Рішення

від 22.11.2024 по справі 600/4105/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/4105/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , 02 лютого 1998 року, на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , 02 лютого 1998 року у відповідності до вимог абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із здійсненням догляду за своєю дружиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом ІІ групи.

В обґрунтування позову позивач посилався на наявність у нього підстав для звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Вказано, що 31 липня 2024 року позивач подав відповідачу рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», однак станом на день подання до суду цього позову позивач не отримав відповіді від військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби. Разом з цим, позивач в усній формі отримав від відповідача інформацію про відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби. З указаним позивач не погоджується і вважає, що його право на звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, кореспондується з обов`язком військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення з військової служби та звільнити позивача.

Ухвалою суду від 25 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії всіх документів, які стосуються спірних відносин (зокрема, рапорт позивача про звільнення з військової служби з додатками, рішення відповідача, прийняте за результатами розгляду рапорту позивача тощо).

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що надані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи не підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною. Зазначено, що для звільнення з військової служби позивачу необхідно надати документи, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за своєю дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Зі змісту доданої до рапорту довідки до акту огляду МСЕК 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року, якою підтверджується факт встановлення дружині позивача ІІ групи інвалідності, не вбачається необхідності здійснення за нею саме постійного догляду. Водночас сама по собі наявність інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду і, відповідно, звільнення з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказуючи на законність оскаржуваної відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) від 19 листопада 2023 року №754-ОС солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 08 лютого 2024 року №08/475 ОСОБА_1 з 19 листопада 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України від 07 листопада 2022 року №758/2022.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08 грудня 2023 року №803-ОС позивача призначено інспектором прикордонної служби 2 категорії гранатометником першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, 31 липня 2024 року позивач подав на ім`я начальника третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_3 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Вказаний рапорт зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 01 серпня 2024 року за вх. №27/38053/24-Вн.

До рапорту про звільнення з військової служби позивачем додано такі документи:

- копії паспортів громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;

- копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14 січня 2020 року, відповідно до якого між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб 14 січня 2020 року;

- копію витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №7317-1798626-2018, відповідно до якого ОСОБА_1 з 05 березня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- копію довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Іванковецькою сільською радою Кельменецького району Чернівецької області 05 березня 2020 року №602, згідно з якою ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- копію довідки Іванковецького старостинського округу №10 Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області від 17 травня 2024 року №400, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 разом з дружиною ОСОБА_2 ;

- копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню строком до 01 червня 2025 року. Також у довідці зазначено, що ОСОБА_2 протипоказана праця в звичайних виробничих умовах.

З матеріалів справи також вбачається, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби був переданий до розгляду коменданту третьої прикордонної комендатури швидкого реагування полковнику ОСОБА_6 , а в подальшому начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом від 09 серпня 2024 року №08/39768/24-Вн, що доданий до відзиву, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби.

Так, у названому вище листі вказано, що в наданій до рапорту про звільнення з військової служби довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року ОСОБА_2 зазначено: «Група інвалідності друга з 25 травня 2024 року, загальне захворювання на строк до 01 червня 2025 року. Протипоказана праця в звичайних виробничих умовах». Положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить про необхідність здійснення постійного догляду. Відповідно, сама по собі наявність інвалідності ІІ групи не є підставою для необхідності здійснення постійного догляду. У зв`язку із зазначеним довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №800843 від 21 травня 2024 року не підтверджує необхідність здійснення постійного догляду, відповідно, не може бути взята до уваги як належний та допустимий доказ необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 Додатково в листі зазначено, що позивач має право оскаржити відповідь до суду в порядку і терміни, визначені, зокрема, Кодексом адміністративного судочинства України.

За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Зокрема, згідно з абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести два факти:

- наявність у дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою дружиною (чоловіком).

Лише за умови підтвердження таких двох взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут).

Частиною четвертою вступу Статуту передбачено, що його дія поширюється і на військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Відповідно до пункту 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі Положення №1115/2009).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

Згідно з пунктом 265 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; 2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із виключенням з військового обліку.

Пунктом 270 Положення №1115/2009 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється:

1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби;

2) начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно;

2-1) керівником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - усіх військовослужбовців у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, які проходять службу в цьому розвідувальному органі (крім заступників керівника розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби);

3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно;

4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала).

Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.

Згідно з пунктом 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Для звільнення з військової служби за власним бажанням особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, подають у порядку підпорядкування рапорт начальнику органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу (абзац 1 пункту 285 Положення №1115/2009).

Відповідно до абзацу 1 пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Отже, звільнення військовослужбовців органів Державної прикордонної служби України з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Так, дослідженням змісту довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ від 21 травня 2024 року, яка була додана до рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, судом встановлено, що дружині позивача ОСОБА_2 дійсно встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням строком до 01 червня 2025 року. У пункті 12 названої вище довідки вказано, що ОСОБА_2 протипоказана праця в звичайних виробничих умовах.

Разом з цим, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, відповідач виходив з того, що довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ від 21 травня 2024 року не підтверджує необхідність здійснення саме постійного догляду за дружиною, а сама по собі наявність у неї інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду.

Надаючи оцінку доводам відповідача, якими він обґрунтовує відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №1009 від 02.12.2015, №477 від 27.07.2016, №582 від 21.05.2024) (далі Перелік №413) затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.

Так, згідно з указаним Переліком №413 однією з підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу з військової служби через сімейні обставини та інші поважні причини є необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку №413).

Аналізуючи норми Переліку №413 у співвідношенні з абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд зазначає, що у даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки норми Переліку №413 не суперечать Закону України №2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров`я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб`єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, оскільки воно не передбачає одночасної можливості різних суб`єктів (ЛКК і МСЕК) підтверджувати ідентичні обставини.

Разом з цим Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

З урахуванням наведеного суд вважає, що необхідність здійснення догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як зазначалось судом вище, для звільнення військовослужбовця з військової служби саме на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ необхідно довести факт наявності у дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи, а також факт необхідності здійснювати постійний догляд за такою дружиною (чоловіком).

Суд зауважує, що сама по собі наявність в особи інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду за нею, тобто така особа може самостійно себе обслуговувати.

Зазначене кореспондується з абзацом 16 пункту 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, відповідно до якого підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Відповідно, факт необхідності у здійсненні постійного догляду має бути взаємопов`язаний з фактом наявності в особи інвалідності ІІ групи. Лише за умови підтвердження таких двох взаємопов`язаних між собою фактів військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Між тим, надана ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби довідка до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ від 21 травня 2024 року не містить рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, із зазначенням про систематичність чи іншу періодичність такого догляду.

Оскільки позивачем доведено лише наявність у його дружини інвалідності ІІ групи, однак не доведено факту необхідності здійснення за нею постійного догляду за нею (не надано відповідного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби не надав відповідачу усіх необхідних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Доводи позову, якими позивач обґрунтовує заявлені у ньому вимоги, не спростовують висновків начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, що викладені у листі від 09 серпня 2024 року №08/39768/24-Вн.

Також суд вважає безпідставними посилання позивача у позові на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджені Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, оскільки, як свідчать обставини справи і що не заперечується сторонами, позивач проходить службу в органах Державної прикордонної служби України. Водночас порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, норми якого і підлягають застосуванню у даних спірних відносинах.

З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача. У даних спірних відносинах військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові підстави для задоволення даного позову відсутні.

Водночас суд зазначає, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які були додані до рапорту, зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_1 від 01 серпня 2024 року за вх.№27/38053/24-Вн, не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 листопада 2024 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ); відповідач Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя О.П. Лелюк