Рішення

від 22.11.2024 по справі 620/7021/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року Чернігів Справа № 620/7021/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді ТкаченкоО.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба", в якому просить стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Ніжинський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA278999980313111230000025303, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 195 452,34 грн адміністративно-господарських санкцій та 2 345,40 грн пені

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позивач не надав доказів, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік. Вказує, що товариство протягом 2023 року систематично направляло до Бахмацького відділу Ніжинської філії Чернігівського обласного центру зайнятості звіти форма 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також наголошує, що у 2023 році на підприємстві працювала особа з інвалідністю ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою МСЕК та посвідченням №211, яке видане 27.02.2022 та дійсне до 23.08.2022, а з 24.08.2022 по закінченню бойових дій на території України, оскільки на час дії воєнного стану діє спрощена процедура продовження інвалідності, повторний огляд, строк якого припав на період діє воєнного стану в України має бути проведений протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану за умови неможливості направлення.

Позивач подав відповідь на відзив, заперечив проти доводів відповідача, зазначив, що звітність форми №3-ПН лише підтверджує бажання роботодавця здійснити укомплектування вакансій за сприянням служби зайнятості, проте протягом 2023 року особи з інвалідністю до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» так і не були працевлаштовані. Також зауважує про відсутність будь-яких доказів щодо неможливості направлення на повторний огляд МСЕК ОСОБА_1 , тому неправильно вказувати, що даній особі продовжено строк дії, раніше встановленої МСЕК до 01.07.2022, інвалідності до закінчення бойових дій на території України. Підтримав позовні вимоги з підстав , зазначених у позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба» (код ЄДРПОУ 03796146) є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Згідно з вимогами чинного законодавства України відповідач несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідно до Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 10.03.2023 №14-1 і наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 10.03.2023 №17, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за №456/39512, позивачем у формі електронного документа через електронний кабінет СТОВ "Дружба", на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024 направлено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

За надісланим відповідачу розрахунком середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 13 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця (а.с. 9).

Таким чином, з розрахунку вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2023 році відповідач до 15.04.2024 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 195452,34 грн. А у зв`язку з несплатою вказаної суми позивачем нарахована пеня в сумі 2345,40 грн (а.с. 12).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин 2 та 5 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Частиною 1 статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно із частиною 1 статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Водночас частиною 3 статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за №565/37901 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».

Вказаними Порядками встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним(нею) особи).

Актуальність зазначеної(их) у поданій формі №3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця (Розділ І Порядку №827-22).

Таким чином, звіт форми №3-ПН є доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.

Отже, якщо роботодавець подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк, то вважається, що він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 по справі №806/1368/17.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 17.09.2020 №160/4443/19, від 11.08.2021 №260/557/19, від 22.06.2022 по справі №826/11977/18.

У ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачем протягом 2023 року подавалася до Бахмацького відділу Ніжинської філії Чернігівського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копіями звітностей форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 01.03.2023, від 31.03.2023, від 01.05.2023, від 31.05.2023, від 03.07.2023, від 01.08.2023, від 31.08.2023, від 02.10.2023, від 01.11.2023, від 30.11.2023 та листом Ніжинської філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 13.03.2024 №13.7/198-24 (а.с. 3291, 105).

Будь-яких доказів відмови позивача в працевлаштуванні осіб з інвалідністю матеріали справи не містять.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Суд зазначає, що обов`язком роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично є укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості. Отже, відсутність такого направлення чи самостійного звернення особи з інвалідністю на підприємство з питань працевлаштування (укладення трудової угоди) виключає наявність порушення вимог чинного законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок відсутності працевлаштування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №520/2875/2020, від 11.05.2023 №520/1450/2020.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано до центру зайнятості звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій спростовується матеріалами справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 7274, 77, 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. В.Радченка, 14, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14017, код ЄДРПОУ 14220194).

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" (вул.Кеслера, 6, с.Курінь, Ніжинський р-н, Чернігівська обл., 16544, код ЄДРПОУ 03796146).

Повний текст рішення суду складено 22 листопада 2024 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО