Рішення

від 25.11.2024 по справі 307/4372/24

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/4372/24

Провадження № 2/307/1066/24

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 листопада 2024 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Ніточко В.В.,

з участю секретаря судового засідання Заяць Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ у справах дітей Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: відділ у справах дітей Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього і його дружини народилась донька - ОСОБА_3 . Після народження дитини поведінка відповідачки сильно змінилася. У неї почали проявляються постійні перепади настрою, які проявляються в емоційнихзривах. Крім того, відповідачка зовсім не приймає жодної участі у вихованні малолітньоїдитини, зокрема не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, а весьбатьківський обов`язок щодо виховання дитини він виконує одноособово. Відтак, у даний час дитина повністю перебуває на утриманні та вихованні батька. З урахуванням її віку, він фактично доглядає за дитиною цілодобово, а матір повністю ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки.

Посилаючись на вказані обставини просить позбавити відповідача батьківських прав щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову не заперечує.

Представник третьої особи ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської областівід 18 жовтня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ у справах дітей Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав, прийнято до розгляду та відкрито провадження у ній.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2024 року у даній справі закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене та те, що сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 березня 2023 року зареєстрували шлюб (а.с. 12).

Згідно даних свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , і її мамою значиться ОСОБА_2 , а батьком ОСОБА_3 (а.с.13).

Із витягу з бази даних Резерв+ відомо, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5).

Згідно акту мешканців смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області (без зазначення дати), підписаного громадянами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , громадянка ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 , за їхніми спостереженнями, різко змінилася та має агресивну поведінку, в неї проявляються постійні перепади настрою, які проявляються в емоційних зривах до чоловіка, дитини та сусідів. Участі у вихованні малолітньої доньки не приймає. Вихованням дитини займається батько (а.с.14).

Із висновку органу опіки і піклування Буштинської селищної ради від 08 листопада 2024 рокувідомо, щовідповідачкаухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно своєїнеповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Цим же висновком дано згоду на позбавлення відповідачки батьківських прав щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.36).

V. Оцінка Суду.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1-4 статті12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Устатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 рокута протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно достатті 6 Конвенціїкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

За частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження№ 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав позивач посилався, зокрема, на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не приймає участі у їх житті та не забезпечує необхідного утримання дитини.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками".

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі№ 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази винної поведінки відповідача, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки в ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по утриманню дітей, не наведено обставин про намагання указаного органу як відповідального за захист прав дітей об`єктивно визначити ставлення мами до дитини, і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини. Указаний висновок зроблений на підставі пояснень позивача, пояснень відповідача про те, що вона не заперечує проти позбавлення батьківських прав, оскільки має намір виїхати за межі України, та акту жителів с-ща Буштино.

Очевидно, що висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не може ґрунтуватися виключно на таких документах, він є дещо однобоким і таким, що не відповідає характеру спірних правовідносин.

Також, у висновку не наведено мотивів про: причини усунення відповідача від утримання та виховання дитини; ставлення дитини до матері та матері до дитинина час складання висновку. Сам по собі висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатнім доказом, який беззаперечно підтверджує наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Факт того, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, також не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд приходить до висновку, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Посилання позивача на те, що відповідач не приймає жодної участі у вихованні малолітньої дитини, зокрема не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Крім цього слід зазначити, що згідно ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позивач на момент розгляду даної справи, має призовний вік, а тому може бути призваним на військову службу під час мобілізації.

На думку суду, звернення позивача до суду, в період дії воєнного стану в Україні, із позовом про позбавлення матері батьківських прав та не заперечення відповідачем проти задоволення позову, подане лише з метою ухилення від мобілізації або звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

За встановлених у справі обставин, суд вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів умисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, які могли б бути законною підставою для позбавлення її батьківських прав стосовно дитини, позивачем не надано, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1, та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.5, 10-13, 18, 81, 133, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 80, 84, 150, 164СК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ у справах дітей Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Третя особа: відділ у справах дітей Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, юридична адреса: 90556, Закарпатська область, Тячівський район, с-ще Буштино, вул. Головна, 91, ідентифікаційний код юридичної особи: 44351437.

Суддя В.В. Ніточко