Постанова

від 21.10.2024 по справі 371/741/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/9351/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі представника позивача - адвоката Швачки В. Ю.,

представника відповідача СФГ «Панчук» адвоката Побережник А. О.,

представника Миронівської сільської ради - Лях В. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Миронівської міської ради Обухівського районну Київської області та Селянського (фермерського) господарства «Панчук», в інтересах якого діє адвокат Побережник Альона Олександрівна,

на рішення Миронівського районного суду Київської області

від 13 лютого 2024 року

та на додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області

від 09 квітня 2024 року

у складі судді Капшук Л. О.

у цивільній справі № 371/741/22 Миронівського районного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Миронівської міської ради Обухівського району Київської області,

Селянського (фермерського) господарства «Панчук»

про витребування земельної ділянки, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який мав право на отримання у власність земельної ділянки, як власник земельної частки (паю) розміром 4,41 га, яка знаходилась на території Потіцької сільської ради.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року № 2о-36/2010 спадщину у виді земельної частки (паю) розміром 4,41 га, що залишилася після смерті ОСОБА_2 визнано відумерлою.

Відповідно до рішення Миронівського районного суду Київської області у справі № 371/1497/16 від 11 січня 2017 року позивачці продовжено строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2

14 лютого 2017 року вона звернулася до Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2

11 квітня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за Потіцькою сільською радою зареєстроване право комунальної власності на земельну ділянку розміром 4,2701 га з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246. Зазначена земельна ділянка була сформована шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_2 та була визнана відумерлою спадщиною. Однією з підстав для реєстрації права власності на земельну ділянку стало рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року № 2о-36/2010.

03 жовтня 2017 року зазначену земельну ділянку Потіцька сільська рада передала в оренду СФГ «Панчук» терміном на 15 років на підставі договору оренди.

Вказала, що Потіцька сільська рада була обізнана про те, що їй надано додатковий строк для подання заяви для прийняття спадщини, проте вчинила дії щодо виділення земельної частки в натурі (на місцевості) та передачі сформованої земельної ділянки в оренду. Внаслідок цих дій право власності на земельну частку (пай), яке належало спадкоємцю, трансформувалося в об?єкт цивільних прав - земельну ділянку.

У зв?язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва на спадщину через відсутність у позивача документів, що посвідчують право власності на спадкове майно, позивач звернулася до Миронівського районного суду Київської області з позовом про визнання у порядку спадкування права на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 371/1416/19 визнано право позивача на земельну частку (пай) середнім розміром 4,41 га в умовних кадастрових гектарах при паюванні сільськогосподарських земель, переданих у колективну власність згідно Державного акта на право колективної власності на землю КВ, виданого Потіцькою сільською радою 27 квітня 1995 року КСП ім. Карла Маркса у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Відтак, вважала, що цим рішенням її визнано спадкоємцем ОСОБА_2 .

З огляду на наведене позивач вважала, що вона, як спадкоємець, набула право на спадкування права на земельну частку (пай) з часу відкриття спадщини. Також з часу відкриття спадщини вона набула речове право на отримання у власність земельної ділянки та як неволодіючий власник спадщини - право на захист цього права, в тому числі на витребування спадкового майна від його добросовісного набувача, зокрема, у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. Оскільки спадщина, незалежно від часу її прийняття, належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, то виключне право на підписання договору оренди землі належить лише власнику, а його підписання іншою особою свідчить про порушення законних прав орендодавця під час укладення договору оренди землі.

