Рішення

від 22.11.2024 по справі 754/6173/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2-о/754/264/24

Справа №754/6173/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне виготовлено 22 листопада 2024 року)

20 листопада 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/6173/24

ОСОБА_1 - заявник

Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - заінтересована особа 1

ОСОБА_2 - заінтересована особа 2

ОСОБА_3 - заінтересована особа 3

Вимоги заявника: встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу

Корнєєв Є.Л. - адвокат заявника

ОСОБА_18., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - представники заінтересованої особи 1

Тригуб А.Ю. - адвокат заінтересованої особи 3

ВСТАНОВИВ:

Заявником подано заяву з проханням встановити факт проживання заявника і ОСОБА_8 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу посилаючись на те, що встановлення даного факту необхідне для отримання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України та отримання відповідних пільг. Свої вимоги ОСОБА_1 (заявник) обґрунтовує тим, що вона почала проживати з ОСОБА_8 з серпня 2018, як чоловік і жінка, вести спільне господарство, але шлюб між ними не був зареєстрований. Шлюб не реєстрували але мали намір одружитись та обирали обручку. За час спільного проживання та до самої смерті ОСОБА_8 були справжньою сім`єю, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, свята проводили в колі рідних та друзів. ОСОБА_8 , як учасник АТО з 2014 та пізніше мобілізований до ЗСУ, постійно з 2018 перебував на передовій. Після отримання контузії ОСОБА_8 в 2022 перебував у м. Києві на реабілітації і з заявник піклувалася про нього та була поруч. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 поїхав у Слов`янськ, а заявник із сином жили в його квартирі і чекали на нього. Заявник вказує, що тричі їздила до ОСОБА_8 на передову. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 загинув.

Ухвалою суду від 03.05.2024 відкрито провадження.

Ухвалою суду від 05.06.2024 витребувано докази.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 08.07.2024 судом залучено до участі у справі заінтересовану особу 2.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 05.08.2024 судом залучено до участі у справі заінтересовану особу 3.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні заявник і адвокат Корнєєв Є.Л. підтримали заяву про встановлення факту, що має юридичне значення та не заперечували проти її розгляду за відсутності заінтересованої особи 1.

Заінтересовані особи 2 і 3 та адвокат Тригуб А.Ю. вважають заяву про встановлення факту, що має юридичне значення безпідставною та не заперечували проти її розгляду за відсутності заінтересованої особи 1.

Заінтересована особа 1 в судове засідання не з`явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала, надіславши заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті засідання за відсутності заінтересованої особи.

Вислухавши заявника, заінтересованих осіб 2 і 3, адвокатів Корнєєва Є.Л. і Тригуба А.Ю. , показання свідків: ОСОБА_10 (як свідка заявника та як свідка заінтересованої особи 3), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідивши матеріали справи № 754/6173/24, оглянувши матеріали справи № 754/527/18, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Сповіщенням про смерть (загибель, зникнення безвісті) в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України сповіщено ОСОБА_2 , що її син ОСОБА_8 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті отриманих поранень внаслідок прямого влучання безпілотного літального апарату в районі н. п. Спірне Бахмутського району Донецької області.

Відповідно до наданої на ухвалу суду про витребування доказів інформації П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори від 26.06.2024 згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) після смерті ОСОБА_8 спадкова справа не заводилась.

Згідно ст. 318 ЦПК України, 1. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. 2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, 21. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї,тощо. Правила статті 1264 ЦК не стосуються дітей, влаштованих у прийомні сім`ї та дитячі будинки сімейного типу. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК (435-15).

Згідно пунктів 1 - 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, 2. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Згідно ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. 2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. 3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках. 4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно ст. 3 СК України, 1. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. 2. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 3. Права члена сім`ї має одинока особа. 4. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.01.2019 у справі № 484/747/2019: «Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою. За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.».

