Рішення

від 25.10.2024 по справі 369/20101/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/20101/23

Провадження № 2/369/3111/24

РІШЕННЯ

Іменем України

25.10.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В. при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/20101/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 р. позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даною позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

У період з 1 листопада 2017 року по 1 грудня 2022 року, позивач ОСОБА_1 , знаходився у трудових відносинах з відповідачем - ТОВ «Національний Контент Центр» та обіймав посаду старшого фахівця відділу дистрибуції. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці позивача та укладеним трудовим договором від 31.10.2017 р.

Наказом відповідача від 30.11.2022 р. Позивач був звільнений з посади старшого фахівця відділу дистрибуції з 01.12.2022 р., за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). Завірену копію вказаного наказу позивач отримав 01.12.2022 р.

З березня 2022 р. у зв`язку з військовою агресією росії, позивач був вимушений, разом з родиною, виїхати в евакуацію до Закарпатської області, м. Мукачева, де продовжував виконувати роботу з використанням віддаленого доступу.

З 01 квітня 2022 року ТОВ «Національний Контент Центр» начебто призупинило дію трудового договору, укладеного з позивачем, про що позивач дізнався з електронного повідомлення від директора ТОВ «Національний Контент Центр» Васяновича Д.І. (без номеру, дати та підпису директора). У повідомлені призупинення було обумовлено «продовженням військової агресії проти України». Одночасно з призупиненням дії трудового договору, з 01 квітня 2022 року виплата заробітної плати позивачу не здійснювалася.

Вважає, що вказане повідомлення не відповідає вимогам закону, тобто не може вважатися документом. Позивача не було ознайомлено із жодним наказом про призупинення дії трудового договору (ніяких письмових наказів про призупинення трудового договору позивач не отримував, під розпис не ознайомлювався).

Укладений трудовий договір від 31.10.2017 р. не містить положень щодо повідомлення працівників щодо погіршення умов праці з застосування електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису.

Підстави для призупинення трудового договору були відсутні, а процедура призупинення, передбачена законодавством, не була дотримана відповідачем - ТОВ «Національний Контент Центр». Натомість, позивач продовжував працювати (позивачу продовжували дзвонити та писати оператори з метою вирішення робочих питань) впродовж усього часу з початку повномасштабної військової агресії по листопад 2022 року з використанням віддалено доступу, знаходячись в м. Мукачево. Доказом цьому слугують електроні листи до клієнтів від 12 травня, 12 серпня, 12 вересня 2022 року, листи до операторів, а також виставлені позивачем рахунки та акти.

Додатковим підтвердженням того, що позивач не припиняв працювати впродовж квітня 2022 року, коли відповідач повідомив про призупинення, є лист мого безпосереднього керівника - керівника відділу дистрибуції ОСОБА_4 від 26 вересня 2022 року.

Окрім цього, лист від іншого менеджера відділу дистрибуції ТОВ «Національний Контент Центр» ОСОБА_3 від 09 червня 2022 року є підтвердженням того, що продовжував працювати не тільки позивач, а й інші працівники відділу дистрибуції відповідача - ТОВ «Національний Контент Центр», оскільки у всього відділу була робота до виконання.

Звертає увагу Суду, що відповідач не зазнав шкоди внаслідок бойових дій. І навіть якби відповідач зазнав якоїсь шкоди, хоча це і не так, це ще не є підставою для свавільного і одностороннього призупинення дії трудового договору та не виплати заробітної плати, адже позивач мав змогу і продовжував виконувати доручену роботу.

Доказом того, що з квітня 2022 р. позивач не отримував заробітну платню, є інформація з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку, де вбачається відсутність сплати заробітної плати з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно.

У листопаді - грудні 2022 р. позивач приїздив до м. Києва та зустрівся з директором відповідача, який повідомив, що позивач звільнений з 01.12.2022 р., про що позивач отримав завірену копію вищевказаного наказу та трудову книжку.

При звільненні позивачу було нараховано та виплачено (за вирахуванням податків):

- компенсацію за відпустку - 12 955,92 грн.;

- матеріальну допомогу - 63 484,10 грн.;

- матеріальну вихідну допомогу - 35 894,78 грн.,

всього на суму 112 334,8 грн.

Але позивачу не було нараховано та виплачено заробітну плату починаючи з квітня 2022 р. по час фактичного звільнення - 30 листопада 2022 р.

Оскільки, позивач тимчасово проживав у м. Мукачево, він звертався до керівництва відповідача (в т.ч. письмово) з проханням повідомити, якій розмір заробітної плати було йому нараховано за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно, але відповіді не отримав.

10.11.2023 р. на адресу відповідача був надісланий адвокатський запит Євсєєва В.В. з проханням надати довідку щодо середнього заробітку позивача, але відповідь отримано не було.