Також, обґрунтовуючи вимоги до СФГ «Панчук» вказувала, що земельну ділянку з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246, яка є комунальною власністю, передано в оренду без проведення земельних торгів з продажу права оренди цієї земельної ділянки, що є порушенням земельного законодавства, зокрема вимог частин 1 та 2 статті 124 ЗК України і підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

З огляду на наведені обставини, посилаючись на положення частини 1 статті 1216, частини 1 статті 1218, частини 3 статті 1223, частини 5 статті 1268, частини 2 статті 1280, статті 387, пункту 3 частини 1 статті 388, 396 ЦК України, просила витребувати на її користь у Миронівської міської ради, яка є правонаступником Потіцької сільської ради, земельну ділянку з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246 загальною площею 4,2701 га, розташовану на території Потіцької сільської ради, а також визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 03 жовтня 2017 року, який був укладений між Потіцькою сільською радою та СФГ «Панчук», посилаючись на положення частини 1 та 2 статті 1220, частини 5 статті 1268, статей 16, 203, 215 ЦК України, частин 1 та 2 статті 124 ЗУ України.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року позов задоволено.

Витребувано у Миронівської міської ради Обухівського району Київської області на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246 загальною площею 4,2701 га.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 03 жовтня 2017 року між Потіцькою сільською радою та Селянським (фермерським) господарством «Панчук» щодо земельної ділянки загальною площею 4,2701 га з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246.

Додатковим рішенням Миронівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Швачки В. Ю. про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково. Стягнуто з Миронівської міської ради Обухівського району Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3750 гривень 00 копійок. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Панчук» на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 750 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі Селянське (фермерського) господарство «Панчук», в інтересах якого діє адвокат Побережник А. О., посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду від 13 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт вказував на те, що у даній справі спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщина після нього відкрилась у 1997 році, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК УРСР, висновок суду першої інстанції про протилежне суперечить вимогам законодавства, висновкам щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, та є необґрунтованими, оскільки сторонами визнається, що у визначений законодавством шестимісячний строк жодною особою, яка вважає себе спадкоємцем спадщина прийнята не була, також позивач не вступила у фактичне володіння спадковим майном. Позивач є двоюрідною сестрою ОСОБА_2 , тому, у відповідності норм статей 529-530 ЦК УРСР, який був чинним на час відкриття спадщини, двоюрідні сестри до кола спадкоємців за законом не включені. А отже, стверджує, що позивачу не належить право на земельну ділянку (пай) середнім розміром 4.41 в умовних кадастрових гектарах при паюванні сільськогосподарських земель, у порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , та відповідно не належить право на земельну ділянку, яка є предметом спору, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вказує, що аналогічну правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 р. у справі №530/306/18.

Також, апелянт вважає, що рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року у справі №371/1497/16-ц, яким позивачці ОСОБА_1 продовжено строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , не є преюдиційним, оскільки відповідач СФГ «Панчук» не був учасником у справі № 371/1497/16, а мотивувальна частина даного рішення не містить встановлення статусу ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_2 , та посилання на докази, які б це підтверджували. Вважає, що у даній справі позивачем не доведено її права на спадкування, нею не подавались та судом не досліджувались матеріали спадкової справи, документи про родинні зв`язки позивачки з померлим , факт подання заяви про прийняття спадщини/вступу у фактичне володіння, тощо.

Щодо визнання недійсним договору оренди вважає, що твердження про порушення ст. 134 ЗК України щодо обов`язковості проведення земельних торгів (через їх непроведення) спростовуються абзацом 22 ст. 134 ЗК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди), відповідно до якого не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі поновлення договорів оренди.

При цьому також зазначала, що позивачка ще з грудня 2016 року ініціює позови щодо оформлення спадкових справ після смерті ОСОБА_2 , а тому вона повинна була і могла довідатись про стан майнових прав щодо земельної ділянки, яка є предметом спору, не пізніше 14 лютого 2017 року, а тому строк позовної давності щодо позовних вимог минув ще 14 лютого 2020 року.

Також Селянське (фермерське) господарство «Панчук» подало апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду. Вказує на те, що заява про ухвалення додаткового рішення була подана на адресу суду 20 лютого 2024 року, в той час як оскаржуване рішення суду було ухвалено 13 лютого 2024 року, тобто з пропуском 5-ти денного строку, визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Також звертає увагу на те, що судом першої інстанції при ухвалені додаткового рішення та вирішення питання про розподіл судових витрат не застосував ч. 3 ст. 141 ЦПК України щодо обґрунтованості їх розміру та пропорційності щодо предмета спору. Вважає, що розмір витрат, заявлених стороною позивача є завищеним, безпідставними та недоведеними в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Миронівська міська рада Обухівського районну Київської області, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду від 13 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив всі нормативні акти, якими регулювалось прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, правові висновки Верховного Суду щодо порядку спадкування за ЦК УРСР, та не встановив чи входить позивач до кола спадкоємців.

Вважає, що позивач не є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 та, відповідно, не є власником спірної земельної ділянки, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання договору оренди недійсним, оскільки ним не порушуються будь-які права позивачки. Вказує, що СФГ Панчук був орендарем спірної земельної ділянки з 2010 року. До укладення оспорюваного договору у 2016 році між відповідачами Миронівською міською радою Обухівського району Київської області та Селянським (фермерським) господарством «Панчук» було укладено договір оренди землі, та в подальшому, у зв`язку із завершенням формування земельної ділянки, яка на той час входила до складу відумерлої спадщини, із присвоєнням кадастрового номера 3222985900:02:001:0246, враховуючи переважне право Фермерського господарства на користування такою ділянкою, між відповідачами було укладено (поновлено) договір її оренди, тому позовні вимоги позивача, обґрунтовані на порушенні відповідачами ст. 134 ЗК України є безпідставними.

Також вважає, що судом не було враховано, у позивача неодноразово були підстави та причини з яких вона могла і повинна була визначити, що саме входить до складу спадщини: права, обов`язки, майно, тощо. Посилання суду першої інстанції про застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями) не є вірним, оскільки ці норми матеріального права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Правом подачі відзиву на апеляційні скарги учасники справи не скористались.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник СФГ «Панчук» адвокат Побережник А. О. апеляційні скарги підтримав із наведених у них підстав та доводів, просив судові рішення скасувати у позові відмовити.

Представник Миронівської сільської ради ЛяхВ. М. апеляційну скаргу підтримав із наведених у них підстав та доводів, просив судове рішення скасувати у позові відмовити

Представника позивача - адвоката Швачка В. Ю., проти задоволення апеляційних скарг заперечила, вважаючи судові рішення законними й обґрунтованими. Після переходу до судових дебатів заявила клопотання про долучення додаткових доказів, яке колегією суддів залишено без задоволення у зв`язку із порушенням встановленого процесуальним законом порядку подання.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 у справі № 2о- 36/2010 спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_2 у виді земельної частки (паю) розміром 4,41 га, яка знаходиться на території Потіцької сільської ради, визнано відумерлою та передано територіальній громаді Потіцької сільської ради (а.с. 17).

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року у справі № 371/1497/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області про продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини. Продовжено ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини терміном у два місяці, достатній для подачі нею заяви про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Потік Миронівського району Київської області.

Як зазначив суд першої інстанції, із посиланням на рішення суду від 11 січня 2017 року, останнім встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складалася із права на отримання у власність земельної ділянки; зазначені обставини підтверджуються інформацією, яка міститься в довідці відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області про те, що ОСОБА_2 був включений до списку громадян членів колективного сільськогосподарського підприємства внесений за №121; згідно повідомлення державного нотаріуса Миронівської районної державної нотаріальної контори № 1431/01-16 від 25 листопада 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини; пропуск позивачем строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 є поважним, інші спадкоємці за заповітом та за законом відсутні.

Також судом встановлено, що 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 подала до Миронівської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 й 14 лютого 2017 року Миронівською районною державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 60239997 (номер у нотаріуса 39/2017).

