Ухвала

від 21.11.2024 по справі 520/31362/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

21 листопада 2024 року справа №520/31362/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Кооперативна, 12/14,м.Харків, 61103, код ЄДРПОУ44045454) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна та заборони на його відчуження - з квартири АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладений 27.09.2009 року за номером обтяження 9288837, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 1159-14/09, Орджонікідзевський ВДВС Харківського МУЮ;

- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції зняти арешт та заборону відчуження з квартири АДРЕСА_2 , що зареєстрована за ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладений 27.09.2009 року за номером обтяження 9288837, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 1159-14/09, Орджонікідзевський ВДВС Харківського МУЮ.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що не має можливості прийняти спадщину, оскільки, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, на зазначену квартиру постановою Орджонікідзевського ВДВС Харківського МУЮ за № 1159-14/09 від 27.09.2009р. накладено арешт та заборону його відчуження. Наголосила, що існування арешту на майно її померлої матері та померлого брата порушує її конституційне право на прийняття спадщини, а тому просила скасувати накладений на нерухоме майно арешт у судовому порядку.

Розглянувши надані документи, дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив наступне.

У позовній заяві позивач зазначила, що під час прийняття спадщини з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна їй стало відомо, що 27.09.2009 року за номером обтяження 9288837, постановою Орджонікідзевського ВДВС Харківського МУЮ за № 1159-14/09 від 27.09.2009р. накладено арешт майна.

У зв`язку з цим, позивач через свого представника звернулася до відповідача з запитом щодо з`ясування підстав для накладення арешту та його зняття.

Відповідач повідомив, що на виконанні у відділі виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_3 не перебуває. З відомостей, що містяться в Державному реєстрі неможливо встановити номер виконавчого провадження в межах якого накладений арешт, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву 3 роки та на теперішній час у відділу відсутні законні підстави для зняття арешту.

Позивач зазначає, що вказані обставини позбавляють її можливості реалізації свого права на прийняття спадщини, у зв`язку з чим звернулася з цією позовною заявою до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №340/25/19.

Також суд зазначає, що у Постанові Великої палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/1247/18 вказано, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 Цивільно-процесуального кодексу України, статті 20 Господарсько-процесуального кодексу України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №815/4232/17; від 22.04.2019 у справі №757/53656/17-а, від 12.02.2020 у справі №813/1341/15 (11-38апп19), від 05.05.2020 №554/8004/16-ц (14-431цс19), у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №643/5597/19.

Отже, даний спір, який виник між позивачкою та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження в адміністративній справі - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного суду загальної юрисдикції, в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз`яснити, що ухвала підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя Рубан В.В.