Рішення

від 07.11.2024 по справі 335/6415/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/6415/24 2-о/335/246/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Капто Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенівський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту постійного проживання в Україні,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Скользнєвої В.В., звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, яку згодом уточнив, надавши 07.10.2024 року уточнену заяву про встановлення даного юридичного факту.

В обґрунтування заяви заявник зазначив, що він починаючи з 1986 року і потеперішній часпостійно проживаєу містіЗапоріжжя.

08.12.1986 року наказом Міністра оборони СРСР №0269 його було відряджено по заміні в розпорядження командуючого військами Одеського військового округу.

З 10.02.1988 року по 01.12.1988 року займав посаду начальника терапевтичного відділення 1779 гарнізонного лазарету Одеського військового округу.

З 02.12.1988 року по 13.07.1992 року займав посаду викладача в Запорізькому державному інституті удосконалення лікарів.

Оскільки ОСОБА_1 був військовослужбовцем, то паспорту не мав, єдиним документом, який посвідчує особистість було посвідчення особи НОМЕР_1 видане Дніпропетровським ВЗРКУ ПВО від 30.10.1993 року.

23.10.1990 року ОСОБА_1 отримав ордер на житлове приміщення №6974 від виконавчого комітету Запорізької місцевої ради народних депутатів. Ордер було видано на родину з трьох осіб на право зайняття в порядку обміну житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

21.01.1994 року заявнику було видано Свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на житло від 21.01.1994 року в якому визначалось право сумісної власності в рівних частках громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Рішенням ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області від 09.03.2004 року ОСОБА_1 було видано посвідку на постійне місце проживання для іноземців та осіб без громадянства серія ЗП, номер 669/60573. Адреса реєстрації зазначалась: АДРЕСА_1 . З 11.08.2010 року адреса реєстрації була змінена на АДРЕСА_2 .

В період з 09.01.1991 року по 19.05.1994 року та з 03.06.2004 по 30.07.2010 року заявник був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 .

В 2024 році заявник звернувся до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України у Запорізькій області за оформленням паспорту громадянина України.

30.03.2024 року листом Вознесенівського районного відділу у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області заявника було повідомлено, що: «Відповідно до п. 44 Порядку, у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні стосунки, для оформлення набуття громадянства України, подається відповідне рішення суду».

Отже встановлення особи заявника та підтвердження факту постійного проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 та на 13.11.1991 є необхідною умовою для підтвердження належності особи до громадянства України та отримання паспорту громадянина України, поновлення його прав та законних інтересів, які полягають у відновленні доступу заявника до повного обсягу державних та соціальних послуг, можливості повноцінно реалізовувати свої права фізичної особи та громадянина, вести нормальне суспільне життя.

Ухвалою судді від 14.06.2024 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенівський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту постійного проживання в Україні.

17.07.2024 представником Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області Бежановою А.І., через систему «Електронний суд», подано пояснення на заяву, в яких зазначено, що прохальна частина заяви про встановлення юридичного факту, а саме постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України не відповідає підставі встановлення факту проживання та буде суперечити Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Тобто такий юридичний факт не буде породжувати необхідні для заявника юридичні наслідки.

У разі можливого уточнення заявником прохальної частини заяви про встановлення юридичного факту - Управлінням Державної міграційної служби у Запорізькій області буде надано відповідну оцінку заявленим вимогам.

07.10.2024 року від представника заявника адвоката Скользнєвої В.В. надійшла заява про уточнення позовних вимог в якій вона просила суд встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року до моменту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і набрання чинностіЗаконом України «Про громадянство України»(13 листопада 1991 року).

