Рішення

від 22.11.2024 по справі 420/30218/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30218/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АКВАФРОСТ до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 26.09.2024 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ» до Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці; М/п «Чорноморськ», про коригування митної вартості товарів №UA500110/2024/000104/1 від 04.09.2024.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.06.2023 року між Компанією Global Floro AS (Алесунд, Норвегія, Постачальник) та ТОВ «Аквафрост» (Одеса, Україна, Покупець) був укладений Контракт №27/06/23-7, відповідно до умов якого Постачальник поставляє Товар, який вказується в Додатках до цього Контракту. 04.09.2024 уповноважена Позивачем особа звернувся до митного посту «Чорноморськ» Одеської митниці з електронною митною декларацією (ЕМД) №24UA500110006813U4 та пакетом документів для митного оформлення товару. Однак, в оформленні зазначеної електронної митної декларації відповідачем позивачу було відмовлено, в зв`язку із незгодою співробітників відповідача із заявленим уповноваженою особою позивача до оформлення вартістю товару. Відповідачем 23.07.2024 було складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500110/2024/000263 та ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів UA5001100/2024/000104/1. Позивач не погоджується з висновками викладеними в рішенні, з порядком його винесення, вважає протиправним.

01.10.2024 ухвалою судді позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ» було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом надання до суду належним чином (нотаріально) засвідчених перекладів на державну мову всіх документів, доданих до позовної заяви, що складені іноземною мовою.

11.10.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача (вхід.№52223/24) про відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи.

11.10.2024 до суду надійшла заява представника позивача (вхід.№52226/24) представника позивача, про усунення недоліків на виконання ухвали від 01.10.2024 надано завірену належним чином копію нотаріального перекладу документів по справі.

16.10.2023 ухвалою судді прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АКВАФРОСТ до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів. Зазначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) суддею одноособово.

28.10.2024 (вх.№ЕС/57452/23) від представника Одеської митниці до суду надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволені позовних вимог.

У відзиві вказано, що на виконання вимог статті 54 МКУ під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) 24UA500110005399U5 від 24.07.2024 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500110/2024/000104/1 від 04.09.2024.

Як стверджує відповідач, оскільки надані позивачем документи містили розбіжності, зазначені обставини виключали можливість перевірки митним органом числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов частини 1 статі 54 МКУ, та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості.

Відповідач зазначає, що підставі ч.3 статті 53 МКУ, п. 2.3 Правил заповнення декларації митної вартості, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: 1) банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг; 2) документи, що підтверджують вартість навантаження; 3) виписку з бухгалтерської документації, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 4) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Як стверджує відповідач, оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією (МД) 24UA500110006813U4 від 04.09.2024 містились розбіжності, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 МКУ, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ».

28.10.2024 до суду надійшло клопотання (вхід.№ЕС/57463/24) представника відповідача Одеської митниці, в якому заявник заперечує проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та просить суд постановити ухвалу, якою задовольнити заяву Одеської митниці про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 04.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання (вхід.№ЕС/57463/24) представника відповідача Одеської митниці, про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04.11.2024 (вхід.№ЕС/60230/24) від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

06.11.2024 (вхід.№ЕС/60896/24) від представника відповідача до суду надійшли заперечення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.

27.06.2023 між Компанією Global Floro AS (Алесунд, Норвегія, Постачальник) та ТОВ «Аквафрост» (Одеса, Україна, Покупець) був укладений контракт №27/06/23-7, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати покупцю товар, зазначений в інвойсі до цього контракту, а покупець зобов`язується прийняти Товар та своєчасно оплатити його вартість, в термін і на умовах, передбачених цим Контрактом. Номенклатура, асортимент, кількість і вартість, а також інші необхідні характеристики Товару, попередньо узгоджені Сторонами, вказуються в Інвойсі, який є невід`ємною частиною даного Контракту.

Пунктами 6.1, 6.2, 6.3 контракт №27/06/23-7 визначено, що товари повинні бути відправлені в експортній упаковці, що відповідає типу товару та стандарту країни Постачальника. Маркування Товару обумовлюється Сторонами додатково для кожної окремої поставки. Вартість тари, упаковки (пакування) та маркування входить у вартість Товару, якщо інше не зазначено в Інвойсі. Тара та упаковка (пакування) є неповоротніми.

В межах Контракту від 27.06.2023 ТОВ «Аквафрост» в січні 2024 р. погодило з Постачальником поставку товару «Ікра оселедця заморожена (Clupea Harendus) очищена, без ястикової оболонки, для промислової переробки, дата виготовлення 09.2023р.» вагою 20 000 кг на загальну суму 78 000, 00 дол. США, що засвідчено в інвойсі № 10011352 від 16.08.2024 року.