Згідно п. 2. абз. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивач вимушений підрахувати свою середню заробітну плату виходячи з останніх двох місяців, згідно Відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела/суми нарахованого доходу від 10.11.2023 р., яка складає 38 182,23 грн. на місяць (зарплата за лютий 2022 р. - 23600 грн. + зарплата за березень 2022 р. - 52764,46 грн. / 2 = 38 182,23 грн).

В зв`язку з чим, заборгованість відповідача по заробітній платі, на підставі середньомісячної зарплати позивача, складає:

-за квітень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за травень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за червень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за липень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за серпень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за вересень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за жовтень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за листопад 2022 р. - 38 182,23 грн.

Тобто, загальний розмір заборгованості відповідача по заробітній платі складає 305 457,84 грн.

З аналізу правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Однак, в день звільнення - 30.11.2022 р., відповідач письмово не повідомив позивача про розмір нарахованої заробітної плати за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно та не сплатив вказану заборгованість.

Відповідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В зв`язку з цим, з відповідача також підлягає стягненню середня заробітна плата за останні 6 міс. після звільнення - 229 093,38 грн. (38 182,23 грн. х 6 міс. = 229 093,38 грн).

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Позивач просить взяти до уваги, що письмового повідомлення від відповідача про суму нарахованої заробітної плати за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно він не даний час не отримав.

Більш того, з березня 2022 р., у зв`язку з військовою агресією росії, позивач знаходився в евакуації в Закарпатської області, м. Мукачево, де винаймав квартиру та здійснював волонтерську діяльність у профспілковій організації «Партнер», виконуючи роботу у відповідача дистанційно. Відповідні докази - копії договору оренди квартири у м. Мукачево, довідки про роботу у профспілковій організації «Партнер» були подані разом з позовною заявою.

До постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , позивач повернувся з родиною лише 1 вересня 2023 р., що перешкоджало йому у встановлений законом строк звернутися до Києво-Святошинського районного суду м. Києва за захистом своїх прав.

Протягом цього часу, позивач намагався отримати у відповідача та Державної служби України з питань праці, інформацію щодо суми нарахованої заробітної плати за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно, яку на цей час не отримав.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що пропустив строк встановлений ст. 233 КЗпП з поважної причини, який просить суд поновити.

З огляду на викладене позивач просить суд:

Поновити пропущений процесуальний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, в зв`язку з його пропуском по поважній причині.

Винести рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» на користь ОСОБА_1 користь, заборгованість по заробітній платі за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно у розмірі 305 457,84 грн.

Винести рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» на користь ОСОБА_1 користь, середній заробіток за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум у розмірі за останні 6 місяців після звільнення - 229 093,38 грн.

Стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Дубас Т.В.) від 11.12.2023 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 32 від 22.01.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/20101/23 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 року у зв`язку з мобілізацією головуючого судді Дубас Т.В. вказану скаргу передано на розгляд судді Янченку А.В.

26.01.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Янченко А.В.) прийнято справу до свого провадження, постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засіданн .

14.02.2024 року відповідачем подано відзив на позов, у якому відповідач зазначає, що ним проведено остаточний розрахунок та виплачено всі належні до сплати суми, позивачем не доведено порушення його трудових прав, а отже підстави для стягнення не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку відсутні. Вважає, що позивач пропустив трьохмісячний строк звернення до суду та не навів поважності причини пропуску цього строку.

У судовому засіданні 13.05.2024 р. позивачем долучено до матеріалів справі додаткові докази:

- Оригінали субліцензійних договорів відповідача з контрагентами щодо продовження трудової діяльності позивача з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно (на 21 арк.);

- Завірені копії актів надання-використання прав відповідача з контрагентами та рахунки-фактури щодо продовження трудової діяльності позивача з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно;

- Завірену копію довідки ПП «Дикий Сад» від 5.04.2023 р. щодо проведення роботи з позивачем, як представником відповідача у квітні, травні 2022 р.;

- Завірену копію довідки ТОВ «Макснет» від 8.04.2024 р. щодо проведення роботи з позивачем, як представником відповідача у квітні, травні 2022 р.;

- Завірену копію переписки позивача з співробітниками, клієнтами відповідач у додатку «Вайбер» щодо продовження трудової діяльності позивача з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно (на 8 арк.).

21.06.2024 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

25.10.2024 року до суду від позивача та його представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали повністю.

25.10.2024 року до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, заперечив проти задоволення позовних вимог.

З огляду на наявність в матеріалах справи заяв по суті, суд вважає за можливе вирішити спір за відсутності сторін, за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання 25.10.2024 року в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У період з 1 листопада 2017 року по 1 грудня 2022 року, позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем - ТОВ «Національний Контент Центр» та обіймав посаду старшого фахівця відділу дистрибуції. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці позивача та укладеним трудовим договором від 31.10.2017 р.