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 08.12.2021 у справі № 531/295/19: «Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Разом з тим згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Статтями 1216, 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Відповідно до статей 1233, 1236, 1241 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті; непрацездатні батьки спадкодавця спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі N 466/3769/16 (провадження N 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі N 522/25049/16-ц (провадження N 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі N 712/14547/16-ц (провадження N 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі N 490/10757/16-ц (провадження N 61-42601св18).».

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

У процесі розгляду справи судом встановлено наступне.

ОСОБА_8 не є батьком дитини матір`ю якої є ОСОБА_1 (заявник).

У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення заявником не повідомлено про наявність ОСОБА_8 матері і дочки та наявність яких з`ясовано судом у процесі розгляду справи та залучено їх до участі у справі в якості заінтересованих осіб за ініціативою суду.

Згідно наданої на запит суду інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 02.05.2024 ОСОБА_1 (заявник) з 20.05.2015 по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наданої на запит суду інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 03.05.2024 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: Україна, Житомирська обл., Хорошівський р-н, смт Хорошів з 18.12.2007 по 30.03.2024 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва про одруження від 04.01.2003 та рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.09.2018 у с праві № 754/527/18 (суддя Зотько Т.А.) задоволено позов ОСОБА_14 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу, укладеного 04.01.2003.

З мотивувальної частини рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.09.2018 у справі № 754/527/18 (суддя Зотько Т.А.) вбачається, що ОСОБА_8 не визнавав позовні вимоги про розірвання шлюбу, заперечував проти позову посилаючись на бажання зберегти шлюб.

Доводи і вимоги ОСОБА_1 (заявник) про проживання разом з ОСОБА_8 однією сім`єю у період з серпні по 10 вересня 2018 спростовуються рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.09.2018 у с праві № 754/527/18 (суддя Зотько Т.А.).

Відповідно до свідоцтва про народження від 05.03.2003 ОСОБА_14 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , заінтересована особа 3).

Допитаний судом свідок ОСОБА_10 (допитувався судом двічі, перший раз, як свідок заявника, другий раз після вступу у справу заінтересованої особи 3, як свідка заінтересованої особи 3) у своїх показаннях при першому допиті (як свідок заявника) зазначив, що ОСОБА_8 і ОСОБА_1 (заявник) з кінця 2018 жили разом, як подружжя у квартирі ОСОБА_8 . Він (свідок) неодноразово приходив у гості до них. ОСОБА_8 і ОСОБА_1 (заявник) та дитина останньої жили у трьох на Троєщі на АДРЕСА_3 . При другому допиті (як свідка заінтересованої особи 3) даний свідок у своїх показаннях зазначив, що у 2023 сам ОСОБА_8 йому говорив, що ОСОБА_8 і ОСОБА_1 (заявник) живуть, як чоловік і жінка. У 2023 і 2024 роках свідок приходив до ОСОБА_8 на АДРЕСА_3 та де ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (заявник) і син останньої жили разом. Додатково свідок повідомив, що з 2016 по 2017 рр. та з 2017 по 2019 рр. він з ОСОБА_8 служили разом.

Свідок ОСОБА_12 (свідок заявника) у своїх показаннях зазначив, що познайомився з ОСОБА_8 у 2022 році. ОСОБА_8 дзвонив йому у 2024 році і говоров, що до нього за місцем служби приїжджала ОСОБА_1 (заявник). Жили у трьох ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (заявник) і син останньої У гостях у квартирі ОСОБА_8 свідок був разів 10.

Свідок ОСОБА_11 (свідок заявника) у своїх показаннях зазначив, що з осені 2018 ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (заявник) і син останньої жили разом у квартирі ОСОБА_8 як сім`я. Попередньою дружиною ОСОБА_8 була ОСОБА_16 . Після того, як з`явилась ОСОБА_17 (заявник) свідок не особисто не бачив, щоб ОСОБА_8 спілкувався з дочкою. Чого ОСОБА_8 і ОСОБА_1 (заявник) не одружувались свідок не знає. ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) говорив свідку, що мав намір усиновити сина ОСОБА_1 ..

