Ухвала

від 11.11.2024 по справі 760/22448/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №760/22448/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/6825/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Накладено арешт на тимчасово вилучене під час обшуку 12.09.2024 року майно, яке вилучено за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів, а саме:

- Мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro» темного кольору, 128Gb, IMEI: НОМЕР_1 , сім карта Київстар, який належить ОСОБА_6 ,

- Samsung Galaxy S20 сірого кольору, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 ,

- Ноутбук марки HP сірого кольору, S/N: НОМЕР_4 ; який належить ОСОБА_6 ,

- Блокнот з чорновими записами темного кольору з надписом « ОСОБА_9 »;

- Чорнові записи на 5 арк.;

- Прайс-лист на військову тематику на 2 арк.;

- Комерційна пропозиція № 101 від 08.02.2024 року на 2 арк.;

- Калькуляція на виріб БП-0.5-17х23 від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб ПП-1.1 (3130х1560х300) від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб СПБ (2740х2140х200) від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Специфікація (Копія) з кресленнями на 5 арк.;

- Лист командувача ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.02.2024 року за № 343/3004 на адресу ТОВ «ЗЗВ «Дорожні та енергетичні конструкції» на 1 арк.;

- Договір позики № 12/2024 від 26.06.2024 року з підписом ОСОБА_6 на 4 арк.;

- Рахунок по акту № 203 від 24.01.2024 року на 1 арк.;

- Додаткова угода № 1 до кредитного договору від 06.07.2022 року з підписом ОСОБА_6 на 2 арк., з метою збереження речових доказів.

Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 рокута постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18 січня 2024 року.

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що слідчий суддя наклав арешт на майно необґрунтовано та з порушенням вимог, встановлених у ст.ст.98, 132, 170-173, 370, 372, 379 КПК України.

Зазначає, що досудове розслідування та відповідні процесуальні дії у кримінальному провадженні проводяться з грубим порушенням вимог чинного кримінального процесуального законодавства, а отримані за результатами відповідних процесуальних дій документи (докази) є протиправними та не можуть братись до уваги при мотивуванні накладення арешту на майно.

Як вважає апелянт, неврахування слідчим суддею таких грубих процесуальних порушень призвело до постановлення незаконної ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

На переконання представника власника майна, вся логічна послідовність дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, від моменту внесення відомостей до ЄРДР до постановлення оскаржуваної ухвали, свідчить про істотне порушення вимог чинного кримінального процесуального законодавства щодо підстав та порядку накладення арешту на майно.

Таким чином, в порушення вимог КПК України, в оскаржуваній ухвалі не наведено жодних встановлених досудовим розслідуванням обставин, з посиланням на допустимі докази, а також мотивів, з яких прокурор виходив, ініціюючи питання про накладення арешту на майно, та дійшов висновку про існування потреб досудового розслідування, які б виправдовували такий ступінь втручання у право власності особи, який унеможливлює реалізацію нею відповідних правомочностей.

11.11.2024 року від представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких апелянт посилається на те, що відповідно до протоколу обшуку від 12.09.2024 року (у ході якого відбулось тимчасове вилучення майна, на яке у подальшому накладено арешт) відповідну процесуальну (слідчу) дію провела особа, стосовно якої у матеріалах, що долучені до клопотання, відсутні будь-які відомості та процесуальні рішення (доручення, постанови тощо) щодо факту та порядку її визначення як уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні.

Вказане, на думку апелянта, свідчить про те, що здобуття відповідних об`єктів за наслідками проведення обшуку від 12.09.2024 року є протиправним, і у свою чергу виключає існування підстав для подальшого накладення арешту на таке тимчасово вилучене майно.

Зазначає, що висновки судових експертиз №212 від 20.06.2024, №561 від 26.06.2024, №562 від 26.06.2024, №563 від 27.06.2024 та №564 від 25.06.2024 не є допустимими доказами у справі.

Посилається на відсутність достатніх ознак вчинення будь-якого конкретного кримінального правопорушення відповідного ступеня тяжкості, що, згідно з положеннями ст.ст. 132, 171, 173 КПК України, є необхідною умовою для застосування арешту майна.

Стверджує, що у оскаржуваній ухвалі слідчого судді не визначено конкретного обсягу, форми та способу накладення арешту на майно, а також порядку його виконання.

