Рішення

від 19.11.2024 по справі 761/16156/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/16156/24

Провадження № 2/761/7158/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І. В.,

секретаря судового засідання - Бордусенка Б. С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Горбенко І. М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просить:

1) Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 23 вересня 2006 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1640.

2) Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), разом з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Позовні вимоги мотивує тим, що шлюб між сторонами, зареєстрований 23 вересня 2006 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1640. Сторони не підтримують шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства. Між позивачем та відповідачем відсутнє взаєморозуміння та бажання підтримувати шлюб. Позаяк цього, наявна ситуація за якої хочуть визначити місця проживання дитини з батьком, оскільки вказане буде відповідати інтересам дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 травня 2024 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року у справі про було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

У судовому засідання, яке відбулося 14 жовтня 2024 року ОСОБА_3 зауважив суду, що визнає позовні вимоги, а саме не заперечує щодо розірвання шлюбу, а також того, щоб донька проживала разом з ним.

У судовому засідання, яке відбулося 22 жовтня 2024 року судом було опитано неповнолітню ОСОБА_4 за участі її матері - ОСОБА_1 , а також представника Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

З наданих у судовому засіданні пояснень неповнолітньої ОСОБА_4 було встановлено, що остання бажає жити з батьком.

28 жовтня 2024 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи щодо позову, зі змісту яких вбачається, що представник органу опіки та піклування просить відмовити в задоволенні позову в частині визначення місця проживання дитини.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Відповідач у судове засідання не прибув, повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Представник третьої особи у судовому засіданні щодо розірвання шлюбу не заперечувала, що визначення місця проживання дитини послалася на письмові пояснення.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 23 вересня 2006 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1640 - було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

Прізвище після реєстрації шлюбу:

чоловіка - ОСОБА_1

дружини - ОСОБА_3

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

Щодо позовних вимог в частині розірвання шлюбу, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що шлюбні стосунки між сторонами припинені, примирення неможливе.

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Сторони не виявили бажання примиритись.

Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Судом було встановлено, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що спільне життя Позивача з Відповідачем не склалося та припинено. Подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе.

Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Судом в порядку ч. 2 ст. 206 ЦПК України роз`яснено сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевірено, чи не суперечить закону визнання відповідачем позову та чи не порушено права, свободи чи інтереси інших осіб у зв`язку з таким визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

З врахуванням тієї обставини, що визнання позовних вимог відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а також того, що на даний час сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних стосунків, наміру зберігати сім`ю не мають, шлюб існує формально, подальше спільне життя суперечить інтересам сторін та їхнім дітям, спір щодо поділу майна відсутній, суд приймає визнання позовних вимог відповідачем, а відтак позовна заява в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню з ухваленням судового рішення.

Щодо позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до п. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з абз. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

На момент розгляду справи ОСОБА_4 виповнилося 14 років.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Згідно з ч. 2 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (дата підписання - 25 січня 1996 року, дата набрання чинності для України - 01 квітня 2007 року) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

На виконання вимог норми ст. ст. 160, 171 СК України, у судовому засіданні від 22 жовтня 2024 була опитана дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка повідомила, що бажає проживати з батьком, а проживати з мамою бажання не має.

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у п. 18 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд, ураховуючи думку дитини, яка була заслухана у судовому засіданні, дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки таке вирішення спору відповідатиме інтересам дитини, буде сприяти забезпеченню її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Керуючись ст. 7, 104, 110, 112, 113, 141, 157, 159, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, ст. 8, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3, 9, 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 12, 13, 28, 76-81, 206, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити у повному обсязі.

Шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 23 вересня 2006 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1640- розірвати.

Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), разом з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, адреса місцезнаходження - м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 26/4, код ЄДРПОУ 37470112.

Повний текст рішення виготовлений 19 листопада 2024 року.

Суддя: