Рішення

від 22.11.2024 по справі 640/20512/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року 640/20512/22

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кочанової П.В., суддів Діски А.Б., Жукової Є.О., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 року №21/1408-рк про застосування до Позивача заходу впливу у вигляді штрафу,

- зобов`язати Національний банк України підготувати та скерувати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення Позивачу штрафу розміром 50 000 грн, сплаченого на виконання рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 № 21/1408-рк, у порядку та за формою, встановленою Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 грудня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.01.2023 року о 10:30 год.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено судді Кочановій П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Кочанової П.В. Підготовче засідання призначено на 29 жовтня 2024 року об 11:00 год.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в діях товариства відсутнє правопорушення нормативно-правових актів Національного банку України, оскільки товариством не порушувались жодні приписи забороняючого характеру. Зауважено, що відповідачем помилково застосовано приписи Постанови № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», оскільки товариство не є банком, а є фінансовою установою.

Відповідач до суду подав відзив, в якому заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що рішення № 21/1408-рк від 28.10.2022 року прийнято Національним банком на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зауважено, що пунктом 12 Постанови № 18 (у редакції, що діяла на час вчинення порушення) встановлено заборону щодо торгівлі валютними цінностями на валютному ринку, яка розповсюджується на всіх суб`єктів цього ринку (уповноважених установ, в тому числі і небанківських фінансових установ) без виключень і є обов`язковою для виконання ними. Натомість, позивачем не дотримано приписів Постанови № 18, а тому відповідачем обґрунтовано та правомірно застосовано штрафні санкції.

У відповіді на відзив позивач вказав, що доводи відповідача не містять оцінки Постанови № 18 на відповідність критерію «якості закону», який, на думку товариства, є основним для визначення правомірності оскаржуваного рішення.

Також, відповідачем надано до суду письмові заперечення від 20.11.2024 року в яких останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що положення Постанови № 18 у редакції від 14.04.2022 відповідає правовій визначеності і «якості закону», оскільки оцінка відповідності «закону» критеріям правової визначеності і «якості закону» повинна відбуватись у системному зв`язку норм у зазначених вище нормативно правових актах.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2024 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду на 21.11.2024 року на 12 год. 00 хв.

В судовому засіданні 21.11.2024 року повноважний представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Протокольною ухвалою суду від 21.11.2024 року із занесенням до протоколу судового засідання вирішено подальший розгляд справи по суті здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Уповноваженими працівниками Національного банку проведено безвиїзний нагляд з питань дотримання вимог валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео», за результатами чого складено Акт про результати безвиїзного нагляду з питань дотримання вимог валютного законодавства від 13.07.2022 № В/25-0014/999/ДСК.

За наслідком перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 1-2 пункту 12 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», що полягає у здійсненні Установою продажу клієнтам готівкової іноземної валюти у сумі, що перевищувала загальний обсяг купленої у клієнтів готівкової іноземної валюти, що розраховується, починаючи з 13.04.2022 року та протягом наступних операційних/робочих днів.

Рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України 28.10.2022 №21/1408-рк накладено на позивача штраф за порушення вимог підпункту 1-2 пункту 12 Постанови № 18 у розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» - Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про Національний банк України» - Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до валютного законодавства.

Національний банк відповідно до пункту 14 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» здійснює валютне регулювання, визначає порядок виконання операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.

Відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про валюту і валютні операції» за порушення вимог валютного законодавства можуть бути застосовані до уповноважених установ такі заходи впливу, зокрема, як штрафні санкції.

Частиною 15 Закону передбачено, що порядок застосування заходів впливу, передбачених статтею 14 цього Закону, у тому числі розмір штрафних санкцій, встановлюється до уповноважених установ - Національним банком України.

В силу положень ч. 2 статті 56 Закону України Про Національний банк України нормативно-правові акти Національного банку України з питань, віднесених до його повноважень, є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб, у тому числі до позивача як до фінансової установи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 964/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні з 24 лютого 2022 року запроваджений воєнний стан.

24 лютого 2022 року Національним банком України на виконання вимог встановлених статтею 7 Закону України «Про Національний банк України» ухвалено Постанову №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (надалі за текстом Постанова №18), якою було введено тимчасові обмеження/заборони при проведені деяких фінансових операцій.

Правлінням Національного банку України постановою від 14.04.2022 № 71 визначені умови здійснення торгівлі валютними цінностями, а саме внесені зміни до Постанови № 18, зокрема, у пункті 12 пункт після підпункту 1-1 вказану постанову доповнено новим підпунктом 1-2 такого змісту:

« 12. Уповноваженим установам забороняється здійснювати торгівлю валютними цінностями (уключаючи операції за дорученням клієнтів), крім випадків:

1-2) купівлі клієнтами - фізичними особами іноземної валюти в готівковій формі. Уповноважені установи здійснюють операції з продажу клієнтам іноземної салюти в готівковій формі в межах суми перевищення загального обсягу купівлі готівкової іноземної валюти над обсягом її продажу, що розраховується починаючи з 13 квітня 2022 року та протягом наступних операційних/робочих днів».