Вважає, що слідчий суддя, в порушення вимог статей 171, 173 КПК України, не надав оцінки розумності й співрозмірності обмеження відповідних прав завданням кримінального провадження, а також жодним чином не врахував наслідки арешту майна для його власника, зокрема, чи не призведе накладення арешту на відповідне майно до зупинення або надмірного обмеження правомірного особистого життя та професійної діяльності ОСОБА_6 .

В судове засідання власник майна ОСОБА_6 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Територіальним управлінням БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

12.09.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 13.08.2024 року проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено наступне майно:

- Мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro» темного кольору, 128Gb, IMEI: НОМЕР_1 , сім карта Київстар, який належить ОСОБА_6 ,

- Samsung Galaxy S20 сірого кольору, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 ,

- Ноутбук марки HP сірого кольору, S/N: НОМЕР_4 ; який належить ОСОБА_6 ,

- Блокнот з чорновими записами темного кольору з надписом « ОСОБА_9 »;

- Чорнові записи на 5 арк.;

- Прайс-лист на військову тематику на 2 арк.;

- Комерційна пропозиція № 101 від 08.02.2024 року на 2 арк.;

- Калькуляція на виріб БП-0.5-17х23 від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб ПП-1.1 (3130х1560х300) від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб СПБ (2740х2140х200) від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Специфікація (Копія) з кресленнями на 5 арк.;

- Лист командувача ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.02.2024 року за № 343/3004 на адресу ТОВ «ЗЗВ «Дорожні та енергетичні конструкції» на 1 арк.;

- Договір позики № 12/2024 від 26.06.2024 року з підписом ОСОБА_6 на 4 арк.;

- Рахунок по акту № 203 від 24.01.2024 року на 1 арк.;

- Додаткова угода № 1 до кредитного договору від 06.07.2022 року з підписом ОСОБА_6 на 2 арк.

12.09.2024 року постановою детектива ТУ БЕБ у Київській області вилучене під час обшуку майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18.01.2024 року.

13.09.2024 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18 січня 2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Клопотання обґрунтовував тим, що Територіальним управлінням БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи пов`язаних між собою суб`єктів господарської діяльності - ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510), із залученням посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, розробили схему щодо привласнення бюджетних коштів, виділених на закупівлі найпростіших укриттів цивільного захисту у вигляді модульних швидкоспоруджуваних захисних споруд в рамках виконання цільових програм щодо забезпечення населення найпростішими укриттями, шляхом внесення до офіційних документів недостовірних відомостей щодо проходження сертифікації та випробувань на відповідність укриттів захисним властивостям відповідно до вимог ДБН та ДСТУ, встановивши клас захисту А-II, який фактично не відповідає заявленим вимогам, що в подальшому призвело до привласнення бюджетних коштів в особливо великих розмірах.

В ході досудового розслідування, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, дослідження якого доручено фахівцям відповідної експертної установи, встановлено, що захисні споруди (найпростіші укриття), які виготовлялись та постачались з боку ТОВ Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510) в рамках виконання договорів, не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, які ставились до цього типу споруди на момент укладання відповідного договору, а саме: ДБН В.2.2-5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту», ДСТУ 9195:2022 «Швидкоспоруджувальні захисні споруди цивільного захисту модульного типу. Основні положення.».

До вказаної протиправної діяльності можуть бути причетні наступні посадові особи ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) та ТОВ «СУЧАСНІ БЕТОННІ РІШЕННЯ» (ЄДРПОУ 42824510): ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Директор ТОВ «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» (ЄДРПОУ 43409145) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, в ході досудового розслідування 12.09.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва, проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено наступне майно:

- Мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro» темного кольору, 128Gb, ІМЕІ: НОМЕР_1 з слідами використання в прозорому чохлі, сім карта Київстар, пароль доступу НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_6 та поміщено до спец пакету «SiLock»;

- Samsung Galaxy S20 сірого кольору з розбитою задньою кришкою та зі слідами використання, ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , пароль доступу НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_6 та поміщено до спец пакету «SiLock»;

- Ноутбук марки HP сірого кольору зі слідами використання, S/N: 5CD12956XX, на якому міститься інформація, що має суттєве значення для кримінального провадження та який належить ОСОБА_6 ;

- Блокнот з чорновими записами темного кольору з надписом « ОСОБА_9 »;

- Чорнові записи на 5 арк.;

- Прайс - лист на військову тематику на 2 арк.;