На виконання умов Контракту від 27.06.2023 ТОВ АКВАФРОСТ імпортувало на митну територію України у вересні 2024 року товар «Ікра оселедця заморожена».

Поставка товару здійснювалась на умовах FCA («Франко перевізник»).

04.09.2024 уповноважена позивачем особа (ТОВ «Інтертранс») звернулася до митного посту «Чорноморськ» Одеської митниці з електронною митною декларацією (ЕМД) № 24UA500110006813U4 та пакетом документів для митного оформлення товару, а саме:

- сертифікат якості (Certificate of quality) №б/н від 16.08.2024;

- пакувальний лист (Packing List) №б/н від 16.08.2024;

- рахунок-проформа (Proforma invoice) №101592 від 05.08.2024;

- рахунок-фактура (iнвойс) - (Commercial invoice) № 10011352 від 16.08.2024;

- автотранспортна накладна (Road consignment note) №б/н від 27.08.2024;

- міжнародний ветеринарний сертифікат або ветеринарне свідоцтво (Veterinary certificate) LT 0358139/L2-19751 від 27.08.2024;

- сертифікат про походження товару (Sertificate of origin) №AR629964335 від 22.08.2023;

- банківський платіжний документ, що стосується товару №10 від 07.08.2024;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 28/08 від 28.08.2024;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 14/08/19-20 від 14.08.2019;

- договір про надання послуг митного брокера № 2/24-БР від 01.01.2024;

- інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, зґенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) № 11839412 від 30.08.2024;

- декларація виробника від 16.08.2024.

Одеською митницею відповідно до частини 3 статті 53 МКУ декларанта зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг; 2) документи, що підтверджують вартість навантаження; 3) виписку з бухгалтерської документації, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 4) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

04.09.2024 року митним органом отримано лист уповноваженої особи позивачаз повідомленням, що у встановлений термін додаткові документи надаватись не будуть.

Одеська митниця за результатами розгляду поданих документів своїм рішенням № UA500110/2024/000104/1 від 04.09.2024 здійснила коригування заявленої позивачем митної вартості товару у сторону збільшення.

Також, Одеська митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500110/2024/000263.

В оскаржуваному рішенні № UA500110/2024/000104/1 від 04.09.2024 відповідачем було зазначено, що в поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, ознаки підробки та не подані всі документи, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема:

1) відповідно до п.6 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов`язана з їх транспортуванням для ввезення на митну територію України. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати:- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортноекспедиційних послуг відповідно до виставленого рахункафактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Юридичне управління Одеської митниці Але у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг не надано;

3) у довідці про транспортні витрати відсутнє посилання на договір на перевезення вантажу.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно положень МК України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:

1) наявність розбіжностей між окремими документами;

2) наявність ознак підробки певних документів;

3) відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Частинами 1, 2 ст. 59 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням методу за ціною договору щодо ідентичних товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Так, судом встановлено, що оскільки митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.58 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний метод.

В той же час, суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на таке.

Так, відповідач у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості, серед іншого, зазначив, що відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.

Проте суд не погоджується з зазначеними висновками відповідача з огляду на таке.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини десятої статті 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, якщо такі витрати (складові митної вартості) не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Тобто у разі включення до ціни товару вартості упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару.

Як вже встановлено судом, пунктами 6.1, 6.2, 6.3 контракт №27/06/23-7 визначено, що товари повинні бути відправлені в експортній упаковці, що відповідає типу товару та стандарту країни Постачальника. Маркування Товару обумовлюється Сторонами додатково для кожної окремої поставки. Вартість тари, упаковки (пакування) та маркування входить у вартість Товару, якщо інше не зазначено в Інвойсі. Тара та упаковка (пакування) є неповоротніми.

При цьому, в поданій 16.08.2024 декларації визначено процедуру постачання товару «ZZ00». Вiдповiдно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД «37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації поданої Декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

В інвойсі № 10011352 від 16.08.2024 зазначено умови поставки FCА Klaipeda, що означає те, що продавець передасть товар, випущений в митному режимі експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Отже, за умовами зовнішньоекономічного контракту ціна товару включає в себе вартість пакування, у зв`язку з чим згідно з положеннями підпункту «в» пункту 1 частини десятої статті 58 МК України ці витрати не додаються до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2019 у справі № 815/6794/17 та у справі № 160/8775/18 від 18.12.2019, що враховує суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Отже, вищевказані доводи відповідача є безпідставними.

Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем митного оформлення документів надано для підтвердження витрат на транспортування , суд зазначає.

