Вирок

від 21.11.2024 по справі 758/12651/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/12651/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Подільського районного суду міста Києва, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22023011000000062, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.03.2023 відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чорноморське, АР Крим, громадянина України, колишнього начальника Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим, з вищою освітою, раніше не судимого, одруженого, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, -

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

встановив:

Історія провадження.

23 жовтня 2023 року до Подільського районного суду міста Києва з прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя надійшов обвинувальний акт в кримінальному провадженні №22023011000000062 відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 31.03.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Ухвалою суду від 25.10.2023 року у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст. 314-316 КПК України.

Ухвалою суду від 06.06.2024 року у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта, і постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Формулювання обвинувачення за обвинувальним актом.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш, як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 року у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014 року, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 року на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь - якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.

Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.

У подальшому, 17.03.2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».

Надалі, 18.03.2014 року між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.

Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 за № 565-ХІІ, який діяв до 07.11.2015 (далі - Закон України «Про міліцію») міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 вказаного закону правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Крім того, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міліцію» визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

У відповідності до ч. 6 вказаної статті у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.

Частиною 8 цієї ж статті визначено, що в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах міліцією керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, начальники районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

У відповідності до присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382 (яка діяла до 30.03.2016) кожен громадянин України, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складає Присягу і урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння Російської Федерації були незаконно створені, у тому числі органи міліції.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Разом з цим, 21.03.2014 року Державною Думою Російської Федерації прийнято Федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Відповідно до ст. 7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, співробітники інших державних органів, які заміщають посади у зазначених органах на день прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та м.Севастополя у складі Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органи Російської Федерації та органів внутрішніх справ Російської Федерації, інші державних органів, що створюються відповідно до законодавства Російської Федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, за наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови складання ними іспиту на знання законодавства російської федерації та їх відповідності вимогам, які пред`являються законодавством Російської Федерації до співробітників зазначених органів.

Незважаючи на наявність легітимного керівництва ГУ МВС України в АР Крим, колишнім працівником ОСОБА_9 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов`язків міністра внутрішніх справ по Автономній Республіці Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників органів внутрішніх справ.

Поряд з цим, установлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до змісту якої він урочисто присягнув залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Наказом Міністерства внутрішніх справ України його було призначено на посаду начальника Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим.

У подальшому, в лютому - квітні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, не встановленими слідством особами ОСОБА_3 запропоновано перейти до незаконно створеного « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке увійшло до складу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », та стати керівником незаконно утвореного «Отдела МВД Росии по городу Судаку».

ОСОБА_3 , будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність створення окупаційною владою РФ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та призначення ОСОБА_9 на посаду «временно исполняющим обязанности министра» незаконно створеного « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також проведення на території АР Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу Російської Федерації, маючи на меті сприяти представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу керівником незаконно утвореного «Отдела МВД Росии по городу Судаку», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України.

Допомога ОСОБА_3 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ Російської Федерації та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.

Отже, громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Усвідомлюючи описану мету діяльності громадянин України ОСОБА_10 вчинив наступну протиправну діяльність - будучи громадянином України, будучи працівником ГУ МВС України в АР Крим на посаді начальника Нижньогірського РВ ГУМВС України в АР Крим з підпорядкуванням Міністру внутрішніх справ України, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя внаслідок збройної агресії Російської Федерації продовжив свою трудову діяльність у складі незаконно створеного так званого «Міністерства внутрішніх справ Республіки Крим», яке увійшло до складу Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України на посаді начальника відділу МВС Росії у місті Судаку та сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.

Своїми умисними діями, діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам сфері національної безпеки України, громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності України, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.

Позиції сторін та інших учасників судового провадження.

Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченого зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_3 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_3 поза розумним сумнівом.

Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням спеціального звання «підполковник міліції».

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_3 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.

Відповідно до ухвали суду 06.06.2024 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , обґрунтовуючи неможливість ухвалення обвинувального вироку, зазначив на відсутність прямих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України. Стаття 111 є злочином з прямим умислом, однак вказаного не встановлено. Крім того, захисник зазначив, що на обвинуваченого міг чинитися тиск зі сторони окупаційної влади, або останній міг перебувати в іншому психічному стані, що унеможливлює пртягнення його до кримінальної відповідальності, що свідчить про відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин. Просив виправдати ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Докази на підтвердження встановлених обставин та їх оцінка судом.

Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.

06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.

11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.

17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.

11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.

Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.

На підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які досліджені судом:

- лист департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 6/1/1-9034 із додатком Списком керівного складу ГУ МВС України а АРК до анексії півострову рф, де зазначено, що ОСОБА_3 займав посаду начальника Нижньогірського РВ ГУМВС в АРК;

- інформацію ІНФОРМАЦІЯ_5 від 21.04.2013 № 76/14/91-2115 про те, що ОСОБА_3 з 08.11.2017 державний кордон України, лінію розмежування з тимчасово окупованою територією не перетинав;

- інформацію ГУ СБУ в АРК від 30.03.2023 № 76/4/28-305 про те, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим;

- копію особової картки з Державної міграційної служби України на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , відповідно до якої вказана особа як громадянин України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Чорноморським РВ ГУМВС України в Криму) отримав 22.10.2017 паспорт для виїзду за кордон;

- наказ Міністерства внутрішніх справ України «По особовому складу» від 23.06.2014 № 1137о/с, відповідно до якого підполковника міліції ОСОБА_3 ( НОМЕР_3 ), начальника Нижньогірського РВ ГУМВС в АРК звільнено у запас (із постановленням на військовий облік) за п. 64 «є» (за порушення дисципліни), підстава: наказ МВС від 11.06.2014 № 556;

- ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05.10.2023, справа №755/14696/23, відповідно до якої надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_3

- лист Офісу Президента України від 22.06.2023 № 45-01/640 відповідно до якого, ОСОБА_3 не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України;

- протокол огляду від 26.09.2023, відповідно до якого оглянуто газету «Кримська п`ятниця» № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) від ІНФОРМАЦІЯ_7 року, де міститься стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», де серед іншого зазначено, що в Будинку культури виступав із промовою ОСОБА_3 як «начальник ОМВС по АДРЕСА_2 »;

- протокол огляду від 07.12.2022, відповідно до якого оглянуто веб-ресурс «судові і нормативні акти рф» за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_6 , де міститься «постанова» незаконно створеного Судацького міського суду Республіки Крим від 20.09.2016 № 5-491/2016 щодо притягнення до адміністративної відповідальності «начальника відділу МВС рф по місту Судаку» ОСОБА_3 .

Положення закону, яким керувався суд.

Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої..

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява №39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

Відповідно до ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.

При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Висновки суду.

Так, ОСОБА_3 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.111 КК України та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, та фактичне набуття ОСОБА_3 громадянства російської федерації не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.

Так, з досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_3 , будучи начальником Нижньогірського РВ ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав своїх повноважень працівника міліції та не вчинив жодних дій для звільнення його із займаної посади.

При цьому, ОСОБА_3 погодився продовжити роботу керівником незаконно утвореного «відділу МВС росії по місту Судаку Республіки Крим», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України, що передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації.

Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_3 як працівника органів внутрішніх справ України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.

Факт здійснення ОСОБА_3 повноважень керівника незаконно утвореного «відділу МВС росії по місту Судаку Республіки Крим» знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.

Також з наданих доказів убачається, що ОСОБА_3 , обіймаючи посаду керівника незаконно утвореного «відділу МВС росії по місту Судаку Республіки Крим» на окупованій території АР Крим, забезпечив роботу незаконно створеного органу виконавчої влади російської федерації на тимчасово окупованій території півострова Крим, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надавав допомогу державним органам рф у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Таким чином, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як працівника правоохоронного органу, використовуючи під час забезпечення роботи незаконно створеного правоохоронного органу власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу РВ ГУ МВС України в місті Судак Автономної Республіки Крим, здійснював тривалий час керівництво останнім без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України.

Більш того, забезпечення роботи незаконно створеного правоохоронного органу ОСОБА_3 свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України та вимог щодо несумісності, оскільки його дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Міністерство внутрішніх справ України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.

Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.

Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Так, обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_3 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склав присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до якої урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю, мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок, в порушення зазначених зобов`язань здійснив державну зраду, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 13 (тринадцять) років з конфіскацією майна.

Крім того, статтею 54 КК України встановлено, що засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_3 вчинив особливо тяжкий злочин будучи службовою особою і маючи спеціальне звання працівника органів внутрішніх справ, суд вважає за необхідне позбавити ОСОБА_3 спеціального звання «підполковник міліції».

Отже, саме визначене покарання стосовно ОСОБА_3 на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.

Враховуючи, що до ОСОБА_3 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту на майно ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,25 га, кадастровий номер : 0125684400:01:001:0239, який накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 28.09.2023.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою обрано ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11.10.2013.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.

Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, суд

постановив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавити спеціального звання «підполковник міліції».

Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва 28.09.2023 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,25 га, кадастровий номер : 0125684400:01:001:0239, у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, - залишити без змін.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя: ОСОБА_1