- Комерційна пропозиція № 101 від 08.02.2024 на 2 арк.;

- Калькуляція на виріб БП-0.5- 17x23 від 08.02.2024 на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб ПП-1.1 (3130x1560x300) від 08.02.2024 на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб СПБ (2740x2140x200) від 08.02.2024 на 1 арк.;

- Специфікація (Копія) з кресленнями на 5 арк.;

- Лист командувача Сил підтримки ЗСУ ОСОБА_16 від 14.02.2024 за № 343/3004 на адресу ТОВ «33В «Дорожні та енергетичні конструкції» на 1 арк.;

- Договір позики № 12/2024 від 26.06.2024 з підписом ОСОБА_6 на 4 арк.;

- Рахунок по акту № 203 від 24.01.2024 на 1 арк.;

- Додаткова угода № 1 до кредитного договору від 06.07.2022 з підписом ОСОБА_6 на 2 арк.

У подальшому, 12.09.2024 року детективом у кримінальному провадженні прийнято рішення про визнання вилученого майна речовим доказом.

Прокурор зазначив, що метою арешту майна у зазначеному випадку є збереження речових доказів у вказаному кримінальному провадженні та забезпечення невідворотності настання негативних наслідків для особи за вчинення кримінальних правопорушень.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів Бюро економічної безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.

Накладено арешт на тимчасово вилучене під час обшуку 12.09.2024 року майно, яке вилучено за адресою: АДРЕСА_1 , з метою збереження речових доказів, а саме:

- Мобільний телефон марки «iPhone 15 Pro» темного кольору, 128Gb, IMEI: НОМЕР_1 , сім карта Київстар, який належить ОСОБА_6 ,

- Samsung Galaxy S20 сірого кольору, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_6 ,

- Ноутбук марки HP сірого кольору, S/N: НОМЕР_4 ; який належить ОСОБА_6 ,

- Блокнот з чорновими записами темного кольору з надписом « ОСОБА_9 »;

- Чорнові записи на 5 арк.;

- Прайс-лист на військову тематику на 2 арк.;

- Комерційна пропозиція № 101 від 08.02.2024 року на 2 арк.;

- Калькуляція на виріб БП-0.5-17х23 від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб ПП-1.1 (3130х1560х300) від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Калькуляція на виріб СПБ (2740х2140х200) від 08.02.2024 року на 1 арк.;

- Специфікація (Копія) з кресленнями на 5 арк.;

- Лист командувача ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.02.2024 року за № 343/3004 на адресу ТОВ «ЗЗВ «Дорожні та енергетичні конструкції» на 1 арк.;

- Договір позики № 12/2024 від 26.06.2024 року з підписом ОСОБА_6 на 4 арк.;

- Рахунок по акту № 203 від 24.01.2024 року на 1 арк.;

- Додаткова угода № 1 до кредитного договору від 06.07.2022 року з підписом ОСОБА_6 на 2 арк., з метою збереження речових доказів.

Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора.

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №42024110000000031 від 18.01.2024 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів та запобігання їх приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

За ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався та, на переконання колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 12.09.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутністьдостатніх ознак вчинення будь-якого конкретного кримінального правопорушення відповідного ступеня тяжкості, а також про те, що обшук 12.09.2024, у ході якого відбулось тимчасове вилучення майна, на яке у подальшому накладено арешт, провела особа, стосовно якої у матеріалах, що долучено до клопотання, відсутні будь-які відомості та процесуальні рішення (доручення, постанови тощо) щодо факту та порядку її визначення як уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні та про те, що висновки судових експертиз №212 від 20.06.2024, №561 від 26.06.2024, №562 від 26.06.2024, №563 від 27.06.2024 та №564 від 25.06.2024 не є допустимими доказами у справі, є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки є об`єктом кримінально протиправних дій та може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.

Доводи апеляційної скарги про незазначення в ухвалі слідчого судді конкретного обсягу, форми та способу накладення арешту на майно, а також порядку його виконання, на переконання колегія суддів, не являються безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, зважаючи на доведеність прокурором передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на майно. Незазначення слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі конкретного обсягу, форми та способу накладення арешту на майно, не є підставою для скасування ухвали про арешт майна, оскільки стосується виключно порядку виконання даної ухвали органами, яких вона у цій частині стосується, натомість підставою для скасування ухвали про арешт майна є недоведеність прокурором необхідності такого арешту, а також наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4