Рішення

від 19.11.2024 по справі 295/9754/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/9754/24

Категорія 67

2/295/2458/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.

за участю секретаря Лайчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Чайковської Ружени Анатоліївни Заєць Дмитра Сергійовича про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, третя особа - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб між сторонами, що був зареєстрований 01.03.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №279, визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю та стягувати з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26.06.2024 і до досягнення дитиною повноліття, стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони не мають спільних інтересів, спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини фактично припинені, однією сім`єю не проживають, подружнє життя фактично припинило існування, збереження шлюбу та подальше спільне проживання сторін є неможливим. Відповідач є здоровим, інших утриманців не має, офіційно працевлаштований та отримує стабільний дохід, однак не надає коштів на утримання спільної малолітньої дитини, чим ставить позивача у скрутне матеріальне становище. В шлюбі сторони стали батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина проживає з позивачем. Позивач вважає, що проживання дитини разом з нею якнайкраще забезпечуватиме інтереси сина.

Ухвалою суду від 11.07.2024 у справі відкрито провадження загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 24).

18.11.2024 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, яким просив задовольнити позовну заяву частково, а саме - розірвати шлюб та визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини від всіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В решті позовних вимог просив відмовити.

В обґрунтування відзиву зазначив, що з червня місяця 2024 року подружжя проживає окремо один від одного, їх шлюбні відносини втратили свою цінність та зійшли до формального спілкування, яке стосується питань, пов?язаних із утримання спільної дитини. Неповнолітній син ОСОБА_2 проживає з матір?ю в силу особливих умов роботи батька. Зазначає, що матір не чинить перешкод у спілкуванні батька з дитиною та не перешкоджає їх зустрічам. Позовні вимоги щодо розірвання шлюбу між подружжям та визначення місця проживання дитини з матір?ю повністю визнає.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на користь позивача зазначив, що твердження позивача про те, що позивач самостійно несе обов?язки щодо утримання та виховання дитини не відповідає дійсності. Так, відповідач систематично зустрічається з сином, в липні 2024 року здійснював поповнення карткового рахунку позивачки в загальній сумі 5025,05 грн за її проханням на потреби дитини, натомість позивачка просить почати стягнення аліментів з 26.06.2024. Відповідач не знімає з себе обов`язку утримувати дитину, однак аліменти в розмірі 1/6 частини від всіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку вважає достатнім для забезпечення належного рівня життя сина.

У відзиві зазначено, що на утриманні відповідача перебуває матір останнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4, яка потребує постійного догляду та фінансової підтримки у зв`язку з незадовільним станом здоров`я.

Єдиним джерелом доходу ОСОБА_5 є пенсія в розмірі 2720, 00 грн, розмір пенсії не покриває навіть 50% фундаментальних потреб людини пенсійного віку, в шлюбі остання не перебуває.

Відповіді на відзив від позивача не находило.

В судове засідання сторони не з`явились.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляду справи без її участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримали.

19.11.2024 від представника третьої особи надійшла заява, в якій останній також просив розгляд справи проводити без його у участі у зв`язку з визнанням позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 01.02.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №279 (а.с. 9).

У шлюбі сторони стали батьками сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено частиною 4 ст. 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Щодо вимоги про розірвання шлюбу

Згідно ст. 51 Конституції України та ст. 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примус до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

За приписами ч. 3 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що сімейні відносини між сторонами припинені. Подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї є неможливим, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача.

Відповідач також зазначив, що примирення між сторонами неможливе.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Виходячи з викладеного та враховуючи, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад, позивач скористалася своїм правом та звернувся до суду з відповідним позовом, тому суд дійшов висновку про можливість розірвання шлюбу між сторонами.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як зазначено у ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначаються нею самою.

Відповідно до частин 1-2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, «відновлення» сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» пункт 74, від 10.01.2017 року).

Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 року по справі №542/1428/18 зазначив, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції.

Неповнолітній син сторін ОСОБА_2 проживає з позивачем, яка в змозі забезпечити дитину належними умовами проживання, виховання та розвитку.

Механізм визначення місця проживання дітей з одним із батьків не має на меті обмеження іншого з батьків у правах.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не чинить перешкод у проведенні зустрічей батька з сином.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суд враховує об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема, поведінку батьків щодо дитини.

Суд враховує, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання сина та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, а також інтереси неповнолітньої дитини, її вік, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, право неповнолітнього на щасливе та спокійне дитинство, забезпеченості ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 житлом та інших соціальних факторів, які вказують на її відношення до утримання і виховання дитини, ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, наміри і можливості виховувати дитину як повноцінного члена суспільства, виходить із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини, та дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, на підставі внутрішнього переконання та враховуючи повне визнання позовних вимог відповідачем, дійшов висновку, що місце проживання дитини ОСОБА_2 з матір`ю ОСОБА_1 відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_2 Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким остання буде проживати.

При цьому, визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Щодо вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно із частиною першою та другою статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист праві свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку.

У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У частині 3 статті 181 СК України зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У частині 1 та 2 статті 182 СК України визначено, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Крім цього, виходячи з того, що сторони повинні забезпечити дітям належний рівень життя, необхідний і достатній для її нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, виходячи з рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, встановленого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а також те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення аліментів саме у частці від доходів відповідача, а не в твердій грошовій сумі, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення аліментів та стягує з відповідача на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але неменше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Разом з тим суд зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не надано жодних належних та допустимих доказів про те, що він не в змозі сплачувати аліменти в мінімально визначеному законом розмірі на одну дитину.

Посилання відповідача на перебування на його утриманні матері, стан здоров`я якої є незадовільним, та яка у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, не підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав дві позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого при поданні позовної заяви судового збору, що становить 1211, 20 грн.

Разом з тим, за позовну вимогу про стягнення аліментів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 19, 160, 161, 171, 181, 182, 183 Сімейного кодексу України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 12, 77, 81, 141, 200, 206, 211, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Чайковської Ружени Анатоліївни Заєць Дмитра Сергійовича про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, третя особа - орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради - задовольнити.

Розірвати шлюб між громадянами України - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований 01.02.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №279.

Визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягувати з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 26.06.2024 та до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми стягнення за один місяць.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради, місцезнаходження: м. Житомир, м-н С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ: 25777327.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Суддя Л.М. Чішман