Заявник у судове засідання не з`явився, разом з цим від його представника адвоката Скользнєвої В.В. надійшла заява, відповідно до якої остання просила розгляд справи проводити за відсутності заявника та його представника, заявлені уточнені вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Заінтересована особа у судове засідання не з`явилася, разом з цим від представника Управління державноїміграційної службиУкраїни вЗапорізькій області Прінь В.О. надійшли пояснення на уточнену заву про встановлення факту, що має юридичне значення, у яких вона зазначила, що Вознесенівський відділ у місті Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області не має можливості видати паспорт громадянина України, без встановлення юридичного факту постійного ОСОБА_1 , на території України станом на 24серпня 1991року домоменту проголошеннянезалежності України(24серпня 1991року)і набраннячинностіЗаконом України«Про громадянствоУкраїни»(13листопада 1991року).Розгляд справипросить здійснюватиза відсутностіпредставника Управліннядержавної міграційноїслужби Українив Запорізькійобласті та під час ухвалення рішення покладається на розсуд суду.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи та ухвалити рішення, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Судом встановленощо ОСОБА_1 ,народився ІНФОРМАЦІЯ_1 вм.Порт-Артур,Китайській НароднійРеспубліці, єгромадянином РосійськоїФедерації,та маєпосвідку напостійне проживанняв Українисерії НОМЕР_3 ,та,відповідно,перебуває вУкраїні назаконних підставах.

Відповідно до інформації Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09.01.1991 року по 19.05.1994 року та з 03.06.2004 року по 30.07.2010 року був зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_3 .

07.08.1976 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 , запис №609.

Як вбачається із копії послужного списку, який оформлений на ім`я ОСОБА_1 , особистий номер військовослужбовця М-138389, в 1977 року заявник закінчив військово-медичний факультет при Саратовському медичному інституті за спеціальністю лікарсько-профілактична справа з дипломом військового лікаря ВУС-6441. 27.06.1977 року ОСОБА_1 був зарахований в розпорядження командувача війська червонознаменного далекосхідного військового округу. З 27.09.1982 року по 20.08.1984 року ОСОБА_1 займав посаду начальника медичної служби у 80му окремому гвардійському інженерному батальйоні. Наказом Міністр оборони СРСР від 08.12.1986 року №0269 ОСОБА_1 було відряджено по заміні в розпорядження командуючого військами Одеського військового округу. З 10.02.1988 року по 01.12.1988 року ОСОБА_1 займав посаду начальника терапевтичного відділення 1779 гарнізонного лазарету Одеського військового округу. З 02.12.1988 року по 13.07.1992 року займав посаду викладача в Запорізькому державному інституті удосконалення лікарів.

10.04.1979 року від шлюбу у Заявника та ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_5 .

23.10.1990 року ОСОБА_1 отримав ордер на житлове приміщення № НОМЕР_6 , за адресою: АДРЕСА_3 , від виконавчого комітету Запорізької місцевої ради народних депутатів.

Згідно вказаного ордеру сім`я ОСОБА_1 складається із трьох осіб: дружини ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_5 .

21.01.1994 року заявнику видано Свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на житло від 21.01.1994 року в якому визначалось право сумісної власності в рівних частках громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Єдиним документом, який посвідчує особу ОСОБА_1 є посвідчення особи НОМЕР_1 , видане Дніпропетровським ВЗРКУ ПВО від 30.10.1993 року.

У ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у ч. 1 ст. 8, ст. 21, ч. 1 ст. 24 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України, відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1ст. 3 цього Закону.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Отже, на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюється набуття громадянства України.

Відповідно до п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року N 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року N 588/2006), громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.

У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року.

Пунктом 8 цього Порядку визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 частини 1 статті З Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: заяву про встановлення належності до громадянства України; копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особа на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Також пунктом 9 цього Порядку визначено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а)заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в)судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 19 травня 2021 року у справі № 496/818/19.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення юридичного факту постійного проживання заявника ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, оскільки даний факт є доведеним наявними в матеріалах справи доказами, оскільки встановлення юридичного факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року необхідно заявнику для реалізації права на отримання паспорту громадянина України.

Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року є отримання заявником паспорта громадянина України, суд дійшов висновку про відсутність спору про право та наявність підстав для розгляду заяви в порядку окремого провадження.

З огляду на вищевикладене, заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено Законом.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вознесенівський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту постійного проживання в Україні - задовольнити.

Встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Порт-Артур, Китайської Народної Республіки, на території України станом на 24 серпня 1991 рік до моменту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та набрання чинностіЗаконом України "Про громадянство України"(13 листопада 1991 року).

Судові витрати по справі, понесені заявником при зверненні з заявою - віднести на його рахунок.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.11.2024 року.

Суддя: Н.І. Рибалко