Наказом відповідача від 30.11.2022 р. позивач був звільнений з посади старшого фахівця відділу дистрибуції з 01.12.2022 р., за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). Завірену копію вказаного наказу позивач отримав 01.12.2022 р.

З березня 2022 р. у зв`язку з військовою агресією росії, позивач був вимушений, разом з родиною, виїхати в евакуацію до Закарпатської області, м. Мукачева, де продовжував виконувати роботу з використанням віддаленого доступу.

З 01 квітня 2022 року ТОВ «Національний Контент Центр» начебто призупинило дію трудового договору, укладеного з позивачем, про що позивач дізнався з електронного повідомлення від директора ТОВ «Національний Контент Центр» Васяновича Д. І. (без номеру, дати та підпису директора). У повідомлені призупинення було обумовлено «продовженням військової агресії проти України». Одночасно з призупиненням дії трудового договору, з 01 квітня 2022 року виплата заробітної плати позивачу не здійснювалася.

Позивача не було ознайомлено із жодним наказом про призупинення дії трудового договору (ніяких письмових наказів про призупинення трудового договору позивач не отримував, під розпис не ознайомлювався).

Укладений трудовий договір від 31.10.2017 року не містить положень щодо повідомлення працівників щодо погіршення умов праці з застосування електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису.

Підстави для призупинення трудового договору були відсутні, а процедура призупинення, передбачена законодавством, не була дотримана відповідачем - ТОВ «Національний Контент Центр». Натомість, позивач продовжував працювати (позивачу продовжували дзвонити та писати оператори з метою вирішення робочих питань) впродовж усього часу з початку повномасштабної військової агресії по листопад 2022 року з використанням віддалено доступу, знаходячись в м. Мукачево.

Доказом цьому слугують електронні листи до клієнтів від 12 травня, 12 серпня, 12 вересня 2022 року, листи до операторів, а також виставлені позивачем рахунки та акти.

Додатковим підтвердженням того, що позивач не припиняв працювати впродовж квітня 2022 року, коли відповідач повідомив про призупинення, є лист безпосереднього керівника позивача - керівника відділу дистрибуції ОСОБА_4 від 26 вересня 2022 року.

Окрім цього, лист від іншого менеджера відділу дистрибуції ТОВ «Національний Контент Центр» ОСОБА_3 від 09 червня 2022 року є підтвердженням того, що продовжував працювати не тільки позивач, а й інші працівники відділу дистрибуції відповідача - ТОВ «Національний Контент Центр», оскільки у всього відділу була робота до виконання.

Додатково поданими доказами, а саме: оригіналами субліцензійних договорів відповідача з контрагентами щодо продовження трудової діяльності позивача з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно (на 21 арк.), завіреними копіями актів надання-використання прав відповідача з контрагентами та рахунки-фактури щодо продовження трудової діяльності позивача з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно, завіреною копією довідки ПП «Дикий Сад» від 5.04.2023 р. щодо проведення роботи з позивачем, як представником відповідача у квітні, травні 2022 р., завіреною копією довідки ТОВ «Макснет» від 8.04.2024 р. щодо проведення роботи з позивачем, як представником відповідача у квітні, травні 2022 р., завіреною копією переписки позивача з співробітниками, клієнтами відповідач у додатку «Вайбер» щодо продовження трудової діяльності позивача з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно (на 8 арк.), підтверджується факт виконання позивачем своїх трудових обов`язків відповідно до укладеного трудового договору.

З вказаного інтернет листування можливо чітко встановити предмет листування та його авторів, що відповідно до правових висновків, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21, суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері, як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

Доказом того, що з квітня 2022 р. позивач не отримував заробітну платню, є інформація з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку, де вбачається відсутність сплати заробітної плати з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно.

У листопаді - грудні 2022 р. позивач приїздив до м. Києва та зустрівся з директором відповідача, який повідомив, що позивач звільнений з 01.12.2022 р., про що позивач отримав завірену копію вищевказаного наказу та трудову книжку.

При звільненні позивачу було нараховано та виплачено (за вирахуванням податків):

- компенсацію за відпустку - 12 955,92 грн.;

- матеріальну допомогу - 63 484,10 грн.;

- матеріальну вихідну допомогу - 35 894,78 грн.,

всього на суму 112 334,8 грн.

Але позивачу не було нараховано та виплачено заробітну плату починаючи з квітня 2022 р. по час фактичного звільнення - 30 листопада 2022 р.

Оскільки, позивач тимчасово проживав у м. Мукачево, він звертався до керівництва відповідача (в т.ч. письмово) з проханням повідомити, якій розмір заробітної плати було йому нараховано за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно, але відповіді не отримав.

10.11.2023 р. на адресу відповідача був надісланий Адвокатський запит Євсєєва В. В. з проханням надати довідку щодо середнього заробітку позивача, але відповідь отримано не було.