Згідно з п.5 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати понесені Покупцем (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Так, уповноваженою позивачем особою з електронною митною декларацією (ЕМД) № 24UA500110006813U4 було надано, зокрема, документ, що підтверджує вартість перевезення товару, а саме довідку за вих.№28/08 від 28.08.2024р., що складена перевізником ТОВ «МАГТРАНС».

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного суду № 804/16553/14 від 31.05.2019, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що Такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Виходячи з переліку та змісту тих документів, що були надані декларантом одночасно з декларацією митному органу, суд вважає їх достатніми на підтвердження понесених позивачем витрат на транспортування товару.

Судом встановлено, що довідка за вих.№28/08 від 28.08.2024, що складена перевізником ТОВ «МАГТРАНС» містить всі необхідні дані для визначення вартості доставки товару, що сплачувалась позивачем і саме ця сума була включена до складу митної вартості і зазначена в ЕМД уповноваженим представником позивача.

У всіх наданих до митного оформлення документах стоїть одна і та сама вартість товару і оплату проведено також за ціною, визначеною сторонами контракту та зазначеною в інвойсі та інших документах.

Одеською митницею при прийнятті оскаржуваного рішення не було надано жодних доказів недостовірності заявленої ТОВ «АКВАФРОСТ» вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

На переконання суду правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.

Так, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 року по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер`їлдіз проти Туреччини).

За встановлених обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Відтак, наявність в оскаржуваному рішенні припущень митного органу свідчить про його невмотивованість.

З огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Митний орган зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у сумі 3172,72 грн

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАФРОСТ» судового збору у розмірі 3172,72 грн.

Як вже вказано судом, 11.10.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача (вхід.№52223/24) про відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, в якій позивач зазначає витрати по перекладу митних документів по справі № 420/30218/24 в розмірі - 3877,00 грн (Рахунок-фактура, Акт № 7 від 07.10.2024 та платіжна інструкція № 61194 від 08.10.2024) по оплаті перекладу.

Разом із даною заявою позивачем надано рахунок- фактуру №7 від 07.10.2024, акт №7 від 07.10.2024 та платіжну інструкцію №61194 від 08.10.2024 про сплату 3877,00 грн. За вказаним рахунком-фактури ФОП ОСОБА_1 було підготовлено переклад з англійської мови на українську таких документів: проформи-інвойсу; рахунку-фактури; сертифікату про переміщення товару; сертифікату якості, декларації виробника; міжнародної товарно-транспортної накладної; пакувального листа.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Втім, до суду від відповідача будь-яких заяв щодо заявлених позивачем витрат, пов`язаних із залученням перекладача, не надходили.

Відповідно до ч.6 ст.137 КАС України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

Положеннями ч.7 ст. 137 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.8 ст.137 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем організовано здійснення перекладу документів з англійської мови, а саме: проформи-інвойсу; рахунку-фактури; сертифікату про переміщення товару; сертифікату якості, декларації виробника; міжнародної товарно-транспортної накладної; пакувального листа.

Підпис перекладача був засвідчений приватним нотаріусом.

Так, позивачем були понесені витрати у зв`язку із залученням перекладача у загальному розмірі 3877,00 грн.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем вже під час розгляду справи в суді першої інстанції та наданий до суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Отже, суд вважає, що пов`язані з перекладом документів є судовими витратами у розумінні ст. 132 КАС України.

Таким чином, враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на залучення перекладача, вимоги ТОВ «АКВАФРОСТ» в частині стягнення з Одеської митниці на користь позивача витрат, пов`язаних із залученням перекладача, у розмірі 3877,00 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо наголошень відповідача про не надання позивачем таких перекладів митному органу, то суд зазначає, що порядок розгляду справи, у тому числі, надання сторонами доказів, встановлюється нормами Кодексу адміністративного судочинства України та саме вказаними нормами, як пріоритетними, суд керується під час розгляду справи та прийняття рішення. При цьому, порядок подання митному органу документів, їх прийняття останнім, не входить до предмету доказування, а тому не є суттєвим під час надання оцінки наявним доказам та прийняття рішення по суті.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 80, 134, 142, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю АКВАФРОСТ до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500110/2024/000104/1 від 04.09.2024.

Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю АКВАФРОСТ суму сплаченого судового збору у розмірі 3172,72 грн.

Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю АКВАФРОСТ судові витрати, пов`язані із залученням перекладача у розмірі 3877,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю АКВАФРОСТ (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, буд. 1-Е, код ЄДРПОУ 33798852);

Відповідач Одеська митниця (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, код ЄДРПОУ ВП 44005631).

СуддяОлена СКУПІНСЬКА