Рішення

від 08.11.2024 по справі 452/4054/24

САМБІРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 452/4054/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2024 року м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Роман Л.І.,

за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самбірського міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Самборі Самбірського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відділ ДРАЦС) , -

В С Т А Н О В И В :

04 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною заявою, в якій зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Кам`янка Пологівського району Запорізької області померла його мати ОСОБА_2 . В подальшому ОСОБА_1 звернувся до відділу ДРАЦС з метою належної реєстрації смерті матері ОСОБА_2 , проте йому усно було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті вказаної особи, оскільки заявником для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред`явлено документ, який видано на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Посилаючись на відсутність можливості зареєструвати смерть матері в позасудовому порядку, ОСОБА_1 вимушений був звернутись до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 (а.с.1-5)

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2024 року проведення судового засідання було вперше призначено на 04 листопада 2024 року о 17 год. 30 хв., яке не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті по іншій справі. В подальшому, судове засідання було призначено на 08 листопада 2024 року о 10 год. 00 хв. (а.с.14,16).

Заявник ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином шляхом направлення SMS-повідомлення на номер телефону, зазначений у матеріалах справи, яке він отримав, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення адресату (а.с.18), в судове засідання не з`явився. Разом з тим, ОСОБА_1 у відповідній письмовій заяві, поданій до канцелярії суду, вказав про те, що він підтримує заявлені вимоги по тих підставах, які ним були викладені в заяві, просив суд задовольнити його вимоги в повному обсязі та розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у суду матеріалів (а.с.19).

Представник заінтересованої особи відділу ДРАЦС був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином, про що свідчить розписка про отримання ухвали про відкриття провадження (а.с.17), в судове засідання не з`явився. Разом з тим, начальником відділу ДРАЦС ОСОБА_3 подано до суду заяву з проханням слухати справу без участі представника заінтересованої особи (а.с.20). При цьому, представник заінтересованої особи не висловив заперечень можливості задоволення вимоги заявника ОСОБА_1 , фактично погодившись із наведеними у заяві доводами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з наведеного, а також положень стст.211,223 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності всіх учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, з`ясувавши позицію заявника, а також представника заінтересованої особи, викладену кожним окремо в письмових заявах, поданих до суду, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, вважає, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України).

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені ст.317 ЦПК України.

Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-IX від 17 липня 2020 року, у Запорізькій області утворено Пологівський район (з адміністративним центром у місті Пологи) у складі територій Більмацької селищної, Воздвижівської сільської, Воскресенської сільської, Гуляйпільської міської, Комиш-Зорянської селищної, Малинівської сільської, Малотокмачанської сільської, Молочанської міської, Оріхівської міської, Пологівської міської, Преображенської сільської, Розівської селищної, Смирновської сільської,Токмацькоїміської, Федорівської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309, Пологівський район Запорізької області є з лютого-березня 2022 року тимчасово окупованою територією України. При цьому, АДРЕСА_1 є тимчасово окупованою територією України з 03 березня 2022 року.

Згідно з чч.2,3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово

окупованій територіїта їхдіяльність вважаютьсянезаконними,якщо ціоргани абоособи створені,обрані чипризначені упорядку,не передбаченомузаконом.Будь-якийакт (рішення,документ),виданий органамита/абоособами,передбаченими частиноюдругою цієїстатті,є недійснимі нестворює правовихнаслідків,крім документів,що підтверджуютьфакт народження,смерті,реєстрації (розірвання)шлюбу особина тимчасовоокупованій території,які додаютьсядо заявипро державнуреєстрацію відповідногоакта цивільногостану.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Як встановлено з матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області, його матір`ю є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.9,10,11-12).

Як вбачається з письмових пояснень заявника та матеріалів справи, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Кам`янка Пологівського району Запорізької області, про що 25 вересня 2024 року було складено лікарське свідоцтво про смерть серії 23 №200242201, а 26 вересня 2024 року було складено запис акта про смерть №170249900000800421008 та в той же день видане відповідне свідоцтво про смерть (а.с.6,7-8).

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-VI від 01 липня 2010 року (далі Закон) встановлено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

У відповідності до ч.6 ст.17 Закону державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Згідно Наказу Міністерства охорони здоров`я «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» №545 від 08 серпня 2006 року для забезпечення реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану, закладом охорони здоров`я видається лікарське свідоцтво про смерть форми №106/о.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

Відділ ДРАЦС усно відмовив ОСОБА_1 у проведенні державної реєстрації смерті матері ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що заявником для підтвердження факту смерті останньої пред`явлено документ, який видано на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для проведення державної реєстрації її смерті на території України, яка контролюється державними органами влади, отримання свідоцтва про її смерть для подальшого використання в цивільно-правових відносинах згідно законодавства України.

Також судом враховано, що вищевказаний факт не може бути встановлений в іншому порядку, крім судового.

При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Враховуючи все вищенаведене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту смерті є законними, обґрунтованими та доведеними в судовому засіданні, а тому вони підлягають задоволенню.

Згідно ч.4 ст.317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

На підставі викладеного, керуючись стст.209,211-215,223,247,256-259,263-268,315,317,353 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 , - задовольнити.

Визнати встановленим факт смерті, а саме, що ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Зразкове Куйбишевського району Запорізької області, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 87 років в АДРЕСА_1 .

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: Т.М. Кущ