Згідно п. 2. абз. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Середня заробітна плата позивача, виходячи з останніх двох місяців, згідно Відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела/суми нарахованого доходу від 10.11.2023 р., складає 38 182,23 грн. на місяць (зарплата за лютий 2022 р. - 23600 грн. + зарплата за березень 2022 р. - 52764,46 грн. / 2 = 38 182,23 грн).

В зв`язку з чим, заборгованість відповідача по заробітній платі, на підставі середньомісячної зарплати позивача, складає:

-за квітень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за травень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за червень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за липень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за серпень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за вересень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за жовтень 2022 р. - 38 182,23 грн.;

-за листопад 2022 р. - 38 182,23 грн.

Тобто, загальний розмір заборгованості відповідача по заробітній платі складає 305 457,84 грн.

З аналізу правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Однак, в день звільнення - 30.11.2022 р., відповідач письмово не повідомив позивача про розмір нарахованої заробітної плати за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно та не сплатив вказану заборгованість.

Відповідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В зв`язку з цим, з відповідача також підлягає стягненню середня заробітна плата за останні 6 міс. після звільнення - 229 093,38 грн. (38 182,23 грн. х 6 міс. = 229 093,38 грн).

Вищенаведені фактичні обставини справи та розрахунки підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, розрахунки не виплаченої заробітньої плати та середнього заробітку відповідачем у судовому засіданні не оспорювалися.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

З березня 2022 р., у зв`язку з військовою агресією росії, позивач знаходився в евакуації в Закарпатської області, м. Мукачево, де винаймав квартиру та здійснював волонтерську діяльність у профспілковій організації «Партнер», виконуючи роботу у відповідача дистанційно. Відповідні докази - копії договору оренди квартири у м. Мукачево, довідки про роботу у профспілковій організації «Партнер» були подані разом з позовною заявою.

До постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , позивач повернувся з родиною лише 1 вересня 2023 р., що перешкоджало йому у встановлений законом строк звернутися до Києво-Святошинського районного суду Київської області за захистом своїх прав.

У зв`язку з чим, суд прийшов до висновку про поважність причини пропуску строку звернення до суду, якій підлягає поновленню.

Вирішуючи дану справу суд керувався наступними нормами процесуального та матеріального права України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Копія електронного повідомлення директора відповідача (без номеру, дати та підпису директора), що з 01 квітня 2022 року ТОВ «Національний Контент Центр» призупинило дію трудового договору, укладеного з позивачем не може вважатися належним та допустимим доказом.

Згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постанови від 19 січня 2022 року у справі №202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення».

Частина 3 статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачає, що ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Але укладений трудовий договір від 31.10.2017 р. не містить положень щодо повідомлення працівників щодо погіршення умов праці з застосування електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису.

ч.4 ст. 97 КЗпП встановлено, що роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

ст. 103 КЗпП передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Отже, підстави для призупинення трудового договору були відсутні, а процедура призупинення, передбачена законодавством, не була дотримана відповідачем. Натомість, позивач продовжував працювати впродовж усього часу з початку повномасштабної військової агресії по листопад 2022 року з використанням віддалено доступу, знаходячись в м. Мукачево.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України, обумовлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівникам здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після зобов`язань щодо оплати праці.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Однак, в день звільнення позивача, 30.11.2022 р., відповідач письмово не повідомив позивача про розмір нарахованої заробітної плати за період з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно та не сплатив вказану заборгованість.

Відповідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

У вказаній справі позивачем було надані достовірні та допустимі докази того, що він продовжував виконувати свої трудові функції з квітня 2022 р. по листопад 2022 р. включно, тому з відповідача підлягає стягненню не нарахована заробітна плата у розмірі 305 457,84 грн., а також середній заробіток за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум у розмірі за останні 6 місяців після звільнення - 229 093,38 грн.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум підлягають задоволенню у повному обсязі.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих сторонами доказів.

При цьому суд ураховує, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 3, 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

А тому суд приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту права є ефективним та відповідає приписам діючого законодавства України.

Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення заробітної плати, враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідача в дохід Держави підлягає стягненню 5 345,51 грн судового збору.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 30, оф. 512; код ЄДРПОУ 35392305) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 305 457 (триста п`ять тисяч чотириста п`ятдесят сім гривень) 84 коп. заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2022 року по листопад 2022 року включно та 229 093 (двісті двадцять дев`ять тисяч дев`яносто три гривні) 38 коп. середнього заробітку за час затримки виплати належних працівникові при звільненні сум у розмірі за останні 6 місяців після звільнення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Національний Контент Центр» (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, 30, оф. 512; код ЄДРПОУ 35392305) в дохід Держави 5 345 (п`ять тисяч триста сорок п`ять гривень) 51 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено: 25.11.2024 року.

Суддя А.В. Янченко