Рішення

від 18.11.2024 по справі 335/8614/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/8614/24 2/335/3018/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Печерей О.С.,

представника позивача - адвоката Кушнеренка Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим через представника адвоката Кушнеренка Євгена Юрійовича, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінмарт Маркет»</a>, про стягнення заборгованості по заробітній платі та визнання трудових відносин припиненими,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 з вимогою про визнання трудових відносин між ним та ТОВ «Грінмарт Маркет» припиненими у зв`язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням, здійснення розрахунку при звільненні по заробітній платі та стягнення процесуальних витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на таке.

28.06.2019між позивачемта ТОВ«Будімперія Компані»було укладенобезстроковий трудовийдоговір. В подальшому назва Товариства змінилась на ТОВ «Грінмарт Маркет». 13.11.2019 позивача було прийнято на роботу в ТОВ «Грінмарт Маркет» верстатником широкого профілю 4го розряду. З початком повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, ОСОБА_1 пішов проходити військову службу до ВЧ НОМЕР_1 . Дотепер позивач є військовослужбовцем. У 2023 році ОСОБА_1 висловив бажання припинити трудові відносини з ТОВ «Фінмарт Маркет». Однак у відповідь на звернення ОСОБА_1 відповідач лише направив поштовим відправленням трудову книжку без жодних записів про звільнення з роботи. Так само не було надано жодних наказів про звільнення, не проведено розрахунок при звільненні. У лютому 2024 року ОСОБА_1 направлено вимогу про належне оформлення припинення трудових відносин та здійснення розрахунку при звільненні, однак лист повернувся за закінченням терміну зберігання.

При цьому ОСОБА_1 не бажає надалі продовжувати будь-які правовідносини з ТОВ «Фінмарт Маркет». Разом з тим, в позасудовому порядку врегулювати питання щодо належного оформлення припинення трудових відносин на даний час неможливо.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із її невідповідністю вимогам ст. 177 ЦПК України.

Ухвалою від 12.08.2024 було відкрите провадження у справі, а її розгляд визначений в порядку спрощеного позовного провадження. Учасникам справи був наданий час для подання письмових заяв по суті спору та доказів на їх обґрунтування.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги, пославшись на викладені у позовній заяві факти і норми права, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився три рази, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив, письмового відзиву на позов не подав, заяви чи клопотань по суті позовних вимог чи з процесуальних питань не надав, що відповідно до ст. 280 ЦПК України в сукупності є підставою для заочного розгляду справи, про що 18.11.2024 судом була постановлена відповідна ухвала із внесенням до журналу судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що 28.06.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Будімперія Компані» (ЄДРПОУ 40860054) в особі директора Е. Землеруб, було укладено безстроковий трудовий договір, що підтверджується відповідною копію трудового договору №20.

В подальшому назва Товариства змінилась на ТОВ «Грінмарт Маркет», що підтверджується даними з реєстру юридичних осіб.

13.11.2019 позивача було прийнято на роботу в ТОВ «Грінмарт Маркет» верстатником широкого профілю 4-го розряду. Підстава прийняття на роботу - наказ №11/06 від 11.11.2019, що підтверджується відомостями копії трудової крижки серії НОМЕР_2 .

Згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб трудові відносини між сторонами не припинені, а з 24.02.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу в ВЧ НОМЕР_1 , відповідно до наказу №46 від 24.02.2022.

ОСОБА_1 не бажає надалі продовжувати будь-які правовідносини з ТОВ «Фінмарт Маркет», 13.02.2024 направив відповідну вимоги про належне оформлення припинення трудових відносин та здійснення розрахунку при звільненні, копія вимоги, з копією опису вкладення та копією накладної № 1400606970520 наявні в матеріалах справи.

Позивач намагався в позасудовому порядку врегулювати питання щодо належного оформлення припинення трудових відносин, що підтверджується копією скарги до Управління Державної служби з питань праці з метою перевірки діяльності ТОВ «Фінмарт Маркет» від 18.03.2024 та копією відповіді на звернення з повідомиленням про неможливість здійснення перевірки у зв`язку з відсутністю відповідача за місцем зареєстрованого перебування.

Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем доказами.

Кодекс законів про працю України встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, які не повинні погіршувати стан найманого працівника порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто будь який найманий працівник завжди може скористатися ст. 38 КзпП частиною 3 і ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням. За змістом положень ст. 38 КзпП, ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 58,60,62 Закону України «Про господарські товариства» право працівника на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок директора товариства розглянути заяву особи про звільнення.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством.