Такі обставини підтверджуються рішення Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 року у справі № 371/1497/16-ц (а.с. 185 зв.-186), Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 46755881 від 14 лютого 2017 року (а.с. 184), заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини (а.с. 183).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246 площею 4.2701 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Київська область, Миронівський район, зареєстроване за Потіцькою сільською радою 05 квітня 2017 року державним реєстратором КП Миронівської міської ради «Миронівка - реєстр» на підставі витягу з ДЗК про земельну ділянку серії НВ номер 3208649172017, виданого 31 березня 2017 року Відділом у Миронівському районі Управління Держгеокадастру у Київській області та рішення Миронівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року у справі № 2о-36/2010.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 03 жовтня 2017 року 17 жовтня 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246 передана Потіцькою сільською радою в оренду СФГ «Панчук» на 15 років.

Також судом встановлено, що Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року (а. с. 187-197) постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» про визнання права на земельні частки (паї) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_2 скасоване.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Потіцької сільської ради Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Київської області, Миронівської районної державної адміністрації Київської області, головного управління Держгеокадастру у Київській області, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Потік» про визнання права на земельні частки (паї) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_2 змінене, з викладенням її мотивувальної частини в редакції постанови Верховного Суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції суд виходив із того, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 січня 2017 у справі № 371/1497/16-ц ОСОБА_1 продовжено строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , й таким рішенням встановлено, що нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв?язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини, а не в зв?язку з відсутністю у позивача права на спадкування; а Верховний Суд, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду та змінюючи мотивувальну частину рішення Миронівського районного суду у справі № 371/1415/19, не вказав на хибність висновків судів щодо наявного у позивача права на спадкування, й не виснував про відсутність порушеного права позивача, як спадкоємця, а дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав та пред`явлення позову до неналежних відповідачів Миронівської РДА, ГУ Держгеокадастру у Київській області, СГТОВ «Потік». З огляду на таке й враховуючи, що строк на прийняття спадщини продовжений ОСОБА_1 у 2017 році, суд вважав що правовідносини зі спадкування майна після смерті ОСОБА_2 продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року, позивач входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , й може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України, відповідно, має право витребувати прийняте у спадщину нерухоме майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Задовольняючи вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд виходив із того, що з моменту формування земельної ділянки з кадастровим номером 3222985900:02:001:0246 на місцевості та державної реєстрації права власності така земельна ділянка набула статусу об`єкту цивільних прав - нерухомого майна у виді земельної ділянки комунальної власності. З огляду на таке суд вважав, що оспорюваний договір оренди укладений щодо нового предмету договору (земельної ділянки комунальної власності) з новим власником (розпорядником) такої земельної ділянки, а тому такий договір не можна вважати поновленням попереднього договору оренди чи укладенням такого договору на новий строк, тож до порядку укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки підлягали застосуванню положення частини 2 статті 124, частини 1 статті 134 ЗУ України та частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі». Відтак суд дійшов висновку про те, що Потіцька сільська рада, укладаючи договір оренди земельної ділянки без проведення аукціону, вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оспорюваний договір укладений з порушенням порядку укладення договору оренди вимогам законодавства, що відповідно до приписів статті 203, 2015 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Колегія суддів не погоджується такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Позивачка ОСОБА_1 вважаючи себе спадкоємцем після померлого ОСОБА_2 стверджує про порушення її прав на майно, а саме земельну ділянку, яка на її думку вибула з її володіння як власника-спадкоємця у зв`язку із визнанням спадщини відумерлою.

Отже, в межах справи позивачці належало довести її права як спадкоємця, та порушення таких прав з боку відповідачів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже спадщина відкрилась у вказану дату.

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З огляду на викладене, спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після ОСОБА_5 , який помер регулюються саме положеннями ЦК Української РСР, а не ЦК України, як помилково вважав суд першої інстанції посилаючись на те, що поновлення судом строку на прийняття спадщини відповідно у 2017 році є підставою вважати, що правовідносини тривають, а відтак регулюються положеннями ЦК України, адже не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).