Судом установлено, що за змістом спірного рішення порушення встановлені на підставі аналізу інформації зведеного реєстру, яка співпадає з даними показника А39001 та показника А39002 файла 39Х зі звітними датами з 14.04.2022 до 05.05.2022 (включно).

Результати порівняння загальних обсягів купленої та проданої готівкової іноземної валюти (що розраховуються починаючи з 13.04.2022 року та протягом наступних операційних днів), свідчать, що в операційні/робочі дні 27.04.2022, 28.04.2022, 29.04.2022, 02.05.2022, 03.05.2022, 04.05.2022 загальні обсяги продажу готівкової іноземної валюти перевищували загальні обсяги її купівлі (що розраховуються починаючи з 13.04.2022 та протягом наступних операційних/робочих днів).

Отже, порушення, за яке накладено захід впливу, полягало у купівлі/продажу у фізичних осіб готівкової валюти всупереч встановлених обмежень.

Пунктами 12-13 Постанови № 18 (у первинній редакції) було приписано призупинити роботу валютного ринку України, крім операцій продажу іноземної валюти клієнтами; зафіксувати офіційний курс на 24.02.2022. Надалі до Постанови № 18 вносилися зміни, починаючи з самого дня її прийняття.

Порівняльний аналіз наведених вище правових норм у комплексному аналізі компетенції Національного банку України та мети державного регулювання ринків небанківських послуг дає підстави для висновку, що зазначені зміни деталізували обсяг повноважень відповідача під час дії воєнного стану чи особливого періоду.

Назва Постанови №18 («Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану») вказує на те, що вказана постанова стосується банків, а не будь-яких установ.

Зміст преамбули Постанови НБУ №18, а саме: «Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи Правління Національного банку України ПОСТАНОВЛЯЄ:», та зміст пункту 2 Постанови НБУ №18, а саме: «Банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою», свідчать, що зазначені норми постанови стосуються лише банків.

Разом з тим, у п. 12 Постанови №18, зокрема у редакції Постанови Правління Національного банку України від 14.04.2022 № 71, зазначається суб`єкт заборони «уповноваженим установам».

Одночасно слід зазначити, що у тексті Постанови №18 (із змінами і доповненнями) термін «уповноважені установи» не розкрито, також відсутні посилання на будь-які законодавчі та/або нормативно-правові акти України, в яких наведене визначення терміну «уповноважені установи», який вживається у Постанові №18 із змінами.

При цьому слід зауважити, що у п.12 Постанови №18 міститься формулювання «за дорученням клієнтів», який ототожнює цей термін саме з банківськими установами, оскільки операції за дорученням є характерною ознакою розпорядження коштами, наявними на банківських рахунках, тобто, стосуються саме банківських установ.

Зокрема, у розділі ІІІ Положення про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №1 серед повноважень банків у сфері торгівлі безготівковою іноземною валютою та банківськими металами без фізичної поставки визначено, що банки здійснюють операції з торгівлі іноземною валютою, банківськими металами за дорученням клієнта за курсом та в сумі, визначеними клієнтом у його заяві або дорученні на проведення такої операції, порядок надання яких визначається у договорі між клієнтом та банком (пп. 7 п. 10 цього Положення).

Як наслідок, Постанова № 18 набула суперечливого змісту, оскільки назва та преамбула постанови не зазнали змін, тобто продовжували вказувати на те, що дана постанова стосується лише функціонування банківської системи України в період запровадження воєнного стану.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, що відповідно до змісту Постанови № 18, цей нормативно-правовий акт регулює роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану.

Таким чином, текст Постанови № 18 об`єктивно не дозволяв позивачу, як небанківській установі, ототожнювати себе зі сферою регулювання такого нормативно-правового акту.

В контексті вказаного суд також вважає за належне зазначити, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (пункт 51 рішення у справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51-52 рішення у справі "Редакція газети «Правоє дело та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 115 рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 37 рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» («Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom»), заява № 18139/91, пункт 27 рішення у справі «Круслен проти Франції» («Krusli № v. France»), заява № 11801/85, пункт 56 рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» («Amann v. Switzerland»), заява № 27798/95) ((п. 60 постанови ВС від 28.02.2023, справа № 640/9004/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала що категорія «якість закону» (quality of law) або «принцип зрозумілих правил» (understable rules) є основою правового порядку, що ґрунтується на принципі «правовладдя» (верховенстві права) (rule of law), однією з вимог якого є юридична визначеність (legal certainty), зокрема, викладена у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 (п. 57).

Також, у названій справі Велика Палата Верховного Суду відзначила, що в контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави.

Юридичну визначеність потрібно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Подібні висновки зробив Конституційний Суд України у рішеннях від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 та від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (п. 59 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23).

Водночас, брак правової визначеності зумовлює порушення законності судового рішення, самого адміністративного судочинства, ставить під сумнів легітимність мети адміністративного судочинства і його результату, а також порушує баланс приватних та публічних інтересів, унаслідок чого до приватної особи можуть бути застосовані обмеження її прав, свобод, інтересів, які є більш обтяжливими, неспівмірними, нелегітимними за своєю метою, без достатніх підстав та мотивів застосування (п. 60 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23).

Для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, властивим є принцип легітимних очікувань, який у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї / мети системи адміністративних судів, а саме захист "малої людини" від "великої держави" в особі її численних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу. Наведене переконливо доводить, що кожна особа має бути впевненою у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте нею на законних підставах право, його зміст та обсяг буде нею реалізовано. Установивши невідповідність акта законодавства критерію "якість закону", суд, за загальним правилом, повинен тлумачити законодавство так, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема справедливості та розумності (п. 61 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23).

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовний орган у разі неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта. Тож у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основоположних свобод органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (п. 62 постанови ВП ВС від 11.07.2024, справа № 990/156/23).

Отже, у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.

Правова позиція викладена у висновках ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у діях позивача не було складу правопорушень, за які відповідач притягнув Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» до відповідальності у вигляді штрафу.

Отже, рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 року №21/1408-рк про застосування до позивача заходу впливу у вигляді штрафу в розмірі 50 000,00 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Національний банк України підготувати та скерувати до відповідного органу Державної казначейської служби України подання про повернення Позивачу штрафу розміром 50 000 грн, сплаченого на виконання рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 № 21/1408-рк, у порядку та за формою, встановленою Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, то колегія суддів вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає: 1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; 2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями; 3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; 4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів визначена Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 зі змінами (далі - Порядок № 787).

Відповідно до підпункту п`ятого Порядку № 787 встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства. Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього порядку.

Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

При цьому, відповідно до частини першої та другої статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

Частиною 2 статті 17 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Абзац другий частини третьої цієї статті визначає, що рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У цьому випадку сплачена сума штрафу є об`єктом адміністративних і бюджетних правовідносин. Всі їхні етапи (як щодо стягнення коштів, так і щодо їх повернення після скасування індивідуального акта) урегульовані положеннями спеціального законодавства.

Суд звертає увагу, що питання порядку повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатніх правових підстав (зокрема, коли така підстава існувала на час платежу, а потім відпала) було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у зазначеній постанові, після того як адміністративний суд ухвалив постанову про скасування індивідуального акта публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися, а кошти, які позивач сплатив на виконання такого індивідуального акту, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Зважаючи на викладене, спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача як суб`єкта господарювання.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у зв`язку з тим, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала, оскільки була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна уважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само немає підстав вважати, що позивач сплатив штраф надміру, оскільки сплачена сума відповідає визначеній в індивідуальному акті сумі.

Отже, за висновками суду касаційної інстанції Порядок № 787 застосовний лише до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Зазначений висновок Верховного Суду підлягає урахуванню і до правовідносин у межах цієї справи, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач просить захистити його права шляхом вжиття заходів щодо повернення коштів на підставі Порядку № 787.

У свою чергу, стаття 1212 ЦК України безпосередньо описує ситуацію, яка склалася у цьому випадку з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу відповідна юридична підстава для сплати такого штрафу відпала.

Таким чином, після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на пред`явлення позову про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки відсутні підстави для повернення позивачу коштів відповідно до положень Порядку № 787, оскільки сплачена позивачем сума штрафу не є помилково або надмірно сплаченою.

При цьому суд зауважує, що позивач неправильно обрав спосіб захисту своїх прав, оскільки належним способом захисту прав та інтересів позивача буде подання кондикційного позову, але суд не може за власною ініціативою за приписами частини другої статті 2 КАС України здійснити захист порушеного права позивача в інший спосіб, оскільки це потягне за собою зміну підвідомчості справи до господарських судів.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, стосовно заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжних доручень від 24.11.2022 № 27502 та від 09.12.2022 № 27696, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 4 962,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2481,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Лео" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг від 28.10.2022 року №21/1408-рк про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» заходу впливу у вигляді штрафу.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Лео» (03148, м. Київ, пр. Леся Курбаса, 2-г, код ЄДРПОУ 39010283) за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, будинок 9, код ЄДРПОУ 00032106) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складно та підписано 22 листопада 2024 року.

Головуючий - суддя Кочанова П.В.

Судді:Діска А.Б.

Жукова Є.О.