Постанова

від 22.11.2024 по справі 400/4344/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4344/24Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

Дата і місце ухвалення 23.07.2024р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Братського районного суду Миколаївської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Братського районного суду Миколаївської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Братського районного суду Миколаївської області щодо винесення наказу від 07 березня 2024 року №16/ос про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання Братського районного суду ОСОБА_1 на 2024 рік (з 02 лютого 2024 року) в розмірі 2% посадового окладу та скасувати наказ від 07 березня 2024 року №16/ос;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Братського районного суду «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі» від 08.01.2024 року № 3/ос з 02 лютого 2024 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Братського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року №16/ос "Про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям Братського районного суду на 2024 рік» в частині встановлення на 2024 рік з 02.02.2024 року надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання Братського районного суду ОСОБА_1 в розмірі 2% посадового окладу.

Зобов`язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату, починаючи з 02 лютого 2024 року, надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Братського районного суду «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі» від 08.01.2024 року № 3/ос.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт вказував на те, що статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Частиною четвертою статті 85 Конституції України передбачено, що до повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Апелянт зазначив, що саме Верховна Рада України 9 листопада 2023 року ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік».

В апеляційній скарзі зазначено, що згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Як вказав апелянт, пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX (далі Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад. Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону № 3460-IX встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на зазначене апелянт вважає, що до державних органів, що пройшли класифікацію, в частині нарахування та виплати надбавки за вислугу років державної служби, застосовуються норми Закону № 3460-IX.

При цьому апелянт зазначив, що всі державні органи системи правосуддя пройшли класифікацію посад державної служби. З огляду на що, апелянт вважає, що у 2024 році оплата праці державних службовців (в тому числі апаратів судів) державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році». Отже, норми Закону № 3460-IX застосовуються до тих державних органів, що пройшли класифікацію посад державної служби. У даному випадку Братський районний суд Миколаївської області пройшов таку класифікацію.

Також апелянт посилався на те, що оспорюваний наказ є розпорядчим документом, який стосується організаційних чи кадрових питань та не породжує порушення прав, як це зазначається позивачем. Отже, на думку апелянта, оспорюваний наказ Братського районного суду Миколаївської області прийнятий від суду на виконання та на підставі Закону № 3460-IX. Апелянт вважає, що скасування наказу суду не відновить порушеного права, оскільки норма Закону № 3460-IX діє, вона не скасовувалася та неконституційною не визнавалася.

Зважаючи на все вищезазначене, апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на те, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року іншими сторонами у справі не оскаржувалось, апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції здійснюється судом апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є працівником Братського районного суду та займає посаду секретаря судового засідання з 03.01.2023 року, згідно наказу №1/ос від 02.01.2023р.

Наказом Братського районного суду Миколаївської області від 08.01.2024 року №3/ос позивачу відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», з 03.01.2024р. була встановлена надбавка за вислугу років на державній службі у розмірі 3% відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років позивача на державній службі становила 1 рік, з розрахунку 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

В подальшому наказом керівника апарату Братського районного суду № 16/ос від 07.03.2024р. «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям Братського районного суду», на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 02 лютого 2024 року) у розмірі 2 відсотки посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становить понад 1 рік 00 місяців 29 днів.

Не погоджуючись з вказаним наказом керівника апарату Братського районного суду № 16/ос від 07.03.2024р., позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають правові норми спеціального Закону України, а саме: частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а не абзацу другого 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для часткового задоволення поданого ОСОБА_1 позову, з огляду на наступне:

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

За положеннями статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ст. 3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється на державних службовців: Секретаріату Кабінету Міністрів України; міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих державних адміністрацій; органів прокуратури; органів військового управління; органів дипломатичної служби; державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; інших державних органів.

Стаття 5 Закону №889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Згідно норм ст. 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 50 Закону №889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

При цьому частинами 5-6 та 8 ст. 50 Закону №889-VIII визначено, що джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Порядок формування фонду оплати праці державних службовців у державному органі, а також порядок преміювання державних службовців затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 1 статті 52 Закону №889-VIII передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 4 статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.

Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

09 листопада 2023 року був ухвалений Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX, який набрав чинності з 01.01.2024 року.

Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX), установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону № 3460-IX установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Вказаним пунктом Закону № 3460-IX передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України "Про державну службу" щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить положенням ч.1 ст.52 Закону України "Про державну службу" та зменшує відсотковий розмір надбавки за вислугу років державного службовця (з 3 відсотків до 2 відсотків), а також значно зменшує максимальну межу розміру такої надбавки з 50 відсотків до 30 відсотків.

Спірний наказ про встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 2 відсотки посадового окладу прийнятий саме на підставі п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 року».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з наступного:

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19 підтримала усталену позицію Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 №4/зп визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

З урахуванням принципу дії закону в часі у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

Однак слід звернути увагу на те, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися саме принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для цієї справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі №807/257/14. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії" № 7888/03 тощо).

У розглядуваних правовідносинах питання щодо відсоткового та граничного розмірів надбавки за вислугу років державних службовців врегулювано двома нормативно-правовими актами, які мають однакову юридичну силу - Законом України "Про державну службу" та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку у спірних правовідносинах Закон України «Про державну службу» є спеціальним, оскільки саме він врегульовує відносини, що виникають у зв`язку з проходженням державної служби, зокрема, і питання оплати праці, заохочення і соціальні гарантії державних службовці, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 звернуто увагу на те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

За висновком Конституційного Суду України, висловленим у Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, ними не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

У даному ж випадку безпосередньо до Закону України «Про державну службу» зміни не вносились.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив відсотковий розмір надбавки за вислугу років, яка виплачується державним службовцям та зменшив максимальну межу розміру такої надбавки, що свідчить про звуження прав державних службовців на отримання надбавки за вислугу років у розмірі, закріпленому у спеціальному Законі №889-VIII.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Однак в даному випадку Закон України «Про державну службу» цілком чітко врегульовує питання визначення розміру надбавки за вислугу років держслужбовців, а тому відсутня потреба у субсидіарному застосуванні норм іншого нормативно-правового акту поряд із нормами Закону України «Про державну службу».

Таким чином у разі існування колізії положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати її можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про державну службу», а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» вважати загальними нормами (lex generalis).

Використовуючи згаданий вище правовий підхід, а також принцип верховенства права, можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», оскільки саме цей Закон є спеціальним, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм має перевагу над загальним Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Колегія суддів звертає увагу на те, що у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

В свою чергу одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуваний у даній справі наказ Братського районного суду Миколаївської області від 07 березня 2024 року №16/ос в частині встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 3% відсотків посадового окладу є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд зазначає, що за положеннями ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно ст.154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Таким чином повноваження щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати державним службовцям місцевих загальних судів Миколаївської області належать територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, як розпоряднику коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності Братського районного суду Миколаївської області.

Отже, саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області уповноважено здійснити позивачу перерахунок та виплату надбавки за вислугу років.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 з 02.02.2024 року відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Братського районного суду «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі» від 08.01.2024 року № 3/ос з 02 лютого 2024 року.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать по неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик

Суддя: О.А. Шевчук