Свідки ОСОБА_12 (свідок заявника) і ОСОБА_11 (свідок заявника) допитувались до вступу у справу обох заінтересованих осіб 2 і 3.

Свідок ОСОБА_13 (свідок заінтересованої особи 3) у своїх показаннях зазначила, що у вересні 2021 познайомилась з ОСОБА_8 через сайт знайомств. 23.10.2021 вперше зустрілась з ОСОБА_8 .. 29.10.2021 переїхала до ОСОБА_8 на АДРЕСА_3 і проживала у квартирі ОСОБА_8 до 02.01.2022. З 29.10.2021 по 02.01.2022 жили як чоловік і жінка. У кінці травня 2022 і в липні 2022 ОСОБА_8 висилав свідку по 1000 грн. на квіти. З початку вересня 2022 свідок припинила спілкуватись з ОСОБА_8 .. У період з 29.10.2021 по 02.01.2022 ОСОБА_8 постійно та безвиїзно проживав у своїй квартирі у м. Києві в Деснянському р-н зі свідком.

Заявник та адвокат Корнєєв Є.Л. жодними доказами показання свідка ОСОБА_13 не спростовували.

Заявник є державним службовцем на неї поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII і є суб`єктом декларування.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, 1. У декларації зазначаються відомості про: 1) прізвище, ім`я, по батькові, число, місяць і рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його отримання), серію та номер паспорта громадянина України, суб`єкта декларування та членів його сім`ї, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб`єкта декларування та членів його сім`ї (у разі формування такого унікального номера), зареєстроване місце їх проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб`єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб`єкта декларування, у тому числі належність до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, а також належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Згідно абзацу першого примітки до ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, Примітка. У цілях розділу VII з урахуванням положень статті 1 цього Закону членами сім`ї суб`єкта декларування, які не є його подружжям або неповнолітніми дітьми станом на останній день звітного періоду, вважаються особи, які спільно проживали із суб`єктом декларування станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб`єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду) або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 05.08.2024 судом витребувано у ОСОБА_1 (заявник) декларацію за 2023 р..

Відповідно до наданої ОСОБА_1 (заявник) декларації остання взагалі не декларувала ОСОБА_8 , як члена своєї сім'ї та проти чого ОСОБА_1 (заявник) не заперечувала і в судовому засіданні.

Оцінюючи в сукупності надані суду і зібрані судом докази суд при вирішенні даної справи виходить з наступного.

Доводи заявника та представника заявника про проживання заявника з ОСОБА_8 з серпня 2018 разом однією сім`єю як чоловіка і жінки не узгоджуються в часі з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.09.2018 у справі № 754/527/18 (суддя Зотько Т.А.), з показаннями свідка ОСОБА_13 , показання якої заявник і її представник не спростували і не спростовували жодними доказами, а також доводи заявника спростовуються декларацією самого заявника за 2023 р..

Свідки ОСОБА_12 (свідок заявника) і ОСОБА_11 (свідок заявника) допитувались судом до вступу у справу обох заінтересованих осіб 2 і 3.

Заяв/клопотань про повторний допит свідків ОСОБА_12 (свідок заявника) і ОСОБА_11 (свідок заявника) до суду не надходило.

Про наявність у загиблого воїна ОСОБА_8 рідної матері та рідної доньки ОСОБА_1 (заявник) перед зверненням до суду було достовірно відомо однак у своїй заяві про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 (заявник) про них не повідомляла.

Крім того, навіть у своїй заяві про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 (заявник) вказує лише про намір у неї та ОСОБА_8 одружитись і що лише 23.03.2024 ОСОБА_8 їй освідчився (абзац перший заяви).

Наявність наміру на одруження не свідчить про проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а свідчить лише про наявність наміру на створення сім`ї.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б давали суду саме правові підстави для висновку, що ОСОБА_1 (заявник) і ОСОБА_8 за свого життя були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права/обов`язки суду не надано.

За таких обставин у задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу відмовляється за недоведеністю.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України, 7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Судові витрати по справі покласти на заявника.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: