Рішення

від 22.11.2024 по справі 320/41092/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року м.Київ№ 320/41092/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вищого антикорупційного суду та просить суд:

визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати у період з 01.01.2024 по 31.06.2024 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102,00 грн;

стягнути недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по31.06.2024 в сумі 390 232,78 грн.

Ухвалою суду від 04.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем в порушення ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01.01.2024 по 31.06.2024 нараховано позивачу суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2 102,00 грн, що є меншим, ніж гарантовано спеціальним законодавством, оскільки на думку позивача, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 в розмірі 3 028,00 грн.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позов не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Вказує, що під час здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди відповідач керується Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), а також законодавством, що регулює бюджетні відносини. Зазначає, що визначення відповідачем конкретного базового розміру посадового окладу позивача у вказаний період шляхом застосування ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 разом із відповідними нормами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими безальтернативно визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснене на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України та Законів України. Разом з тим, нормами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня кожного відповідного року - 2 102,00 грн, виходячи з розміру якого додатками до цих законів закріплено обсяги видатків, зокрема, на оплату праці за кодом програмної класифікації видатків та кредитування 0851010 Здійснення правосуддя Вищого антикорупційного суду.

На виконання вказаних норм бюджетного законодавства України штатним розписом ВАКС на 2024 рік посадовий оклад судді ВАКС було затверджено в розмірі 131 375,00 грн (2 102 грн * 50 пр. мін. * 1,25 регіон. коеф.), який є складовою суддівської винагороди. А тому, вважає, що нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди всупереч наведених норм бюджетного законодавства України призведе до нецільового використання бюджетних коштів, а також до передчасного вичерпання фінансових ресурсів відповідного фонду оплати праці, що унеможливить здійснення ВАКС як головним розпорядником бюджетних коштів виплат суддівської винагороди суддям ВАКС у повному обсязі, в тому числі й позивачу.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Указу Президента України від 11.04.2019 № 128/2019 ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду та наказом в.о. голови ВАКС від 23.05.2019 № 31/к зараховано до штату ВАКС.

За період з січня 2024 року - червень 2024 року при обчисленні розміру посадового окладу для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 відповідач застосовував базову величину 2 102,00 грн.

Не погоджуючись із правомірністю застосування відповідачем прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102,00 грн за період січня 2024 року - червень 2024 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону № 1402 зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 1402 встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За ч. 2 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 5 та 6 ст. 135 Закону України № 1402 суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 10 років - 30 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Так, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджету України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 грн;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн;

працездатних осіб - 3028 грн;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагороду за січень 2024 року червень 2024 року позивачу обчислено, виходячи з приписів ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом № 1402 гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.03.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також вказати, що у п. 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402 й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набули чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401 Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401).

Цим Законом, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції. Конституція України у редакції Закону № 1401 вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Верховний Суд в постанові від 13.10.2021 у справі № 520/11205/2020 звернув увагу на те, що з цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що поза як Конституція України, відповідно до її ст. 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (ч. 4 ст. 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966).

Відповідно до ст. 1 Закону № 966 прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966 закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966 встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966 не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому, судді Законом № 966 не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У п. 4.1 рішення № 4-р/2020 Конституційний Суд України зазначив наступне: Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19 .11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до п. 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Фактично Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Зубко та інші проти України від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3 028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн) у період з січня 2024 року по березень 2024 року на підставі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено ст. 135 Закону № 1402, у зв`язку з чим позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Верховний Суд в постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11. 2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень ст. 135 Закону № 1402 та ст. 7 Закону № 1082 при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом в постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами № 1082, № 1928 та № 2710 запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102 грн.

Застосовуючи вищенаведену сталу правову позицію Верховного Суду до обставин цієї справи, суд доходить висновку, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2024 по 31.06.2024 відповідач безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2 102 грн, оскільки зобов`язаний був діяти відповідно до Закону № 1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у період з 01.01.2024 по 31.06.2024 (в межах спірних правовідносин) Законом № 2710 в розмірі 3 028,00 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про визнання протиправними дій Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати у період з 01.01.2024 по 31.06.2024 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102,00 грн, оскільки відповідач зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивачу у період з 01.01.2024 по 31.06.2024 включно діяти відповідно до Закону № 1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік - у значенні 3028 грн.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон № 1402 встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Аманн проти Швейцарії" зазначено, що ст. 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в п. 58 рішення у справі Серявін та інші проти України: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2024 по 31.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102, 00 грн, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Розподіл судового збору у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 у період з 01.01.2024 по 31.06.2024 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Стягнути з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ: 42836259) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2024 по 31.06.2024 в сумі 390232 (триста дев`яносто тисяч двісті тридцять дві ) грн 78 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.