Рішення

від 16.11.2010 по справі 5020-4/204

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

 Іменем України

РІШЕННЯ

16 листопада 2010 року

справа № 5020-4/204

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю “Корес АМС”

(61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56, офис 23,)

до                      Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(99055, АДРЕСА_1)

про стягнення 45436,79 грн.,

Суддя Погребняк О.С.

За участю представників сторін:

Позивач  (Товариство з обмеженою відповідальністю "Корес - АМС") –не з’явився;   

Відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

  Товариство з обмеженою відповідальністю “Корес АМС” звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 45436,79 грн.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем умов договору №23/06 від 23.06.2010 в частині повної та своєчасної оплати суми поставленої позивачем партії товару.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 20.10.2010 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 03.11.2010.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався у судовому засіданні 03.11.2010 на 16.11.2010 через нез’явлення представника відповідача та невиконання ним вимог суду.

Позивач у судове засідання 16.11.2010 явку уповноважених представників не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки не сповістив.

У судове засідання 16.11.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаним відповідачем 12.11.2010, про причини неявки суд не сповістив.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представника Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши  матеріали справи, дослідивши  надані докази, суд –

В С Т А Н О В И В:

23.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Корес-АМС” (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір №23/06 (далі –Договір) (арк.с. 11-13), предметом якого є поставка протягом строку договору продуктів харчування окремими партіями за цінами, в асортименті та кількістю, які узгоджуються сторонами у накладних та є невід’ємною частиною Договору, та зобов’язання покупця прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених цім Договором (пункт 1.1).

Ціни на товари, які поставляються за Договором, визначені в накладних, що є невід’ємною частиною Договору (пункт 1.3 Договору).

Згідно з пунктами 2.1-2.2 Договору постачальник зобов’язаний передати Покупцю товар партіями у строки, в кількості та асортименті (номенклатурі), що узгоджені сторонами в накладних. Покупець зобов’язаний здійснити повний розрахунок за отриману згідно з накладною партію товару після прийому означеної партії протягом строку розрахунків, встановленого сторонами в накладної . Якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладної не визначений, покупець зобов’язаний провести повний розрахунок протягом 30 (тридцяти) днів з моменту прийому означеної партії .

Розрахунок здійснюється у гривнах, шляхом перерахування суми вартості партії товару на поточний рахунок Постачальника. За узгодженням сторін Покупець має право здійснювати розрахунок (повністю або частково) готівкою через каси Постачальника у встановленому діючим законодавством порядку або здійснювати розрахунок у порядку повної або часткової передплати вартості товару. Погашення заборгованості також може бути здійснено Покупцем (лише за попереднім письмовим узгодженням з Продавцем) шляхом зустрічної передачі товару, взаєморозрахунку однорідних грошових зобов’язань або іншими засобами, які не заборонені діючим законодавством України.

Згідно з пунктом 4.1 Договору накладні, за якими передається товар за Договором, а також додаткові угоди та інші двосторонні документи до Договору, підписані уповноваженими представниками сторін є невід’ємною частиною Договору.

Договір набирає сили з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 (пункт 7.1 Договору).

У виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №С000000100 від 25.06.2010 на суму 41961,60 грн. та №С000000112 від 14.07.2010 на суму 23848,40 грн. (арк.с. 21-22).

Поставлений товар був частково повернутий відповідачем, про що свідчить накладна на повернення №С000000006 від 02.08.2010 на суму 7758,72 грн. (арк.с. 23).

У виконання умов договору позивач частково оплатив вартість поставленого за договором товару –на суму 15800,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (арк.с. 55-69).

Повну оплату за отриманий та неповернутий товар відповідачем належним чином та в строки, які встановлені договором, здійснено не було.

Відсутність оплати за отриманий товар в повному обсязі і стала причиною для звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми основного боргу в розмірі 42251,28 грн. (65810 грн. /загальна сума за договором/ - 7758,72грн. /сума повернутого товару/ - 15800 грн. /сума сплаченого товару/ = 42251,28 грн. /сума заборгованості/), а також суми пені –1290,19 грн., інфляційних витрат –1647,80 грн. та 3% річних –247,52 грн.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

  Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за Договором 23/06 товару. Тому, застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов’язання, питання виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У встановлені строки відповідач взяті на себе за Договором зобов’язання щодо оплати за отриманий товар не виконав.

Отже, наявна заборгованість в сумі 42251,28 грн . підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів сплати суми основного боргу за Договором не надав.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу  в сумі 42251,28 грн.  є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею  є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 5.2-5.3 Договору, у випадку порушення строків оплати або поставки товару, ви значених у Договорі, винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару або простроченої суми грошових коштів за кожний день прострочення. Оплата пені не звільняє відповідну сторону від виконання своїх обов’язків за Договором.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем нарахована пеня в розмірі 1290,19 грн. (арк.с. 8).

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем, в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що брався до уваги при розрахунку, а також розміру заборгованості і періоду прострочення.

За результатами перевірки суд дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені  в розмірі 1290,19 грн.  підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у загальній сумі 1647,80 грн. та 3% річних у загальній сумі 247,52 грн. (арк.с. 8).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок 3% річних та індексу інфляції (арк.с. 8), зроблений позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних  в сумі 247,52 грн. та індексу інфляції в розмірі 1647,80 грн.  також підлягають задоволенню.

При проведенні розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 42251,28 грн., сума пені –1290,19 грн.; 3% річних –               247,52 грн., індекс інфляції –1647,80 грн. а всього 45436,79 грн.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 454,37 грн . та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

 2.           Стягнути   з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1   (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Корес АМС” (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56, офис 23, ідентифікаційний код 33900983)   45436,79 грн . (сорок п’ять тисяч чотириста тридцять шість грн. 79 коп.), з яких: основна сума заборгованості 42251,28 грн., сума пені –1290,19 грн.; 3% річних –247,52 грн., індекс інфляції –1647,80 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

  3.          Стягнути   з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Корес АМС”   (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56, офис 23, ідентифікаційний код 33900983)  витрати по сплаті державного мита в сумі 454,37 грн . (чотириста п’ятдесят чотири грн. 37 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.  (двісті тридцять шість грн. 00 коп.)

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

  Суддя                                                                                             О.С. Погребняк

  Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 18.11.2010