Отже саме по собі рішення про продовження строку для прийняття спадщини не свідчить про набуття позивачкою статусу спадкоємця.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Так, статтями 528 та 529 ЦК УРСР (що були чинні на час смерті спадкодавця) визначено черговість спадкоємців за законом, а саме: спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Тлумачення положень ЦК УРСР свідчить про те, що статтями 529, 530 ЦК УРСР визначено вичерпний перелік черг спадкоємців, якими не передбачено право на спадкування за законом двоюрідними родичами, зокрема сестрами, після смерті спадкодавця. Спадкування за правом представлення положеннями ЦК УРСР також не передбачено.

Отже у позивачки ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 не виникло, оскільки на час відкриття спадщини ЦК УРСР не передбачав у жодній черзі за законом спадкоємців померлого двоюрідної сестри.

Наявність судового рішення про продовження про продовження строку для прийняття спадщини наведеного не спростовує й не є правостворюючим актом, який наділяє позивачку статусом спадкоємиці.

Щодо самої спадщини, на яку претендує позивачка, вважаючи достатнім наявність судового рішення про продовження строку на її прийняття, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави (частини перша-третя статті 555 ЦК УРСР).

Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою.

Отже, не залежно від ухвалення 22 вересня 2010 року Миронівським районний судом Київської області рішення у справі від № 2о-36/2010 про визнання відумерлою спадщини у виді земельної частки (паю) розміром 4,41 га, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , спадщина вважалася такою, що перейшла до держави відповідно до положень ст. 555 ЦК УРСР й продовження позивачці строку на прийняття спадщини, не породжує права вимагати її передання в натурі відповідно до правил ч. 2 ст. 1280 ЦК України, адже такі положення не регулюють спірних правовідносин з огляду на час відкриття спадщини.

Наведені положення норм матеріального права залишились поза увагою суду першої інстанції, що стало підставою для помилкових висновків щодо набуття позичкою права на спадкування й порушення її прав на спадкове майно.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що право на захист якого ОСОБА_1 звернулася із позовом, у неї відсутнє, що є самостійною й достатньою підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову як у частині вимог про витребування земельної ділянки так і в частині вимог про визнання недійсним договору її оренди із СФГ «Панчук».

З огляду на наведене, ураховуючи, що доводи апеляційних скарг знайшли підтвердження, й встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки підстави для задоволення позову відсутні, додаткове судове рішення про стягнення на користь позивачки витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Визначаючи розмір судового збору, що підлягає стягненню з позивачки на користь відповідачів колегія суддів виходить із того, що у справі заявлено вимогу майнового та немайнового характеру. Вартість земельної частки (паю), зазначена у п. 2.3 договору оренди земельної ділянки від 03 жовтня 2017 року на підставі довідки відділу Держгеокадастру у Миронівському районі № 9186-17, становить 182 669 грн й приймається колегією суддів для визначення ціни позову та обрахунку розміру судового збору.

Відповідно судовий збір за подання позовної заяви у даній справі (2022 рік, п.м. 2 481 грн) становить 1 826,69 грн (1% ціни позову)+992,4 грн (0,4 п.м немайнова вимога) = 2 819,09 грн, Розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 4 228,6 грн, а саме - 2 740,04 грн за майнову вимогу та 1488,6 грн за немайнову вимогу.

Ураховуючи обсяг та зміст позовних вимог та результати апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на користь Миронівської міської ради Обухівського районну Київської області у розмірі 2740,04 грн та на користь Селянського (фермерського) господарства «Панчук» в розмірі 1488,6 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Миронівської міської ради Обухівського району Київської області та Селянського (фермерського) господарства «Панчук», в інтересах якого діє адвокат Побережник Альона Олександрівна, задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року та додаткове рішення Миронівського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миронівської міської ради Обухівського району Київської області 2740,04 грн витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Селянського (фермерського) господарства «Панчук» 1488,6 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 листопада 2024 року.

Судді Є. П. Євграфова

О. В. Желепа

О. Ф. Мазурик