Відповідно до часини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника, відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року №14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року №8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначив, шо визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Вимога про припинення трудових відносин за певних обставин є належним способом судового захисту, такий висновок ВС у постанові КЦС ВС від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20.

Відповідно до правової позиції ВС висловленої у постанові ВС від 31 жовтня 2019 року, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов`язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.

ВС судової палати КЦС у постанові від 21 грудня 2020 року у справі №359/6858/19 проаналізував питання щодо можливості звільнення працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, у день подачі заяви про звільнення, у випадку, коли відсутні причини, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи. Зокрема, суд вказав, що сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Починаючи з листопада 2020 року відповідач припинив виплату заробітної плати позивачу. Останнє надходження зарплатні було 03.11.2020 року - друга частина зарплатні за жовтень 2020 року. За листопад 2020 року - лютий 2022 року жодних надходжень не було.

Згідно публічних даних з ЄДР інформації про припинення діяльності відповідача, його ліквідацію, банкрутство чи інші будь які додаткові відомості відсутні.

Відповідно до ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ч.5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплено статтею 115 Кодексу законів про працю України і статтею 24 Закону України «Про оплату праці».

Зарплата виплачується працівникам регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а у разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом).

Заробітна платня має виплачуватися роботодавцем не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України Про оплату праці, а позивач перебуває у трудових відносинах з ДП «Чернігівський Облавтодор», виконує свої трудові обов`язки в повному обсязі, однак не отримує всі належні їй платежі, тому майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2023 року у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов`язку сплатити нарахованої, але не виплаченої заробітної плати звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-У, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

В даному випадку всі умови для нарахування та виплати зарплатні були дотримані, однак відповідачем з невідомих підстав не виплачено заробітну плату позивачу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 дійшла таких висновків: «Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини). Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату7 праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-У, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Згідно умов п. 3.1. трудового договору від 28.06,2019 року оплата праці працівників здійснюється Роботодавцем згідно зі штатним розкладом, а саме: 4180 гривень за повний відпрацьований місяць.

Позивач не отримував заробітну плату за період з 01.11.2020 року по 24.02.2022 року, тобто 15 повних місяців. Тому сума заробітної плати за це період становить 62700 (шістдесят дві тисячі сімсот) гривень.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

Право на звернення до суду передбачене ст.233 КЗпП України, а саме у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, позовні вимоги ґрунтуються на належних доказах і відповідають вимогам закону.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в матеріалах справи наявні такі докази: копія Договору № 32 про надання правової допомоги від 12.02.2024, укладеного між АО «Кушнеренко та партнери» в особі адвоката Кушнеренка Є.Ю. та ОСОБА_1 ; акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 12.02.2024, в якому зазначено, що правові послуги за договором №32 від 12.02.2024 виконано в повному обсязі, ОСОБА_1 сплачено 6000 грн. Зазначена сума є фіксовано. Об`єм виконаних робіт: Консультування щодо підстав та порядку припинення трудових відносин 1 година, написання та подання позовної заяви 3 години. Даний акт стосується в тому числі участі адвоката у справі судом першої інстанції включно до рішення суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу не подавалось.

Вивчивши надані позивачем докази понесених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що вони у повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, є співмірними із заявленими позовними вимогами, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу розміром 6000,00 грн.

Беручи до уваги, що позивач при поданні до суду позовної заяви був звільнена від сплати судового збору, та враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. 4, 5, 12, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінмарт Маркет»</a> про стягнення заборгованості по заробітній платі та визнання трудових відносин припиненими, задовольнити повністю.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінмарт Маркет» (код ЄДРПОУ 40860054) припиненими з 24 лютого 2022 року у зв`язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінмарт Маркет»</a> здійснити розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 та сплатити йому заборгованість по заробітній платі за період з 01.11.2020 по 24.02.2022 в сумі 62700 (шістдесят дві тисячі сімсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінмарт Маркет»</a> (код ЄДРПОУ 40860054, місцезнаходження: м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 6000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінмарт Маркет»</a> (код ЄДРПОУ 40860054, місцезнаходження: м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158) судовий збір в дохід держави у розмірі 1211,20 грн.

Повний текст рішення складений 22.11.2024.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня ухвалення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.М. Мінаєв