в силу положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України, була повідомлена належним чином. Зокрема, 05 листопада 2024 року на офіційному веб-сайті судової влади України було розміщено повідомлення про виклик ОСОБА_2 до суду (а.с. 57), а також судову повістку їй було направлено на мобільний номер, зазначений у заяві, у застосунку VIBER (а.с. 59).

В судовому засіданні заявник та його представник підтримали свою заяву про встановлення юридичного факту з підстав, викладених у її тексті. Зокрема, ОСОБА_1 пояснив, що після припинення у квітні 2017 року спільного проживання із ОСОБА_2 , утримання та виховання дитини лягло на його плечі. Фактично він є батьком одинаком, але бажає такий статус оформити юридично, аби в подальшому у нього не виникало будь-яких проблем щодо самостійного вирішення питань життя дитини. Заявив, що наразі ніякий орган не вимагав від нього доведення такого факту.

Представник заявника адвокат Солоненко Б.М. на запитання суду заявив, що статус батька-одинака та вимога про наявність судового рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначені лише законодавством про мобілізацію. При вирішенні ініційованого судом питання можливості залишення заяви без розгляду, адвокат Солоненко Б.М. заявив, що вважає, що правовідносини у цій справі не є подібними із тими, які були предметом заяви у справі № 201/5972/22, а тому відсутні підстави для залишення заяви без розгляду.

Представник заінтересованої особи -органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області Мельник Наталія Анатоліївна (повноваження на а.с. 60) пояснила, що до Комісії з питань захисту дитини при виконавчому комітеті селищної ради звернувся ОСОБА_1 із заявою про визначення місця проживання його малолітньої доньки з ним. При вивченні ситуації в сім`ї виявилося, що мати добровільно залишила сім`ю і дитину, проживає деінде, дитина спілкується з нею періодично телефоном, а іноді гостює у неї. Заявила, що ОСОБА_2 не претендувала аби дитина проживала з нею (спору не було), на зв`язок з Комісією не виходила. Висловила думку, що заяву ОСОБА_1 можна задовольнити.

Судом також було досліджено надані заявником письмові докази, а також допитано свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Свідки, зокрема, підтвердили, що тривалий час (принаймні шість років) малолітня ОСОБА_3 постійно проживає зі своїми батьком, бабусею і дідусем, іноді гостює у мами, частіше спілкується з нею телефоном; ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні дитини.

Суд, вислухавши позицію кожного з учасників справи по суті, їх думку щодо можливості залишення заяви без розгляду, дослідивши докази у справі, вважає, що заява підлягає залишенню без розгляду зважаючи на таке:

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, і не є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду послідовно у своїх постановах, наприклад, від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, притримується такої позиції: «в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.»

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У даній справі заявник просить встановити факт самостійного виховання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до свідоцтва про народження (а.с. 12) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 констатувала:

1)Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

2)У силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).

3)Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину. Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

4)У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

5)Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

6)Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

7)Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

8)Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі заявник просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Так, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини; у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, і таким правом наділений не лише один з батьків, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на такі приписи сімейного законодавства вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні і утриманні дитини та/або ухилення від участі у вихованні і утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч. 4 та 5 ст. 19 СК України).

У пунктах 84, 85, 88 постанови від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».

Таким чином, з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання та утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду.

Керуючись ч. 6 ст. 294, ст.ст. 260, 261, 315 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (факту самостійного виховання та утримання дитини) залишити без розгляду.

Ухвала, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Суддя: